НА ШЛЯХУ ВІД НАСІННЄВОЇ ЛІНІЇ ДО ВЛАСНОГО МІНІ-ЗАВОДУ

Хоч би як намагалася влада та сам ринок поставити аграріїв із Південного Сходу України в рівні умови з їхніми колегами з інших, більш сприятливих, регіонів, та проти природи, як то кажуть, не підеш. От і на Луганщині, в зоні ризикованого землеробства, географічне розташування та природно-кліматичні умови неабияк «пручаються» розвиткові місцевого агробізнесу: порти далеко, регіон посушливий, солончакові ґрунти потребують окультурювання. 
Та навіть за таких умов керівникові ТОВ НВП «АгроЛугань» Віталію Мітькові вісім років тому вдалося відродити у прямому сенсі з руїн місцеве господарство і створити знане чи не по всій Україні спеціалізоване насіннєве підприємство. А допомогли йому в цьому не лише хист господарника та бажання вдихнути життя у рідне та довколишні села, а й власні наукові розробки в царині насінництва та співпраця з провідними науковими установами країни.

Віталій МІТЬКО

На сьогоднІ науково-виробниче підприємство «АгроЛугань» є спеціалізованим насіннєвим господарством, яке виробляє та пропонує до реалізації сільськогосподарським підприємствам високоякісне насіння, що добре зарекомендувало себе в умовах степу та лісостепу України. У структурі господарства є також невеличкий тваринницький комплекс. Утім, триматися на плаву підприємству допомагає саме наявність насінницького напряму. 
Попри гарний старт – закупівлю нової техніки, реконструкцію та будівництво комплексів, обладнання власної насіннєвої лінії, – за нинішніх умов керівникові господарства вдається лише підтримувати той рівень, якого було досягнуто за ці роки: «Коли я прийшов у с.Веселу Тарасівку, що під Луганськом, де, до речі, й народився, там стояли голі корівники, усе розносилося, розтягувалося день у день. Видовище було гірше, ніж у війну. Тож насамперед я припинив крадіжки. Але якщо 8 років тому ми могли зробити капремонт, перекрити дахи шифером тощо, то сьогодні обігових коштів на це немає, підтримуємо те, що є».
Перш ніж очолити господарство в рідному селі, Віталій Мітько «набивав руку», як мовиться, на чужих хлібах. Після закінчення у 1987 році Луганського сільськогосподарського інституту (нині – Луганський національний аграрний університет) Віталія Миколайовича направили до КСП ім.Кірова агрономом, де, до речі, нині уже як керівник ТОВ «АгроЛугань» він орендує землю. Майже рік відпрацював агрономом, бригадиром-овочівником, а тоді влаштувався агрономом із заготівлі сортового насіння в Луганське відділення ДАК «Хліб України», де отримав неабиякий досвід. 
Та оскільки пан Віталій завжди прагнув займатися наукою, невдовзі пішов до аспірантури Дніпропетровського інституту зернового господарства (1990-1996 рр.), захистив кандидатську дисертацію. «То був період реформувань, зниження бюджетного фінансування, скорочень, і за три роки 12 науковців-кандидатів пішли. Сьогодні я й досі їжджу на Дні поля, відвідую цей інститут і бачу, що з тих кадрів, які були в мій час, залишилося тільки двоє», – згадує він.
Тож вирішив повернутися на батьківщину. А тут – у самому розпалі штучна руйнація колишньої системи колективного господарювання. То був час «розкидати каміння», як називає його аграрій: «В області не набереться й з десяток керівників, які б залишилися працювати після того сумнозвісного президентського указу». 
Віталій Мітько ж вирішив це каміння зібрати. І, оскільки в аспірантурі займався насінництвом, то заснував ТОВ, уклав угоди на вирощування насіння. Та згодом зрозумів: «У цьому бізнесі можна бути успішним лише в тому разі, якщо задіяний у повному циклі, як то кажуть, від «А» до «Я». 
У трьох районах взяв в оренду землі резерву. Постачали туди і засоби захисту рослин, і дизпаливо, й добрива, отримували весь урожай, а розраховувалися насінням. Однак ця форма відносин згодом виявилася неефективною. 
Коли наприкінці 1990-х – на початку 2000-х років розпочався процес розпаювання землі, Віталій Миколайович знову опинився на тих землях, де виріс. Розпаювали земельні ділянки КСП ім.Кірова і на спільних засадах заснували підприємство, але пропрацювало воно рівно рік. 

Ганна Фурсова, агроном-насіннєзнавець

А тоді почали брати землі в оренду – і за три роки з 300 га вийшли на 1500 га, через п'ять років додалося ще землі, і на сьогодні господарство орендує 3700 га у двох районах Луганщини. Щоправда, бонітет ґрунтів «гуляє» від 45 до 27 балів, однак, за спостереженнями керівника, це не найгірші землі в області, адже є райони, де взагалі саме каміння, і все одно люди примудряються щось вирощувати. Кліматичні умови Луганської області, як відомо, дуже посушливі. Зрошування на цих землях не залишилося: є річка, і колись зрошування охоплювало до 100 га, та все це було зруйновано.
У колишньому КСП «Світанок», де господарство орендувало кілька приміщень, також усе було зруйновано та розтягнуто. Не залишилося жодної одиниці техніки. Тож почали купувати спочатку вітчизняну техніку, однак левова частка витрат йшла на підтримання її працездатності. «Звісно, вітчизняні комбайни поступаються імпортним за всіма параметрами. Однак при нормальному обслуговуванні навіть вітчизняна техніка працює. Чомусь ніхто не ставить завдання робити якісну вітчизняну техніку, – бідкається господар. – А через це у нас виникають простої в роботі, ми змушені витрачати час на те, щоби закривати чиїсь недоробки». 
Спершу працювало дев'ять механізаторів, техніку мали ту, що вже була у використанні, а з 2006 року почали закуповувати нову. У 2007-му вперше взяли кредит, адже, як відомо, основна проблема в сільському господарстві – це нестача обігових коштів. «Рятує експорт – бо якби не було ще й цієї «віддушини», нас би давно розчавили, – коментує керівник «АгроЛугані». – Здавалося б, ми, аграрії, працюємо в різних областях, вкладаємо приблизно однакову кількість коштів, але через географічні та кліматичні особливості результат маємо різний. Але цього ніхто не враховує».
Неабияку частку в насінництві господарства посіла кукурудза. Пан Мітько взагалі вважає себе «кукурудзником», адже саме цій культурі присвятив свою дисертацію, шість років пропрацював в Інституті кукурудзи УААН (м.Дніпропетровськ). А в Луганській області цієї культури сіють небагато. 
Шість років тому побудували насіннєву лінію, придбали житомирський калібрувальник, дві німецькі очисні машини, електронні ваги-дозатор. 
Якщо говорити про структуру насінництва, то левова частка припадає на ярі культури: ячмінь, овес, просо (по цій культурі господарство інколи буває єдиним на сході України). Усі сорти вітчизняні. Господарство напряму працює з інститутами-оригінаторами: Інститутом рослинництва ім. В.Я.Юр'єва УААН, м.Харків – сорт озимої пшениці Василина, озимого жита Харківське-98; Інститутом фізіології рослин та генетики НАН України, м.Київ – озима пшениця сортів Подолянка, Фаворитка, Снігурка, Смуглянка, Ятрань-60, Золотоколоса, Колумбія; а також Селекційно-генетичним інститутом – Національним центром насіннєзнавства та сортовивчення УААН, м.Одеса. Насінням озимих культур почали займатися лише останні два роки, оскільки попри гарний врожай, попиту на насіння може і не бути. 
Щороку в господарстві аналізують виробництво та реалізацію. Ячмінь на сьогодні, наприклад, потрапив до кола незатребуваних культур. Пробували сіяти сорго: у перші роки отримали чималий врожай, але на другий рік припинили: зіткнулися з проблемами в реалізації. Тож, протягом трьох років сорго відійшло, хоча культура дуже цікава та перспективна. 
У технологіях обробітку ґрунту ТОВ «АгроЛугань» цього року перейшло на мінімальний обробіток (прямий посів після дискування). На 80% замінили всі агрегати, що застосовувалися раніше. 
«Однак нині в ґрунті триває якийсь процес інтоксикації, що впливає на рослини, – ділиться своїми спостереженнями вчений-агроном Мітько. – Цьогорічну загибель озимих ми пов'язуємо в тім числі з інтоксикацією, адже навіть після сходження крижаної кірки, від якої постраждало більшість посівів в Україні, рослини вийшли з зими в нормальному стані, а в період відростання вторинної кореневої системи відбулася її загибель, що, можливо, пов'язано з пошкодженням так званої точки росту або її генеративної частини, що призвело до загибелі рослин. Звісно, було й вимерзання, але ж не 100-відсоткове!».
Урожайність на полях «АгроЛугані», порівняно зі статистикою обласних показників, на рівні трохи вище середнього: по кукурудзі – у 2008 році отримали 40 ц/га, у 2009-му, посушливому році, – 22 ц/га; по ярому ячменю – у 2008-му 35 ц/га, у 2009-му 12 ц/га; по соняшнику – близько 20 ц/га.
У штаті підприємства на сьогодні працює 60 чоловік, усе це постійні співробітники. Взимку більша частина працівників задіяні на доробці зерна. Звичайно, не всі бажають виконувати таку роботу, адже праця важка, ручна, автоматичної лінії немає – та керівник нікого не силує: хто хоче мати постійний заробіток упродовж усього року, той працює.
Ініціатив влади щодо державного регулювання сівозмін – необхідності затверджувати проекти землеустрою, що передбачатимуть еколого-економічне обґрунтування сівозмін – в «АгроЛугані» не вітають. «Це певною мірою крок назад, – вважає Віталій Мітько. – Сьогодні нас, з одного боку, ставлять в ринкові умови, а з другого, «заганяють». У Європі задля збереження родючості ґрунтів встановлено квоти, компенсації за певними культурами на кожен гектар, а насильно змусити підприємця вирощувати ті чи ті культури не можна. Якщо ми вже декларуємо ринкові умови, то й важелі впливу мають бути економічні. Одну реформу ми вже мали, коли переходили з колективної на приватну форму господарювання. Її наслідки видно тільки зараз. Якби ви тоді проїхалися нашою областю, то побачили б 30 відсотків пустирів довкола…»
Підприємство також входить до Асоціації товаровиробників сільськогосподарської продукції Луганщини «Солард», на яку пан Мітько покладає особливі сподівання як в економічній площині, так і в правовій: «Кожен керівник, працюючи у своєму господарстві, рік у рік стикається з одними й тими самими проблемами. Технології не міняються і для того, щоб отримати врожай, потрібні насіннєвий матеріал, засоби захисту рослин, добрива, пально-мастильні матеріали, а далі пішла вже технологічна складова. І коли ми починаємо аналізувати цю структуру витрат, то бачимо, що ніхто ніколи не рахує так званий технологічний «шлейф» машин, який зрештою займає гарний рядок у витратах. У кожного своя технологія, різна техніка, і, відповідно, витратна частина різна, але перш ніж щось купити, треба вивчити ринок, провести моніторинг пропозицій. І, якщо заощаджувати на кожному гектарі, то економія, скажімо, навіть на 100 гектарах може дати в обсягах всього господарства певний заробіток. Крім обміну інформацією всередині Асоціації, приваблює і можливість об'єднуватися та здійснювати оптові закупівлі напряму з постачальниками, без посередників. Тож економічна складова для мене на сьогодні є найважливішою. Хоча й без інформаційної складової бізнесу не зробиш: як відомо, хто володіє інформацією, той володіє світом». 
Наявність у господарстві насіннєвого напряму, який посідає 30% від загальної реалізації продукції, дає сьогодні змогу триматися на плаву і дещо легше виживати, ніж сусіднім господарствам. За вісім років, які ТОВ НВП «АгроЛугань» присвятило насінництву, з'явилися постійні клієнти – а отже, за якістю та ціною підприємство здатне повноцінно конкурувати на ринку насіння. А в найближчих планах підприємства – власний насіннєвий міні-завод із доробки насіння. І ці плани мають усі шанси здійснитися.