Поштова адреса: 01135.  Київ-135, а/с 79. 
  Контактний телефон:  +38(044)227-93-55
  E-mail: info@agroprofi.com.ua 
             Передплатний індекс: 98990


Книги:

Топ переглядів за місяць:

ДОРОГА, ВИНАЙДЕНА РАНІШЕ ЗА КОЛЕСО
Господар води Для тих, хто вже за часів незалежної України використовував річку як транспортну...
НАВЧАННЯ МАЄ ВИПЕРЕДЖАТИ РОЗВИТОК...
Хочете, щоби ваші діти втілили прадавню батьківську мрію жити краще, щоби стали щасливими та...
НІБУЛОНІВСЬКИЙ ФЛОТ ОЧІКУЄ НА СУТТЄВЕ ПОПОВНЕННЯ
На суднобудівно-судноремонтному заводі «НІБУЛОН» триває зведення двох буксирів проекту 121М, а...
У НОВИЙ НАВІГАЦІЙНИЙ СЕЗОН — ІЗ НОВИМИ СИЛАМИ
«НІБУЛОН» продовжує розвантажувати автомобільні шляхи України. З перших днів відкриття навігації...
ПРАВО НА БЕЗВІЗ,АБО РОЗЛУЧЕННЯ З РАДЯНСЬКОЮ ІМПЕРІЄЮ
Ніколи не думав, що скажу це, але я люблю бюрократію. Тільки бюрократію не українську, а...

Наші партнери:

У ЩАСЛИВІЙ РОДИНІ – СИЛА УКРАЇНИ

ImageСкільки разів кожен із нас мав нагоду сказати мамі: «Я люблю тебе!», і не знаходив для цього часу чи слів? Скільки разів ми мали змогу сказати їй «Дякую!», але не робили цього? Панове, відірвіться від повсякденної метушні – згадайте про Маму!
За ініціативи ООН з 1994 року людство відмічає Міжнародний день сім'ї. День матері також інтернаціональне свято, яке має більш глибоке коріння і святкується кожної другої неділі травня. В Україні ці свята лише набувають популярності.
На родинні свята Панченки збираються вузьким сімейним колом. Усього, небагато-немало, – 31 чоловік: мама і тато, двадцятеро їхніх дітей, невістки, зяті й четверо онуків!

Коли чотирнадцятирічна Люба вперше побачила роком старшого Віктора, одразу зрозуміла, що саме він її доля. Рідна сестра була на 16 років старша, тому Люба з дитинства мріяла про велику сім'ю і казковий будиночок, у якому б бриніло багато-багато дитячих голосів, а від їхніх посмішок не поспішало заходити сонце. 
По отриманні фельдшерської освіти дівчина працювала в Києві на станції швидкої допомоги, а її коханий – спочатку служив армії, потім працював в колгоспі у рідному селі Копачів. «Ми побралися, коли вже були дорослими, – розповідає Любов Миколаївна, – мені виповнилося 20 років». Панченки оселилися в невеличкій батьківській хаті на Любиній батьківщині у Малій Вільшанці. І вже наступного року в них народився первісток. Коли своїх дітей було вже семеро, майбутня невістка принесла в дім торт і газету «Київська правда» зі статтею Лесі Дейнеки «Маленька мама великої родини». У ній йшлося про чотирьох дітей, яких покинула мати. Дванадцятирічна дівчинка Оля опікується двома молодшими братиками і сестричкою. Дівчинка хотіла мати теплу хату і родину, яка б хоч трохи їх любила. «Через два дні ми поїхали і забрали трьох, а четвертого, через вади розумового розвитку, відправили у Боярку до дитячого будинку. Вже потім оформляли необхідні документи. Було це у 1997 році».
Статус дитячого будинку сімейного типу родина Панченків отримала у травні 1998 року. Партнерами виступили Обухівська райдержадміністрація, Міжнародна благодійна організація «Надія і житло для дітей» та Київська облдержадміністрація. Завдяки їм трохи менше ніж за рік збудовано чудовий двоповерховий будинок на 270 метрів і 9 спалень. 
Згодом в сім'ї народилися двоє хлопчиків, відтак власних козаків стало шестеро і три дівчинки. По-батьківському люблять і виховують у родині ще одинадцятьох дітлахів – п'ять дівчаток і шість хлопців – які залишилися сиротами або позбавлені батьківської опіки. У 2005 році за сумлінну працю у вихованні дітей сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, Любові Панченко присвоєно почесне звання Мати-героїня з врученням ордену.
Плине час, діти ростуть. «Старшому ось вже тридцять було, а найменшому – лише сім виповнилося, – говорить мама Люба». Дорослі діти вже закінчили шкільне навчання, деякі поїхали з батьківської хати – хто продовжувати вчитися у вишах, троє – створювати нові сім'ї. 
Любов Миколаївна наразі, за офіційним статусом, працює вихователем дитячого будинку сімейного типу, Віктор Васильович обіймає посаду лісника у Обухівському лісництві «Київліс». Разом пестують дванадцятьох неповнолітніх дітей, яких ніколи не ділили на своїх і прийомних. А ще тримають чимале господарство: три корови, свині, кролі й кури. Мають 2 га орної землі і 2 га сінокосу. 
А ще у родини є фермерське поле у 28,6 гектарів. Принаймні, поки що є… Бо знайшлися охочі його відібрати, які роблять це тишком-нишком і не без участі сільського голови та районної влади. Справа у тім, що на це поле родина має державний акт на право постійного користування землею, виданий у 2001 році. Існує офіційно зареєстроване на початку 2007 року фермерське господарство «Родинне гроно», засновниками якого є Любов і Віктор Панченки та їхні повнолітні діти. У 2007 році Обухівська райдержадміністрація надала дозвіл фермерському господарству на приватизацію цієї ділянки, й усі необхідні документи було подано до ТОВ «Дослідний інститут інвестиційного проектування» в Києві. У жовтні того ж року ФГ було сплачено перший внесок у сумі 7,5 тис. грн за виготовлення технічної документації та державних актів на право власності на землю. Час плинув, а приватизація не здійснювалася. Дякувати Богу, ці документи знайшлись і наразі потрапили до іншої землевпорядної організації, яка з'ясувала, що дане фермерське поле вже приватизоване …іншим господарем, оформлено його купівлю-продаж. І вже є два власники. 
Земля повсякчас залишалася предметом розбрату, і за неї завжди воювали. Тож родина Панченків відстоюватиме свої права в рамках законодавчого поля. Днями вона направила листи з проханням допомогти у вирішенні цієї справи на ім'я Генерального прокурора України Олександра Медведька і голови Київської обласної державної адміністрації Анатолія Присяжнюка. Цього року справжні господарі вже посіялися і сподіваються на хороший урожай. І на утвердження справедливості. 
Крім фермерства Віктор Васильович, у вільний від роботи час, займається ще й виготовленням столярних виробів, передаючи дітлахам свій досвід і навички. Нещодавно на подвір'ї дитячого майданчика вони змайстрували дивної краси казковий дерев'яний будиночок на «курячий нозі» для малечі. 
Зрозуміло, що центром всесвіту великої і дружної родини Панченків була і залишається Мама. «Я оптимістична людина, – гордо стверджує наша співрозмовниця. – Ніколи не впадаю у відчай. Нічого в цьому житті не дається задарма». Мама любить усіх своїх до нестями. Однак однієї любові і ніжності замало, потрібні ще досвід і багато мудрості, яких у Любові Миколаївни вистачить на всіх.


Стати Агропрофі просто! Лише за кілька кліків!

Події:

Ціни на зернові: