ОЛЬВІЯ – ЩАСЛИВА ДОЛЯ ФЕДОРА ІВАНОВА

Федір Антонович ІВАНОВ з онуком Андрієм на хлібному полі. 21 червня 2004 року. Фото Олександра Кремка.

У перекладі з давньогрецької «ольвія» означає «щаслива». Але у середині 1980-х здавалося, що вже ніщо і ніхто не врятує завод-радгосп на Миколаївщині з такою величною назвою. Розташована посеред благодатної місцини наших пращурів, «Ольвія» занепадала усе дужче. За 12 років тут змінилося 9 керівників, і жодна людина не пробула керівником навіть двох років. На початок 1985-го загальна заборгованість господарства перетнула позначку 7,5 млн рублів, трударі господарства і мешканці навколишніх сіл опинилися у злиднях, місцева влада – у розпачі…
Федір Іванов був одним з кращих фахівців рільництва в Миколаївський області, мав великий авторитет як організатор й працював головним агрономом у радгоспі-мільйонері «Україна» с. Кам'янка Очаківського району. «Згори» йому неодноразово «радили» очолити «Ольвію». І хоч по життю Федір Антонович був дуже енергійною, відвертою і водночас прагматичною людиною, він на цю «пропозицію» ніяк не наважувався – надто великою була відповідальність. Але ж серце не кам'яне – спостерігати як хтось гине і не спробувати його врятувати. Так, 25 січня 1985 року, він очолив господарство в селі Парутино. І цю дату односельці, а згодом і мешканці довколишніх Котеліного та Прибузького, вважають початком відродження сільгосппідприємства «Ольвія».
У мальовниЧому селі Стара Богданівна, на правому березі Південного Бугу – під самим Миколаєвом, – у родині Іванових народилася третя дитина – хлопчик. Сталося це 6 квітня 1940 року. Двійко попередніх дівчаток, на жаль, померли маленькими, і Федір залишився єдиною пестуваною дитиною. Жила родина небагато: батько працював будівельником, мати – колгоспницею.
З-поміж інших сільських хлопців нічим не вирізнявся, вчився добре. І з дитинства завжди хотів вирощувати хліб. «Дивись, – говорив він згодом дружині Ірині, – як колосиста пшениця шумить, горнеться до нас, надихає, дарує кілька років життя».
Одразу після школи хлопець пішов на завод «Океан» столяром і паралельно навчався на вечірньому відділенні технікуму суднобудування. Втім стати корабелом йому не судилося. Після трьох років строкової служби в армії вступив до Херсонського сільгоспінституту і отримав диплом агронома. Перший фаховий досвід здобував протягом трьох років у колгоспі «Зоря» Березанського району Миколаївщини. Авторитету ж, успіхів і визнання набув у наступні 14 років на посаді головного агронома у вже згадуваному радгоспі «Україна».
Розпочав Федір Антонович реформування «Ольвії» з розстановки кадрів, основних своїх помічників і однодумців, по підрозділах. Спираючись на життєвий і фаховий досвід, не очікуючи прямої фінансової допомоги з боку держави, він почав працювати. Це був один з його життєвих принципів – покладатися тільки на власні сили. Вже через рік роботи, наприкінці січня 1986 року, збитків в господарстві поменшало на 6 млн рублів, залишилося тільки 1,4 мільйони. Але уже на наступний рік прибутку було 76 тисяч, і, зростаючи, ця цифра дійшла у 2001-му до 14 мільйонів. А за 16 років отримано 66,635 мільйонів прибутку в перерахунку на гривні. Жодного року потім господарство не мало збитків.
Як у будь-якого завзятого керівника робочій день був насичений і розписаний по хвилинах. Прокидався Федір Антонович зазвичай дуже рано, бо треба було встигнути багато зробити. Він завжди намагався бути в доброму гуморі, навіть якщо проблеми стискали вдень і вночі. По-справжньому, як своє, переживав чуже людське горе і так само щиро радів, коли на чиюсь долю випадало щастя. Ніколи не обтяжував родину виробничими проблемами. І хоч його дружина, Ірина Михайлівна, працювала в господарстві бухгалтером і, в принципі, була в курсі багатьох питань, вирішувати їх він намагався самотужки.

Для керівника Іванова не було дрібниць, не було більш або менш важливих галузей. Всьому він приділяв увагу. Все було під контролем.
Щопонеділка на тракторній бригаді проводив нараду. Його страшенно дратувало недбальство, тому він міг відчутно нагримати на колег. Але ніколи не опускався до образ людини як особистості. І для того, щоб розрядити обстановку, повернути людям упевненість, завершував такі «прочухани» якимсь дотепним жартом: після того як він із серйозним виглядом його промовляв, на декілька секунд виникала тиша, а потім усе оточення дружно сміялося, витираючи сльози.
«Наразі господарство стоїть міцно на «ногах», – писав у автобіографії Федір Антонович у 2002 році, – немає боргів. Робітники щомісяця одержують заробітну плату. Є 8 робітничих їдалень, де обід для працівників уже десятки років коштує всього 6 копійок. Крім того робітники одержують по 400 булок хліба в рік по ціні 20 копійок. Є також три кафе.
Побудовано прекрасний будинок культури, школу, торговий центр, церкву, 48 квартир, пекарню, макаронну лінію, консервний цех та інші об'єкти соціально-виробничого призначення». Це, якщо говорити стисло, так, як він сам про це викладав.
Теперішнє село Парутине виникло 200 років тому і мало назву Ільїнка, куди царський уряд відправляв на заслання каторжан за вбивства і інші тяжкі злочини. Потім поселення розвивалося за традиційною історичною схемою. На рубіж третього тисячоліття Парутино стало найкрасивішим у Очаківському районі і не мало собі рівних у Миколаївській області. СЗАТ «Ольвія» прославилося на всю країну. Перші особи, як відвідували Миколаївську область, обов'язково бували тут.
Розповідати про керівника і не згадати про виробничі показники господарства нелогічно. Тому пошлемося на офіційні загальновідомі дані початку 2002 року. «СЗАТ «Ольвія» створено в 1999 році у результаті реструктуризації КСП «Ольвія». Засновниками його стали 1099 пайовиків. Господарство також орендує у своїх акціонерів 4,7 га сільськогосподарських угідь, у тому числі ріллі 3,9 га, багаторічних насаджень 640 га і пасовищ 94 га.
У господарстві збирають щороку 6,6 тис. тонн зернових при середній врожайності 29,6 ц/га, а з 1-го гектара ріллі 16,6 ц.
2001 рік став рекордним в господарстві з виробництва зерна: отримано 13713 тонн при врожайності 47,4 ц/га, а врожайність пшениці склала 54 ц/га.
На плантації у 530 га вирощуються високоврожайні сорти столового і технічного винограду. Його середньорічне виробництво за останні 10 років становило 3828 тонн при середній врожайності 66,3 ц/га.
Потужний винзавод переробляє понад 11 тис. тонн винограду на рік, тоді як йоговиробничі потужності розраховано на 24 тис. тонн. Підприємство має власні очисні споруди.
Середньорічне виробництво молока за той же період склало 563 тонни при надої на фуражну корову 3967 кг. На свинокомплексі утримується 8 тис. поголів’я.
Середньорічне виробництво молока за той же період склало 563 тонни при надої на фуражну корову 3967 кг.
Високі виробничі показники при ощадливому витрачанні коштів на виробництво дозволяють господарству стабільно одержувати гарні фінансові результати.
Так, за останні п’ять років господарством у середньому отримано за кожний рік 2106 тис. грн прибутку, а у 2000 році – 2,45 млн грн при рентабельності 35%, а від сільськогосподарської діяльності рентабельність сягнула 110,2%.
Одержання СЗАТ гарних фінансових результатів дає йому змогу вести розширене відтворення, вчасно розраховуватися з бюджетом, вчасно виплачувати заробітну плату.
У СЗАТ велика увага приділяється переробці сільськогосподарської продукції, а це додаткові робочі місця, зокрема, мається винзавод потужністю 20 тис. тонн переробки на сезон, млин – 20 тонн переробки зерна на добу. Працює олійниця, макаронна лінія, пекарня потужністю 250 тонн випічки хлібобулочних виробів на рік. Торгові послуги пропонує «Торговий дім», товарообіг якого складає 1,2 млн грн на рік».
Зрозуміло, в історичному краї лози особливою гордістю Федора Іванова були виноградники і найбільший в Україні винзавод. Із парутинського винограду робили Артемівське і Харківське шампанське, ужгородські коньяки, деякі із кримських вин.
Господар був добрим знавцем не лише вирощування винограду, а й витонченим поціновувачем виноградного вина. Він залюбки розповідав про технології вирощування винограду і виробництва вина, знав багато легенд про цей диво-напій. І, зазвичай, говорив: «Наше вино унікальне, бо зроблене воно з золотої ольвійської лози, яка росте на унікальних ольвійськіх землях. А як візьмеш до рота молоде вино – то одразу стаєш здоровий, молодий і гарний!»
Чимало сил і нервів коштувало йому за часів горбачовського «сухого закону» втримати і сам завод, і врятувати певну кількість виноматеріалу, який тоді підлягав знищенню.
Безумовно, Федір Іванов був агрономом найвищого рівня. Особливо його приваблювали пшениця, соняшник і кукурудза. З ними він постійно експериментував, вирощував нові сорти, продавав якісне насіння. Для нього не існувало, як тепер кажуть, виробничих таємниць – він залюбки ділився інформацією про усі тонкощі агротехнологій виробництва. Йому навіть дорікали агрономи з власного господарства, мовляв, у сусідів тепер краще росте, ніж у нас. Але від цього, здається, Федір Антонович ще більше радів.
По кукурудзі захистив кандидатську дисертацію, отримав звання почесного члена Української академії аграрних наук.
Свої фахові здібності в автобіографії виклав стисло:
«Передаючи свій досвід, давав рекомендації з вирощування всіх основних сільськогосподарських культур. Запрошувався на всі районні й обласні виробничі наради, де виступав перед фахівцями з питань технології виробництва сільськогосподарських культур у будь-який критичний рік. Усі прогнози рекомендацій підтверджувалися успіхами навіть у найнесприятливіший рік».
Усе в господарстві побудовано власним коштом. Особливою гордістю Федора Антоновича була газифікація населених пунктів господарства. Від центральної магістралі було коштом господарства прокладено 46 кілометрів газопроводу, до якого отримали змогу під'єднатися мешканці навколишніх населених пунктів. «Я такий щасливий з того, – зізнавався господар, – що після важкого робочого дня людина приходить додому, а там – тепло і затишно. І не треба тягати ті дрова, витягати попіл. Можна і зкуховарити, і помитися». І дуже шкодував, що його батьки так і не відчули цих переваг людської цивілізації.
Через такі високі показники Федір Антонович неодноразово обирався депутатом обласної і районних рад. Йому багато і наполегливо пропонували очолити інше господарство, посісти адміністративну посаду. Але він до останньої хвилини залишився вірним своїй землі.
Федір Іванов розбудовував саме село, об'єкти соціальної сфери, бо не поїдуть люди з села, у якому їм комфортно жити. Тому і з'являлися в Парутиному будівлі-красені, яким може позаздрити і обласний центр.
Першою у 1987 році побудували середню школу на 400 місць з комп'ютерним класом, стрілецьким тиром, сучасним облаштуванням класних кімнат. Згодом, до десятиріччя незалежності України, відкрив свої двері малюкам дитячий садочок «Ластівка» на 120 місць з плавальним басейном. В центрі села піднявся торговельний центр. У 1996 році зведено палац культури на 500 місць. Зазвичай в селах – будинки культури, але цей міг бути тільки палацом з танцювальним залом, бібліотекою, барами, відеосалоном і ландшафтним парком навкруги.
Чимало часу і сил витратив Федір Антонович, але в палаці-красені реалізував свою мрію – зібрав духовий оркестр. Знайшов кращого керівника, навіть започаткував тут обласний конкурс духових оркестрів. Цей конкурс – тепер вже на приз Героя України Федора Іванова – проходить тут кожні два роки.
В 1998 році в селі освячено нову церкву – Святого Іллі. Теж за проектом самого Іванова.
Немає нічого більш цінного, ніж здоров'я. Тому однією з приоритетних будівель стала нова власна лікарня з амбулаторією і фізкабінетами.
На початку 2000-го Федір Антонович заходився ідеєю створення будинку пристарілих з індивідуальним облаштуванням кімнат на 10 ліжко-місць. Але втілити в життя її не встиг.
На жаль, також залишився недобудованим великий спортивний комплекс, до складу якого мали увійти спортивний зал і стадіон на 3000 місць з відповідною «периферією» і футбольним полем за розміром республіканського стадіону (70х110 м). У 2001 році відкрили лише сучасно оснащений спортивний зал, а стадіон і по сьогодні стоїть недобудований.
Абсолютно все він робив для того, щоб село було по-справжньому сучасним і живим. Адже тут жила і його родина, його діти.
У шлюбі Федір Антонович з Іриною Михайлівною прожили щасливі 37 років.
Звісно, подружжю б хотілося, щоб їхні сини продовжили агрономічну справу. Проте діти обрали техніку: старший Микола працює водієм в області; молодший Валерій був інженером з ПММ у батьковому господарстві, а нині працює інженером у Парутиному – очолює потужний відділ механізації. Тепер онукові Андрійку, який на фото стоїть в пшениці поруч із дідусем, вже 15 років. Яким буде його життєвий шлях – покаже час. Але як батько і дідусь Федір Іванов зробив усе, щоб цей шлях був щасливим.
Звістку про присвоєння почесного звання Герой України, за словами Ірини Михайлівни, Федір Антонович сприйняв досить стримано і спокійно. Напередодні святкування 55-ї річниці утворення Миколаївської області кращих працівників було нагороджено державними нагородами і відзнаками. Після робочого дня він повернувся додому, і телефоном йому повідомили, що 19 вересня 2002 року Президент підписав відповідний указ. Але на той час Федір Антонович захворів, тому урочисто отримав нагороду з рук Леоніда Кучми в Києві десь через півроку.
Слово Федора Іванова завжди коштувало багато: він завжди виконував те, що обіцяв. Що насправді спричинило серцевий напад під час того злощасного візиту до Миколаєва 25 лютого 2005 року напевне не знає ніхто. Додому Федора Антоновича привезли непритомного. І за два дні цієї світлої людини не стало…
Про те, яким справді поміркованим господарем він був свідчить той факт, що по його смерті лише за наявне в коморах зерно «Ольвії» можна було, не економлячи ні на чому, провести повний весняний комплекс польових робіт і вільно дожити до зерна нового врожаю.
Федір Антонович пішов з життя за місяць до свого 65-го дня народження. З ним прощалася, без перебільшення, вся область.
Рік потому вдячні односельці поставили пам'ятник своєму легендарному землякові. Він стоїть в центрі села, розквіт якого став можливим завдяки його розуму і роботі, піклуванню і досвіду. Села і господарства, в життя яких він вклав всю душу – це його Ольвія. Він не міг інакше – Герой Федір Іванов.