Статті

ЯК ФЕРМЕРИ ПРЕЗИДЕНТА ОБИРАЛИ, АБО «ДВАДЦЯТЬ РОКІВ ПОТОМУ»

Хто би міг подумати, що очільник громадської організації представників малого бізнесу у сфері АПК – така жадана посада для селян, і передання його булави буде супроводжуватися шаленими пристрастями! Так, ювілейний ХХ звітно-виборчий з'їзд Асоціації фермерів та приватних землевласників України, який так гарно і святково розпочинався, через неодностайність на виборах її керівництва, закінчився розколом…
А починалося все піснями, танцями, подарунками та взаємними реверансами. Першого дня, 15 січня ц.р., з'їзд, що відбувався в «Українському домі», був пафосним та урочистим. У залі панував піднесений, часом навіть поетичний настрій, згадували старі часи, перший установчий з'їзд Асоціації фермерів та приватних землевласників, запрошувалися до слова засновники – ті, хто стояв біля витоків українського фермерського руху.

КОМЕНТАР
Григорій НАКОНЕЧНИЙ, ФГ «Віра, надія, любов», Київська обл.:
– Вчора я їхав з таким натхненням, з таким піднесенням, з таким оптимістичним настроєм, відчуттям, що фермерство України все ж таки живе і буде жити. Тому що наша земля потребує хліборобів. І, коли сьогодні ми приїхали другого дня, і коли делегації з трьох областей з невідомих причин намагалися зірвати з'їзд, – для мене це був такий удар, не побоюся цього слова, нижче пояса…
Я намагався переговорити, але вони наполягали на своєму. На мою думку, люди просто отримали завдання зірвати з'їзд. Хоча фермерський рух прожив ось уже 20 років в Україні, але нас і сьогодні ще не визнають як повноцінних хліборобів. Для цього є великі аргументи. Просто пройшли таким дорожнім катком і причавили фермера. Але ті, хто взяв на це курс, дуже помиляються.
Я вважаю, що той курс, який сьогодні обрали латифундисти, – це дорога в нікуди. Рано чи пізно вони прийдуть до того, бо люди зневіряться. Найпростіший приклад. У нашому селі Семенівка, що в Баришівському районі на Київщині, у мене 38 га, у них 2,5 тисячі гектарів. І от трапилася у нас негода, а їх в селі немає – вони приїхали, посіяли врожай, зібрали і поїхали. А я в селі встаю і лягаю з цими людьми, і весь час у них перед очима. В селі, якщо живе село, то виникають і проблеми, і радощі. І з усім цим люди йдуть до мене, але здебільшого з проблемами. Тому що латифундистів не дістанеш – вони зібрали врожай і відпочивають, їх сьогодні тут нема. А я постійно. Снігом замело – куди біжать? До фермера: допоможи, когось відвезти, щось привезти...
Тому якщо уряд, який зараз формується, зверне увагу на дрібних фермерів і на село, то відбудуться позитивні зміни. Якщо ні – села не буде. У селі за таких підходів, за нинішньої політики півень не заспіває!

Президент АФЗУ Іван Томич, який очолював Асоціацію протягом останніх 18 років (за що його кілька разів порівняли з Леонідом Брежнєвим), виступив з ностальгійною доповіддю «Двадцять років фермерському руху України». Згадував жорстокі розправи над українськими куркулями, перші фермерські страйки, перші перемоги у Верховній Раді та прийняття основоположних законів для функціонування фермерських господарств. Та, попри певні успіхи у діалозі з владою, все ж таки, як наголосив один із засновників цього руху на Харківщині Сергій Цвєтков, «останні двадцять років замість того, щоб боротися за високі врожаї, фермери боролися зі своєю державою».
Так, ратували за збільшення на законодавчому рівні розмірів земельних ділянок, що підлягають передачі у приватну власність, для фермерських господарств, причому як існуючих, так і тих, що тільки-но виникають. Скаржилися на нововведення у сфері держтехнагляду, згідно з якими віднині фермери повинні сплачувати за перевірку технічного стану новоявленій приватній фірмі. Виступають фермери і за запровадження єдиної дотації на 1 га, на голову худоби, єдиного соціального збору. Наголошували й на важливості передбачення в Держбюджеті коштів на відшкодування витрат сільгоспвиробникам за будівництво власним коштом об'єктів соціально культурного і побутового призначення за попередні роки. Неабияк допомогло б фермерам і передбачення в Держбюджеті коштів на компенсацію вартості електроенергії на зрошення, а саме: 50 млн грн на подачу води в магістральні канали Півдня України; 100 млн грн на компенсацію вартості електроенергії на зрошенні. Чекають на законодавче регулювання відміни ввізного мита на міндобрива з Росії тощо. Усі ці та інші пропозиції вирішено направити для виконання народним депутатам.
Від уряду ж фермери чекають, насамперед, виділення коштів: 500 млн грн на кредитування фермерських господарств, в т.ч. 10 млн грн для дорадчих служб, та 620 млн грн через Український державний фонд – на виконання Закону «Про сільськогосподарську обслуговуючу кооперацію». А найголовніше, чого прагнуть усі фермери, – це забезпечення рівних умов розвитку поряд із великотоварними господарствами, які на сьогодні також поставлені в непрості умови, що «змушують» поглинати й виживати дрібних колег.

КОМЕНТАР
Володимир ДИШКАНТ, голова Асоціації фермерів Липовецького району на Вінниччині, учасник від першого з'їзду АФЗУ:

– Сьогодні ми дожили до ювілейного двадцятого з'їзду АФЗУ. Я пам'ятаю, як проводився перший установчий з'їзд, була створена перша обласна організація – Вінницька, і була створена перша районна організація – Липовецька, яка створилася 3 березня 1991 року. І вже двадцять років я очолюю наш районний осередок.
Протягом цих років фермерський рух долав чимало проблем, чимало їх залишилося й донині. Сьогодні насамперед для збереження села та розвитку фермерства необхідно подбати про сільське населення. Воно практично деградує, старіє, села знищуються і практично перетворилися на резервації.
Абсолютно відсутнє кредитування безпосередньо тих, хто живе на селі. Відсутня підтримка і на рівні районних організацій, і обласних, і безпосередньо держави. Практично всі кошти, які виділяє держава на розвиток села, безпосередньо потрапляють до рук латифундистів. Але ключове питання – що в цьому держава, на мою думку, не зацікавлена, бо кошти за прямим призначенням не потрапляють.
Не працює і Аграрний фонд. Виділено державою 4 мільйони на закупівлю зерна. Це дуже суттєва пряма підтримка і, якщо її надати вчасно, навесні, то будь-яке фермерське чи приватне господарство буде розвиватися. Бо у нас найбільш кричущий момент – це засіятися.
18 кандидатів на пост Президента держави, за винятком одного, виступали за укрупнення господарств. Але ж земля-то людська, паї-то людські. І ніхто не каже, що матиме від того укрупнення безпосередньо власник землі. А він матиме безробіття, абсолютно малу ціну за його землю, надану в оренду, а головне – він не матиме робочого місця! У нас є три фірми, які окупували район, у однієї 15 тисяч гектарів, у другої – 20 тисяч га, у третьої – 20 тисяч. Вони всі вирізали худобу і хтозна звідки привозять трактористів! А що робити людині в селі: спитися, виїхати чи що?!
Абсолютно не сприяє розвитку села й нинішня податкова система. На мою думку, платня за землю (земельний податок) має здійснюватися обов'язково після жнив.

Цього ж дня представники влади завітали до фермерів з нагородами та привітаннями. Так, поздоровлення від голови парламенту зачитав голова Комітету ВР з питань аграрної політики та земельних відносин Микола Присяжнюк, заступник міністра Кабінету Міністрів Володимир Павленко вручив почесні грамоти Уряду, перший заступник міністра аграрної політики Юрій Лузан та заступник міністра Роман Шмідт – галузеві відзнаки, подяки та почесні грамоти Міністерства, президент Української аграрної конфедерації Леонід Козаченко – найвищу нагороду цієї асоціації «Відзнаку УАК».
Та чи не найбільше делегати очікували результатів розіграшу, влаштованого АФЗУ спільно з партнерами – вітчизняними виробниками сільгосптехніки та обладнання, завдяки яким призовий фонд склав загалом півмільйона гривень. Тож по закінченні офіційної частини переможців імпровізованої лотереї запросили на сцену, й під бурхливі оплески спонсори озвучували, які ж саме призи дісталися переможцям. А це й індивідуальні доїльні установки, сівалки, дробарки, зерноочисна техніка та культиватори, борони, картоплекопачі, машини для внесення добрив, дво– і трьохкорпусні плуги, зернонавантажувачі, переносні оприскувачі…
А вже наступного дня, 16 січня, від святкового настрою не залишилося й сліду. Зібравшись у стінах Української академії аграрних наук, щоб заслухати звіт ради та ревізійної комісії Асоціації, а також обрати нове керівництво, учасники з'їзду майже одразу розділилися на два табори. Приводом стала неодностайність у лавах одеситів, які приїхали одразу двома делегаціями. Незадоволені тим, що право голосу було віддано офіційно зареєстрованим делегатам з Одещини, а не тим, які претендували на участь у голосуванні, їхні колеги з Донецької, Дніпропетровської, Запорізької та Херсонської областей на знак протесту «проти політики чинного керівництва АФЗУ» залишили залу засідань. І, поки ще працював з'їзд, частина з них вже проводила прес-конференцію в інформаційному агентстві УНІАН, заявляючи про намір оскаржити у судах проведення ХХ з'їзду Асоціації і визнати його в судовому порядку нелегітимним.
Тим часом в залі засідань УААН тривало голосування на посаду президента Асоціації, за підсумками якого 181 голос із 206 присутніх було віддано віце-президенту АФЗУ Миколі Миркевичу з Івано-Франківщини, 22 – Миколі Собуцькому з Волині. Івана ж Томича було вирішено обрати почесним президентом Асоціації та подати клопотання про присвоєння йому звання Героя України. І попри його заперечення, присутні все ж проголосували за таке вшанування свого багаторічного керівника.
Віце-президентами було обрано Ярослава Кардаша та Віталія Львова. Призначили й членів ради. Але й тут не обійшлося без ображених – до керівних посад не запросили жодного делегата від Вінниччини, яка активно підтримувала пана Миркевича. Тож вінничани наслідували приклад своїх східних колег і також покинули залу, чи то демонструючи «ноту протесту», чи то запізнюючись на потяг…
Утім, українці – люд непам'ятозлобний, тож будемо сподіватися, що більшість членів Асоціації все ж порозумілися, і «відколота» частина делегатів, принаймні, перетвориться на конструктивну опозицію, яка «підстьобуватиме» новообране керівництво АФЗУ до ефективної роботи.

© 2018 ТОВ "Агромедіа-Про"