Статті

ПУЛ – СУЧАСНА ГРА НА ЗЕРНОВОМУ РИНКУ!

Борис Беренштейн
президент Союзу аграрних
бірж України

Пул (англ. pool – спільний котел) – форма об'єднання, угоди між підприємцями, що зазвичай має тимчасовий характер, при якій прибуток її учасників надходить до загального фонду і розподіляється між ними згідно з наперед встановленими відносинами. Наразі маємо страхові пули, патентні, журналістські тощо. А ще пул – це гра на більярді, де учаснику потрібно не лише заганяти шари точно в лузу, а й прораховувати техніку своїх ударів на 3-4 ходи наперед. Тільки у поєднанні цих якостей гравець може досягти успіху в пулі. Наша ж розповідь про майбутній зерновий пул України, Росії та Казахстану, його завдання та проблеми на шляху створення.
Наразі – жнивна пора в Україні, Росії. Незабаром приступить до збирання і Казахстан. А відтак питання експорту зерна знову активізуються. Так само як і питання про створення цими країнами, на чому особливо наполягають росіяни, спільного об'єднання, яке має на меті організацію взаємного міждержавного ринку зерна і продуктів його переробки, підвищення конкурентоспроможності зерна на світових ринках, розвиток інфраструктури ринку зерна і т.д., які необхідно розв'язувати і Україні, і Росії, і Казахстану. Ці позиції прописані в проектних документах. Пропонується кілька варіантів назв: «Міждержавна продовольча компанія», «Причорноморське зерно», але найбільш поширене – «Зерновий пул». Проте для української сторони тут «підводних каменів» забагато…
Перша міждержавна офіційна зустріч з питань утворення зернового пулу «на трьох» відбулася 23 січня 2009 року у Москві. Ініціаторами ідеї виступили росіяни, які запропонували концепцію «створення міждержавної компанії по реалізації заходів з питань реалізації скоординованої діяльності на ринку зерна». На їхню думку, засновниками мають виступити по одній національній компанії від кожної з країн-учасниць, наприклад: ВАТ «Об'єднана зернова компанія» від Російської Федерації, «Продовольча контрактна корпорація» від Республіки Казахстан та від нашої сторони ДАК «Хліб України».
Створити пул (Компанію) пропонується у формі товариства з обмеженою відповідальністю, а у майбутньому – після формування позитивного іміджу на ринку – перетворити його на відкрите акціонерне товариство, у якому кожна сторона матиме блокуючий пакет акцій.
Водночас однією з умов функціонування є те, що головний офіс Компанії буде знаходитися у Москві, тобто усі справи будуть керуватися звідти, адже левова частка зерна буде російським. Зрозуміло, що у разі необхідності емісія акцій Компанії також відбуватиметься у Москві. Виникає питання: чи захочуть, або точніше сказати, чи зможуть українці та казахи купувати російські облігації? Дуже малоймовірно. Отже може статися ситуація, за якої російська сторона матиме понад 75%, а тоді які повноваження залишаються решті учасників?
Слід звернути увагу і на розподіл акцій, які запропонувала Російська Федерація. З чотирьох ймовірних варіантів «у виграші» залишається лише російська сторона. Наприклад, учасники отримують акції пропорційно об'ємам експорту та/або виробництва пшениці. За нескладної арифметики зрозуміло, яку частку отримає Росія, а яку Україна з Казахстаном: росіяни будуть мати контрольний пакет акцій, а казахи не матимуть навіть блокуючого.
Компанія має перевалювати спільно вироблене зерно через українські порти. За наявної інфраструктури наших припортових елеваторів, ми здатні нині перевалити до 45 млн тонн зерна на рік. Якщо з цієї цифри відрахувати власний експорт, а також експорт за вже існуючими контрактами, то виходить, що ми ніяк не потягнемо ту масу зерна, яку запропонують нам перевалювати Росія і Казахстан. Або ж відмовитися від експорту власного? Навряд для українців це приємна перспектива.
Йдемо далі. Як можна доцільно скоординувати дії наших країн, якщо у трьох країнах різна структура зернового ринку: у Росії та Казахстані більшість підприємств-експортерів – це представники державного сектору, а в Україні зерном займаються переважно приватні вітчизняні та міжнаціональні зернотрейдери?
Щодо казахстанського зерна, то майже усе воно направляється до Росії. Усі ж спроби експортувати зерно до Китаю економічно недоцільні, адже щоб транспортувати зерно до його промислових районів, необхідно подолати сільськогосподарські конкурентні зони цієї країни. Тому приватним зернотрейдерам немає ніякої користі розпочинати діяльність у Казахстані.
Каменем спотикання для створення пулу для України є зобов'язання перед СОТ, яких у Росії та Казахстану немає. Отже для координації спільних дій нам потрібно буде порушити ті правила, які ми підписували при вступі до Світової організації торгівлі.
Ще одне болюче питання – якість зерна. Україна має гіркий досвід, коли на світовому ринку наше зерно затримували із претензією щодо його якості. Правда, щоразу інциденти було вичерпано, і зерно успішно діставалося до пунктів призначення. Знову таки, слід наголосити, що все це зерно було приватних компаній. Та на якість грішимо не лише ми. Нещодавно Єгипет затримав партію російського зерна, причому не приватних зернотрейдерів, а федерального уряду… І якщо пул змішуватиме зерно, то як зрозуміти – чиє може бути неякісним?
Відтак, на думку більшості українських експертів зернового ринку, усі країни повинні працювати на світовому зерновому ринку самостійно, за винятком спільних питань.
Причорноморську платформу створити можна, але туди повинні входити і Росія, і Казахстан, і Молдова, і Румунія, і Болгарія, і Угорщина, і Туреччина зі своїми концепціями розвитку. Тоді буде видно скоординовані дії для усіх, була б більш-менш рівна цінова політика. І, водночас, забезпечувалася б здорова конкуренція, яка є рушійною силою ринку.

© 2018 ТОВ "Агромедіа-Про"