Статті

ДОДАТИ ОЛІЇ ЦУКРУ. НЕБЕЗПЕЧНА ЛИХОМАНКА НА РИНКУ ЦУКРУ ТА ОЛІЇ

Все ж українська влада своєю непередбачуваністю виховує бізнес, який, настропаливши вуха, сторожко відслідковує всі кунштюки (з нім. фокус), які лише народжуються у владних кабінетах і головах. І намагається їм протистояти на випередження.

Погрозливі ініціативи влади вручну «порегулювати» ринки цукру і соняшникової олії, щоби знизити внутрішні ціни, від минулого тижня знову збурюють виробничників і інформаційний простір. І все це на старті весняної посівної, тобто закладання виробництва сировини для цих видів продукції. Хоча вже досвідом зерновиків доведено, що ринки за умов конкуренції самі вишукують максимально оптимальні умови роботи в межах законодавчого поля (за відсутності монополії і ручного втручання з боку держави).

Одразу слід наголосити: попри ці «благі наміри», падіння цін на цукор і соняшникову олію для населення, якому влада заради рейтингів хоче сподобатись, не станеться. Через об'єктивні причини.

Насамперед, у світі ціна на цукор білий і цукор-сирець висока. В Україні обсягів білого бурякового цукру більше ніж достатньо не лише для споживання. Щоправда, ціна на нього — ринкова! Співставна зі світовою. Те саме стосується і соняшникової олії, за рахунок розвитку галузі якої українці здатні тримати перше місце у світі з її експорту, забезпечувати роботою сотні тисяч людей і наповнювати держказну гривнями і валютою. Ціни ні на цукор, ні на олію ніхто штучно не піднімав, картельної змови не створював, бо в умовах ринку це неможливо. Але ж ціна висока, скажете ви. Так, вона проти минулого маркетингового суттєво року зросла. Але ж і зарплату мінімальну уряд відтоді двічі підвищував, і енергоносії подорожчали (якими би енергоощадними не були технології у переробників). Аграрії також прагнули отримати достойну ціну за вирощену ними продукцію, їх не можна в цьому звинувачувати — відтак сировина подорожчала. Тож як, скажіть, будь ласка, ціна олії і цукру буде на рівні минулого року? І чому нікого не бентежить, що півторалітрова пляшка мінералки коштувала понад 20 гривень торік і цьогоріч ще додала, а для її вмісту нічого ні вирощувати, ні переробляти не треба.

Людям не підсолодимо, а бурякосіям і цукровиробникам насолимо

В Україні власного вискоякісного цукру з цукрових буряків більш ніж достатньо! Торік, за даними НАЦУ «Укрцукор», станом на 12 січня 2021 року виготовлено 1021,1 тис. тонн цукру та перероблено 7,7 млн тонн цукрових буряків. Так, цьогоріч маємо падіння виробництва (з 1,5 млн тонн минулого сезону), бо через посуху аграрії зібрали значно менше цукрових буряків. На жаль, останніми роками площі посівів технологічно складної, водночас дуже рентабельної та екологічної сільгоспкультури — цукрових буряків, скорочуються (див. «М.Роїк: «Цукрові буряки — унікальна сільгоспкультура за біологічними властивостями і цінними господарськими ознаками», — «Агропрофі», №32 від 20 листопада 2020 року — прим. ред.). За даними Держстату, 2020 року в Україні їх було посіяно 216 тис. га (на 6 тис. га менше, ніж 2019-го (222 тис. га) і значно менше проти 2017/18 рр. (316/276 тис. га відповідно). Через минулорічні несприятливі погодно-кліматичні умови протягом вегетації знизилась цукристість (16,14% проти 17,9% торік) та врожайність 42,5 т/га (46,1 т/га 2019-го).

Водночас перехідні залишки минулого року ми отримали близько 600 тис. тонн, тож у сумі з виробленим поки маємо профіцит цукру в країні. Адже наше середньорічне споживання білого цукру становить близько 1225,0 тис. тонн. Станом на 1 квітня 2021-го, інформує НАЦУ «Укрцукор», в Україні залишок цукру становить 421585,1 тонн.

На світовому ринку ціна на цукор (як білий, так і сирець) наразі висока, бо там існує дефіцит цього продукту. І він лише зростатиме, бо поточного року чимало країн скоротять виробництво (американські континенти через посуху —  тростинного, а Європа через морози — бурякового). При цьому споживання цукру зростатиме. Наприклад, протягом наступних 10 років Мінсільгосп Китаю прогнозує зростання імпорту цукру на 5,8% щороку, яке сягне 5,52 млн тонн 2030-го на тлі збільшення власного виробництва до 11,35 млн тонн.

Єдиним результатом нинішніх спроб уряду «сподобатись виборцям» і для цього «щось хороше зробити» стане суттєве скорочення посівних площ під цукровими буряками — це буде катастрофою для галузі цукровиробництва! І тоді, поховавши власне виробництво, ми вже куплятимемо цукор втридорога за кордоном — виграють спекулянти.

Однак дешевим той цукор для нас із вами, шановні співвітчизники, не буде! Бо імпортуватиметься саме готовий білий цукор, якого буде багато саме у росіян, які фактично з нуля досягли виробництва 5-6 млн тонн на рік (за оцінкою їхніх аналітиків, в сезоні 2020/21 воно становитиме близько 5,1-5,2 млн тонн). В Європі через негоду, за даними НАЦУ «Укрцукор», суттєво ушкоджені посіви цукрових буряків: у Німеччині щонайменше 10% знищено, ще 20-30% площ серйозно постраждали від заморозків на початку квітня; у Франції знищено від 30 до 50 тис. га посівів групи виробників CGB — це найгірші втрати для галузі через морози, які будь-коли були зареєстровані.

За даними НАЦУ, на 19 квітня 2021-го відпускна ціна цукру на вітчизняних цукрозаводах становила 21,3-21,9 грн/кг із ПДВ, при цьому в роздріб, залежно від рітейлу, українці можуть придбати за 25-30 грн/кг з ПДВ.

І раптом влада вирішила ці ціни обов'язково зменшити, щоправда, невідомо до якої саме позначки.

За офіційною інформацією, у лютому-березні в Україну з Євросоюзу було завезено 40 тис. тонн цукру за встановленою тарифною квотою із нульовою ставкою мита (та 20% ПДВ) відповідно до Угоди про асоціацію з ЄС (це визначений річний максимум для нас, щоправда ми до ЄС можемо поставити на таких умовах лише 20 тис. тонн). Однак цей захід ціни на внутрішньому ринку не обвалив, бо на виході ціна перевищила 20 грн/кг, а ще ж наші імпортери також хотіли на цьому заробити...

Тож можновладці заходилися шукати «винних». Антимонопольний комітет, повідомила його пресслужба, 5 квітня розпочав справу проти найбільших виробників цукру — групи компаній «АСТАРТА» та ТОВ «Радехівський цукор», за ознаками антиконкурентних узгоджених дій на ринку первинної реалізації білого цукру (бурякового). А поки ті виправдовуватимуться, бо їм нічого не залишається, як надати всю і так прозору бухгалтерію АМКУ, влада вдалась до спроби втілити випробувану «папереднікамі» ідею — відкрити імпорт. Ну, словом, все як завжди. Однак, начебто, за однієї умови — якщо переробники не викуплять в рамках іншої загальної для країни щорічної квоти, яка дозволила Україні вступити до Світової організації торгівлі, —  267,8 тис. тонн тростинного цукру-сирцю (при вступі до СОТ Україна зобов'язалась імпортувати 260 тис. тонн цієї цукросировини щороку, від 2010-го обсяг зріс до 267,8 тис. тонн — прим. ред.). На цю продукцію в межах квоти встановлено ставку ввізного мита 2% плюс ПДВ. Поза квотою ввізне мито сягає 50% митної вартості.

Відтак 7 квітня у Мінекономіки, повідомила пресслужба відомства, «відбулася відкрита зустріч усіх учасників української бурякоцукрової галузі для обговорення ситуації на ринку цукру та пошуку спільних рішень щодо стабілізації цінової ситуації та наповнення внутрішнього ринку цукром». У тому то і парадокс, що офіційна статистика і бізнес наголошують, що цукру поки більше ніж достатньо.

«Собівартість цукру з ввезеної цукрової сировини, — йдеться далі у повідомленні, — як зазначили учасники зустрічі, становить близько 20 грн/кг. Відповідно, після здійснення імпорту в найближчі тижні цінова ситуація вирівняється і цукор стане доступнішим для українців».

Відтоді минуло два тижні, ситуацію в магазинах кожен може побачити сам. Та в цьому повідомленні є ще одна новина, яку озвучив учасникам ринку заступник міністра Мінекономіки Тарас Висоцький: «Тим часом, у парламенті розглядається можливість тимчасового обнулення імпортного мита на ввезення цукру білого в Україну, що також сприятиме насиченню внутрішнього ринку цукром». Ініціатива урядова.

Отже, задля «необнулення» уряд почав видавати ліцензії на імпорт тростинного цукру-сирцю. І начебто знайшлись кілька бажаючих на 120 тис. тонн. Та, за інформацією УКАБ, через процедурні неузгодженості з митницею старт поставки цукру-сирцю затримується. Перший корабель начебто можна очікувати у вітчизняних портах 29 квітня, та скільки  насправді ми імпортуємо за ліцензіями, ніхто не знає. Бо це економічно недоцільно, кажуть цукровиробники. І попередню угоду про поставку 70 тис. тонн анульовано. Тому Мінекономіки, швидше за все, імітуватиме пошук «бажаючих» отримати ліцензію на імпорт цукру-сирцю в рамках загальної квоти 267,8 тис. тонн, адже прибутками для бізнесу тут навіть не пахне. Якби така пропозиція пролунала наприкінці сезону цукроваріння, це можна було би зрозуміти. А хто зараз, у міжсезоння, запускатиме цукровий завод собі на збиток, який буде невідворотним навіть за умов безмитної квоти на цукор-сирець? Ціна на цукор-сирець на Нью-йоркській біржі 19 квітня становила $359,13/т (плюс 2% мито та ще 20%ПДВ — прим. ред.), а вихід цукру з нього після переробки становитиме лише 95,5%.

Якщо ж цукор-сирець «зайде» в Україну в обсязі щонайменше 100-120 тис. тонн, кажуть чиновники, то начебто даний законопроєкт вони відкличуть. Якщо «не зайде», то знижуватимуть мито, «щоб швидко завезти білий цукор».

Але ж усім зрозуміло, що цукор-сирець «не зайде» — бо ціна білого цукру на Лондонській біржі на 19 квітня склала $454/т, яка з нульовою ставкою ввізного мита для України і 20% ПДВ є конкурентноспроможною. Зараз за законодавством, чинним з 2001 року, за кожну тонну поза квоти Євросоюзу до ціни цукру доведеться викласти вже 50% від митної вартості товару, але не менше EUR300/т:  $454+$227 — за тонну білого цукру. Так, 50% ввізне мито на готовий білій цукор — не зовсім ринковий захід, однак він дозволив нашій цукровій галузі модернізуватись, а співвітчизникам — без обмежень споживати якісний і корисний продукт.

Зараз проштовхнути через парламент «тимчасове обнулення імпортного мита на ввезення цукру білого в Україну» означає зробити це назавжди, бо немає нічого більш постійного за тимчасове. І хто ж із «зеленої» монобільшості погодиться потім проголосувати за повернення ввізного мита на цукор, та ще в обсязі 50%? І де гарантія, що зараз цей цукор піде з Євросоюзу, а не з Білорусі і РФ?

Якщо ці «благі наміри» під виглядом боротьби за електорат зараз не зупинити, то «Зе»-команда поховає галузь цукровиробництва, яка два століття тому дала неоціненний поштовх розвитку економіки України, забезпечила селян роботою, стала мультиплікатором технічного і технологічного прогресу, науки, освіти і меценатства.

Та якби ж для влади проблема справді полягала у доступності продуктів харчування незабезпеченим верствам населення, то в цивілізованих країнах її вже давно вирішують через адресну допомогу та субсидії. І хоч махати шашкою цікавіше, та можливо наші можновладці все ж звернуться до цивілізованого досвіду.

Примара олійних квот може викликати реальні проблеми

Урядова постанова про введення квот на експорт соняшникової олії і соняшнику існує поки що на рівні неоприлюдненого офіційно проєкту, який гуляє Інтернетом, а аграрні громадські асоціації вже сполошилися. Проєктом передбачається запровадження нульових квот (тобто заборона експорту) на соняшникову олію з 1 липня до 30 вересня 2021 року і насіння соняшнику з 1 травня по 30 вересня 2021 року.

З цього приводу в Українській зерновій асоціації заявили, що стурбовані чутками про бажання окремих популістів в уряді проштовхнути цю ідею. Таке рішення уряду відразу призведе до втрати близько $3 млрд валютної виручки з огляду на те, скільки олії через обмеження не буде експортовано до кінця сезону. Це також може спричинити відмову аграріїв вирощувати соняшнику і, як наслідок, значний дефіцит сировини для переробників у новому сезоні, відтак — зростання ціни як на сировину, так і на соняшникову олію, падіння експорту і валютної виручки.

Україна є світовим лідером з експорту соняшникової олії при щорічному виробництві близько 6-7 млн тонн і внутрішньому споживанні лише близько 400 тис. тонн. Так, 2020/2021 МР (вересень-серпень), українські аграрії виростили близько 13 млн т соняшнику, з якого буде вироблено близько 6 млн т олії. Та близько 5,6 млн т олії піде на експорт, забезпечуючи бюджет валютою, а аграріїв — додатковими прибутками. Потужність вітчизняних олієвиробників настільки висока, що місячний обсяг внутрішнього споживання олії у 400 тис. т вони здатні виробити за 1,5 доби.

УЗА закликає не повторювати помилки попередніх урядів, йдеться у повідомленні. На жаль, в недалекому минулому були негативні спроби впровадження квотування експорту, що обернулось корупційними скандалами, погіршенням ліквідності зернових та олійних культур, зменшенням доходів виробників та, як результат, зменшенням валютних надходжень до країни. Окрім того, такі дії уряду Януковича-Азарова обернулись для України міжнародними скандалами та невиконанням міжнародних контрактів.

«На фоні зростання дефіциту бюджету та зменшення валютних резервів від початку року, а також відсутності кредитування від міжнародних фінансових організацій — це призведе до вкрай складної ситуації в економіці країни. В умовах гібридної війни Росії проти України, видається, що це рішення ініціюється для завдання катастрофічного удару по економіці України поряд з можливою воєнною ескалацією агресії проти нашої країни. Також це негативно вплине й на репутацію нашої країни через невиконання взятих на себе зобов'язань», — зазначив президент УЗА Микола Горбачьов.

Він навів приклад Росії та Аргентини, які вдалися до жорстких обмежень експорту. Зокрема, в РФ через введення квоти та мита на експорт поточного сезону, за оцінками експертів, виробники зерна втратять $2,8 млрд, а введення з 1 червня 2021 року постійного мита на експорт зерна коштуватиме російським аграріям ще  $5 млрд. Ціни на зернові на внутрішньому ринку впадуть, відповідно доходи агровиробників та інвестиції в коротко- та середньостроковій перспективі у вирощування зерна знизяться. Галузь загальмує розвиток і стагнуватиме. Досвід Аргентини, яка багато років застосовує квоти та експортні мита на зернові, показує, що це призводить до сповільнення розвитку агросектору і ніяк не приборкує продовольчу інфляцію для населення.

Виробник повинен мати змогу сіяти і збирати щороку більші врожаї, відтак і заробляти більше для себе і для країни за рахунок надходжень до бюджетів різних рівнів. Це є запорука успіху вітчизняної аграрної галузі. Ба більше, для України додаткові валютні надходження від реалізації зернових та олійних культур дозволять тримати «монетарну оборону» у теперішній кризовий час.

УЗА наголошує на відсутності об'єктивних підстав для обмеження, квотування чи ліцензування аграрного експорту та олійного зокрема, а також підкреслює відсутність дефіциту олії на внутрішньому ринку.

Із закликом до уряду не ухвалювати рішення щодо квотування експорту насіння соняшнику та олії, а забезпечити продовольчу безпеку країни та цінову стабільність через товарні та фінансові інтервенції звернулася Всеукраїнська аграрна рада.

В організації категорично проти даного рішення, яке призведе до падіння закупівельних цін на агропродукцію, збитків аграріїв, падіння розміру орендної плати за землю та, фактично, означає «узаконену» експропріацію приватної власності.

Щодо останнього, зниження прибутків агровиробників, для яких соняшник є однією з небагатьох культур, що з року в рік дає стабільний прибуток, призведе до падіння розміру орендної плати, від чого постраждають близько 5 млн українських пайовиків.

ВАР зазначає, що рівень підтримки сільського господарства в Україні в десятки разів нижчий, ніж в країнах ЄС та РФ, з продукцією яких нашим аграріям доводиться конкурувати на міжнародних ринках. При цьому, наприклад, ціни на мінеральні добрива та вартість кредитів в Україні вищі. Введення квот замість забезпечення нормальної роботи Аграрного фонду та Держрезерву є популістським намаганням перекласти промахи уряду в аграрній політиці на плечі самих аграріїв.

У листі профільної асоціації «Укроліяпром» до заступника міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України Тараса Висоцького йдеться, що ситуація зі зростанням ціни соняшникової олії була прогнозованою і має під собою об'єктивні причини, а не просто забаганки виробників олії.

Зокрема, вартість насіння соняшникового на внутрішньому ринку зросла з серпня 2020 по березень 2021 року понад удвічі. Крім того, зріс експорт насіння соняшнику, який здійснювався за цінами значно нижчими світових. Водночас на внутрішньому ринку ціни на соняшник навпаки значно перевищували світові рівні.

Ситуація ще більше ускладнилась восени 2020 року, коли під впливом стрімкого росту цін на соняшник сільгоспвиробники почали масово відмовлятись від виконання довгострокових контрактів за фіксованими цінами в гонитві за кращою ціною. В результаті виробники олії втратили сировинні запаси з фіксованими цінами та були змушені купувати сировину за стрімко зростаючою вартістю.

До цих негативних чинників додалась низька якість цьогорічного врожаю, що спричинена погодними негараздами. Такий якісний показник як олійність, який цього року був значно знижений, прямо впливає на відсоток виходу олії. Тобто цьогоріч через низький рівень олійності для виробництва 1 тонни олії слід використовувати більшу кількість сировини за вищою ціною.

За розрахунками УкрНДІОЖ НААН, при вартості 1 тонни насіння соняшнику 22000 грн середня відпускна ціна 1 тонни олії соняшникової рафінованої без НДС повинна складати 54712 грн.

«Щоб якимось чином знизити ціни у роздрібній торгівлі, насамперед у торговельних мережах, вигадали цю схему заборони експорту олії. Ми коли прочитали, спершу не повірили. Потягнуло духом минулих урядів. Бо сценарій — один до одного: ті самі квоти, те саме ліцензування, преференції, непропорційний розподіл тощо. А суть зведеться до того, що в результаті такого регулювання більшість заводів зупиняться і 100 тис. людей, які сьогодні зайняті на виробництві, на елеваторах, у логістиці, на терміналах, будуть відправлені в неоплачувані відпустки. І замість того, щоб не заважати, нам ставлять палки в колеса, — коментує президент «Укроліяпром» Степан Капшук. — 20 років поспіль підприємства шукали собі ринки збуту, 125 країн наразі купують нашу олію, і бездумне рішення уряду віддасть ці ринки найбільшому нашому конкуренту — Росії. Навіщо це робиться — я не розумію».

Пропозиції щодо запровадження 2021 року квотування та ліцензування експорту олії соняшникової можуть призвести, як це показує досвід, до негативних наслідків.

До цього часу жодні спроби адміністративного втручання у регулювання цінової ситуації на внутрішньому ринку не давали позитивного результату. Так, запровадження 2008-го квотування та ліцензування експорту соняшникової олії, всупереч позиції олійнодобувних підприємств України, призвело до зупинки значної їхньої кількості, особливо середньої та малої потужностей, через неможливість відвантажувати олію та шрот на експорт (внутрішній ринок споживає лише 10% від загального виробництва цієї олії), зриву виконання укладених форвардних контрактів, скороченню надходжень до державного бюджету, зростанню соціальної напруги у суспільстві через страйки колективів підприємств.

Виявились короткостроковими і заходи, запроваджені урядом 2011 року. Основну роль у стабілізації ситуації на ринку соняшникової олії 2011-го зіграла державницька позиція керівників олієпідприємств України, які приділили увагу укладанню прямих договорів із торговельними мережами та ярмарковій діяльності (на жаль, це обмежено зараз в умовах світової пандемії, спричиненої COVID-19). Урядом також розглядались пропозиції щодо запровадження соціальних карток на продукти харчування для незахищених верств населення (проте це питання залишилось невирішеним).

Як зазначають в асоціації, нині підприємства олійно-жирової галузі України проводять зважену цінову політику, забезпечуючи першочергові поставки соняшникової олії до торговельної мережі. Виробники бутильованої олії зараз фактично субсидують внутрішній ринок, бо, попри високі світові ціни на даний продукт, утримують зважену ціну.

І попри високу вартість сировини, вони підтримують на внутрішньому ринку ціни нижче економічно обґрунтованих.

Зрештою, в асоціації просять не допустити запровадження квотування та ліцензування експорту соняшникової олії, що може призвести до повної зупинки значної кількості підприємств олійно-жирової галузі України, зриву виконання контрактів на поставку олії на експорт, втрати довіри міжнародних партнерів, значних втрат державного бюджету та недоотримання валютної виручки майже у $2 млрд. Також пропонується звернутись до відповідних державних структур з проханням визначити обсяги реалізації фасованої соняшникової олії через торговельну мережу упродовж 2018, 2019 та 2020 років (у натуральному виразі).

Працює — не чіпай

Чи не найголовніше правило програмістів, винесене у підзаголовок, слід було б застосувати і до державного управління. Втручатися в роботу галузі державі потрібно лише тоді, коли вона працює неефективно. І вдалий приклад знову ж таки олійно-жирова галузь. До 1999 року Україна вирощувала 2,5 млн тонн соняшнику, який, в основному, закуповувала у нас Туреччина, натомість завозила до нашої країни 140 тис. тонн олії — з нашого ж насіння. 1999 року ВРУ ухвалила закон, яким було встановлене 23% мито на експорт насіння соняшнику з подальшим пониженням митної ставки. І хоча мито згодом зменшили, вивозити сировину все одно було невигідно. І це стимулювало внутрішню переробку.

Як наслідок — 80 збудованих олійних заводів, $6 млрд надходжень від експорту олії на зовнішні ринки. Тобто вдалий механізм роботи вже знайдено, і якщо вже хочеться докласти невідкладних управлінських зусиль, то їх краще спрямувати на ті галузі, які справді потребують допомоги — молочне, м'ясне скотарство.

Може… меморандум?

На жаль, крім примарного проєкту постанови немає жодних документів, які би пояснювали, з якою метою урядовці хочуть запровадити обмеження. Із заяв профільних асоціацій видно, що справа стосується цін для споживачів. Але як саме обмеження експорту олії може вплинути на її ціну для пересічного споживача при достатній кількості олії на ринку? І невже заради зниження ціни на кілька гривень в супермаркеті варто примушувати галузь працювати у збиток? До того ж експерти сумніваються у тому, що таке зниження відбудеться, як показала практика 2008 року.

Якщо ж справа у недостатній кількості олії для насичення внутрішнього ринку, чи у тому, що комусь здається, що її недостатньо, то вихід знайшли зерновики ще 10 років тому, коли щороку почали підписувати меморандум з профільним міністерством про гранично допустимий експорт зерна. Начебто діє без нарікань.

Загалом проєкт постанови дивний і у частині експорту насіння соняшнику. Згідно з ним, експорт насіння соняшнику також підлягає ліцензуванню (з нульовою квотою) з 1 травня 2021 року до 30 вересня 2021 року. Припустимо, це робиться для того, щоб збити ціни на внутрішньому ринку насіння, щоб переробники мали змогу знизити ціну олії для внутрішнього ринку. Але, наприклад, його експорт з України за вересень-грудень 2020 року становив 149 тис. тонн (дані «Укроліяпром») при загальному зборі 13 млн тонн. Ну, нехай ще стільки ж наекспортують до жовтня 2021 року. То про яке зниження цін може йти мова, якщо експорт сировини становить навіть менше 5% від загального виробництва?

Щодо того, чи можливе зниження ціни на олію і насіння соняшнику висловився Степан Капшук: «Ціна на олію зараз знизитися не може, оскільки переробники вже заплатили за насіння. І вона буде такою до нового сезону, коли надійде новий урожай».

Ще слід додати, що вся ця буча з постановою здійнялася на початку сівби соняшнику, що примусить аграрія добряче подумати щодо структури посівів і місця в ній для цієї культури. І внутрішня боротьба за насіння соняшнику лише загостриться і підніме на нього ціни. І це викликає питання — кому це потрібно?

Коли верстався номер

19 квІтнЯ 2021 року все ж таки було підписано Меморандум про взаєморозуміння між Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України і асоціацією «Укроліяпром» 2020/2021 маркетингового року. Документ стосується експорту соняшникової та інших олій з України. Сторони погодились співпрацювати з питань узгодження балансових характеристик ринку олії соняшникової України 2020/ 2021 МР з метою організації забезпечення продовольчої безпеки та уникнення застосування експортних обмежень. Водночас сторони домовились здійснювати заходи щодо погодження можливих граничних обсягів експорту олії соняшникової на основі попереднього балансу попиту і пропозиції олії соняшникової 2020/2021 МР.

Наразі Меморандумом встановлено, що 2020/2021 МР граничні обсяги олії соняшникової, сафлорової або бавовняної, які можуть бути реалізовані назовні, становлять 5,38 млн тонн (близько 98% від запланованого обсягу експорту). 

Утім в Мінекономіки пропонують встановити квоти в обсязі 0 тонн на експорт соняшнику з 15 травня до 30 вересня 2021 року. Відповідний документ з'явився на сайті відомства. Проти цього виступають ГС «Аграрний союз України», ГС «Всеукраїнська аграрна рада», Всеукраїнська асоціація громад, Асоціація «Союз птахівників України», ВГО «Українська аграрна конфедерація» та Асоціація «Український клуб аграрного бізнесу». Зазначається, що «питання квотування експорту регулюється Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність». Ним передбачається введення обмежувальних заходів на товар в разі виникнення його дефіциту в країні. Наразі ж ніякого дефіциту насіння соняшнику немає і запасів більш ніж достатньо».

© 2018 ТОВ "Агромедіа-Про"