УКРАЇНСЬКИЙ ЗЕРНОВИЙ РИНОК — 10 РОКІВ СТАЛОГО РОЗВИТКУ

Цьогоріч виповнюється десятиліття знаковим подіям, які внормували ринок зерна в Україні. Зокрема, йдеться про створення Робочої групи з ринку зерна і підписання Меморандуму про узгодження позицій на ринку зерна.

Щоб осягнути, наскільки ця подія є важливою не лише для зерновиків, а для економіки нашої країни в цілому, слід повернутися на 10 років назад, зазирнути у жовтень 2010-го. Тоді «з метою збереження продовольчої безпеки» уряд на тлі посухи і зниження прогнозів урожаю, а також в очікуванні подальшого зростання споживчих цін запровадив квотування експорту зернових з країни. Тоді цей крок був справжнім мавпуванням, за звичкою, російського «досвіду», де тогоріч взагалі закрили експорт зерна через недобір врожаю на 20%.

Це стало справжньою несподіванкою для експортерів, адже вітчизняний уряд вагався до останнього і суперечливі заяви його представників не давали змоги цілеспрямовано планувати бізнес.

Українське зерно почало торувати шлях на світові ринки. Щоправда, через брак досвіду і відсутність достовірного балансу зерна, обмеження на експорт запроваджували і раніше, зокрема 2006 року, і вже тоді вони викликали незадоволення бізнес-спільноти. Але вкрай топорні методи і ручне регулювання, якими чиновники вирішили скерувати ринок цього разу, спричинили значних збитків вітчизняному бізнесу, дозволили на цьому заробити іноземним зерновиробникам і викликали широке громадське невдоволення. Це викликало занепокоєння також у світі, де Україну вже почали вважати впливовим гравцем на ринку зернових.

Зокрема, 4 жовтня 2010 року уряд ухвалив постанову №938, згідно з якою Україна вводила до 31 грудня 2010 року квоти на експорт 2,7 млн тонн зерна. З них експортна квота на пшеницю складала 0,5 млн тонн, ячмінь — 0,2 млн тонн, кукурудзу — 2 млн тонн. Попри те, що постанова набувала чинності з дня оприлюднення, тобто 19 жовтня, митні чиновники, чи-то за усною вказівкою згори, чи-то не бажаючи брати на себе відповідальність у незрозумілій ситуації, чи-то з меркантильних міркувань, абсолютно незаконно почали затримувати вже завантажені судна в портах ще за три дні до означеної дати.

Склалася ситуація, коли в портах на вже завантажених суднах заблокували півмільйона тонн зерна. Також були припинені вже розпочаті завантаження, крім того значна кількість суден очікувала на рейді у черзі на завантаження. За підрахунками компаній-членів Української зернової асоціації, щоденні штрафні санкції за контрактами від простою суден становили чималі $170 тис. І це стосувалось лише суднен компаній-членів УЗА. При цьому врятуватися від збитків, пославшись у договорах на форсмажор, експортери не могли — юридично заборони на експорт з боку держави не існувало.

Тим часом у Верховній Раді, де на той час було представлене потужне аграрне лобі (ВРУ 6 скликання, 2007-2012 рр.) тривали запеклі суперечки — як саме ділити квоти і хто їх має отримати. У цей час міжнародні профільні організації, зокрема Міжнародна асоціація торгівлі зерном і кормами GAFTA, намагалися пояснити українській владі «на пальцях», як саме український уряд порушує принципи вільної торгівлі, яких, вступивши до СОТ 2008 року, Україна взяла за обов'язок дотримуватися. 

Тим не менше, станом на 2 грудня 2010 року, в українських портах очікувало на експорт близько 183 тис. тонн зерна, і, слід зауважити, на суднах і припортових елеваторах, які не розраховані на довгочасне зберігання.

Але одна справа — втрати бізнесу, а інша, і більш суттєва — економіка країни в цілому. Аграрні громадські організації неодноразово говорили, що обмеження експорту зерна заради стримування внутрішніх споживчих цін насамперед на хліб ні до чого хорошого не призведе. Уже в листопаді з'явилися оцінки, що внутрішні ціни на кукурудзу на 570 грн за тонну нижчі, ніж могли би бути за вільного експорту. Можна лише уявити «бажання» виробників продавати зерно за настільки низькими цінами, нагадаємо тоді курс долара становив 7,9 грн. Та й було б ще кому реалізовувати — і в Аграрному союзі України, і в Асоціації фермерів і приватних землевласників України скаржилися навіть не на ціни, а на відсутність попиту на кукурудзу, що не могло не вплинути на посівні площі під урожай наступного, 2011 року.

Ця виснажлива тяганина з квотуванням зерна тривала до кінця квітня 2011 року. Коли зрештою безглуздість ситуації стала зрозуміла всім і квоти на експорт кукурудзи скасували, сталося неймовірне: в Міністерстві аграрної політики визнали, що зрештою постраждали товаровиробники. Хоча, щоби підсолодити пересічним громадянам, зазначили, що рівень споживчих цін за цей рахунок зменшився. 

Значний внесок у перемозі здорового глузду на базі економічних розрахунків і відтак скасуванні обмежень експорту відіграла спільно створена Робоча група з експорту зерна. Основне завдання цієї групи — це діалог між бізнесом та урядом (в особі профільного Міністерства) щодо розвитку зернового сектору, прогнозів врожаю та визначення обсягів експорту за допомогою Меморандуму. Зрештою за її ініціативи був підписаний Меморандум про узгодження позицій на ринку зерна між Мінагрополітики і аграрними громадськими організаціями.

Починаючи з 2011/2012 зернового маркетингового року, уряд та бізнес щороку підписують Меморандум, в якому зазначається граничний обсяг експорту зерна. Такий документ фактично визначає необхідний обсяг зерна для внутрішнього споживання та експорту, який забезпечує аграріям доходи, а державі — валютні надходження і продовольчу безпеку. Мета документу — підвищити прозорість та прогнозованість на ринку, оскільки до того непередбачувана політика уряду і запровадження обмежень на експорт призводили до мільярдних збитків вітчизняних агровиробників та експортерів.

З нагоди десятиліття зі створення Робочої групи і підписання першого Меморандуму було проведено онлайн пресконференцію.

Микола Горбачьов, президент Української зернової асоціації:

— Робоча група та Меморандум вирішили свого часу проблему заборони експорту зерна. Меморандум і став інституційним інструментом, який продемонстрував свою ефективність. Головний позитив Меморандуму — це те, що він демонструє прогнозованість і прозорість політики держави у сфері зернового ринку, яка є вкрай важливою для бізнесу. Хоча Меморандум не є ідеальним методом вирішення питання вільної торгівлі, але він дозволив нам досягнути хороших результатів та просувати експорт українського зерна по всьому світу. Робоча група фактично робить політику держави щодо експорту зерна більш ефективною. Без цього не буде змоги захищати інтереси українського виробника.

Сьогодні фермер, вирощуючи продукцію, має змогу гарантовано її продати. Це все завдяки експорту. Адже Україна споживає тільки третину вирощеного збіжжя. Решту дві третини забирає експорт. Уявіть, якби не було експорту, аграрії не змогли би реалізувати свою продукцію і збанкрутували би. Наприклад, за останні 10 років в Україні аграрії вдесятеро збільшили виробництво кукурудзи. І це не межа, оскільки ми в середньому вирощуємо 6-7 т/га, а можемо давно вирощувати 12 т/га, і такі приклади є. Цю високу врожайність мають ті господарства, які використовують правильну агротехніку, технологічні процеси, насіння. Подальше зростання та розвиток виробництва зерна можливе лише за умови експорту цієї продукції.

Тарас Висоцький, заступник міністра з розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства:

— З боку держави ціль Меморандуму — забезпечити фізичну наявність необхідного обсягу зерна на внутрішньому ринку для забезпечення продовольчої безпеки. При цьому орієнтиром для Меморандуму є валовий врожай. Якщо ж оцінювати обсяги в цьогорічному Меморандумі, то немає жодних ризиків їхнього перевищення, оскільки темпи експорту пшениці відстають від минулорічних на 0,5 млн тонн, а по кукурудзі — 1 млн тонн. Тому на сьогодні виглядає, що не буде навіть досягнуто граничних обсягів експорту, зафіксованих в Меморандумі. Ми плануємо і надалі підписувати Меморандум та забезпечувати його безперебійне виконання.

Тарас Качка, заступник міністра з розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства:

— Меморандум може стати основою для написання історії успішного розвитку українського зернового ринку. Цей документ став тим інструментом, який зменшив ризик адміністративного втручання в ринок, а також забезпечення прозорості. В рамках міжнародної зернової ради IGС багато говорять сьогодні про забезпечення стабільності постачання зерна для забезпечення сталості. Вітчизняний Меморандум став фактично одним із таких взірцевих інструментів забезпечення сталості на фоні того, що наші сусіди вже другий рік поспіль забороняють експорт чи запроваджують мито.  Ми маємо добрий досвід діалогу та належної координації між державою, виробниками та експортерами, коли щотижня в онлайн режимі обговорюємо показники експорту. Діалог та координація зусиль потрібна для того, щоб нарощувати вміння не лише вирощувати зерно, але й правильно торгувати, знаходити баланс між внутрішнім та зовнішнім ринком. Наші дискусії, які подекуди бувають бурхливими, це і є той досвід, з якого і вибудовується справжнє економічне процвітання та зростання добробуту в державі.

Дмитро Приходько, старший економіст інвестиційного центру ФАО:

— Історія Робочої групи та Меморандуму розпочалася з того, що в жовтні 2010 року український уряд неочікувано запровадив квотування експорту зерна, нібито через зменшення валового врожаю на 1 млн тонн з 39 млн тонн до 38 млн тонн. У ФАО це викликало вкрай негативну реакцію країн імпортерів, які не були попереджені про це. Таке рішення заблокувало близько 0,5 млн тонн зерна у портах на суднах та терміналах. Більше того, українські виробники зерна могли втратити через недоотримання доходу близько $2 млрд. Це стало підставою для початку створення Робочої групи. Вже 27 січня 2011-го відбулася велика зустріч в Києві за участі представників Мінагрополітики, на якій домовилися створити такий консультативний механізм як Робоча група, яка вперше зібралася в березні 2011 року. Робоча група щомісяця збиралася та обговорювала прогнозний баланс зерна, на базі якого вже й підписувався перший Меморандум в червні 2011 року.

Результат створення цієї робочої групи — це впровадження прозорості та передбачуваності політики. В результаті, за 6 років її існування український аграрний сектор отримав більше $1 млрд інвестицій. Усе це, в результаті, дозволило Україні називати цифри врожаю зерна 70 млн тонн і більше та є фундаментом подальшого сталого розвитку українського сільського господарства.

До досвіду підписання Меморандуму приглядається багато країн, і Україна може вдатися до популяризації цього інструменту, пояснення механізму його дії. Щоби більше країн розуміли, як Україна домовляється про обсяги експорту зерна. Сьогодні багато країн імпортерів залежать від українського експорту зерна.

Володимир Клименко, очільник УЗА на момент підписання першого Меморандуму:

— Робоча група та Меморандум в Україні з'явилися через значні обмеження експорту зерна, які в першу чергу приводили до значних збитків сільгоспвиробників. Були часи, коли урядовці вдавалися до неформальної зупинки експорту, яка завдавала значних збитків і вітчизняним аграріям, і експортерам. Меморандум же забезпечує сьогодні сільгоспвиробникам змогу фактично вільно продавати зерно будь-якими каналами та способами. У нас є результат цього Меморандуму та Робочої групи — 3 місце з експорту зерна у світі.

Леонід Козаченко, голова Української аграрної конфедерації:

— Учасники ринку зерна довго боролися за те, щоби зменшити втручання уряду та його намагання будь-що запровадити обмеження експорту — мита, квотування. Врешті такий механізм був запроваджений у вигляді Меморандуму. Завдяки цьому інструменту ми завчасно чітко визначаємо обсяги виробництва та експорту та можемо прогнозувати розвиток подій.

Перспектива залежить від багатьох перешкод, які треба долати. Але Україна може значно збільшити виробництво зерна та олійних. Якщо нашим аграріям вдасться досягти урожайності зерна як у США та ЄС, то Україна може вийти на виробництво 120-125 млн тонн збіжжя на рік.

P.S. Не грайтеся з гречкою

«Вишенькою на торті» у підготовці цього матеріалу стала новина від Мінекономрозвитку:

«2 квітня, на позачерговому засіданні уряду ухвалено постанову «Про внесення змін у додаток 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2019 р. №1109», якою забороняється до 1 липня експортувати гречку на зовнішні ринки.

Так, постановою запроваджується тимчасовий — до 1.07.2020 року режим ліцензування та квотування експорту гречки та зерна гречки лущеного (без плодової оболонки). Зокрема, встановлено нульовий обсяг квоти для зазначених товарів (за кодами згідно з УКТЗЕД 1008 10 00 00 та 1104 29 17 00). Відповідні зміни внесено у додаток 1 до Постанови 1109 «Обсяги квот товарів, експорт яких підлягає ліцензуванню у 2020 році».

Заборона на експорт гречки є тимчасовим заходом, необхідним для захисту внутрішнього ринку (нагадаємо, що свої кордони для експорту гречки тимчасово закрили Білорусь, Росія та Казахстан).

Зараз ситуація на українському ринку є стабільною. Уряд весь час веде діалог з виробниками та рітейлерами.

Україна вестиме переговори з головними країнами-виробниками щодо зняття заборон з метою підтримання міжнародної продовольчої безпеки та відновлення нормальних умов міжнародної торгівлі. Також міністерство закликатиме українські аграрні підприємства збільшувати посівні площі під гречкою».

Звісно, гречку за обсягами з пшеницею і кукурудзою не порівняти. Але гречка у нас і нішевий, і стратегічний продукт одночасно. Нішевий, бо 2019 року площі під нею становили лише 69 тис. га. Для порівняння, 2010 року було 300 тис. га. А стратегічний, бо тільки-но люди чують щось у новинах про гречку, в магазинах відразу з'являються підозрілі особи, які вигрібають її десятками кілограмів за будь-яку ціну. Тож не грайтеся з гречкою! Ліпше посійте собі і людям.