АГРАРІЇ — ЦЕ НЕВИПРАВНІ ОПТИМІСТИ!

Усі підстави так стверджувати має заступниця директора з сировини ВП «Яреськівський цукровий завод» агропромхолдингу АСТАРТА Олена Лупєкіна, яка волею долі вже більше чверті століття працює за фахом і за покликанням на цукровиробництві. Багато в чому саме завдяки їй Яреськівський цукрозавод перебуває серед лідерів вітчизняного ринку цукру, насамперед за цукристістю сировини та якістю продукції. У переддень святкового 8 Березня та до початку нового сезону бурякосіяння ми поспілкувались з нею і про виробництво, і про життя-буття.

— Пані Олено, ви в сільському господарстві не новачок. Можете порівняти умови роботи і вимоги до фахівця керівної ланки в сільському господарстві на початку незалежності і тепер, в епоху вільного ринку?

— Правильніше було би сказати, в галузі АПК, де я, дякувати Богу, вже понад 25 років. Я обіймаю посаду заступника директора по сировині на Яреськівському цукровому заводі. Сировиною для нас є цукрові буряки, і я працюю з господарствами по вирощуванню цукрових буряків.

В умовах планової економіки за часів СРСР скрізь була відсутня конкуренція. Цукрове виробництво відтак не потребувало ухвалення оперативних рішень і чіткого дотримання технологій. Ми просто працювали. Зараз же ми працюємо в умовах ринкової економіки, де промахи і прорахунки дорого коштують як працівникові, так і власнику бізнесу.

Слід розуміти, що сільське господарство — це насамперед погодні умови. Минулого року, на жаль, вони вплинули на галузь дуже негативно, цукросировина була не виключенням. Торік наш завод недоотримав близько 80 тис. тонн буряків через низьку врожайність. Тому ми вишукували різні можливості, щоби максимально оптимізувати виробничий ланцюжок. Замість більш звичного дво-тридобового запасу цукросировини на бурякопункті заводу скоротили його до добового, щоби бурячок іще ці два-три дні міг побути в землі і підрости, покращити цукристість. Для цього довелось перебудувати всю логістику, відточити максимально всі виробничі операції.

Водночас торік цукристість коренів виявилась дуже високою, на противагу західним регіонам України, де у вересні пішли дощі і деякі заводи змушені були зупинятись, що спричинило також багато проблем.

На нашому заводі цукристість прийнятої сировини становила рекордні 19,25%, я за весь період своєї роботи такої цукристості не бачила! Що довше буряки лежать на бурякопункті, навіть одну зайву добу, ця цукристість втрачається — цукор у коренях починає «грати».

Тож сьогоднішня складність роботи полягає в тому, що ми маємо долати постійні виклики, швидко вишукувати правильні рішення, змушувати партнерів і працівників дотримуватись високих виробничих вимог... Наша оптимізація схеми «поле-завод» повернулася сторицею — ми 2020 року отримали вихід цукру (те, що потрапило в мішок із загального обсягу) близько 17%, це навіть більше, ніж на деяких заводах вхідна цукристість буряків.

— Чи свідомим було ваше рішення піти працювати в АПК? Вас хтось надихнув на цей шлях чи втрутилась доля?

— Коли я закінчила школу, то хотіла піти в науку. Я не бачила себе агрономом у господарстві, а хотіла бути науковцем, працювати в лабораторії. Тому 1989 року я свідомо вступила до Української сільськогосподарської академії (нині Національний університет біоресурсів і природокористування — прим. ред.) на факультет захисту рослин і все ще вбачала своє майбутнє в науці. Однак завершувала навчання я в буремні 1990-ті, коли наука буквально розвалювалась на очах. І йти туди просто не було сенсу, тому я пішла у виробництво.

Мої батьки були цукровиками, як кажуть, до мозку кісток. Тому цукровий завод був з дитинства моєю рідною стихією і залишається такою дотепер. Усе своє свідоме життя після закінчення вишу я працюю у сировинному відділі Яреськівського цукрового заводу — спочатку агрохіміком, згодом очолила відділ заготівлі і переробки цукрових буряків. Тож у мене у трудовій книжці єдине місце роботи — Яреськівський цукровий завод.

— То ви справжній цукровик у другому поколінні?

— Так. Народилась я в смт Кобеляки на Полтавщині, де працював цукровий завод. Як я вже казала, батьки були цукровиками. Вони закінчили факультет цукроваріння і все життя працювали на виробництві. Мама була хіміком. Батько, нині покійний, був директором заводу. Тата дуже цінували як людину і фахівця, тому за вказівкою партії постійно «кидали» піднімати з колін різні заводи. Ми родиною часто переїжджали «з заводу на завод», і я змінила п'ять шкіл, поки закінчила. Зрештою опинились в Яреськах. Тож я, можна сказати, виросла на цукровому заводі.

Мама категорично казала мені не йти на цукровий завод і в харчову промисловість, бо, казала вона, не буде в моєму житті нічого, крім роботи, не буде ні свят, ні вихідних. Тому і визначились родиною мені йти в сільськогосподарську науку. Але життя все по-своєму повернуло, бо долю не обманеш.

У мене це сільське життя засіло в підсвідомості, коли я після вступу на перший курс зо півтора-два місяці не приїжджала в Яреськи. А в селищі цукрового заводу з початком сезону з'являється такий характерний, дивовижний запах розпареної стружки, місцеві люди з ним зживаються і він для них рідний. У Києві тоді вже повсюдно панувала осінь, а я її наче не помічала. Аж поки не приїхала нічним поїздом до батьків, мама зустрічає мене на вокзалі і від неї віє такий рідній, ледь відчутний запах. А коли вже біля будинку я вийшла з машини, отут вдихнула цей запах на повні груди і мене наче пронизало усвідомлення — настала осінь. Для мене осінь приходить із запахом працюючого цукрового заводу, коли довкола пахне розпареною стружкою...

І тут я збагнула, що я не міський житель. Хоч цукрові заводи і містились у селищах міського типу, та все одно вони працювали у сільській місцевості. Це зіграло визначальну роль у виборі між наукою і виробництвом. Бо я не могла уявити, як це, образно кажучи, за пучком петрушки чи цибулі йти на базар, бо ми вирощували все це самі. Я тяжію до землі, мені подобається на ній працювати. Коли я виснажуюсь на роботі, бо організаційно-керівна робота з людьми завжди нервова, то йду відпочивати біля землі. Біля квітів, овочів, у теплиці. Мені подобаються результати моєї роботи, вирощені власноруч.

Я по натурі новатор, що на роботі, що вдома. Тому немає сенсу садити багато і зрештою не мати врожаю, це не мій спосіб. Я застосовую все передове, роблю ставку на сорти і технології, висаджую небагато, щоби виснажливо не працювати, натомість добре доглядати за рослинами і мати хороший урожай.

— Ваша робота полягає в організації закупівлі цукрової сировини у агровиробників?

— Раніше так і було, наша задача була закупити сировину. Однак часи змінились, і ми пропонуємо господарствам партнерську співпрацю, всіляко заохочуємо їх вирощувати цукрові буряки. Ми забезпечуємо аграріїв високоякісним насінням, добривами і ЗЗР, надаємо весь спектр консультаційних послуг від підготовки ґрунту до збирання, допомагаємо технікою для викопування буряків і транспортування на завод. Ми завжди вчасно розраховуємось за сировину і повсякчас перепитуємо, чи аграрій задоволений умовами співпраці. Адже цукрові буряки — це найбільш високотехнологічна і складна культура у сільському господарстві в умовах відкритого ґрунту. А для того, щоби отримувати від них максимальний ефект, їх слід вирощувати з високою врожайністю, або не вирощувати взагалі: буряки можуть бути як максимально прибуткові, так і загнати в збитки. Тому більшість господарств добре знається на вирощуванні цукрових буряків. А є такі, що лише набувають досвіду, тому їх потрібно постійно супроводжувати, консультувати, возити в інші господарства, де вміють вирощувати, по практичну науку, радити.

— Традиційні вітчизняні сорти і технології, коли корінь увесь в землі, vs іноземні гібриди і технології. За традиційними вітчизняними технологіями Україна була цукровою годувальницею всього СРСР, а ви віддаєте перевагу останнім. Чому?

— Вчилась я за старих технологій. І навіть починала працювати. Але з часом усе помінялось, і зараз ми використовуємо кращі сучасні гібриди цукрових буряків і світові технології. Тому я можу порівнювати і оцінити їх на своєму досвіді. За старими правилами в зоні бурякосіяння довкола цукрових заводів повсюдно і безперервно копалися буряки і звозилися на бурякопункти, лежало їх тут щонайменше 100 тисяч тонн. Ті корені можна було закладати на тривале зберігання, тим не менш вони все одно псувалися і гнили, від того зрештою втрачалась кількість і якість цукру. Процес виробництва цукру був енерговитратним і малоефективним. На зорі незалежності заводи почали занепадати, їх чекала сумна доля — на металобрухт.

Яреськівський завод має щасливу понад піввікову долю. Коли завод увійшов до складу АСТАРТИ 2001-го, його було повністю модернізовано. І ми максимально оптимізували витрати: працюємо за схемою «поле-завод». Збирання відбувається за графіком, щоби час між тим, як буряки викопали і привезли на завод та подали в переробку, був мінімальним. Це мінімізує втрати і забезпечує високий вихід цукру. Можу навіть трошки похвалитись: наш Яреськівський цукровий завод у рейтингу ефективності НАЦУ «Укрцукор» останні три роки поспіль посідає перше місце в Україні серед цукрозаводів. За якістю продукції ми входимо до ТОП-3 виробників в Україні, наш цукор залюбки купують такі вибагливі до якості виробники, як «Кока-Кола», «Сандора» тощо. Хочеться мені вірити, що в цьому успіху є і частка нашої сировинної служби, що ми ті буряки якомога свіжішими доставляємо на переробку.

Дійсно, за сучасних технологій корені гібридів іноземної селекції погано зберігаються, у них швидка соковіддача, тому вони дуже швидко втрачають якість після викопування. Однак якість цукру з них краще, і вилучити з цих буряків цукор можна набагато швидше. Це мінуси сировини щодо зберігання, які можна перетворити на плюси завдяки грамотній логістиці і технології переробки. Тому ми під ці гібриди перебудували логістику збиральної кампанії: складаємо графіки збирання так, щоби зайвого не викопувати. Потужність заводу 4 тис. тонн буряків на добу, тому у мене в період сезону середня кількість буряків, що перебуває на зберіганні, не перевищує півтори добові норми. Що швидше поновлюється запас сировини на бурякопункті, що швидше він обертається, то кращої якості корені потрапляють на переробку. Тому дуже важливо, щоби всі виробники сировини — і наше агровиробництво, і партнери-здавачі, мали сучасну техніку для збирання, машинний парк для ощадного транспортування. І для того, щоби постійно поновлювати свіжі обсяги 4 тисяч тонн буряків на заводі — то теж треба добре попрацювати.

Іще дуже важливо, що у сучасних гібридів інша будова кореня, це, крім іншого, дозволяє зменшити норми забрудненості під час викопування. За радянських технологій норма забрудненості становила 10-12%, а тепер це 4-6,5%. Це означає, що ми менше землі разом із буряками веземо на завод і платимо за її перевезення, менше їх треба мити. А потім же ми маємо ту землю назад у господарства повернути, адже це верхній, самий родючий шар ґрунту.

— Скільки ви вирощуєте власної сировини і скільки закуповуєте? Які плани на поточний рік?

— Агрофірма ім. Довженка є одним із найбільших за площею агроформувань холдингу АСТАРТА, тому для потреб Яреськівського цукрового заводу у господарстві вирощують досить великі площі цукрових буряків, близько 8 тис. га залежно від року. Так, 2020-го ми мали 87% власної сировини і 13% партнерської. Рік від року ці цифри незначно коливаються, однак левова частка завжди є власною сировиною. З нею, звісно, простіше працювати — гарантована якість, легше визначити графік копання. Однак і партнери останніми роками стали більш організованими, дотримуються нашої високої планки вимог, бо усвідомили, що так працювати дуже вигідно економічно.

Цьогоріч площі не зменшуватимемо, плануємо загальну площу в зоні бурякосіяння нашого цукрового заводу близько 9 тис. га, з них близько тисячі мають посіяти наші партнери. Отримати на переробку розраховуємо на рівні 500 тис. тонн коренів. Але ж ці буряки ще треба посіяти...

Ми приділяємо чимало уваги питанню підбору гібридів. Останнім часом віддаємо перевагу насінню німецької фірми KWS, бо саме ці гібриди забезпечують нам найвищу цукристість.

— Коли особисто для вас, пані Олено, починається відлік нового сезону, на кшталт маркетингового року у зерновиробництві?

— Цукропереробка — це сезонна робота. Завод працює в середньому чотири місяці, від старту викопування буряків на початку вересня. Хочу наголосити, що наш завод стовідсотково забезпечений цукросировиною, і це дуже важливо. Бо зазвичай робота ця сезонна, по завершенні сезону цукроваріння завод стає на профілактику і плановий ремонт. А в сезон працівники заводу, що забезпечений максимальною кількістю сировини, отримують гідну заробітну плату, премії, а також повний соціальний пакет. Тим не менше, для великої частини людей через сезонність це непостійна робота, і якби віднайшлась їм зайнятість на решту місяців року, було би простіше. Це суто соціальне питання: як уберегти працівників цукрових заводів сезон від сезону, щоби в міжсезоння вони не їздили по заробітках.

У мене особисто робота безперервна, але колектив, яким я керую, переважно сезонні працівники. І щороку ми починаємо фактично «перший раз у перший клас»: хтось повертається до роботи, хтось починає з нуля і його слід з самого початку вчити. Тому маю так їх навчити, достукатися до свідомості так, щоби зрештою отримати очікуваний результат, на який я працюю цілий рік.

Бо, як я вже казала, високі виробничі й економічні показники та достаток працівників заводу залежать від кількості та якості цукросировини. Мої маркетингові роки переплітаються один з іншим: коли цьогоріч починають копати цукрові буряки, я вже працюю над забезпеченням сировини наступного року. За сівозміною готуються площі під весняний посів цукрових буряків, я маю все це відстежувати і контролювати. Під посів 2021 року площі готувались з жовтня, тому, працюючи в сезоні 2020-го на забезпеченні заводу вчасним оборотом цукросировини, я паралельно їздила по господарствах задля підготовки наступного сезону. Ми вже планували з ними закупівлю добрив, насіння, продовжуємо обговорювати технології вирощування на підставі результатів аналізів ґрунту...

— Тобто проведення аналізів ґрунту — це також ваша робота?

— Так, адже я за освітою агроном по захисту рослин. На території бурякопункту Яреськівського цукрозаводу 2009 року почала працювати спеціальна агролабораторія, яка проводить аналіз ґрунтів, я її очолюю за сумісництвом. Рік від року рівень наших досліджень вдосконалюється. Ми маємо сучасне обладнання, на якому працюють досвідчені фахівці, які пройшли відповідне навчання. Наші автоекіпажі на Mitsubishi L200 та квадроциклі, де встановлено пробовідбірники, виїжджають на поле. Проби ґрунту відбираються точково за допомогою GPS. Кожна проба фіксується, кодується та отримує свій штрих-код. Лабораторія визначає вміст елементів по кожній точковій пробі і ці дані заносяться в комп'ютерну програму. Потім вся інформація завантажується у розкидач мінеральних добрив із GPS-системою, відтак розкидач вносить визначену кількість добрив згідно до технологічної карти.

В АСТАРТІ давно застосовується точне землеробство, яке полягає саме у внесенні потрібної кількості добрив на ту ділянку поля, яку та потребує. Це дозволяє вирівняти врожайність по всьому полю.

Наша агролабораторія проводить належні дослідження і для наших партнерів. І ми не просто видаємо отримані результати складу ґрунту, ми надаємо відповідні рекомендації і супроводжуємо весь процес вирощування сільгоспкультур, у тому числі цукрових буряків.

Словом, ми надаємо повний пакет послуг тим господарствам, які згоджуються вирощувати цукрові буряки: від аналізу ґрунту і технологічної карти до допомоги у придбанні добрив, насіння, ЗЗР тощо. Торік у складі агропромхолдингу було створено Центр партнерської взаємодії (ЦПВ), який об'єднав усі сервіси і комерційні програми, що може запропонувати аграріям АСТАРТА, для налагодження більш комплексної і стійкої співпраці.

— Ви задоволені своєю роботою, вам цікаво працювати?

— Так! Я взагалі не уявляю, де б я ще могла працювати.

У мене було багато вчителів, цукровиків і досвідчених агрономів. Якось один із них пояснив мені свою любов саме до цукрових буряків так: «Буряки дуже складні у вирощуванні. Щоби посіяти вчасно, ретельно вибираєш оптимальні умови. Потім зо 10 днів ледь не щодня бігаєш на поле дивитись, чи вони вже зійшли. Як зійшли, то вони такі слабенькі, такі утлі (тендітні — прим. ред.), не те що кукурудза чи соняшник — вискочило і відразу стоїть сильне та гарне. І я коло тих бурячків чаклую: і добрив дам, і щоби довгоносик не з'їв — поприскаю... Аж раптом вони починають рости на очах, дощик пройшов — і вони до тебе аж сміються. Стоїть поле гарне, рясне, зелене. І я щороку переживаю той момент — вдасться чи не вдасться. Коли починають копати — а буряки за 600 ц/га! Я самостверджуюсь на тому полі кожного року знову і знову. І від того щасливий!»

У мене теж такі відчуття. Мабуть, це притаманне всім працівникам цукрової галузі, яких надихає ця складність і виклики самому собі. Тому в галузі справді працюють або фанати, або не працюють взагалі.

— Як ви відпочиваєте? Вам більше подобається пляжний туризм чи екстремальний відпочинок?

— Я люблю екстремальний відпочинок. Із зимового — це гірські лижі, катаюсь уже десять років поспіль у Буковелі. Це допомагає трохи розвіятись, зняти стрес і триматися у формі. Щодо літнього відпочинку, нещодавно спробувала рафтінг: ми сплавлялись по Південному Бугу поблизу села Мигія на Миколаївщині. Я отримала неабияке задоволення: швидкість, командний дух, річка чиста і стрімка, заповідна зона навкруги. Така краса! Все ж таки ми мало знаємо Україну. Нас тягне по всіх-усюдах, а треба подорожувати Україною, відкривати її для себе, помічати принади, любити її.

У мене така робота, що після завершення сезону треба знімати стрес. Тому я і шукаю такі екстремальні види відпочинку: три дні на лижах покатаєшся, приїжджаєш — голова чиста і світла, і ти знову готовий до нового цукровиробничого сезону.

Хочеться, щоби поточний сезон бурякосіяння розпочався за графіком, на початку квітня. Щоби природа нам віддячила за наші труди, а ми вже попрацюємо на совість. Поки є привід для оптимізму: вологи в ґрунті більше проти минулого сезону. Сподіваємось, що нинішнього року буде краще. Бо аграрії — це невиправні оптимісти!