Статті

ІВАН ЗАХАРЕНКО: «НАЙБІЛЬША ПРОБЛЕМА З ЧАСНИКОМ — ЦЕ ЛЮДИНА, ЯКА ЙОГО ВИРОЩУЄ». ДЕ ЗНАЙТИ СПРАВЖНІЙ СОРТ ЧАСНИКУ ЛЮБАША

Давні римляни вважали, що часник «запалює серця і зміцнює доблесть», а давньогрецький лікар Гален назвав його «панацеєю» — ліками від усіх хвороб. Ця дикоросла лікарська і харчова культура пройшла повсюдно разом із людством всі ступені цивілізації і дотепер залишається майже первозданною, зберігаючи силу-силенну корисних для людей і довкілля речовин.

Наразі розпочинається сезон сівби озимого часнику, а кращого за часник вітчизняної селекції годі шукати. Пошукові системи в Інтернеті насамперед видають запорізький сорт Любаша. Що ж то за Любаша така і в чому її популярність ми вирішили поцікавитися в її автора — Івана Захаренка — народного агронома, безмежно закоханого в свою справу. Його знаннями і досвідом користуються фермери півдня нашої країни, він співпрацює з Таврійським державним агротехнологічним університетом імені Дмитра Моторного. Наша розмова вийшла напрочуд цікавою, бо дізналися не лише про сорт, а й про «хвороби» на ринку часниківництва та «шкідників» у людській особі.

— Іване Івановичу, як народилася Любаша? І чому саме часнику віддаєте перевагу?

— Батьки моєї дружини купили неподалік себе земельну ділянку, на якій зо два десятки років нічого не вирощували, там був самий луг. Зрештою ми вирішили довести її до ладу, розорати. Там же і знайшли близько 40 голівок часнику: привабив їхній зовнішній вигляд — усі великі, красиві. Частину ми з'їли, а кілька голівок залишилися у насіннєвій скриньці дружини. Там вони перезимували і на весну були у відмінному стані. Цієї миті чомусь вирішив, що хочу розмножити цей часник. На той час мені навіть на думку не спадало, що це може бути окремий сорт. А зараз думаю, що то був подарунок долі — я лише не пройшов повз нього і підняв його. Впродовж наступних років була важлива робота, щоб розмножити цей сорт і не менш важка і, мабуть, найскладніша, щоб його узаконити.

Ми взялися всією родиною поступово нарощувати обсяги часнику. Починали з близько 1 га, а за 6 років вийшли вже на 5 га посівів. Вирощували, відбирали краще, щось вибраковували, не розуміючи, як правильно це робити, чисто на інтуїції.

За моїми спостереженнями, наш часник відрізнявся від сусідського: перевершував і в рості, і в силі зростання. І, найголовніше, він відрізнявся смаковими якостями — дуже гострим, справжнім часниковим смаком.

Тож 1999-го ми вирішили зареєструвати наш сорт, щоби все було офіційно і законно. З цієї миті почалося наше ходіння по муках — насіннєва інспекція, дослідні господарства, профільне міністерство. Нас скрізь футболили... Зрештою Донецька дослідна станція стала точкою відліку — нам пояснили, як і що слід робити, ми привезли їм першу партію на порівняльні випробування. Хоча з різних причин часник на той момент був нікому не цікавий, сортові зразки неможливо було знайти навіть у селекційних інститутах. На Донецькій станції ми пройшли трирічне сортовипробування. Зрештою 2008 року сорт Любаша було занесено до Державного реєстру сортів рослин, придатних до поширення в Україні. Назвали ми його на честь чудової жінки, моєї тещі Любові Савеліївни.

— Що притаманне вашій Любаші?

— Перше, і головне — Любаша може рости скрізь: від Балтійського до Чорного моря, з іншими сортами часнику це не так просто. А Любаша — сорт витривалий: морозостійкий (витримує -25°С), волого- і посухостійкий. На богарі середня маса цибулини сягає 100 грамів, але можна і на поливі — тоді і головку у 280 г отримаєте. У цибулині 4-8 зубків, висота стебла до 1,5 метри. Зовнішня сорочка і в молодому, і в стиглому віці білого кольору, а ось під нею зубки вдягнені у фіолетово-червоне — це характерна ознака сорту.

А ще у нашої Любаші дуже високий вміст вітаміну С та вміст сухої речовини 42%. Немає іншого такого сорту в Україні. А це дуже важливо для переробників. З 1 кг часнику після випарювання виходить близько 420 грам чистого продукту.

— Куди продаєте свій часник?

— Першу партію ми відправили до Білорусі. Тоді наші сусіди-сябри їздили до нас великими делегаціями майже два роки — представники двох інститутів, держпідприємств і фермери. А за два роки купили першу експериментальну партію, на яку пішли всі наші надлишки — 45 тонн.

Любаша стала відомою, як кажуть, на весь світ. Нашим сортом цікавляться і в Європі, і в країнах колишнього СНД, і в Україні.

Та останні кілька років триває незрозуміла для мене ситуація: люди Любашею дуже цікавляться, але звертаються чомусь до якихось «лівих» продавців, які жодного стосунку до сорту не мають.

Після реєстрації ми маємо всі документи, що підтверджують походження сорту, де його було вирощено, яка репродукція тощо. В ідеалі ми маємо бути під захистом закону, але на ділі виходить інакше. Якщо підприємства немає в держреєстрі як насіннєвого господарства, воно взагалі не має права реалізовувати насіння.

— Які наразі площі посівів під часником? І чи вирощуєте щось іще?

— Часник цього року скоротили до 10 га, наступного теж плануємо вирощувати на таких же площах. А було більше 40 га, та ми не потягли фінансово. Бо в Україні часто-густо величезні кошти на розвиток часниківництва отримують люди, які не мають до нього жодного відношення.

Займаємось не лише часником. Ми з сином Артемом розробили технологію вирощування столових сортів винограду високої якості на богарі.

— Чи є офіційні дистриб'ютори Любаші?

— Зараз настільки все перемішалося… Протягом 6-7 років в Україні всі вирощують посадковий матеріал. Проте ніхто не хоче вирощувати товарний часник. Лише великих фірм, які вирощують посадковий матеріал під назвою «сорт Любаша», близько десятка. Та вони не мають для цього жодних підстав: ні документів, ні договорів, ні навіть належної кількості площ вирощування. Але вони добре розкручені. Я не можу пояснити, чому люди звертаються до них за консультацією, підтримкою, а потім жаліються, що часник і виглядає, і смакує не так, як має.

Такі фірми запускають коштовну рекламу, пропонують широкий асортимент, а насправді все, наче в грузинській короткометражці — який сорт вина потрібен, такий і зробимо, а наливають все з однієї бочки в пляшки з різними етикетками. І хоча б одна інстанція спитала — а де поля, де вирощуються такі обсяги? Якщо є попит, такі фірми їдуть по ринкам, скупають усе підряд і продають під виглядом будь-якого сорту, який їм замовили. Телефоную якось на одну таку фірму і розпитую про власника сорту, а мені у відповідь: та ви не хвилюйтесь, він сам у нас купує і вам продає. Або ж кажуть, що я все продав і цей сорт можна купити лише в їхній фірмі. Так, ми маємо небагато посадкового матеріалу, тому іноді доводиться відмовляти. А у таких фірм якимось дивом він є. 

— В одному з інтерв'ю ви казали, що зараз мало хто дбає про чистоту сорту. Що означає дбати про чистоту сорту, в тому числі і на технологічному рівні?

— По-перше, це контроль з боку насіннєвих інспекцій, які проводять апробацію. Це коли приїжджають інспектори і на полі оцінюють якість часнику, чистосортність, визначають репродукцію тощо. Все це підтверджується документально. Наприклад, щоб дістатися до першої репродукції, потрібно шість років. Натомість, у певних фірм немає навіть за два роки документів, лише за один рік — і ще велике питання, як вони отримуються. Будь-яка перевірка визнає їх за підробку. І я не розумію, яким чином такі фірми так вільно почуваються на цьому ринку.

По-друге, технологічно підтримувати чистоту сорту дуже складно, це дуже кропітка робота, яку потрібно виконувати, незалежно від того, отримав ти прибуток чи ні. Вирощується добазова рослина, потім базова, потім супереліта, потім еліта… З 20 кілограмів за 6 років виходить шість тонн першої репродукції, і все це потрібно розкласти по окремих полях, нічого не переплутати. Тоді виходить сортовий посівний матеріал. Оці фірми, про які я казав, навіть не знають цього процесу, та їм і не цікаво.

— А до суду подати? Який вихід?

— І що? На першому ж засіданні «порішають», і всі закриють очі. Ми родиною відмовилися комусь щось доводити. І вирішили, що лише вирощування чистого якісного сорту може щось змінити. Сорт Любаша завоював неабияку популярність, зараз про нього знають по всьому світу.

І водночас дуже мало господарств вирощують якісний товарний часник. Був величезний проєкт, за яким в нашій країні засадили 300 га часником на гроші з ОАЕ. Ці гроші фактично зарили в землю. Ще кілька великих проєктів в Україні також не спрацювали, бо ті, хто забезпечував консультацію, скажемо так, пішли не тим шляхом. Зокрема, зібрали посівний матеріал по всій країні у населення.

Я б навіть і не говорив про порушення авторських прав, якби не низька якість, яка впливає на популярність нашого сорту. Просто боляче дивитись на це, адже люди втрачають цікавість до сорту.

— Давайте дещо про сам сорт Любаша поговоримо. Серед його характеристик — лежкість 10 місяців без втрати споживчих якостей…

— Це з застосуванням холодильного обладнання…

— А інші сорти, яка середня лежкість?

— Я не знаю, наскільки зараз реально знайти чистосортні зразки будь-якого хорошого часнику, але коли ми реєстрували свій сорт, сухої речовини в ньому було 42% — на той момент найвищий показник для часнику. А суха речовина відповідає за обсяг і за зберігання — що більше, то довше зберігається. Любаша, якщо вона чиста й оброблена від хвороб, здатна пролежати до квітня без проблем навіть без холодильника. Власне, ми й помітили саме цей часник через те, що він долежав до весни.

Ще одна перевага Любаші — сорт отримав своє розмноження з однієї голівки. Ми протягом понад 10 років робимо відбір, до якого ставимося дуже ретельно, щоб дотримувати сорт у чистоті. Якщо цього не робити на будь-якій рослині, сортова (саме сортова рослина, а не гібридна), матиме відхилення, як правило, не в кращий бік. Тому, щоб витримувати сорт, постійно слід над ним працювати, чого зараз не робить жодна компанія, яка реалізує насіннєвий часник в Україні.

— Яка врожайність вашого сорту?

— Чемпіони з урожайності — прибалти, які отримали 23 т/га. В Україні поки що показник більше 12 тонн ніхто не перевершив.

— Чи можете щось сказати про споживчий ринок часнику в Україні? Тобто часник якого виробництва зараз домінує на полицях супермаркетів у країні?

— Наш часник, на жаль, на полицях магазинів в якомусь зубожілому стані. Навіть не знаю, навіщо його так виставляти — він підсушений, брудний, а поруч лежить будь-який імпортний — чистенький, акуратний, за ту саму ціну. Складається враження, що зумисне знищують наше вітчизняне виробництво. Хоча варто було би поїхати на ринок «Копані» (популярний оптовий ринок сільгосппродукції у с. Великі Копані Херсонської області — прим. ред.) — там величезний вибір якісного вітчизняного часнику, який не соромно продавати. Покупців там справді багато, з усіх регіонів України, а от товар уходить по невеличких торговельних мережах.

— Вас цікавить оптовий споживач чи дачники теж ваш профіль?

— Працюємо з усіма, проте зробили обмеження в мінімум 10 кілограмів, оскільки дуже важко працювати з маленькими партіями. А так — готові консультувати всіх, хто до нас звертається. Зараз наш працівник фактично на роботі цілодобово, хоча ми вже благаємо, що є робочий час, з 8:00 до 17:00, і телефонуйте, будь ласка, саме в цей період.

— Технологія вирощування входить в ціну посівного матеріалу?

— Ми все розповідаємо, звертайтеся. Інша справа, що один із тисячі дотримуватиметься технології. Свого часу намагалися проводити навчальний курс, щоби донести наші технології, наші знання. Ми не кажемо, що ми найкращі, що слід робити саме так. Адже в сільському господарстві на 100 агрономів припадає 101 технологія вирощування. Але ми робимо багато правильних речей. Під правильними речами я розумію те, що проведена величезна робота з великими підприємствами, з інститутами. Той же білоруський інститут два роки працював з нами, ставив досліди, ділився з нами результатами. Професор Бобков, який відповідав за цей напрямок, випустив книгу, думаю, найціннішу у часниківництві на сьогодні. Ми не кажемо, що наш спосіб ідеальний, адже щороку змінюються умови: погодні, з'являються нові засоби захисту, добрива. Але ми ділимося своїми щорічними напрацюваннями у цій сфері. Розумні люди доповнюють їх, роблять дещо по-своєму. На противагу їм є фантазери — наше прокляття.

— А що не так з фантазерами?

— Нещодавно мені сказали таке: «Найбільша проблема з часником — це людина, яка його вирощує, бо саме в ній корінь усіх проблем». Наприклад, людина сидить на балконі і мріє виростити, образно, 300 тонн часнику з гектара. Щось нафантазувала і виклала цю інформацію десь в Інтернеті. Без дослідів, доказів. А люди її послухали… Результат плачевний. Ось нещодавно копали поле, де було висаджено 4 млн рослин на гектар (ми рекомендуємо 250 тис. посадкових одиниць на гектар). А про площу живлення, оптимальну відстань міжрядь, необхідні обробки — ні, не чули.

— Ви цього року весь посадковий матеріал продали?

— Залишилось дещо для дрібних споживачів. Ми, скажемо так, віримо в них більше, ніж у великих. Частину посадкового матеріалу слід залишити в Україні. Чому віримо в дрібного споживача, бо, як правило, він тримає ділянку в чистоті, і ми знайдемо точки дотику.

Інша справа великі покупці, які обіцяють, що не будуть продавати посадковий матеріал, а за кілька років бачиш оголошення в Інтернеті від цього ж покупця: «продам часник першої репродукції».

— Дрібні споживачі, у вашому розумінні, це які площі — 1-2 гектари?

— Ні, маю на увазі від сотки. На гектар, наприклад, потрібно півтори тонни. Якщо більш дрібний посадковий матеріал, то потрібно менше в тоннажі, якщо великий — більше в тоннажі. Від тонни до 2,5 т/га.

Задля досягнення успіху треба дуже любити землю, обирати оригінальний посадковий матеріал і дотримуватись рекомендацій розробників щодо технологій вирощування та зберігання. І Любаша залюбки вам віддячить!

Фото надані І. Захаренком

© 2018 ТОВ "Агромедіа-Про"