Статті

РІПАК: ОЛІЙНІ РІКИ І НАФТОВІ ПОЛЯ

Настав час зосередити увагу на ріпаку — універсальній олійній сільгоспкультурі, з якої можна виготовити широке розмаїття екологічно чистої продукції для харчових і промислових цілей. Для українських виробників ріпак є сільгоспкультурою звичною, до того ж доволі рентабельною. Площі посівів останніми роками коливалися навколо позначки мільйон гектарів. І наразі ми маємо ситуацію, коли весь урожай вітчизняного ріпаку не просто реалізований аграріями, а й, при мізерній внутрішній переробці, рекордно швидко вивезений за межі країни. Весь.

Ріпак належить до провідних олійних культур світового сільського господарства, і за обсягами виробництва поступається лише сої. Господарську цінність ріпаку визначають вміст масової частки ерукової кислоти в олії та глюкозинолатів: що менше, то краще. З 1979 року харчову олію виробляють із ріпаку зі вмістом 5% ерукової кислоти від загальної кількості жирних кислот і до 45 мкмоль/г глюкозинолатів. В європейських країнах цей показник не має перевищувати 1,5%.

Водночас завдяки цілеспрямованій селекційній роботі наприкінці 1970-х у світі створено сорти з мінімальним вмістом ерукової кислоти, які отримали позначення однонульових «0». Олія цих сортів належить до кращих харчових рослинних жирів за жирнокислотним складом. Та наука крокує далі: в середині 1980-х було винайдено двонульові «00» сорти ріпаку, з ще більш низьким вмістом шкідливих жирних кислот, ерукової киcлоти і глюкозинолатів. Двунульова ріпакова олія за вмістом жирних кислот і підвищеними смаковими якостями близька до оливкової. Сорти ж із низьким вмістом ерукової кислоти, глюкозинолатів і клітковини та світлою (жовтою) оболонкою насіння отримали позначення тринульових «000».

Для промислової переробки, на відміну від харчової галузі, більш цінними є сорти з високим вмістом ерукової кислоти. Вони йдуть на виробництво лаків, фарб, пального (біодизелю), а також пластмаси, мила, гуми, свічок тощо, які легко розкладаються у природному середовищі. Саме ці властивості ріпакової продукції приваблюють цивілізований світ у його боротьбі за екологію, ба більше, виробники означеної синтетичної продукції також переходять на ріпак.

Історія та походження

РІпак відомий людству ще з часів до нової ери, і більшість дослідників вважають його батьківщиною територію північних країн Європи, інші вказують Середземномор'я.

Як би там було, вирощування ріпаку почалося в Англії та Голландії, звідки він у другій половині XVI ст. фламандськими колоністами був вивезений в область середньої течії Рейну і поступово почав поширюватися світом.

У новітній історії, у 1940-х, завдяки селекційній роботі вдалося суттєво поліпшити якість олії, і ріпак почали вирощувати на значних площах в Європі та Канаді. Наразі головними виробниками ріпаку є Китай, країни Європи, Канада, разом із тим ця культура успішно вирощується і в Австралії, і в США та Південній Америці.

В Україні, зазначають вітчизняні науковці, ріпак культивується від початку XVIII ст., однак особливої популярності він тривалий час не набував. Селекційна робота розпочалася в 1970-х роках на базі створеної в Івано-Франківську селекційно-дослідної станції, яка наприкінці 1990-х трансформувалася в Інститут хрестоцвітих культур (нині Прикарпатська державна дослідна станція Інституту сільського господарства Карпатського регіону НААН). Тут вперше в Україні було створено генетичний банк із понад 350 сортів озимого та ярого ріпаку, інших хрестоцвітих культур походженням з Аргентини, Великої Британії, Голландії, Канади, Китаю, Німеччини, США, Японії та адаптовано їх до місцевих умов. На Івано-Франківщині було створено ефективну науково-виробничу систему «Ріпак», куди за досвідом і технологіями вирощування приїжджали науковці з різних республік СРСР.

За часів незалежності України, 2004 року, в нашій країни посіви ріпаку становили лише 164 тис. га, а вже за чотири роки площі під ним зросли вдесятеро завдяки світовій кон'юнктурі використання ріпаку для виробництва біодизелю. Потім інтерес до цієї культури знову дещо занепав через зміни кон'юнктури світового ринку. Останні декілька років інтерес серед вітчизняних сільгоспвиробників до ріпаку знову пожвавішав, і площі посівів під цією культурою перебувають у межах 1 млн га.

Упродовж 2015-2017 ріпак забезпечував рентабельність українському виробникові, за даними ННЦ «Інститут аграрної економіки», на рівні 45-43,6%. 2018 року вона впала до 31,1%. А через несприятливі цьогорічні погодні умови, обвал курсу валют (купували аграрії основні засоби за курсом 28 грн за долар проти теперішніх дещо менших 25 грн), за попередніми обрахунками результатів 2019 року, вона не перевищить 14,3%.

Цьогорічну ситуацію з розпродажем вирощеного вітчизняного урожаю ріпаку пояснив генеральний директор асоціації «Укроліяпром» Степан Капшук. За його словами, зростання попиту на насіння ріпаку в Україні диктується шаленим попитом на нього з боку Європейського Союзу. «Через цьогорічні погодні катаклізми, — говорить він, — європейці не добрали цієї культури: зі звичних їм 22-20 млн тонн 2019-го в Євросоюзі зібрали лише близько 17,9 млн тонн.

Він звернув увагу на те, що в азійських мегаполісах через підвищений вміст СО2, або простіше кажучи — через смог, час від часу просто нічим дихати. А от Європа цього майже не відчуває, у тому числі через масове використання в якості енергоносія для дизельних двигунів біодизелю. «Посіви ріпаку вони називають «нафтовими полями», та воліють його не лише вирощувати, а й переробляти. Щороку Євросоюз виробляє близько 10 млн тонн ріпакової олії, половина з цього об'єму йде на біодизель, а решта — на харчове споживання. Тому маємо посилений попит на ріпак з боку ЄС», — зазначив експерт.

Також, за його словами, цьогоріч уперше за всю історію попит на український ріпак додався з боку Китаю. Половину вітчизняної ріпакової олії, якої наразі вироблено лише близько 120 тис. тонн, викупив саме Китай. Мало того, наприкінці вересня в Україні перебувала делегація Піднебесної, яка інспектувала наші переробні підприємства на предмет організації постійних поставок ріпакового шроту. І наразі ми очкуємо з їхнього боку необхідні висновки і сподіваємося на підписання відповідних протоколів та налагодження експорту.

Враховуючи, що Китай є найбільшим споживачем ріпакової олії у світі — близько 10 млн тонн, із загальних 40 млн тонн споживання рослинних олій (див. «Соя, соняшник, ріпак — під впливом глобальних ринків», — «Агропрофі», №26 від 20 вересня 2019 року — прим. ред.), для нашої країни така співпраця є дуже важливою.

КНР є потужним світовим покупцем і споживачем як продукції переробки ріпаку (олії і шроту), так і насіння ріпаку, переважно з Канади — каноли (канадський різновид ріпаку). Однак через певні фінансові і політичні непорозуміння, які сталися навесні поточного року, Китай відмовився від канадських поставок олії і насіння каноли, а це 4 млн тонн. Тому світові ціни на ріпак наразі впали — Канада не знає куди все це вироблене подіти.

А ми свій урожай ріпаку, наголошує він, уже практично вивезли: на 1 жовтня експортовано 2,1 млн тонн насіння ріпаку з зібраних 3,2 млн тонн (за даними Держстату), 300-350 тис. тонн перероблено на олію, тож залишилося всього 700 тис. тонн. Враховуючи прискорений цьогорічний експорт на рівні 600-700 тис. тонн щомісяця, можна припустити, що до 1 листопада насіння ріпаку в Україні не залишиться. Така швидкість експорту спричинена скасуванням з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2021-го експортного ПДВ по ріпаку на підставі ЗУ №2440-VIII. (Щоправда, голова аграрного комітету ВРУ Микола Сольський проанонсував можливість внесення найближчим часом до парламенту законопроекту про поновлення відшкодування експортного ПДВ виробникам сої та ріпаку).

З одного боку, зазначає Степан Капшук, відсутність насіння ріпаку для переробників — це непогано, адже маємо хороший урожай соняшнику, який іде в переробку і не зазнає тиску з боку ріпаку. З іншого, нашим агровиробникам для покращення своїх фінансових позицій слід звертати увагу на виробництво безерукових і низькоглюкозинолатних сортів озимого ріпаку, одно-, дво- і тринульових, аналогічно переорієнтації на високоолеїнові гібриди соняшнику. Ці культури набагато вигідніші економічно, адже вироблені з них олії мають набагато кращу якість і більший попит у світі. А отже — більшу ціну. Тож безерукові ріпаки дають можливість заробляти більше і сільгоспвиробникам, і переробникам. Вітчизняні заводи можуть переробляти весь вирощений в Україні ріпак і постачати олію і продукцію переробки за кордон.

Нульовий ріпак також дозволить отримувати прибутки і вітчизняним науковцям, українським селекціонерам, які мають у своєму доробку такі сорти. Майбутнє за цими більш маржинальними культурами.

Ріпак — стратегічна культура

ЦЯ олІйна культура вступає в переробку першою! Ріпак озимий починають збирати, залежно від регіону, від середині червня, і він відразу може йти на реалізацію — або на експорт, або в переробку.

Завершивши посівну, аграрій конче потребує обігових коштів. І виробництво ріпаку — це швидкі кошти, які можна отримувати вже в липні.

Нині маємо невисоку середню врожайність, яка залежно від року коливається в межах 2,5-2,76 т/га. Цього року тонна ріпаку коштувала 11-12 тис. грн: продав 100 тонн зерна — отримав більше мільйона гривень. А якби ми вирощували на рівні 4-5 т/га, а такий потенціал демонструють сорти вітчизняної і зарубіжної селекції, то прибутки були би вдвічі більшими.

В Україні олієпереробні потужності розраховано на 22 млн тонн, а соняшнику (який ми весь переробляємо) — маємо близько 14 млн тонн, завантаженість виробництва складає близько 70%. На місяць соняшнику переробляється близько 1,5 млн т і наприкінці травня його запаси вичерпуються. Тому ріпак нового врожаю у червні-липні-серпні вступає першим у переробку. Ця культура є доволі рентабельною, за умови, що ціни на продукти її переробки будуть також високими.

Цьогоріч Китай нам таку високу ціну забезпечив — близько $800 за тонну олії. Шроти пішли в Європу — Польща, країни Балтії тощо. Зараз, щоправда, ціни дещо знизилися.

У землеробстві ріпак є цінним попередником для зернових культур, наголошують науковці Інституту кормів та сільського господарства Поділля НААН. Його вегетація триває в середньому 10 місяців, і впродовж цього часу рослини ріпаку захищають ґрунт від негативної дії сильних дощів, перегріву сонячними променями, а також від непродуктивного випаровування води з ґрунту. Заорювання пожнивних решток ріпаку рівноцінне внесенню 15-20 т/га органічних добрив і може збільшувати врожайність зернових на 0,5-1,0 т/га. Добре розвинена стрижнева коренева система проникає глибоко в ґрунт, покращує його структуру, розпушує, що особливо важливо при використанні важких тракторів. Коренева система спроможна засвоювати елементи живлення з глибших шарів ґрунту, звідки вони для більшості рослин є недоступними. Приорювання кореневої системи, стерні і подрібненої соломи дозволяє частково повертати органіку в ґрунт. Після її мінералізації у ґрунт надходить 60-65 кг/га азоту, 32-36 кг/га фосфору і 55-60 кг/га калію. Ріпак використовують і на сидерати. Приорювання навесні зеленої маси (22-24 т/га) рівноцінне внесенню 18-20 т/га гною.

І якщо знову повернутися до питання покращення екології, як йшлося вище, Україна допомагає у його вирішенні всьому світу. Якби ми цьогоріч увесь свій вирощений ріпак, а це близько 3,2 млн тонн, запустили в переробку та виготовили з нього олії 1,3 млн тонн, а це 1 млн тонн біодизелю, ми могли би задовольнити потреби аграріїв в екологічно чистому дизельному пальному.

Європа відмовляється від дизельних двигунів не лише для сільгосптехніки, а й для автомобілів. Зважаючи на те, що ми ще нескоро масово перейдемо на електричні або водневі двигуни, може варто було би звернути увагу на використання біодизелю з ріпаку.

Повертаючись до практичних аспектів виробництва ріпаку, слід зазначити, що в Державному реєстрі сортів рослин, придатних для поширення в Україні 2019 року станом на тепер міститься 296 сортів і гібридів ріпаку озимого, з яких лише 22 — вітчизняної селекції, зокрема в загальній кількості гібридів F1 — 211 і з них українських лише 7. Ріпак ярий має 60 сортів, із них Україну представляють усього 3 сорти.

Насіння вітчизняної селекції почасти має більше переваг, ніж іноземне. Селекцією і технологією вирощування ріпаку в системі Національної академії аграрних наук України займаються:

Прикарпатська державна дослідна станція Інституту сільського господарства Карпатського регіону,

  • Інститут кормів та сільського господарства Поділля,
  • Інститут землеробства,
  • Інститут рослинництва ім. В. Я. Юр'єва,
  • Інститут олійних культур.
  • Селекція ріпаку нині здійснюється за трьома основними напрямами: створення високоолійних сортів харчового та технічного використання і на зелений корм.

Низка ознак, за якими науковці проводять добір, є загальними для всіх напрямів: високий урожай високоолійного і високобілкового насіння, скоростиглість, стійкість до розтріскування стручків, осипання і вилягання, несприятливих умов середовища, пошкодження хворобами і шкідниками. Сорти повинні мати високий стабільний урожай за роками, а озимий ріпак має характеризуватися високою морозозимостійкістю.

Українським селекціонерам, ніде правди діти, важко конкурувати зі світовими гігантами у цій царини, насамперед через відсутність фінансування. З одного боку, вітчизняна аграрна наука як стратегічна галузь сьогодення і майбутнього нашої країни має фінансуватися з бюджету. Натомість вона отримує крихти — 20% від оголошеної на початку року суми. Решту має заробляти сама за рахунок господарської діяльності. І якщо приватні агропідприємства для цього можуть скористатися кредитними коштами, то державним установам на кредити — зась, брати їх держустанова не може. Ну і як тут працювати?!

Разом із тим, вітчизняні селекціонери створили низку безерукових і низькоглюкозинолатних сортів озимого ріпаку, високоврожайні сорти інтенсивного типу, які мають генетичний потенціал на рівні 6-10 т/га. Ними ж напрацьовані передові технології вирощування ріпаку, здатні агровиробникам таку високу врожайність забезпечити.

Вітчизняні сорти ріпаку містять 44-48% олії, посухо- і морозостійкі, а також стійкі до вилягання та ураження хворобами. І головне — вони підходять для різних ґрунтово-кліматичних зон і успішно долають екстремальні ситуації, як-то: завдяки фантастичній зимостійкості — до -40°С можуть витримати сувору і малосніжну зиму чи запізнілу прохолодну весну. Вони не поступаються кращим зарубіжним сортам, а за морозостійкістю та врожайністю навіть перевищують їх.

Вбивчі винаходи вже поруч

Є у нашої вітчизняної науки ще одна функція — обґрунтовано протистояти світовим науковим розробкам, які забезпечують винахіднику і першим користувачам великі прибутки... і разом із тим несуть смертельну загрозу для майбутнього.

Так було наприкінці 1940-х зі сумнозвісним дустом, який більш відомий у світі як ДДТ. Дуст зупинив епідемії малярії і тифу, підвищив врожаї і дав надію на перемогу над голодом у багатьох країнах. І приніс своєму винахіднику — швейцарцю Паулю Мюллеру — 1948 року Нобелівську премію «за відкриття високої ефективності ДДТ як контактної отрути». А потім сталося те, що ніхто не міг передбачити — світ почав масово застосовувати небезпечну для людства стабільну отруту. Сьогодні мільйони тонн отруйної речовини переносять по всьому світу птахи і тварини, ДДТ накопичується у воді і ґрунті, рослинах, організмах людей і тварин. За прогнозами хіміків, цей процес триватиме ще кілька поколінь — 180 років.

Наразі маємо потрапляння на вітчизняний ринок Евролайтінгу. Це гербіцид із гнучким терміном застосування для ефективного знищення широкого спектра бур'янів за допомогою післясходової обробки. А тепер увага! «Гербіцид Евролайтінг та унікальна комбінація високоврожайних гібридів соняшнику, стійких до нього, це — ідеальні умови для його вирощування при мінімумі витрат», — зазначається у супровідних документах.

Евролайтінг системно діє на однорічні та багаторічні дводольні злакові — а до них належать не лише бур'яни (амброзія, осоти, канатник, а також вовчок), а й сільськогосподарські культури. Цей системний гербіцид розкладається в ґрунті за 4-4,5 роки, і завдяки застосуванню сівозміни з його участю господарства вже не можуть вирощувати на своїх землях гірчицю, льон, ячмені.

Наступною парою, яка готується зайти до нас, є так званий Евролайтінг ріпак...

Про реальні загрози цих жахливих «пар» — соняшнику з Евролайтінгом і ріпаку із ним, а також аналогічні винаходи, які торують дорогу до нас, ми присвятимо окрему публікацію найближчим часом.

* * *

І наостанок, щоби закінчити матеріал не надто трагічно, зазначимо, що під урожай 2019 року, за даними Мінагрополітики, в нашій країні ріпаку озимого і ярого було посіяно 1,24 млн га (для порівняння: у Франції — вони склали 1,32 млн га, в Німеччині — 1,2 млн га). Станом на сьогоднішню дату під урожай 2020 року озимого ріпаку посіяно дещо більше минулорічного — 1,075 млн га (при плані 1,079 млн га).

Аграрії сподіваються на хороший урожай. Та сьогодні існує дві проблеми. Насамперед, суха осінь — озимий ріпак погано зійшов. І зима — якщо вона буде морозною, -25-30°С, і безсніжною — він просто вимерзне, тому хотілося би просити у Бога відносно теплої зими і побільше снігу. А ще розуму нашим можновладцям для ухвалення державницьких рішень. Аграрії ж свою справу знають!

© 2018 ТОВ "Агромедіа-Про"