100 БОБІВ ДЛЯ СОЇ — НЕ МЕЖА!

Соя як джерело доступного рослинного білка для харчування людей і відгодівлі свійських тварин у світі за обсягами вирощування посідає четверте місце після пшениці, кукурудзи і рису. Позначку у 100 млн га вирощування вона перетнула 2009-го, і її виробництво продовжує зростати. Провідні країни-виробники (перша трійка: США, Бразилія і Аргентина) вирощують сою переважно на родючих землях, із достатніми для неї вологозабезпеченістю й тепловим режимом, у так званому Соєвому поясі. Україна замикає світову десятку виробників сої і має значний потенціал для нарощування її виробництва.

Соя вітчизняної селекції в цьогорічних жорстких кліматичних умовах показала весь свій потужний потенціал. Увесь спектр — від ультра скоростиглих до середньостиглих сортів — вистояв в умовах спеки і посухи. І на збиранні, що наразі активно триває в Україні, ранні вітчизняні сорти дають середню врожайність 2,5 т/га, і за рахунок більш пізніх вона очікується на рівні 2,8-3,0 т/га. Станом на 16 вересня сої вже намолочено 1 млн тонн з площі 461 тис. га (29% до прогнозу) при середній урожайності 2,26 т/га.

З огляду конкурентоспроможності на ринку з іноземними аналогами вітчизняні сорти демонструють достойний рівень врожаю, маючи генетичний потенціал залежно від періоду стиглості 4,0-5,5 т/га. Вони переважно толерантні до ураження шкідниками і хворобами, і при цьому мають високу якість насіння, біохімічний склад, завдяки унікально скомбінованому високому вмісту рослинного білка, жиру та вуглеводів (38-40% сирого протеїну, 22-25% рослинного жиру).

Провідною вітчизняною науковою установою, яка займається селекцією і розробкою технологій вирощування сої є Інститут кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України. Заклад є науково-методичним центром з кормовиробництва в Україні і як головна установа з виконання програми наукових досліджень «Наукові основи селекційно-технологічного забезпечення виробництва кормів» координує роботу 27 установ системи НААН. Ті господарства, які скористалися їхніми сортами і запропонованими технологіями та дослухалися до порад при вирощуванні, отримали гідний результат.

Як відомо, соя — безвідходна культура. Вегетативна маса незрілих рослин використовується як сидерат та складова соковитих і грубих кормів. Солома йде на кормову муку і при спалюванні відіграє роль відновлювального енергоносія. Насіння є джерелом соєвої олії (близько 29% світового виробництва рослинної олії), а макуха і шрот, що лишаються після переробки, через високий вміст природного білка, є цінною харчовою добавкою для виготовлення кормів для тваринництва, птахівництва і рибальства.

Завітавши до Інституту кормів та сільського господарства Поділля НААН, ми насамперед побачили поля лабораторії технологій вирощування зернобобових, де саме тривало збирання ранньостиглих сортів. Сусідні ділянки середньостиглих сортів, яким до періоду збирання залишилося близько 20 днів, відверто вразили своїми упевнено сильними і високими рослинами, рясно увішаними соєвими бобами з 3-4 насінинами у 10 і більше міжвузлях, із закінченим типом росту. І це в умовах посушливого року, коли на полях випало лише  16 мм опадів.

За стиглістю сорти сої поділяють на групи. В природних умовах України існують обмеження у світло-теплових ресурсах для вирощування середньопізньостиглих сортів (період вегетації 145 діб), тому селекція на тривалість вегетації у нас не ведеться. З-поміж створених в Інституті інтенсивних сортів до скоростиглих належать Княжна, Хуторяночка, Самородок; ранньостиглими є Артеміда, Золотиста, КиВін, Монада, Смолянка, Оріана; до середньоранньостиглих належать Омега Вінницька, Вежа, Краса Поділля, Діадема Поділля; до середньостиглих — Агат, Оксана, Феміда та ін.

Наразі науковці лабораторії закінчували обмолот скоростиглої сої селекції Інституту — сорту Самородок, занесеного до Держреєстру сортів рослин 2018 року. Цьогоріч він дав 2,5 т/га, що є непоганим результатом, а минулого, більш сприятливого року, збирали 3,5-3,8 т/га при генетичному потенціалі 4,5 т/га. Сорти з більшим терміном вегетації 110-115 діб — середньо ранньостиглі — минулого року давали від 4 т/га і більше.

«Це наші кращі сорти — 100 бобів! Ви лишень погляньте, 100 бобів на кущі, і це не межа, — гордо представляє розробки директор Інституту Олександр Корнійчук. — У верхній частині куща сформовано боби, які не абортувалися, а сформували всередині повноцінні 3-4 насінини.

У нас є сорти, які адаптовані до змін клімату, мають пластичність до родючості ґрунтів, формують врожайність на богарі близько 5-6 т/га високоолеїнового насіння».

«Така висока врожайність є цілком реальною для групи ранньостиглих сортів, — продовжив розповідь радник дирекції з наукової роботи, академік НААН Василь Петриченко.— Наприклад, наш середньо ранньостиглий сорт Азимут із періодом вегетації 114-115 днів (див фото на обкладинці — прим. ред.) можна розглядати як ключовий сорт в зоні вітчизняного соєсіяння — у Лісостепу. Він адаптований до змін клімату, зав'язі квітів не абортуються через періодичну відсутність опадів та зміни відносної вологості повітря, рослини добре переносять ґрунтову і повітряну посуху. До того ж цей сорт, як і Діадема Поділля, Тріада тощо, мають підвищену азотфіксуючу здатність. Наші сорти формують високу продуктивність насіння і мають можливість фіксувати біологічний азот з атмосферного повітря — 100-120 кг за сприятливих погодних умов, в умовах посушливого поточного року ця цифра дещо менша — 70-80 кг.

Виходячи з цього, ми маємо враховувати систему живлення, або вимоги рослини до факторів життя: до початку цвітіння соя вимагає 18-22% елементів живлення, у фазі наливу насіння вона використовує 50-60% від загальної потреби. Якщо вітчизняні технологи агровиробництва дотримуватимуться таких рекомендацій, ми зможемо використовувати генетичний потенціал вітчизняних сортів сої не на 50%, як зараз, а принаймні на 80%. Причому без умов зрошення, з використанням гідротермічного потенціалу регіону».

Для досягнення такого результату, зазначив учений, важливо створити не агрофітоценоз (поєднання культурних рослин і рослин-засмічувачів), агробіоценоз соєвого поля — щоби на ньому росла лише одна культура, в даному випадку — соя, якій слід приділити всю увагу з дотримання технологій.

Слід зазначити, що соя як промислова агрокультура набула популярності в нашій країні лише десятиліття тому, наука ж почала приглядалася до неї набагато раніше. За твердженням видатного вітчизняного вченого-селекціонера В'ячеслава Михайлова, в Україні перші досліди з соєю в селекційному напрямку датуються 1874 роком, коли агрономом І. І. Подоба розмножував насіння жовтої сої на Херсонському дослідному полі (а потім в господарстві «Асканія-Нова»). Нове пожвавлення інтересу до сої спричинили роботи видатного українського вченого І. Є. Овсинського, який 1893 року привіз із Китаю кілька зразків сої. Протягом шести років він шляхом добору вивів сорти сої з чорним (вегетація 107-110 днів) і з коричневим насінням (100 днів). Ці зразки під назвою «соя рання» стали вихідним матеріалом для подальшої селекції в західноєвропейських країнах і США.

Сучасна селекція сої на Поділлі ведеться з 1989 року у створеному 31 липня 1973 року у м. Вінниця Українському науково-дослідному інституті кормів. Тоді вітчизняними вченими і науковцями для подальшої роботи було взято кращі зразки колекцій з наукових установ СРСР. Використання наявної на той період інформаційної і селекційної бази дало змогу розгорнути напрями селекції на високу адаптивність рослин, високий рівень продуктивності, якість насіння. Також селекція ведеться на понижений вміст інгібіторів трипсину (для покращення процесів травлення).

За часів незалежності Інститут кормів та сільського господарства Поділля НААН став головною координаційною установою наукових закладів системи Національної академії аграрних наук України за програмою «Корми і кормовий білок», направленою на підвищення вмісту сирого протеїну, біологічної повноцінності білка. Разом із ІКСГП НААН ця робота ведеться у 9 наукових установах Академії. Тож Інститут тісно співпрацює з Інститутом землеробства, Інститутом зрошуваного землеробства, Селекційно-генетичним інститутом, Буковинською державною сільськогосподарською дослідною станцією, Інститутом сільського господарства Степу (раніше — Кіровоградська сільськогосподарська дослідна станція), Інститутом рослинництва ім. В. Я. Юр'єва.

«Хочу віддати належне світлої пам'яті професору В'ячеславу Михайлову — видатному вченому, знаному селекціонеру, чиї напрацювання присутні на полях нашого Інституту, тому що селекцію сої ми розгортали спільно з Інститутом землеробства НААН. Велика подяка професору В'ячеславу Січкарю з Селекційно-генетичного інституту, з яким ми зробили багато спільного; Віктору Колоту з Інституту зрошуваного землеробства, Марії Голохоринській з Буковинської ДСДС, Людмилі Білявській із Полтавської державної аграрної академії, Валентині Охватенко з Інституту сільського господарства Степу та багатьом іншим. Відтак у нас багато є спільних сортів.

Робота Інституту кормів з підвищення азотфіксуючої здатності сої є спільною з Інститутом мікробіології і вірусології імені Д. К. Заболотного НАН України, Інститутом сільськогосподарської мікробіології та агропромислового виробництва НААН. За багатьма позиціями налагоджена співпраця з Інститутом фізіології рослин і генетики НАН України. Інститутом кормів та сільського господарства Поділля НААН, Інститутом фізіології рослин і генетики НАН, ННЦ «Інститут землеробства НААН», Національним університетом  біоресурсів і природокористування України та Відкритим міжнародним університетом розвитку людини «Україна» розроблено екологічно чисту технологію виробництва рослинного білка з використанням симбіотичної взаємодії мікроорганізмів із бобовими рослинами.

Останніми роками селекція вітчизняних сортів сої ведеться на підвищений вміст сирого протеїну. Вже існують сорти, які мають 40-42% сирого протеїну в насінні — це велика перевага для українського насінництва. Крім того, ведеться селекція з біологічної повноцінності білка, яка направлена на збільшення частки незамінних амінокислот — лізину, лейцину, треоніну, фенілаланіну, ізолейцину — порівняно з іншими (замінними). Наші сорти характеризуються високою біологічною повноцінністю!

Соя — це білково-олійна культура, нам вдалося створити сорти, які мають і достатній вміст рослинної олії. І співвідношення між насиченими і ненасиченими жирними кислотами в жирі насіння для олії є досить сприятливим. Тому сорти вітчизняної селекції сьогодні є конкурентоздатними на тлі іноземних зразків і можуть представляти бізнесовий інтерес для товаровиробників», — підкреслив Василь Петриченко.

У Державному реєстрі сортів рослин, придатних для поширення в Україні, станом на 2019 рік міститься 246 сортів сої, з яких 124 вітчизняної селекції. 19 сортів — Інституту кормів. Іще недавно, 2008-го, з 90 сортів сої у Держреєстрі лише 16 були іноземними (площа вирощування тоді становила 547,7 тис. га, середня врожайність у нашій країні — 1,54 т/га, у світі 2,2 т/га. Вже 2018-го сприятливого року середня врожайність сої становила 2,58 га, і з посіяних 1,7 млн га ми зібрали 4,5 млн тонн зерна). Поточного року, через посуху та незначне скорочення посівних площ, Україна планує зібрати 3,7-3,8 млн тонн сої. Але якої?

Ніде правди діти, в агропідприємствах на тлі звичайної, або чистої, сої вирощується достатньо відчутна кількість сортів ГМ-сої, які за вкладанням ресурсів і використанням технологій є більш простими. Вони створюють відчутну конкуренцію чистим сортам, і при цьому достеменної інформації про їхню кількість немає. Відтак в Україні між оригінаторами насіння існує два типа конкуренції: на паритетних засадах — де виробники відкрито пропонують свої кращі розробки. І є так звана несанкціонована конкуренція, що просувається до товаровиробників різними шляхами, та це вже проблема не науки, а правоохоронних органів.

В Україні так само існує так званий пояс соєсіяння: останніми роками близько 60% площ сої зосереджено в господарствах лісостепової зони, 24% — поліської і 16% — степової. «Не секрет, що поточного року «іноземці» в жорстких кліматичних умовах перехідної зони від Степу до Лісостепу конкуренції з вітчизняними сортами не витримали, — зазначає Василь Петриченко. — В процесі подальших змін клімату, коли реально наростає сума температур, зменшується кількість опадів, поширюється влив не лише ґрунтової, а й повітряної посухи — селекція має вестися в конкретних умовах зон вирощування. Це мають бути сорти з високими адаптивними властивостями. Саме це є одним із основних завдань вітчизняної селекційної науки. Відтак переважна більшість наукових установ в регіонах зосереджує свою увагу саме на цих завданнях».

Другою важливою складовою селекції вчений назвав питання якості, третьою — питання екологічності. І четвертою — економічної доцільності, щоби вітчизняні сорти витримали конкуренцію з іноземними пропозиціями. Адже разом зі своїми сортами закордонні компанії представляють цілі пакети різних пропозиції і підходи до вкладання ресурсного потенціалу в технології.

«Нам важко конкурувати з такими гігантами. На жаль, держава залишила на узбіччі вітчизняну фундаментальну і прикладну науку. Однак базове держфінансування має залишитись!

Однозначно наука має перебудовуватись до роботи в ринкових умовах. Але держава має підтримувати її, створювати рівноцінні умови для конкуренції. Сьогодні транснаціональні компанії, які заходять на наш ринок, мають величезний фінансовий потенціал, практично безмежні можливості для різних напрямів діяльності селекційно-генетичної роботи. І найголовніше, що менеджерами в цих іноземних структурах уже працюють вирощені нашою наукою молоді і досвідчені кадри.

Ми кажемо, що ринкові умови — це попит і пропозиція. Однак якщо ми сьогодні хочемо зберегти вітчизняну науку, до неї слід прислухатися. Коли в «Агро-Союзі» на Дніпропетровщині декілька років тому проводили дні поля з застосування no-till технологій обробітку ґрунту, на пленарній частині виступало багато людей — науковців і практиків з нашої країни та Аргентини, яка ці технології використовує. І одним із ключових питань залу було — чи готові аргентинці надати нам регіональні пропозиції щодо цих технологій. На що поважний фахівець із цієї країни відповів: «Яким би грамотним я не був, я не знаю специфіки ваших природно-кліматичних умов. Тому нічого не можу порекомендувати. Водночас у вас є ваша вітчизняна наука, і тут прозвучали її змістовні виступи. Дослухайтеся до неї, вона може вирішити питання кожного з вас».

Тому я би радив нашим співвітчизникам, нашим виробникам прислухатися до порад української науки, яка має чималий практичний здобуток навіть в умовах безгрошів'я, яка працює на голому ентузіазмі в очікуванні втілення виплеканих нею винаходів», — наголосив Василь Петриченко.

Інститут кормів та сільського господарства Поділля НААН пропонує агровиробникам добазове, базове та сертифіковане високоякісне насіння зернових, зернобобових, олійних та кормових культур власної селекції. І, що дуже важливо, забезпечує науковий супровід технологій вирощування польових та кормових культур.

Для тваринницьких господарств Інститут розробляє оптимальний склад комбікормів і преміксів; раціони з урахуванням поживності кормової бази господарств. А також проводить оцінку якості, безпечності і поживності кормів (комбікормів) у власній акредитованій лабораторії. Надаються консультації з введення продуктів переробки сої у раціони для годівлі тварин.

Слід також звернути увагу на нові розробки Інституту, які впроваджуються у виробництво. По морфо-біологічній структурі рослини сої можуть мати не лише один традиційний головний пагін, а й бокові. Такі сорти є більш виграшними з огляду агровиробництва — при меншій густоті рослин на полі за рахунок більшої кількості пагонів отримується вищий рівень врожаю.

«Ми створили такий сорт — Діадема Поділля, на два-три бокові пагони, який є типовим для нашої Лісостепової зони, — веде далі Василь Петриченко. — До Державного реєстру його внесено 2015 року, і він є одним із кращих і найбільш перспективних для впровадження у виробництво.

Ми говорили за мікросимбіоз бобових рослин із бульбочковими бактеріями і про те, що забезпеченість азотом є одним із основних чинників належного розвитку рослин. — Ми бачимо, що при повній стиглості насінин на рослині бульбочкові бактерії на кореневій системі присутні. Це свідчить про активну азотфіксуючу взаємодію в процесі вегетації. Цей сорт в умовах вегетації 2019 року дасть на рівні 3 т/га. Ми повинні працювати над створенням сортів такої морфо-біологічної структури, де на рослині будуть присутні 60-65 бобів. Маса тисячі насінин поточного року буде дещо меншою, в межах 170 г, а в кращі роки це 190-200 г».

І на завершення, у науковців Інституту ми попросили поради, як же отримати високі врожаї і достойні прибутки від вирощування сої.

Найголовніше — правильно підібрати сорт, причому не лише залежно від природно-кліматичних умов вирощування і хімічного складу. Слід зважати на оптимальну висоту закладки бобів, щоби жатка не пошкоджувала боби і насіння при збиранні, а також на щоменшу відстань між міжвузлями. Важлива наявність 2-3 насінин в бобі, а 4 — вже свідчення високої продуктивності, так само як і наявність 10-11 продуктивних вузлів. Рослина має бути компактною, з закінченим типом росту. Достиглий і готовий до збирання сорт не має розтріскуватися і обсипатися.

За дотримання технологій — це запорука хорошого результату. Тож хороших усім врожаїв і прибутків!