Статті

ПРАЦЮВАТИ, МАЮЧИ НАДІЮ

Image
Брати Ревки – Володимир і Віктор, звикли більше робити, ніж говорити

В Локачинському районі, що на Волині мальовничі місця. Коли ми приїхали до околиць села Хорів, земля тільки-но почала пробуджуватися від зимового сну. Подекуди селяни почали виходити в поле працювати на майбутній урожай.
Людина справи говорить мало
Машина зупинилася перед великою ділянкою нещодавно обробленої землі. Обробленої дуже охайно, рівно, як відчувається – із любов`ю. Проїжджає сучасний трактор фірми «John Deere» (Джон Дір), лишаючи позаду клуби пилу та оброблену смужку землі. До бункерів сівалок, причеплених до «Білорусів» засипається із картонних коробок фірмове насіння цукрових буряків. Починається весняна сівба.
Поруч з-під долоні вглядається в небокрай одягнений по-робочому чоловік. Він не відразу погоджується фотографуватися, почуває себе дещо ніяково. Це Володимир Ревко, один із братів-власників фермерського господарства «Надія». Його молодший брат Віктор працює зараз на іншій ділянці. Вони обидва не дуже говірливі, поводяться надміру скромно. Бо брати Ревки – це люди справи, вони звикли більше робити, ніж говорити.
Ідемо далі. Біля церкви в селі Хорів – робочі приміщення, в одному з яких, наповненому овочами останнього врожаю, близько двох десятків місцевих жіночок обробляють моркву. Працюють завзято, бо ж і фронт робіт чималий. Це сезонні робітниці із кількох навколишніх сіл. Вони сходяться на одній думці – із щирою вдячністю кажуть про власників підприємства, і наполягають – обов'язково зазначте у статті, що Ревки – найкращі.     

Поклик крові
ImageРозпоЧинали брати Віктор та Володимир Ревки свою справу в 1999 році. У той час в селі, найпершому в районі, відбувалось розпаювання земель, і батьки забрали свої паї – по 7 гектарів. Саме з них і розпочали брати – а на сьогодні вони мають вже 1000 га, які взяли в оренду в односельчан. Господарство розкинулося на землях шести сільських рад.
У перший рік роботи посіяли традиційний для себе продукт – овочі.
Віктор за фахом вчитель, Володимир – шофер, агрономічної освіти не мають. Працюють разом, та запевняють, що спірних питань у них не виникає, рішення приймають спільно. Дякувати Богові, агрономічну освіту мали батьки братів. Мати – заслужений працівник сільського господарства. Батько також має дві вищі агрономічних освіти, червоні дипломи, працював головним агрономом, головою колгоспу. Спочатку вони давали хлопцям певні поради, а потім брати вже й самі навчилися. Тож потяг до землі можна назвати спадковим. Мати свого часу займалася вирощуванням і нового продукту – «димки», тобто маленької цибульки, яку потім висаджують в грунт. Звичайно, цю культуру почали вирощувати і в «Надії», реалізовуючи населенню.

Все для українського борщу
ПродукцІЯ від «Надії», а це, переважно, овочі борщової групи, збувається в усіх регіонах України. Реалізовується, в основному, на оптових ринках Києва, Донецька, Одеси, Кременчука тощо. За 9 років фермерське господарство набуло постійних клієнтів.
Вирощують тут цибулю, моркву, буряк. Цибулю збувають щорічно в розмірі 300-500 тонн. Коли трапляється перевиробництво, продукт висаджується на насіння. Товарну цибулю тут вирощують із високоякісного насіння. Минулого року гібриди культури із Нідерландів давали урожаю 300-400 центнерів з гектара. Моркви реалізується приблизно 500-600 тонн, продається культура без проблем.
Займаються в господарстві і зерновою групою, передусім для підтримання оптимальної структури сівозмін. Сіють сидеральні культури, лише торік посіяно 400 га гречки на сидерат під цукрові буряки. В господарстві запроваджено мінімальний обробіток грунту.

Технології – тільки прогресивні
Працюють в «Надії» на площі в 1000 га чотири механізатори. А взагалі постійних працівників в господарстві десять. Середня зарплата в господарстві становить 1,5-2 тис. гривень. 
«Надія» має чотири трактори виробництва Джон Дір (господарство було першим в області, хто придбав таку техніку, спричинивши на це справжній бум) та Мінського тракторного заводу. Працює техніка вже четвертий сезон.
Роботу розпочали відразу по технології no-till, сміливо відмовившись від класичних методів. Про такий досвід дізналися, коли вивчали методи, якими користуються в Канаді. Вирішили й собі спробувати – вийшло добре. Врожаю цукрових буряків, зокрема, збирали по 500-700 центнерів на круг. При тому, що земля – далеко не кіровоградські чорноземи, а звичайний суглинок. Набутий досвід допомагав вдосконалювати технологію з кожним роком.

Криза?
Та де ж вона?!
У тому, що стосується кризи, на яку так часто бідкаються наші можновладці та деякі підприємці, брати відповідають коротко: «Будемо працювати. Якби не певні проблеми із кредитами, ми б тої кризи й зовсім не відчували».
У цьому році господарство працювало на власних обігових коштах. Насіння частково закупили, частково взяли за давальницькою схемою під майбутній урожай.
До речі, саме так, наполегливо працюючи, брати вчасно виплатили попередній кредит – до останньої копієчки. На відміну від інших, не просили в банків пролонгації й не жалілися на підступну «кризу».  
Щодо сподівань на майбутнє, пан Віктор каже так: «Якщо працюватимемо, то щось будемо мати. Коли працюєш – тільки тоді заробляєш».
А до роботи тут охочі – робочий день у сезон триває майже «від світанку до світанку», всі працівники розуміють та входять в ситуацію.
Планують браття добрати землі, до двох тисяч гектарів, взяти новий кредит та придбати ще один великий трактор – «тоді всі питання знімуться».
Є у братів іще один задум – придбати консервний завод, що стоїть та не працює ще з радянських часів. На підприємстві була маленька лінія з виготовлення консервованої продукції в скляній тарі. Свого часу ця лінія була розібрана, але брати планують її відновити. Без сумніву, у завзятих братів-фермерів з «Надії» все вийде.



© 2018 ТОВ "Агромедіа-Про"