Статті

СОНЯШНИК ПОТРЕБУЄ ПЕРЕЗАВАНТАЖЕННЯ!

Замінити поширені лінолеві гібриди високоолеїновими і скоротити площі під соняшником, розширити виробництво інших олійних — від популярних до нішевих, і поглибити переробку. Термінове впровадження цих заходів дозволить Україні втриматись серед лідерів на світовому агроринку, зазначає академік НААН, директор Інституту рослинництва ім.В.Я.Юр'єва Віктор Кириченко.

Традиційно провідна наукова установа — Інститут рослинництва ім.В.Я.Юр'єва НААН — 5 липня проводить День поля. Цьогорічний захід став продовженням Міжнародної науково-практичної конференції «Підвищення ефективності селекції та рослинництва у сучасних умовах», присвяченої 140-річчю з дня народження Василя Яковича Юр'єва — видатного вченого і організатора вітчизняної сільськогосподарської дослідної справи.

Слід наголосити, що до Державного реєстру сортів рослин, придатних до поширення в Україні на 2019 рік, занесені 210 сортів і гібридів та 116 батьківських компонентів польових культур селекції ІР НААН. При цьому 45 із них містяться в національних реєстрах інших країн — географія міжнародного співробітництва охоплює 36 держав світу.

Перед численними учасниками Дня поля науковці зосередили увагу на сучасних досягненнях селекції основних сільськогосподарських культур Інституту, на основних технологіях захисту та живлення польових культур. Відтак після урочистого відкриття заходу на ганку біля адмінкорпусу ДП «ДГ «Елітне» ІР НААН агровиробники і науковці вирушили до демонстраційного полігону.

Ми ж скористалися нагодою поспілкуватися з провідним українським ученим світового рівня — Віктором Васильовичем Кириченком, який присвятив селекційній науці більше сорока років і є фундатором переходу від радянської школи (що передбачала роботу над сортами популяції) до сучасної української селекції — зі створення гібридів. І хоча починалася його робота з селекції та генетики ячменю, більше в цьому питанні пощастило соняшнику.

«Академік НААН Віктор Кириченко є автором створення гібридного соняшнику як системи, вітчизняного бренду і об'єкту трансферу. Вченому належить також пріоритет у розробці науково обґрунтованої технології селекції і насінництва соняшнику в умовах Лісостепу і Степу України», — зазначає Росана Косенко у науковому виданні «Історія становлення та розвитку гетерозисної селекції соняшнику в Україні (друга половина ХХ-початок ХХІ ст.)».

Вікторе Васильовичу, ви вже довгий час займаєтеся селекцією соняшнику. Яка роль цієї культури у вітчизняному аграрному виробництві?

— Соняшник, безумовно, нині можна назвати національним українським продуктом. Завдяки своїй високій рентабельності останніми роками став однією з найбільш поширених сільськогосподарських культур в України.

Безумовно, це дуже важлива олійна культура. Однак необґрунтоване збільшення посівних площ під ним спричинило порушення сівозміни, це призвело до суттєвого збільшення шкідливості та агресивності збудників інфекційних хвороб: фомопсису, несправжньої борошнистої роси, білої, сірої та фузаріозних гнилей.

Якщо ж у сівозміні площі під соняшником сягнуть 25-30%, це неминуче призведе до страшних наслідків — прискореного поширення нової раси вовчка (паразитний бур'ян, який поселяється в коренях рослин, його насiння здатне зберiгатися у ґрунтi 6-8 років i засмiчувати сумiжнi поля iнших культур — прим. ред.).

Протистояти цьому, поки ще не запізно, слід спільно як аграріям, так і науковцям. Насамперед, скорочувати посівні площі під соняшником!

Водночас, виходячи з кон'юнктури ринку і для задоволення потреб вітчизняних переробних підприємств, річні потужності яких вже доведено до 22-23,3 млн тонн — і це не межа, аграріям слід більше уваги приділяти вирощуванню інших олійних — сої та ріпаку озимого і ярого. А також вводити в сівозміну малопоширені олійні культури — сафлор, мак олійний, рицину.

Сафлор — цінна олійна культура (насіння містить напіввисихаючу олію — 37%, білку — 12%, значну кількість протеїну, тому є чудовою альтернативою традиційному корму), холодо- і посухостійка, невибаглива до ґрунтів. Або, наприклад, рицина (або касторка у просторіччі) — ядро насіння якої містить близько 55% невисихаючої олії і 15% білку; рицинова олія не замерзає, тому її широко використовують в промисловості — авіаційній і космічній, хімічній тощо, в медицині. Наразі маємо під рициною лише 1 га, тоді як раніше українські землі забезпечували до 90% продукції рицинової олії в СРСР, посівні площі досягали 80 тис. га.

Також нам слід працювати над збільшенням урожайності і виходу олії з ядра соняшнику. Це вже задача науковців щодо створення гібридів соняшнику нового покоління — з підвищеною посухостійкістю, стійкістю та толерантністю до найбільш загрозливих інфекційних хвороб і інших біотичних та абіотичних чинників навколишнього середовища.

Відтак селекція залишається економічно найвигіднішим та екологічно безпечним напрямом управління продуктивними процесами польових культур — підвищенням якості, збільшенням врожайності і безпечними для людей і рослин методами боротьби з фітозахворюваннями.

Скільки вітчизняних наукових установ займаються соняшником: селекцією і технологіями виробництва?

— У нас дуже мало установ, які займаються селекцією соняшнику. В структурі НААН програмою наукових досліджень (ПНД 15) «Олійні культури» керує Інститут рослинництва імені В.Я.Юр'єва. До складу її виконавців входять: власне Інститут рослинництва (м.Харків) — Лабораторія селекції та генетики соняшнику в складі 12 науковців, її очолює Валентина Сивенко і в ній працюю я як керівник відділу новітніх селекційно-насінницьких технологій; Селекційно-генетичний інститут-Національний центр насіннєзнавства та сортовивчення (м.Одеса) — Відділ селекції і насінництва гібридного соняшнику, який очолює Борис Вареник, в складі 8 науковців; Інститут олійних культур НААН (м.Запоріжжя) — Лабораторія селекції міжлінійних гібридів соняшнику, якою керує моя учениця — Наталія Кутищева, з 7 чоловік; Інститут сільського господарства Північного Сходу НААН (м.Суми), де в Лабораторії селекції та насінництва один вчений працює над цією темою — також мій учень, Володимир Троценко.

Так історично склалося, що в Україні ми вели селекцію в різних екологічних нішах. Слід сказати, що Запоріжжя у 1970–х роках, так би мовити, прийняло естафету від Харкова, і тому плазма (вихідний матеріал, лінії, гібриди зі своєю генетикою, екологія), яка там створювалась, дуже подібна до харківської. Одеська плазма Селекційно-генетичного інституту дещо відрізняється. Наприклад, ніколи в Одесі не створять максимально скоростиглий гібрид, який би перевищив показники гібрида, створеного в Харкові. І ніколи ми, харків'яни, не створимо такий гібрид із максимально пізнім терміном вегетації, як це зроблять одесити, — 3-4 групи. Суми займаються створенням лінійного матеріалу ультраскоростиглого типу, бо там іще більш прохолодний клімат, мають місце роси і ранні приморозки.

Через нинішню тимчасову окупацію частини території Донецької і Луганської областей ми втратили цю регіональну точку. Тому основна селекція соняшнику ведеться в трьох наукових установах — у Харкові, Одесі та Запоріжжі.

Моя координація полягає в тому, щоби направити створення ліній у різних екологічних точках, які би потім можна було між собою об'єднати і створити спільні гібриди. Відтак сьогодні ми маємо 18 спільних гібридів в Державному реєстрі сортів рослин, придатних для поширення в Україні 2019 року, переважно спільних з Одесою, наприклад, гібрид Гусляр.

З якими проблемами зіштовхуєтесь у роботі?

— Проблем дуже багато. Фінансування науки не просто мізерне, а жалюгідне.

Нині через відсутність фінансування під загрозою знищення опинилося наше національне надбання — єдиний в країні Центр генетичних ресурсів рослин України, що входить до 10 кращих у світі і міститься в Інституті рослинництва імені В.Я.Юр'єва НААН.

Перша функція нашого Інституту — це збір генетичних ресурсів з усього світу. У наших сховищах Національного центру генетичних ресурсів рослин України знаходиться 148,8 тис. зразків всіх сільськогосподарських культур — це 442 культури 1775 видів. Так, 12 колекцій польових культур генетичного банку віднесені ФАО до найважливіших і найбільших у світі, зокрема, пшениці, тритикале, кукурудзи, сої, нуту, гороху, квасолі, проса, гречки, чини та маку олійного. Ми входимо до 10 кращих центрів світу, адже в кожній країні, що себе поважає, є такі центри: у США, Італії, Росії, Казахстані, Азербайджані. Це насправді стратегічний об'єкт — своєрідна українська скарбниця, яка зберігає рослинні ресурси всіх культур: і зернових, і овочевих, і плодових. Маємо цілу науку, що представляє собою інтродукцію, вивчення і збереження рослинних ресурсів, необхідних нинішньому й майбутньому поколінням.

Більше того, ми представляємо Україну у Всесвітньому сховищі насіння, що розташоване на архіпелазі Шпіцберґен (Свальбард, Норвегія). Там зберігається наша колекція зернобобових культур: горох, сочевиця, нут, квасоля, чина і багато-багато інших, навіть арахіс.

Усе це опинилося під загрозою знищення, адже належне зберігання зразків конче потребує спеціальних умов, дотримання температур, кондиціонування тощо. Згідно до світових стандартів, цей об'єкт має фінансуватися в повному обсязі за рахунок держави! Однак коштів немає. Але ж це — державне надбання, яке не можна виміряти ніякими грошима, це надбання прийдешніх поколінь, а не чийсь приватний об'єкт, який можна собі дозволити просто покинути…

Ми написали листи до керівництва держави про цю кричущу ситуацію і готові навіть вдатися до протестів!

Знову таки, через відсутність належного державного фінансування ми давно «живемо» на старому матеріалі. На старому обладнанні намагаємося створювати суперсучасні гібриди, які здатні конкурувати з кращими світовими зразками. І нам це вдається!

Створення приватної науки, тим більше фундаментальної, в нашій країні — надто складна і суперечлива річ, бо постає питання передачі або запозичення державних розробок у приватні руки, а це дуже складне питання…

Щодо співпраці з іноземцями. Хочу зазначити, що у світі близько 50 провідних компаній, які займаються селекцією соняшнику. Законодавцями мод, як кажуть, виступають французи і американці — завдяки «батькам-засновникам» гетерозисної селекції соняшнику — Патріку Леклерку і Мюррею Л.Кінману.

Разом із тим, ми також маємо певні позитивні результати: створено 3 спільні гібриди з «Піонером», співпрацюємо з «Майсадур», «Заатен-Уніон». Однак, як відомо, — пан із паном, а Іван з Іваном: хіба можна порівняти їхній бюджет і наш… Співпраця полягає в тому, що ми передаємо один одному стерильні аналоги, створюємо гібриди і проводимо випробування. І я вірю, що в подальшому ми спільно зможемо отримати достойні гібриди.

Також серед проблем — необхідність обмеження площі під соняшником, про яку я говорив раніше. Для цього 2016 року під патронатом Національної академії аграрних наук Інститут рослинництва ім.В.Я.Юр'єва розробив вичерпну і науково обґрунтовану «Стратегію виробництва олійної сировини в Україні до 2020 року (Методичні рекомендації)».

Які нагальні проблеми олійно-жирової галузі постають перед вами як науковцями?

— Як науковці-практики ми співпрацюємо з агровиробниками і переробниками, з асоціацією «Укроліяпром». Ця співпраця могла би бути більш плідною, однак є нюанси.

Наприклад, Український науково-дослідний інститут олій та жирів НААН (м.Харків) також входить до нашої координації в питаннях переробки. Відтак ми активно розвивали тему впровадження альтернативних видів палива на олійних культурах, натомість отримали відповідь, що людям не вистачає харчової олії. А те, що щорічно 100 тис. тонн соапстоків (відходи при виробництві рафінованої олії та жирів — прим. ред.) просто зливаються в каналізацію, нікого не хвилює. Ми зі свого боку розробили і запропонували спеціальні реагенти, які дають змогу із цих самих соапстоків отримувати біодизель. І я вважаю, що цю тему слід активно розвивати.

Щодо експорту продукції з високою доданою вартістю замість експорту сировини, то олію, яку ми нині реалізуємо і якою так пишаємось сьогодні, слід було би піддавати більш глибокій переробці і пакувати під власним українським брендом, робити з неї маргарини, спреди тощо.

Більше того, в результаті переробки олійних культур залишається дуже багато лушпиння (27%) і білку. Якщо його переробники навчились використовувати як альтернативне паливо і продавати, в тому числі на експорт, то глибоку переробку олії у промислових масштабах досі не реалізовано.

У цьому сенсі наша задача, задача науковців — дати виробничникам таку сировину, яка би довго зберігалася і не згіркла як до початку процесу переробки, так і після пакування продукту переробки цієї сировини та транспортування і зберігання для реалізації.

Згіркнення — це процес окислення жирів за рахунок токоферолів (клас хімічних сполук, метиловані феноли, що є складовою вітаміну Е, який іще називають вітаміном молодості). Згіркле насіння в їжу використовувати заборонено, тому воно йде на оливу, мастила, біодизель. Однак це неприпустимо дороге «задоволення».

Науці відомі чотири форми токоферола — альфа, бета, гамма і дельта; що більша літера, то менше сім'янка гіркне.

Ми в процесі селекції запускаємо в сім'янку токофероли. Це ген, який продовжує термін зберігання продукції, або знижує окислювально-відновні реакції, які проходять у жирах, щоби в подальшому для зберігання якомога менше застосовувати інші прийоми — такі як фумігація або температурна обробка (заморожування до -20°С).

Соняшник переважно альфа-токоферольний, це свідчить про те, що вітамін Е швидко розкладається. Якщо ввести в сім'янку «гамму», процес окислення буде більш відкладений у часі. Ну а «дельту» — взагалі було би унікально, бо це був би вже аналог кукурудзяної олії, яка за своїми біологічними властивостями краща. На жаль, похідного матеріалу з гамма- і дельта-токоферолом немає. Це було би також аналогічно олії, яку ми отримуємо з зародків пшениці або ядра сім'янки яблуні.

Ну і проти згіркнення слід також боротися з сірою і білою гниллю, з несправжньою борошнистою росою, а без генетичного контролю та управляння цим процесом отримати високоякісну продукцію неможливо.

Що ви можете сказати про кондитерський соняшник в Україні, які його перспективи?

— З 20 млн га загальних площ під соняшником у світі 2 млн га вже займає кондитерський соняшник. І він відрізняється від соняшника лузального! Лузальний — це сім'янка завдовжки не менше 2 см, і не важливо, яке саме всередині неї ядро, бо головним у його споживанні є сам процес — лузання. Лузати насіння соняшнику з різнокольоровим лушпинням полюбляють в усьому світі — китайці (а їх 1,4 млрд людей), аргентинці, і українці не виключення.

Якщо говорити про кондитерський — тут головне ядро, виповнене, крупне — вагою від 80 г до 120 г, із максимальним вмістом білку — у межах 40-42% і високими смаковими властивостями, з хорошою обрушуваністю і виходом зерна на рівні 70-75%. Він використовується для виготовлення солодощів, насамперед халви, козинаків тощо. І цю продукцію переробки залюбки купують мешканці Близького Сходу — Пакистан, Туреччина тощо, а країни Африки — взагалі безмежний простір.

Соняшник кондитерський потроху торує шлях в Україні. У нас є чудові харківські гібриди — Шумер, Гудвін тощо, та ми продовжуємо працювати над створенням нових гібридів із покращеними кондитерськими властивостями.

Яке насіння соняшнику здебільшого висівається в Україні — наше чи іноземне?

— Домінуючого поширення гібридів соняшнику вітчизняної селекції в Україні не буде. Бо свого часу було відкрито кордони для іноземного насіння, і сюди завозиться що завгодно і звідусюди. Наразі невідомо чим займається Інститут експертизи сортів рослин, адже вітчизняних науковців (а я був головою секції), усунули з експертної ради. Боялися, вочевидь, конфлікту інтересів — що ми просуватимемо власні розробки? Натомість ми принципово відстоювали інтереси держави, проводячи нейтральне незалежне дослідження!

Сьогодні в Державному реєстрі міститься 1300 гібридів соняшнику, з яких близько 30% — вітчизняної селекції. Використовується ж близько 160 гібридів, з яких вітчизняні становлять приблизно половину. Однак, як я вже казав, у світі селекцією соняшнику займаються близько півсотні компаній. І ми своїми трьома Інститутами створюємо їм реальну конкуренцію, досягаючи успіху на своїй землі!

Якщо говорити про Харківську область, тут висівається від 30 до 50 гібридів соняшнику різних компаній. Наш Інститут має 85 гібридів, із них 18 спільних, які вже внесено або незабаром буде внесено до Державного реєстру. Але у сільгоспвиробництві переважно задіяні 2-3, максимум 5 гібридів — і це дозволяє забезпечувати вітчизняним насінням близько 1 млн га посівів соняшнику в Україні із загальних 6 млн га в країні під цією культурою. Тобто вищезгадані п'ять першокласних українських гібридів покривають близько 17,7% посівних площ.

Я щиро задоволений, бо віддача від нашої діяльності на рік — близько 800 млн грн! Натомість українські вчені отримують лише 2 млн грн. Отак ми і працюємо! На жаль, за такого фінансування маємо вірити у диво. Адже молодь працювати за мізерну винагороду не хоче, а досвідчені науковці невблаганно йдуть на пенсію.

Середня урожайність соняшнику в Україні невисока. Чи є можливість її збільшити на тих гібридах, які вже використовуються?

— Звичайно, можна. Ідеальний соняшник має бути заввишки 1,47 м і обов'язково толерантним до загущення. У нашій зоні Лісостепу, яка вже перетворилася на Степ, на полях не вистачає вологи, щоби забезпечити насінню максимальну природну продуктивність. Тому в кращі роки, за сприятливих погодних умов, насіння використовує 50-55% свого генетичного потенціалу, а за інших умов — на рівні 37-43%. Тому і маємо таку строкатість урожайності: в середньому це 2 т/га, однак є господарства, які на чималих площах отримують 3,6-4,2 т/га. На окремих експериментальних ділянках нами зафіксовано максимальну врожайність 5,9 т/га.

Щоби отримувати потенційні 4 т/га соняшнику вітчизняної селекції, потрібні: по-перше, сівозміна; по-друге, захист рослин; по-третє, добрива; нарешті — своєчасне збирання, при вологості 8-9%.

Чи можна створити гібрид соняшнику для пустелі?

— Щоби створити гібриди, які пристосовані до таких умов, треба довгий час вести селекцію на толерантність до високих температур. Однак у зонах пустелі немає сенсу вирощувати соняшник. Його взагалі немає сенсу вирощувати там, де врожайність менше 1,2 т/га. В зоні посухи мають рости інші сільгоспкультури, наприклад, сафлор. З нею вже знайомі аграрії в Одесі, Херсоні, Миколаєві. Її активно вирощують у Туреччині.

Які у соняшника як лідера вітчизняного агровиробництва перспективи на майбутнє?

— Я громадянин світу, я патріот України, а не «схиблений» прихильник навіть самої професійної ідеї. В усьому має бути здоровий глузд. Тим більше, що Інститут рослинництва імені В.Я.Юр'єва НААН на базі робочих колекцій провадить селекцію 13 сільгоспкультур по 34 напрямках. Ми всі культури однаково любимо і однаково віддано працюємо над створенням нових сортів і гібридів. Бо сьогодні соняшник приносить 43-50% експортного доходу, а через років 10 він може взагалі нічого не давати. Так уже було, наприклад, із горохом — злети і падіння.

Тепер уявіть, що світ ухвалює рішення про використання виключно оливкового (або високоолеїнового) соняшнику? Що ж робити з лінолевим, якого у нас дуже багато?

Оливковий, або високоолеїновий соняшник — має вміст в олії олеїнової кислоти Омега-9 (мононенасичена жирна кислота) понад 82% і низький вміст лінолевої кислоти Омега-6 (поліненасичена жирна кислота). Олія, виготовлена з такого соняшнику, має безліч корисних властивостей і характеризується найвищим вмістом вітаміну Е (альфа-токоферолу) — 45 мг/100 г. Як я вже казав, завдяки підвищеній стійкості до окислення через альфа-токоферол, ця олія не потребує гідрогенізації та має вп'ятеро більший термін зберігання порівняно зі звичайними оліями.

Французи вирощують уже майже стовідсотково оливковий соняшник, і роблять це фактично в просторовій чистоті (бо немає іншого соняшнику, який засмічує пилком ці рослини). Відтак гарантовано отримують 82% олеїнової кислоти (замість традиційних 25%) у складі олії насіння соняшнику. І вони все активніше просувають свій винахід світом як одні зі світових лідерів у насінництві. До цього активно долучилися американці, іспанці, італійці і навіть росіяни.

В Україні такі гібриди високоолеїнового соняшнику теж є. Розпочали ми з Енея, потім створили Кадет, Гектор, Ореол тощо. І наші сільгоспвиробники вже почали потроху їх вирощувати. Однак українські переробники поки не поспішають замовляти такий соняшник, хоча ми з цією ідеєю до них неодноразово зверталися. Щоправда, торік деякі олієжиркомбінати неочікувано для себе отримали якісний і смачний маргарин із використанням насіння соняшнику високоолеїнових гібридів. І лише тоді почали звертати на них увагу.

Тож варто посилено працювати над перспективними напрямами у виробництві та переробці соняшнику, які диктують світові тренди у галузі, щоб зі світових лідерів експорту у вузькому сегменті первинної переробки не опинитись на узбіччі світового олійного ринку. Це наше спільне завдання — науковців та виробничників.

 

Тетяна Шелкопляс

© 2018 ТОВ "Агромедіа-Про"