100 РОКІВ ДЕРЖАВНОЇ ЗАПОВІДНОСТІ ВІД «АСКАНІЇ-НОВИ»

Заповідник, простою мовою — це територія або акваторія, на якій зберігається в природному стані весь її недоторканий комплекс живої природи — рослини, тварини, комахи.

Заповідники у світі перебувають переважно у державній власності, вони є природоохоронними науково-дослідними установами загальнодержавного значення. Їхня дослідницька робота спрямована на вивчення природи і розробку наукових засад щодо її охорони, збереження унікальних природних ландшафтів, рідкісних і зникаючих видів рослин та тварин. Заповідники контролюють зміни фонового стану біосфери для створення оптимальних екологічних умов для прийдешніх поколінь. Ділянки землі та водного простору заповідників з усіма природними ресурсами повністю вилучаються з господарського використання.

У світі створено сотні національних природних заповідників, найбільш відомими серед них є Національний парк Крюгера у Південній Африці, Національний заповідник Сагарматха у Непалі, заповідник Фьордланд у Новій Зеландії та Національний заповідник Ігуасу в Аргентині, а ще — Мачу Пікчу у Перу тощо.

Серед заповідників є мережа біосферних заповідників, у тому числі міжнародного значення під патронатом ЮНЕСКО. Біосферний заповідник — це природоохоронна, науково-дослідна установа міжнародного значення, що створюється з метою збереження в природному стані найтиповіших природних комплексів біосфери, здійснення фонового екологічного моніторингу та вивчення довкілля, його змін під дією антропогенних факторів. Їх організовують на базі природних заповідників, національних природних парків із включенням до їхнього складу територій та об'єктів природно-заповідного фонду інших категорій та земель.

В Україні розташовано п'ять біосферних заповідників: Карпатський (створений 1968 року), Чорноморський (1983), Дунайський (1998), Чорнобильський радіаційно-екологічний біосферний заповідник (2016) та один із найвідоміших і найдавніших — біосферний заповідник «Асканія-Нова» імені Ф.Е.Фальц-Фейна, закладений 1898 року. У квітні виповнилося 100 років відтоді, як «Асканія-Нова» стала першою державною установою — заповідником України.

«Асканія-Нова» є природоохоронною науково-дослідною установою в системі Національної академії аграрних наук, яка забезпечує збереження найбільшої в Європі ділянки типчаково-ковилового степу. Заповідна територія «Асканії-Нови» сертифікована як еталон типчаково-ковилових степів планети, які підлягають збереженню і вивченню за програмою ЮНЕСКО «Людина і біосфера».

І хоча сама територія майбутнього заповідника була закладена його фундатором Фрідріхом Фальц-Фейном 1898 року, документально визначено, що 1 квітня 2019 року виповнилося 100 років державної заповідності в «Асканії-Нові». Адже 1 квітня 1919 року влада СРСР — Рада народних комісарів, декретом об'явила приватний акліматизаційний парк і заповідний степ Фальц-Фейна Народним заповідним парком «Асканія-Нова». Тобто парк став першою державною установою — заповідником в Україні.

Біосферний заповідник «Асканія-Нова» займає площу 33307,6 га, з них 11054 га — «абсолютно заповідна» степова зона. Асканійський степ вважається типчаково-ковиловим. У заповіднику є не менше 1155 видів членистоногих, 7 видів земноводних та плазунів, 18 видів ссавців, у різні пори року пролітає понад 270 видів птахів, з яких 107 видів залишаються на гніздування. Крім того, тут ростуть 478 вищих рослин.

Біосферний заповідник «Асканія-Нова» складається з трьох ділянок: дендрологічний парк, зоопарк та ковильно-типчаковий цілинний степ.

Дендрологічний парк, заснований Фрідріхом Фальц-Фейном, є єдиним в Україні парком з системою аричного поливу, коли вода до рослин доставляється невеличкими каналами — ариками. Головна і перша водонапірна вежа, виконана в стилі середньовіччя і обвита диким виноградом, — є однією з окрас парку. Ландшафт максимально наближений до природного лісу. У парку знаходиться більше 1000 різних видів флори. У його центрі розташовується штучно створений ставок, де живуть величезні коропи. На території дендрологічного парку знаходяться «кам'яні баби» — культові статуї давніх скіфів.

Зоопарк почав свою роботу 1970 року і підрозділяється на дві ділянки: пташник і секція парнокопитних тварин.

Слід уточнити, що з 1932 року на базі державного заповідника «Асканія-Нова» до 1956 року діяв Всесоюзний науково-дослідницький інститут гібридизації та акліматизації тварин імені М.Іванова, його сучасна назва — Інститут тваринництва степових районів ім. М.Ф.Іванова «Асканія-Нова» — Національний науковий селекційно-генетичний центр з вівчарства. Інститут є центром науково-дослідної роботи в галузі породоутворення, великою базою племінного тваринництва.

Біосферний заповідник «Асканія-Нова» було реорганізовано 1983 року, а вже наступного року включено до Міжнародної мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО.

1989 року у складі УНДІТ «Асканія-Нова» було виділено у самостійну держбюджетну установу Біосферний заповідник «Асканія-Нова».

Невдовзі після отримання незалежності Україна 1993-го підтверджує статус заповідника і 1995 відокремлює його від Інституту тваринництва степових районів.

Отже, наприкінці поточного квітня цій непересічній події — віковому ювілею біосферного заповідника «Асканія-Нова» — було присвячено міжнародну наукову конференцію, яка зібрала більше сотні учасників — працівників та науковців природно-заповідних і наукових установ, вищих навчальних закладів України, Польщі та Словаччини. З науковою доповіддю «100 років державної заповідності в «Асканії-Нові»: результати і перспективи розвитку» виступив директор біосферного заповідника Віктор Гавриленко. Тож у підготовці статті ми спиралися на тези цього виступу.

Свою назву «Асканія-Нова» отримала через примху німецького герцога Фердінанда Фрідріха Ангальт-Кетенського, який на честь свого маєтку Асканія в Німеччині так назвав хутір, що виник на місці його земель близько 1840 року поблизу селища Чаплі нинішньої Херсонщини.

Історія свідчить, що на широких просторах південних українських степів герцог почав розводити мериносових овець. Однак із часом господарство занепало, і зрештою маєток Асканія-Нова власник спочатку здав в оренду, а 1856 року продав іншому колоністу — Едуарду Фальц-Фейну. У цьому родинному маєтку 1863 року народився первісток сім'ї — Фрідріх, який став старшим із сімох дітей напрочуд передової і освіченої родини Фальц-Фейнів. Саме йому судилося долею заснувати і присвятити життя розбудові біосферного заповідника, науково досліджувати надзвичайно багату природу українського степу. Тому від 1994 року біосферному заповіднику присвоєно ім'я свого фундатора і натхненника Фрідріха Едуардовича Фальц-Фейна.

«Саме в «Асканії-Нові» Фальц-Фейном ХІХ століття було започатковано створення унікальної природоохоронної системи із напіввільним утриманням тварин та дендропарку на штучному зрошенні артезіанськими водами, — зазначив Віктор Гавриленко. — А вже 1898 року тут була запроваджена контурна система природокористування із заповідною ділянкою у центрі. Слід підкреслити, що подібна схема взята за основу сучасного біосферного резервату ЮНЕСКО лише з 1972 року».

За словами науковця, система природокористування Фальц-Фейна успішно функціонувала до 1917 року. При цьому, поряд із приватними зоопарком та дендропарком і фрагментом цілинного заповідного степу, в умовах природного випасу тільки поголів'я утримуваних овець налічувало близько 30 тисяч. Господарство було прибутковим.

Отже, приватний заповідний комплекс Фальц-Фейна швидко став взірцем європейського рівня, куди їхали попрацювати науковці, а також подивитись і повчитись студенти та природолюби.

Усе змінилося в результаті жовтневого державного перевороту 1917-го і розпочатої наступного року громадянської війни: 1918 року територія потрапляє у зону бойових дій і періодично захоплюється воєнними формуваннями різного спрямування. Фрідріх Фальц-Фейн полишив справу всього свого життя і емігрував. При повсюдному захопленні приватної власності, її перерозподілі, збереження такої степової оази стало надзвичайно складним. Без власника господарство мало всі шанси зникнути за лічені місяці. Але на його захист стали відомі науковці і мандрівники, а на місці опікувались господарством так само віддані слуги заповідної справи заступник Фальц-Фейна Климентій Сіянко, зберігач музею Генріх Рібергер, садівник Базилевський, які не дозволили зруйнувати повністю зоопарк і продовжували підтримувати його у робочому стані, незважаючи на всі труднощі воєнного часу. Підготовлені науковими комісіями матеріали під головуванням відомого зоолога професора Миколи Шарлеманя дозволили 1 квітня 1919 року Раді народних комісарів визнати приватний акліматизаційний парк і заповідний степ Фальц-Фейна Народним заповідним парком «Асканія-Нова».

Масштабне та комплексне дослідження природи почалось після оголошення «Асканії-Нови» Державним степовим заповідником та організації Науково-степової станції. За незначний період свого існування — 1922-1931 рр. — Станція здійснила комплекс досліджень, насамперед, з інвентаризації природних ресурсів заповідника. У «Вістях» заповідника було опубліковано фундаментальні наукові роботи про клімат, гідрологію, ґрунти, рослинність та фауну асканійського степу.

Якщо говорити про наукові здобутки, у середині 1920-х видатний натураліст Йосип Пачоський тут розгорнув широкі ботанічні дослідження процесів у степових фітоценозах. Академік ВАСГНІЛ Михайло Іванов тут проводив роботи з селекції овець. В «Асканії-Нові» була організована зоотехнічна дослідницька станція і племінна станція (нині — Український науково-дослідницький інститут тваринництва степових районів імені М.Ф.Іванова), якою він завідував до останніх днів життя. Його однофамілець і одноліток Ілля Іванов проводив тут експерименти зі штучного осіменіння і гібридизації тварин. Він став засновником великої біологічно-зоотехнічної школи, завдяки якій штучне осіменіння міцно ввійшло в практику роботи вітчизняного тваринництва як важливий зоотехнічний метод. 1929 року під керівництвом професора Харківського університету, еколога зі світовим ім'ям Володимира Станчинського організуються еколого-біоценотичні дослідження.

Однак після візиту влітку 1933 року до «Асканії-Нови» обласканих пролетарською владою засновника псевдонаукової «мічурінської агробіології», академіка АН СРСР Трохима Лисенка та «філософа ВАСГНІЛ» і поборника лисенківщини Ісака Презента, науково-дослідна робота була згорнута, а наукові співробітники визнані ворогами народу.

Непоправної втрати науково-дослідній роботі заповідника завдав період окупації часів Другої світової війни. Тоді було знищено науковий архів заповідника, його музейні фонди, наукову бібліотеку та гербарій. Лише окремі гербарні збори (дублікати) Й.Пачоського, О.Янати, С.Мокржецького, С.Дзевановського, М.Шалита, Ф.Левіної, що зберігались у Природничо-історичному музеї Таврійського губернського земства, перейшли до фонду гербарію Таврійського національного університету ім. В.Вернадського. У іменній колекції Й.Пачоського «Флора Таврії» та «Херсонська флора», що належить Одеському національному університету ім. І.Мечнікова, збори з «Асканії-Нови» представлені 62 гербарними аркушами. 104 гербарні зразки Й.Пачоського з території заповідника зберігаються у Херсонському краєзнавчому музеї.

Післявоєнне відновлення наукових досліджень в «Асканії-Нові» було ініційоване Ботанічним інститутом ім. В.Комарова АН СРСР. 1947 року В.Понятовською організовано стаціонарні геоботанічні та фенологічні спостереження, здійснено роботу з відновлення гербарію, яку в подальшому перейняла низка талановитих науковців.

Накопичені дані щодо складу флори і фауни природного ядра заповідника узагальнені в останніх фундаментальних працях сучасних дослідників (Гавриленко зі співаторами, 2010; Шаповал, 2012 та інші) з виявленням позитивних і негативних тенденцій стану біоти та її трансконтинентальних зв'язків.

Загалом, асканійський степ, без перебільшень, є унікальним дослідницьким полігоном, що не має собі подібних не лише на теренах України, але й серед природоохоронних територій Степу загалом.

«Тож оминути асканійський степ при розгляді питань автогенезу, інтерпретації сучасного стану та глибинних змін степових екосистем, спричинених заповідним режимом території та антропогенними змінами прилеглих угідь, немає практичної змоги та історичного підґрунтя.

Попри тривалу історію досліджень, актуальною тематикою науково-дослідних робіт лишається вивчення спонтанних довголітніх процесів формування клімаксових степових екосистем Біосферного заповідника «Асканія-Нова».

Програмою сучасного моніторингу передбачене комплексне дослідження стану заповідного степу та найважливіших механізмів його функціонування, а також процесів, що відбуваються за межами природного ядра у агроценозах та перелогах різної давності», — зазначає вчений.

За словами Віктора Гавриленка, основними завданнями моніторингу та наступних аналітичних узагальнень є виявлення змін, що стались у степових екосистемах під дією факторів внутрішнього та зовнішнього характеру в часовому розрізі, аналіз результатів спонтанної динаміки фіто- і зообіоти, оцінка взаємовпливу заповідних і трансформованих екосистем, формування стратегій збереження угруповань та видів в умовах заповідного режиму тощо.

У колекції зоопарку 1941 року нараховувалось 2 тис. особин 100 таксонів. Після визволення території від фашистської окупації «Асканії-Нови» восени 1943 року залишилося лише 235 особин 20 видів. У післявоєнні роки для відновлення зоопарку державою були виділені значні кошти. З 1956 року на базі зоопарку впродовж декількох десятків років виконували дослідження з акліматизації та одомашнювання, господарського використання диких тварин і їх гібридизації. Підсумки цих робіт оприлюднені Г.Успенським (1956), В.Треусом (1968). У співробітництві з іншими установами впродовж 1961-1966 років проводилися фізіологічні дослідження тварин. Функціональна морфологія антилоп та биків вивчалася спільно з Інститутом зоології впродовж 1983-1986-х. Розпочаті 1935 року краніологічні дослідження тварин зоопарку (С.Боголюбський) було продовжено від 1990-х (А.Шилова, Є.Стекленьов, Т.Єлістратова, В.Клімов, Н.Спаська, В.Орлов, Н.Ясинецька, Т.Жаркіх, В.Смаголь). Цей актуальний у краніології напрямок продовжується в тематиці досліджень заповідника. У результаті співпраці науковців заповідника, зоопарків США і Німеччини проведено генетичне тестування асканійської популяції коней Пржевальського і реконструкція їхнього родоводу. Науковці заповідника взяли участь у поверненні коня Пржевальського до Монголії (1992-1993), створенні вільної популяції диких коней у Київській області (1998-1999).

Ученими і дослідниками Є.Стекленьовим, М.Треус, Т.Жаркіх, Н.Ясинецькою, Н.Корінець, В.Смаголь накопичено та узагальнено значний матеріал з морфології, екології, етології, фізіології тварин. Біологію плоскогрудих птахів дослідила М.Бевольська. Суттєвий доробок склали результати дослідження біоекологічних особливостей штучно створених популяцій, розведення, вирощування та реабілітації в природні умови водоплавних птахів, проведені В.Зубко, О.Мезіновим, В.Гавриленком. У 2011-2018 роках досліджено характер міграцій журавлів та гусеподібних через регіон заповідника, особливості екології видів, занесених до «Червоної книги України».

З 2002 року Колекція тварин зоологічного парку біосферного заповідника «Асканія-Нова» занесена до переліку наукових об'єктів, що є національним надбанням.

На початок 2019 року у зоопарку утримувалося 4150 особин тварин 122 таксонів. І них 87% (3616 особин) 75 видів (61%) є рідкісними. До Червоної книги України занесені 12 видів, Європейського Червоного списку — 6, Червоного списку МСОП — 75, додатків Вашингтонської — 23, Бернської — 34 і Боннської конвенцій — 31 вид.

У зоопарку утримуються та розводяться в напіввільних умовах унікальні чисельні локальні субпопуляції бізона американського, сайгака, кулана туркменського, коня Пржевальського та інших видів, що дає змогу поповнювати колекції інших зоопарків, створювати осередки розведення рідкісних видів.

Значний досвід утримання та розведення екзотичних, цінних та рідкісних видів копитних і птахів реалізовано при створенні 194 осередків і центрів розведення тварин, зон рекреації, міні-зоопарків. Поповнено колекції зоопарків 18 країн. Останніми роками засновано центри напіввільного розведення сайгака та кулана в Харківській, Одеській, Київській, Закарпатській областях.

Дендрологічний парк «Асканії-Нови» загальнодержавного значення — це садово-парковий об'єкт з понад 100-річною історією, унікальний особливостями створення в несприятливих для зростання деревних рослин природно-кліматичних умовах, утримання насаджень завдяки штучному зрошенню, різноманіттям інтродукованої і спонтанної флори. На початку розбудови видовий склад насаджень був представлений 220 видами і формами.

Першу інвентаризацію дендрофлори парку здійснив 1937 року професор О.Липа. Від 1946 року парк починає функціонувати як наукова установа — тут проводяться перманентні стаціонарні дослідження. На 1968 рік колекційний фонд дендрофлори досяг 700 таксонів.

Новий, потужний етап інтродукції пов'язаний із розбудовою у 1966-1972 роках нової частини парку. Площа дендропарку збільшилася до 167,3 га, а видовий склад — до 918 видів, форм та сортів. У 1970-2011 роках Л.Слепченко проводила інтродукцію трав'янистих рослин, сформувала колекції цієї групи.

Інвентаризації старого парку проводилися 1984, 1990 та 1996 років, нового парку — 1991-1993 та 2005-2007-го під керівництвом А.Рубцова. Проведено дослідження з інтродукції деревних рослин, збереження і відновлення насаджень дендропарку, відновлено ряд експозицій та створено нові, розроблено проекти та здійснюється реконструкція колекцій арборетумів.

Програму із залучення та дослідження рідкісних рослин вітчизняної, євразійської та світової флори з 1990 року виконує Н.Гавриленко. Створено спеціалізовану експозицію раритетів національної світової дендрофлори.

Дендропарк «Асканія-Нова» загальнодержавного значення утримує чільні позиції в інтродукції дерев та кущів на півдні України, є потужним осередком збагачення і збереження рослин в умовах культури. Він, нарівні з київським, належить до двох найкрупніших центрів зосередження дендросозоекзотів. Колекція деревних рослин включає 1114 таксонів, квітниково-декоративних рослин — 700 видів і сортів.

Розроблено асортименти нових і малопоширених видів, форм та сортів деревних і кущових, квітниково-декоративних, ґрунтопокривних рослин; складено атлас та методи культивування рослин «Червоної книги України»; інструкції з ведення паркового господарства при штучному зрошенні; методичні рекомендації з агротехніки розмноження деревних та квітниково-декоративних рослин, їх використання в озелененні південного степу України.

За останні 25 років співробітниками лабораторії закладено 15 парків, 6 скверів; передано садивний матеріал для створення та поповнення 19 колекцій і експозицій у ботанічних садах НАН України, вищих навчальних закладах, наукових та природоохоронних установах, оздоровчих закладах різних регіонів України.

Він має значний потенціал для впровадження результатів своєї діяльності в озеленення та паркобудівництво — із сучасного різноманіття культивованої арборифлори дендропарку «Асканія-Нова» рослини 565 таксонів — 454 видів та 111 декоративних форм — відсутні у всіх інших зелених насадженнях Північного Причорномор'я. Зараз тут на основі останніх розробок наукових співробітників парку з розмноження та агротехніки перспективних інтродуцентів вирощуються саджанці майже 100 видів і форм посухостійких рослин. Парк належить до двох найкрупніших вітчизняних центрів зосередження дендросозоекзотів. Сьогодні в дендропарку культивується низка рідкісних видів,занесених в чинні для України міжнародні переліки: Червоної книги України — 68, додатку І Бернської — 7, Вашингтонської конвенції — 3, Європейського червоного списку — 27, Червоного списку МСОП — 86.

«Результати наукових досліджень в цілому по біосферному заповіднику у розрізі 100-річчя узагальнено у 2900 наукових публікаціях, у тому числі 30 монографічного характеру. На основі матеріалів, зібраних у заповіднику, захищено 45 дисертації, з яких 8 докторських. Щорічна динаміка процесів і явищ у природних і штучно створених екосистемах біосферного заповідника відображена у 36 томах «Літопису природи» та 20 томах відновленого наукового журналу «Вісті Біосферного заповідника «Асканія-Нова».

Протягом понад століття роботи заповідника, різні покоління працівників, науковців і природоохоронців завжди відстоювали державні інтереси у збереженні біорізноманіття. І нинішні його працівники продовжують утверджувати і розвивати цю справу в «Асканії-Нові».