«ЗОЛОТА ЛИХОМАНКА» ПО-ХЕРСОНСЬКІ, АБО ПОДОРОЖЧАННЯ ЗРОШЕННЯ НА 30% ЗАЛИШИТЬ КРАЇНУ БЕЗ РИСУ

Запропоноване постачальниками води подорожчання на третину зрошення для зони ризикованого землеробства, якою є Херсонщина, спричинить відмову численної кількості тамтешніх фермерів вирощувати рис і замінити поля зрошуваних сої та кукурудзи посухостійким соняшником.

Як відомо, головним чином технічною водою область забезпечує Північно-Кримський канал, пуск води до якого цьогоріч відбувся наприкінці березня. Щоби дніпровська вода повністю заповнила канал довжиною 400,5 км, знадобиться дещо більше місяця.

Фермери, як потенційні споживачі цієї технічної води, готові до її 12-15% подорожчання через інфляцію і зростання податку на землю, бо більша вартість води просто зробить збитковими виробництво означених культур, адже на світовому ринку і всередині країни ціни на них знизилися.

Постачальник води — Басейнове управління водних ресурсів Нижнього Дніпра, підпорядковане Державному агентству водних ресурсів України, наполягає на 30% збільшенні. Аргументують такий крок значним підвищенням вартості оренди землі, яку об'єднані територіальні громади підняли до верхньої допустимої позначки. До того ж у країні зросла мінімальна заробітна плата.

Між потенційними постачальниками і споживачами відбулися численні перемовини щодо пошуку консенсусу. Однак спільного рішення поки не досягнуто, а між тим посівна кампанія-2019 у розпалі. І досягнення консенсусу є питанням стратегічним.

Рис у світі називають білим золотом, адже ним харчуються понад 70% мешканців планети, а це небагато-немало, 6 мільярдів людей. Україна також активно споживає рис. Його вирощують переважно в Херсонській, а також Одеській і Миколаївській областях, і отриманий урожай задовольняє лише близько 30% внутрішньої потреби країни. Решта імпортується із Індії, Пакистану, В'єтнаму, Китаю тощо. Слід зазначити, що до анексії Росією Криму вітчизняні аграрії забезпечували внутрішнє споживання на 70%.

Від 25 квітня має стартувати сівба рису, для якого вода є обов'язковою складовою. Цілком логічно було би збільшити площі вирощування цієї зернової, і плани аграріїв та науковців Інституту рису НААН, який працює в Херсонській області, були саме такими. Аж поки водники не виголосили свої тарифи.

Також дорожнеча технічної води змусить фермерів замінити посіви сої, яка забезпечує високі врожаї саме на зрошенні — посухостійким соняшником. Те саме стосується кукурудзи.

Ці культури є необхідною складовою у відгодівлі ВРХ і птиці, тож тваринники області змушені будуть шукати корми деінде, і, відповідно, вартість молока і м'яса суттєво зростуть уже найближчим часом. Одним словом, зрошення на Херсонщині вже стає на вагу золота за рахунок подорожчання електроенергії і води, і аграріїв буквально лихоманить: під стінами Басейнового управління водних ресурсів Нижнього Дніпра пройшли мітинги зі звинуваченнями його керівництва у неувазі до аграріїв і наявності в тарифах корупційної складової. І якщо претензій до постачальників електроенергії фермери не мають, то до утворення водних тарифів у них є багато запитань.

«На нараді із представниками управлінь водокористування відбулося кілька позитивних змін. На жаль, наразі поки що немає повного порозуміння по тарифах, але ми визначилися, що треба сісти, підрахувати все, і ціну на воду має бути знижено. Вода сьогодні настільки дорога, що неможливо вирощувати рис, такі водовитратні культури як соя, і тому знайти розумний компроміс вкрай необхідно», — зазначив голова постійної депутатської комісії з питань земельних відносин та екології Херсонської обласної ради Сергій Рибалко.

* * *

Ситуацію ми попросили прокоментувати представників зацікавлених сторін.

Ігор Андрієнко, директор Басейнового управління водних ресурсів Нижнього Дніпра:

— Наші управління є бюджетними установами, які працюють в правовому полі. Все, що вони роблять, врегульовано нормативними документами. Вартість наших послуг розраховується відповідно до порядку затвердженого і погодженого Міністерством фінансів. Ми не вигадуємо ці цифри з голови. Наша вартість виходить із потреб управління. Кошти зараховуються до спеціального фонду Державного бюджету і вони витрачаються відповідно до кошторису.

На Херсонщині один із найнижчих тарифів на зрошення на всьому Півдню нашої країни! І це при тому, що водогосподарський комплекс БУВР Нижнього Дніпра є найпотужнішим в Україні.

Кошти від збільшення тарифів спрямовуються в тому числі на підвищення заробітної плати понад 3 тис. фахівців, на ремонт і утримання обладнання. У середньому заробітна плата по обласному басейновому управлінню у людей робітничих професій становила 4591 грн з урахуванням фінансування із загального фонду Держбюджету.

— Фермери говорили, що готові утримувати меліоративну систему власноруч. Наскільки це реально?

— Меліоративна система — це не тільки насосна станція, це і канали, і купа всього іншого. Вони хотіли насосні станції, а для того, щоби ті працювали, потрібні і люди з заробітною платою, і дуже багато витрат, які спрямовані на експлуатацію всієї системи. Обладнання і насосні станції у своїй більшості були введені в експлуатацію понад 30 років тому. Обладнання потребує заміни, ремонтів, обслуговування. На жаль, держава не в змозі фінансувати видатки такого плану.

— Скільки води щорічно уходить на полив?

— Минулого року по області на зрошення було спрямована рекордна кількість води — 1,06 млрд куб. м.

— Це ж скільки коштів…

— Так, але ці кубометри надають єдину можливість нашим аграріям взагалі щось виростити. Вартість води, безпосередньо послуги управлінь, в собівартості продукції, що вирощують наші аграрії, становлять максимум 5%. Ще раз наголошу, що ми не приватні підприємства, ми працюємо відповідно до вимог законодавства і підпорядковуємося Держводагентству, нас постійно перевіряють і Фінансова інспекція, і Рахункова палата… Фінансова інспекція нам навпаки закидала, що ціни на наші послуги необґрунтовано низькі.

 

Володимир Дудченко, директор Інституту рису НААН:

— Кажуть, цього року скоротяться площі під рисом в Україні. Чи так це, і з чим ви це пов'язуєте?

— Так, скоротяться, приблизно на 30%. Факторів два: оптова ціна на культуру в середньому впала на 3 грн за кг через дешевий, але неякісний імпортований китайський рис, плюс підвищилися ціни на електроенергію і воду для поливу — виходить, на гектар рису треба витратити більше 10 тис. грн лише на полив.

— Яка частка води у собівартості вирощування рису?

— Собівартість вирощування гектару рису становила минулого року 35-40 тис. грн. Тобто вода становить до 25% собівартості. Якщо, правда, вода тече самотоком, без застосування насосів, на полив гектару все одно потрібно буде витратити близько 3,5 тис. грн — тобто близько 10%.

— Які ви бачите наслідки скорочення площ під рисом?

— Половину вирощуваного рису Україна втратила через анексію Криму. Залишок можемо втратити зараз. А рисівництво — це складна галузь: якщо 2-3 роки систему не використовувати, відновити її практично неможливо. І будуть українці замість смачного власного рису їсти китайський відновлений із рисового борошна — він вже є в супермаркетах. У Китаї є і хороший рис, але він до нас не імпортується, сюди йде з запасів, те, що пролежало на складах 3-4 роки.

Рис до того ж вирощується на солонцях: якщо його там не вирощувати, там не буде вирощуватися нічого.

Як би вони там не плакали, на Басейнове управління водних ресурсів нижнього Дніпра додали бюджетного фінансування 9 млн грн порівняно з минулим роком. Так, цього недостатньо, але їм не вистачає 3,5 млн грн на зарплату і 1,5 млн грн на збільшену плату за землю під каналами. Басейнове управління минулого року заробило 120 млн грн, при цьому вони підвищують плату на 30%. Тобто вони зароблять +40 млн грн при потребі 5 млн грн. За останні 10 років ціна поливу збільшилася в 13 разів. Ніхто не хоче чути аграрія, а якщо аграрій відмовиться вирощувати сою, рис, кукурудзу на поливі, то басейнове управління лопне само по собі, адже ті канали нікому не будуть потрібні.

— Яка роль ОТГ в підвищенні цін на воду?

— На всю область орендна плата становить лише 3 млн грн. Коли ми почали писати листи, Тавричанська ОТГ і Чернянська ОТГ знизили плату за землю на 400 тис. грн кожна. Нагадую, загальна сума надходжень басейнового управління збільшиться на 40 млн. Вони мотивують це тим, що потрібно підвищувати зарплату, так її всім потрібно підвищувати, але ж не за рахунок аграрного товаровиробника.

Інституту рису, наприклад, знизили державне фінансування на 56%. При цьому за воду наше 800-гектарне дослідне господарство сплатило 4,5 млн грн минулого року, а цього року, за збільшених цін, має сплатити 6,5 млн грн. Тобто всьому басейновому управлінню не вистачає 5 млн грн, а одне лише господарство сплатить більше на 2 млн грн.

— Які кроки для досягнення компромісу робляться?

— Єдині, хто зміг адекватно відповісти, і з ким ми погодилися, — керівництво ПівнічноКримського каналу. Вони домовилися, зокрема, зі вже згаданими ОТГ, довели нам на цифрах, що менше, ніж на 22% вони підняти розцінки не можуть.

 

Володимир Деркач, депутат Херсонської обласної ради, керівник СТОВ «Берегиня»:

— Основний наш меседж не в тому, що це дорого, а в тому, що ми хочемо бачити, куди використовуються наші гроші — на капітальне будівництво, основні засоби ще щось. У нас 200 насосних станцій, тим не менше, поміняли лише одну насосну станцію за 20 млн грн. Ми хочемо бачити реальну вартість — чи вартувала ця насосна станція цих грошей.

Хочемо бачити плани на цей рік, які басейнове управління мало затверджувати в Києві зі своїм керівництвом. Повний план робіт на ту суму, яку ми заплатимо: піднімаємо зарплату на стільки-то, проводимо ремонт і замінюємо насоси на наступних станціях на таку-то суму тощо.

— Якісь зустрічі для досягнення порозуміння проводилися?

— Цього року приїхали два начальники ділянок каналів. Ми побачили, що об'єктивно достатньо підняти на 12%. Наступного разу вже приїхав Андрієнко. І коли ми спитали, куди ви будете ці кошти спрямовувати, відповів, що не буде звітувати, як саме управління освоюватиме кошти. Отака позиція. Знаю, що планують знімати людей з каналів, виводити їх на страйк, мовляв, ми їх обділяємо і не даємо підвищувати зарплатні. Ми «за» підняття зарплат до розумного рівня. В управлінні натомість кажуть, що від них уходять люди. Та хто звідти піде? Так, 6,5 тис. грн на місяць це небагато, але за ці кошти на каналі сидить людина — 6 місяців ходить добу через три подрімати, поряд картоплю вирощує на городі, рибу ловить, а взимку взагалі нічого не робить.

— Як ви ставитеся до пропозиції передачі меліоративної системи фермерам?

— Ми ще живемо совдепівськими стандартами. Чому зараз люди, які вирощують щось на богарі, повинні платити податки, за рахунок яких дотації отримують виробники на зрошенні?

Якщо воно не рентабельне, його не треба підтримувати, воно стане богарним і все.

Потрібно перейти на концесію, коли приватні інвестори (у даному випадку аграрії) утримують меліоративні системи.

Маємо кілька систем. Більшість із них — це насосна станція, де є кілька водокористувачів. Їх потрібно організувати, щоби вони взяли в концесію цю систему — утримували її, ремонтували, вирішували, скільки їм води потрібно, під яким тиском тощо. Бо більше вона нікому не потрібна. І от як їх організувати — це велике питання. Це єдиний правильний вихід. Бо зараз там панує повний безлад. Коли будувалася більшість насосних станцій, вони були розраховані на певну кількість зрошуваних земель. Нинішні користувачі беруть на зрошення ще кількасот гектарів, потрібно більше води.

Причому на нестратегічних каналах інфраструктуру віддавати потрібно разом з самими каналами.

Прокоментували ситуацію і в Інституті зрошуваного землеробства НААН:

— Враховуючи те, що у всьому світі запаси прісної води безперервно скорочуються, її вартість постійно збільшується і цей процес неможливо зупинити. Зокрема, Україна посідає 146 місце за запасами прісної води.

Землеробами південного регіону України втрачено навички використання природних запасів вологи осінньо-зимового періоду, сучасні ґрунтообробні знаряддя для передпосівного обробітку ґрунту пересушують верхній шар, що унеможливлює отримання дружних сходів сільськогосподарських культур. Особливо це стосується овочевих культур. Це призводить до проведення сходовикликаючих поливів (витрата зайвих 250-300 м3/га води), які не впливають позитивно на продуктивність рослин, а лише призводять до розміщення кореневої системи у верхніх шарах ґрунту, що, в свою чергу, призводить до зменшення частки використання вологи з більш глибоких шарів і змушує сільгоспвиробників до проведення протягом вегетації ще 3–5 поливів нормою 300-350 м3/га.

Крім того, використання сучасних способів поливу (краплинне, підґрунтове тощо) дозволяє знизити зрошувальну норму на 30-50%.

Вартість природних ресурсів (земельних, водних тощо) постійно зростає і це є закономірний процес. Оскільки природно-ресурсний потенціал кожної країни є обмеженим, у тому числі й в Україні, то нераціональне його використання створює загрозу для задоволення потреб у природних ресурсах майбутніх поколінь. А також, враховуючи, що з 2014 року вартість 1 м3 зрошувальної води зросла майже в 3,5 разу, то збільшення її вартості навіть на рівень інфляції, закладений у бюджет 2019 року, призведе до зменшення площ посіву сої, кукурудзи та овочевих культур.

За розрахунками вчених Інституту зрошуваного землеробства НААН, у структурі витрат на вирощування таких вологовимогливих сільськогосподарських культур, як соя, кукурудза та овочі, витрати на подачу зрошувальної води складають від 24 до 34%. Тому їх площі будуть зайняті під соняшник, а це вже загроза втрати родючості та збільшення площ деградованих ґрунтів.

Враховуючи зниження платоспроможності українських виробників-аграріїв, вважаємо за необхідне в цьому році зробити «канікули» для підвищення вартості зрошувальної води.