НЕ ВСЕ НУТУ ПОСУХА, АБО ДОЩ НАС НЕ СПИНИТЬ

В останній день липня, у затишному місці посеред безкрайніх ланів, відбувся традиційний День поля у фермерському господарстві Олексія Дона, котрий цього року мав назву «Органічні бобові культури — світовий тренд України». Олексій Пилипович успішно фермерує з 2001-го і набув доброї слави далеко за межами Теплицького району рідної Вінниччини. Причому весь цей час він віддано поєднує роботу на землі зі служінням Богу, правлячи служби у двох православних сільських храмах.

Після тривалих злив наприкінці липня, які значно зашкодили жнивам, нарешті встановилася довгоочікувана тепла і суха погода, котра нарешті дасть можливість повернутися до збирання зернових. Тому до Теплика вкотре з'їхалися сотні фермерів з усієї України, які хочуть долучитися чи вже роблять перші кроки на шляху органічного землеробства.

Цей спосіб господарювання на землі скрізь набув популярності, і наша країна не лишилася осторонь. Проте специфіка органічного виробництва дотепер породжує більше запитань, ніж у нас є відповідей. Тож добре, що є ентузіасти, котрі завжди готові поділитися власними знаннями та досвідом.

Тож що робити тим, у кого земельний банк налічує десятки, максимум сотню-дві гектарів, кому не по кишені «наворочена» імпортна сільгосптехніка? Фермер Олексій Дон на своїх 100 гектарах впевнено доводить, що успішне органічне виробництво цілком посильне для рядового фермера з обмеженими ресурсами.

Тому на цьому Дні поля не буває великих тракторів і навісного обладнання. Натомість кожен присутній має змогу безпосередньо оцінити всі принади і труднощі, котрі виникають на шляху впровадження органічного землеробства у, так би мовити, локальному форматі. А спілка «Співтовариство виробників і споживачів бобових Україні» вкупі з місцевою владою перетворили цю подію на культурно-мистецький захід — учасників (котрих як завжди зібралося понад дві сотні) вітали піснями і танцями художні колективи Вінниччини.

До уваги присутніх були презентаційні стенди компаній, котрі пропонують біологічні препарати для органічного землеробства, насіння тощо. А техніку представляв лише один агрегат, зате який! Ще кілька років тому, на виставці у французькому Анже я бачив цілу лінійку так би мовити дроворубної техніки — тамтешні фермери давно збагнули, що всяке палімаччя, що утворюється після обрізки дерев, може слугувати чудовою, при цьому майже безкоштовною альтернативою природному газу. А оскільки європейці не вважають, що дрова мають гріти вас двічі (перший раз — коли їх рубаєш, а другий — коли вони горять у печі), то створили різні механічні подрібнювачі.

Так от, умільці з вінницької фірми Arpal також вирішили запропонувати українцям альтернативу сокирі, тому розробили і виготовляють подрібнювачі гілок, щепорізи та дровоколи власної конструкції. Я тільки диву давався, як доволі невеликий агрегат умить порубав на невеличкі шматки і склав до мішка велику гілку, товщиною з мою руку.

І на цьому приємні несподіванки не закінчилися — батюшка Дон щедро пригощав гостей чистим, як сльоза, яблучним соком, котрий виробляє і пакує у трилітрові тетрапаки теплицький сільськогосподарський обслуговуючий кооператив «Золотий стандарт». Раніше такого типу пакування я бачив лише на закордонних виставках, і от — звичайний кооператив вже сміливо застосовує сучасну технологію. Трилітровий пакунок обладнаний спеціальним краником, котрий дозволяє наливати сік, проте не дозволяє потрапляти до ємності повітря, тож продукт не псується.

Все найкраще — фермерам

Вітчизняне Мінагрополітики наполегливо прагне розбудувати фермерський рух в Україні. Тож заступник міністра агрополітики Віктор Шеремета, котрий до приходу на посаду сам фермерував, зазначив, що виробництво органічних бобових — це саме та високомаржинальна ніша, котра може дати поштовх розвитку для малого сільгоспвиробника, адже вони мають стабільно високий попит у світі.

Принагідно він закликав сміливіше використовувати можливості держави для підтримки малих агровиробників. Міністерство пропонує механізм бюджетного відшкодовування відсотків по кредитах. Чиновник закликав ширше користуватися цим інструментом і не продавати зерно на початку жнив, коли воно найдешевше. Крім того, держава створює умови для підтримки руками фермерів українського насінництва — нині діє програма компенсації 80% вартості насіннєвого матеріалу вітчизняної селекції. Можливо комусь сума у 30 тис. грн видається невеликою, проте цього цілком достатньо, аби купити декілька тонн сертифікованого насіння для сівби озимих.

Посадовець вважає, що якби держава перші три роки компенсувала вартість вирощування органічної продукції та вартість вітчизняних біопрепаратів, котрі застосовуються в органічному виробництві, це дало би поштовх для розвитку галузі та могло би стати одним із пріоритетів уряду. На жаль, обсяг державної підтримки наразі невеликий, адже країна значні фінансові ресурси спрямовує на погашення боргів — зокрема цього року вже сплачено кредиторам 100 млрд грн. Але й за таких умов внутрішній валовий продукт у доларовому вираженні зріс цьогоріч на 20% — це найвищі темпи зростання економіки не лише в Європі, але й у світі.

Боби — всьому голова

Втім, і без закликів з боку уряду вітчизняні аграрії нарощують виробництво зернобобових — торік в Україні площі висіву зросли у 1,6 разу (до 504 тис. га) проти 2016-го, валове виробництво досягло 1,2 млн т при врожайності 24,6 ц/га. Цьогоріч було засіяно 568 тис. га, що є найкращим показником за останні 15 років. За словами голови Теплицької РДА Людмили Марцин, завдяки зусиллям Олексія Дона та його однодумців, у районі зосереджено половину всіх посівів бобових Вінницької області.

Президент ГС «Співтовариство виробників і споживачів бобових України» Антоніна Скляренко повідомила, що 2018 року світове виробництво бобових планується на рівні 71 млн т, з яких квасоля — 22,5 млн т, нут — 12,5 млн т (що на 1,5 млн т менше, ніж торік), горох — 11,5 млн т (на 1,2 млн т менше), сочевиці — 5 млн т. Світова торгівля очікується на рівні 12 млн т, що на рівні минулорічного показника. Світовий експорт гороху складе 4 млн т, квасолі — 3,5 млн т, сочевиці — 2,8 млн т, нуту — 1,2 млн т.

Основними виробниками бобових є Канада, Індія, Австралія, сподіваємося, що з часом до цього клубу ввійде й Україна, проте цьогоріч через погодні умови ми зберемо бобових втричі менше проти 2017-го. Росія також скоротить виробництво гороху на 23%. Середня врожайність сочевиці в Канаді складає 10-12 ц/га, тоді як торік вона стартувала від 20-26 ц/га. Тож матимемо неврожай бобових у світовому масштабі, при цьому ціна на них залишається доволі низькою, хоча глобальна конфедерація бобових вже фіксує незначне підвищення цін. Червона сочевиця на світовому ринку коштує нині $335-380/т, а зелена — $560-650/т.

На жаль, всередині країни попит на сочевицю і нут поки що мінімальний, тож виробникам марно розраховувати на внутрішній ринок. А ринок світовий вимагає нуту крупнонасіннєвого і зморшкуватого, а у ніші гладкого і дрібного нуту маємо потужних конкурентів — Росію, Ефіопію і Судан.

Дощику, не звариш з тобою борщику…

Нинішній рік став серйозним випробуванням для тих, хто вирощує нут і сочевицю. Як зазначив О.Дон, цього року склалися найважчі, можна сказати критичні, погодні умови для цих посухостійких культур. Нут — рослина, котра як ніяка інша, боїться перезволоження, бо відтак не запилюється: пилок склеюється від вологи і рослини стають стерильними. Крім того, волога погода сприяє розмноженню совки і заважає боротися з нею ентомофагам, тож совка доїдає і ті боби, котрі якимось чудом зав'язалися, виїдає цвіт і вершки, чим ще більше сприяє вегетації.

Крім того перезволоженість викликає аскохітоз — найбільш шкідливу хворобу цієї культури. Різке зниження площ обробітку нуту на Північному Кавказі та в інших степових посушливих регіонах колишнього СРСР у 1960-ті було пов'язане саме з епіфітотією аскохітозу, що знищував майже повністю врожай, особливо у вологі роки.

Аби випробувати цю культуру, Олексій Дон висіяв на дослідному майданчику різні сорти нуту закордонної і вітчизняної селекції. Як виявилося, перезволоження стало особливо фатальним для сортів, розроблених для посушливих умов: мексиканський сорт Мехіcо загинув практично повністю, так само не витримали «перевірку на вологість» сорти ізраїльської селекції Zehavit та Bar. Американський сорт Sierra опирався довше, бо має жорстке стебло і в принципі може встояти проти хвороби, якщо отримає відповідний фунгіцидний захист. Були надії, що аргентинський сорт Norteno, виведений для умов підвищеної вологи гірських плато, витримає підвищену зволоженість, проте практика їх спростувала.

А от сорт Azkan турецької селекції з дощовою погодою впорався краще — відчувається, що він стійкіший проти аскохітозу. Такий же результат продемонстрував і канадський сорт Orion та сорт вітчизняної селекції Ярина. Так що дощова погода цього літа, хоча й завадила отримати високий урожай, проте дозволила провести «перевірку на стійкість» широкого розмаїття сортів. Минулого року, в умовах посухи всі сорти показали себе добре, а після обробки трихограмою, практично не постраждали від совки.

Років 6-7 тому було таке саме дощове поліття — то частина нуту загинула одразу, але решта після закінчення дощів почала активно цвісти і в'язатися, проте сильно постраждала від совки, хоча продовжувала вегетувати аж до морозів. Цьогоріч дощі припинилися, тому головне наразі — захистити посіви від совки. У фермерському господарстві Дона вирощують органічний нут, тому спробують подолати шкідника біопрепаратами. Боротися проти совки можна і за рахунок раннього висіву — тоді рослина встигне розвинутися раніше, ніж комаха. Бо чим довше нут на полі, тим більше він страждає від совки і тим важче з нею боротися.

Нут очима науки

Є такий жарт, що поганий рік для фермера є хорошим для селекціонера, бо дозволяє виявити всі недоліки сорту, котрі за сприятливих умов не проявляються. Заступник директора з наукової роботи НЦ насіннєзнавства та сортовивчення «Селекційно-генетичний інститут» НААН Олег Бушулян зазначив, попри стійку тенденцію до посухи минулих років, цьогоріч маємо майже 3 тижні злив. За цей період, за даними локальних метеостанцій, випало від 120 до 210 мм опадів, що становить майже третину річної норми. У більшості регіонів, де навесні були задатки прекрасного врожаю нуту — 30-40 і більше ц/га, після дощів вона впаде в кілька разів, крім того, наступного року цілком може виникнути дефіцит якісного насіння.

Він вважає головною причиною такої ситуації надмірне захоплення нашими аграріями сортами нуту іноземної селекції, котрі виявляються не готовими до місцевих умов. Прекрасно демонструє цю тезу і дослідне поле фермерського господарства Дона — більшість іноземних сортів виявилися безсилими проти перезволоження, а вітчизняні сорти вдало протистояли негоді. Відбулося це, в першу чергу, тому що місцеві сорти добре протистоять місцевим же расам збудників хвороб, а сорти іноземної селекції, котрі може й перевищують вітчизняні за якимись іншими параметрами, проте не можуть протистояти хворобам.

Проте для розвитку вітчизняної селекції, виведення нових сортів конче потрібна чесна співпраця фермера і науковця — перший мусить купувати перевірене, сертифіковане насіння. Таким чином фермер гарантовано отримує посівний матеріал відповідного сорту з наперед відомими параметрами якості. Сплачуючи роялті, закладене у вартість сертифікованого насіння, фермер робить свій фінансовий внесок у створення нових сортів. Великі транснаціональні насіннєві компанії щороку вкладають у науку близько $600 млн, українська держава наразі ніякої підтримки вітчизняним селекціонерам не надає, тому єдина надія — на співпрацю з вітчизняними аграріями.

«Нутні» технології

Селекційно-генетичний інститут також розробляє технології захисту культур і вже має кілька варіантів захисту. Нут — культура дуже цікава: ще кілька років тому зона його розповсюдження обмежувалася Півднем України — до Кіровоградської області. Наразі він успішно вирощується скрізь, проте система захисту має бути на найвищому рівні. Завідувач науково-технологічного відділу розробки та впровадження інноваційних технологій Одеської ДСДС В'ячеслав Січкар зазначив, що вітчизняні науковці почали вивчати можливість його культивації в Україні з початку 1990-х.

На його думку, загалом сектор нуту можна умовно поділити на два підсектори: перший — із середньою крупністю насіння (маса 1 тис. насінин складає 300 гр) і другий — крупнонасіннєві сорти (маса 1 тис. насінин перевищує 400 гр). Зусилля українських селекціонерів досі спрямовувалися на створення сортів першого підсектору, адже з харчовою метою 70% його використовують для приготування хумусу — бобового пюре. Звісно, що у такому випадку розмір принципового значення не має, хоча експортно-орієнтовані аграрії віддають перевагу саме крупнонасіннєвим сортам нуту, котрі на ринку коштують дорожче.

Фахівець вважає, що цьогоріч на експорт буде затребуваний нут вітчизняної селекції, котрий значно краще переніс погодні катаклізми, ніж його конкуренти іноземного походження. Він продемонстрував рослину нуту Розанна — першого сорту, виведеного у Селекційно-генетичному інституті. На рослині формується другий ярус бобів, котрий додасть ще 40% урожайності і забезпечить понад 20 ц/га. Проте така ситуація створює проблеми для аграрія — коли збирати урожай?

В'ячеслав Січкар зазначив, що минулого року склалася аналогічна ситуація з сортом Розанна у ФГ «Лідер» на Кіровоградщині. Науковці порадили фермеру чекати дозрівання «другої хвилі». У результаті було отримано найвищий урожай за весь час вирощування нуту у господарстві — 28 ц/га.

Наразі 24 господарства по всій території держави висівають нут української селекції, у господарств степової зони, де була посуха, урожай очікується на рівні 15 ц/га, а в центральній частині — понад 20 ц/га.

То як краще сіяти нут — широкорядно чи ні? Науковець радить не економити землю «під помідорчики», а сіяти широкорядно: від 45 до 70 см — залежно від того, яка є сівалка. Дослідження, проведені свого часу у Криму з шириною міжряддя, не засвідчили суттєвої різниці в урожайності за умови висіву від 45 до 70 см.

Крім того, за умов вузького висіву неможливе провітрювання міжряддя, і цього року у тих, хто поскупився і посіяв густо, по краю поля та по колії обприскувача боби є, а на основному масиві поля 90% бобів немає. За умови дуже посушливого літа густий висів виправданий і може дати 30-40 ц/га, але якщо раптом задощить — ви не отримаєте нічого.

Є низка технологічних правил, котрих слід дотримуватися при вирощуванні нуту. Перше — це вибір поля — воно має бути без багаторічних бур'янів, мати стік для надлишкової вологи, щоби не допустити застою води, і обов'язково провітрюватися. Якщо вже зовсім по науці, то роза вітрів має бути такою, щоб у першій половині дня вітер ішов уздовж рядів — для нуту це дуже важливо. Приміром, у приморській зоні нут не плодоносить через тумани, котрих він дуже не любить, тому потрібно уникати ділянок, де є надлишкова повітряна і поверхнева волога.

За словами науковця, наразі світова селекція нуту спрямована на вирішення двох першочергових завдань — посухостійкість та стійкість до хвороб. Селекційно-генетичний інститут наразі налагоджує плідну співпрацю з індійськими колегами, і найближчим часом українські науковці матимуть 30 надпосухостійких селекційних ліній нуту, отриманих методами сучасної генетики, для роботи над створенням нових українських високопродуктивних та стійких до хвороб сортів.

Сорти української селекції і зараз демонструють відмінну посухостійкість — є посіви у Бериславському районі на Херсонщині, де з весни досі не було жодного дощу і склалися практично пустельні умови. На полі у 130 га половина засіяна нутом сорту Пам'ять української селекції, решта — сортом з Туреччини. Окомірна оцінка фахівців Селекційно-генетичного інституту свідчить, що турецький сорт дасть не більше 5-6 ц/га, а український — 10-12 ц/га.

Халепа з Алеппо

Деякі аграрії вважають, що імпортне завжди краще і тому вперто віддають перевагу сортам нуту іноземної селекції. Проте, як показали дослідні посіви ФГ Олексія Дона, ці сорти погано переносять вологу погоду. Втім захоплення українських аграріїв сортами іноземної селекції містить у собі ще одну загрозу — імпортний насіннєвий матеріал зазвичай завозиться без будь-якого контролю, і разом із ним можуть завезти такі хвороби, боротьба з якими триватиме десятиліттями. Прикладом може слугувати іржа сої, котра поширилася з Тайваню через Австралію до Америки саме таким шляхом.

Був прикрий випадок і в Селекційно-генетичному інституті — як відомо, в Індії існує Міжнародний науково-дослідний інститут напівпосушливих тропіків, в якому зберігається колекція понад 20 тис. сортозразків нішевих культур, котрі надаються вченим всього світу для їх розробок. Ще один такий центр знаходився у сирійському Алеппо. За короткий час з Індії в Україну для проведення дослідів надали понад 1 тис. сортозразків, на основі яких і було виведено вітчизняні сорти Розанна, Пам'ять, Тріумф та інші. Але коли для роботи надійшли сортозразки нуту з Сирії, виявилося, що вони містять такий «букет» збудників хвороб, що весь матеріал довелося просто спалити. Добре, що дослідні посіви були зроблено у карантинному розсаднику, і хвороби не поширилися за ці межі, а то зараз ми мали б халепу з Алеппо.

Керівник відділу зернобобових компанії «Маєр. Українська бобова компанія» Андрій Фальман вважає, що навряд на світовий ринок суттєво вплине неврожай нуту на наших теренах, адже такий спад трапився лише у нас, тому фахівець вважає, що на минулорічні ціни (котрі у країнах-споживачах нуту доходили до $2,5 тис./т) розраховувати не варто. Нині ціна крупнонасіннєвого нуту на внутрішньому ринку Туреччини складає $650-700 і навряд вона суттєво зросте, а ціна дрібнонасіннєвого може взагалі опинитися біля позначки $400-500.

Приміром, коли в Україні на початку літа стояла страшенна спека, в Туреччині йшли дощі, і дехто вже радів, що турки матимуть неврожай, а значить ціна на нут піде вгору. Проте тамтешні ґрунти — це вам не українські чорноземи — вони погано тримають вологу, та ще й поля розміщені по горбах та косогорах, що дозволяло легко відводити надлишкову вологу. Як результат, Туреччина має рекордний урожай нуту: проти традиційні 10-15 ц/га нині розраховують щонайменше на 25-35 ц/га.

Зате врожай сочевиці в Туреччині найнижчий за всю сучасну історію, що спонукає фермерів відмовлятися від її вирощування. Тож не виключено, що в недалекому майбутньому турецької сочевиці на ринку не буде. Ми — найближчий її виробник (бо Росія, Казахстан і Канада — далеко), тому є перспективи зростання ціни. Приміром, минулого року на початку сезону червону сочевицю можна було продати по 16-17 тис. грн/т, потім ціна просіла до 10 тис. грн/т. Проте Андрій Фальман вважає, що і цього року ціна може досягнути позначки 15 тис. грн/т. Сочевиця — легка у вирощуванні культура, котра чудово підходить для використання в органічному землеробстві, бо дуже стійка до хвороб, особливо за умови раннього висіву.

Біозахист

Бобові (і не лише нут) набувають все більшої популярності в українських аграріїв. Про вітчизняні біопрепарати, котрі допомагають аграріям отримувати високі врожаї цих культур, розповів автор Агробіокомплексної технології, вчений агроном Володимир Притуляк. Саме цими препаратами були оброблені деякі поля ФГ Дона, і вони показали свою ефективність.

Учений розповів, що його препарати, котрі являють собою розчин хелатів на лимонній кислоті, не мають аналогів у світі. Бо коли більшість виробників пропонують препарати з 5-7 елементів, то українська розробка містить їх аж 20. Препарати Володимира Притуляка можна застосовувати проти вірусних хвороб та окремих шкідників, принаймні кліща він знищує на 100%. Вносяться препарати з розрахунку 100-200 мл/га і дозволяють контролювати до 20 хвороб. І хоча термін їхньої дії менший, ніж у «хімічних» засобів, проте їх можна використовувати в органічному землеробстві.

До того ж вони дають відчутний приріст урожайності — окремі фермери за такою технологією отримували сої по 65 ц/га. За умови одночасного застосування якісного насіння та пропонованих біопрепаратів, приріст урожайності складає 10-20 ц/га — скажімо, на полях Інституту ґрунтознавства та агрохімії імені О.Н.Соколовського, приріст урожайності склав 16 ц/га. В умовах центральних областей України середня врожайність із застосуванням препаратів склала 35-47 ц/га, а на півдні на зрошенні — до 100 ц/га.

Руйнівник стереотипів

Гостинним господарем всеукраїнського свята органічних бобових вже вкотре є Олексій Дон, або батюшка Дон, як усі його називають. Православний священик з вищою агрономічною освітою — поєднання саме по собі доволі незвичне, а додайте до цього хазяйську хватку, гострий розум та невсипущу допитливість, прагнення удосконалити, чи навпаки — спростити сільськогосподарські агрегати, а якщо нічого підходящого немає — винайти та самотужки виготовити, відданість принципам органічного землеробства, шанобливе ставлення до довкілля, і ви зрозумієте, наскільки це унікальна людина. І при цьому він щирий і відкритий до людей, завжди готовий прийти на допомогу чи як душепастир, чи як господар.

Господарює він на 100 га, з яких своїх власних — лише три паї. На питання, чине хотів би розширити земельний банк, відповідає: важливі не обсяги землі, і насправді думка про перевагу великих господарств над малими фермерами сформована штучно. Справа в технологіях — малим господарствуам достатньо мати кілька недорогих засобів для мінімального обробітку землі: ротор, сівалку, пружинну борону, культиватор і трактор, а також вести органічне землеробство з орієнтацією на природне живлення рослин. І тоді вони будуть високорентабельними та конкурентоздатними. Цю перевірену роками досвіду тезу батюшка Дон кожного року доводить власним прикладом.

Має чотири далеко не нові трактори МТЗ, оригінальну сівалку власної конструкції прямого висіву, котра культивує і сіє одночасно, залишаючи по собі спушену землю. Є й окремий культиватор та пара борін — ротаційна і пружинна, також власної конструкції. Зрозумівши переваги ротаційної борони, він не зміг встояти і розробив власну її конструкцію — взимку на шаблоні зварювали ротори, і скоро ми матимемо оригінальну роторну борону «від Дона». А от збиральну техніку Олексій Пилипович орендує, бо у невеликому господарстві мати власну вважає нерентабельним.

І от з таким, на перший погляд незначним «реманентом», не вносячи гною (бо ВРХ не тримає), лише на безвідвалці та при правильній сівозміні (бобові, пшениця, гречка) батюшка Дон отримує по 42 ц/га сої, тоді як інші на «хімії» отримують 18-22 ц/га.

«Королевою полів» у господарстві Дона є зовсім не кукурудза — якраз її, вкупі з соняшником, він не вирощує зовсім. На його полях панують бобові — спершу була соя, а після поїздки до Ізраїлю додався нут, вирощує також сочевицю і маш. Органічну продукцію реалізує переважно на внутрішньому ринку — її можна купити у великих торгівельних мережах, правда, купуючи хумус з нуту, вирощеного Олексієм Доном, ви про це не дізнаєтесь, бо реалізується він під чужими брендами.

Гордість фермерського господарства і найбільше капіталовкладення — новенька сушарка. Обійшлася вона у три річні врожаї, а окупиться років за 10. Зате тепер фермер має не сировину на продаж, а готовий продукт — комплекс дозволяє чистити, сушити та фасувати вирощене. Причому потужностей досить не лише для самого фермерського господарства, але й для фермерів зі всієї округи.

Олексій Дон завжди радий поділитися досвідом органічного землеробства, розкрити всі секрети вирощування бобових, недарма частими гостями у господарстві є студенти Теплицького професійного аграрного ліцею. Є надія, що скоро матимемо нове покоління аграріїв, котрі сповідуватимуть ідеї органічного землеробства.

Фермери «старої закваски» в органіку йдуть неохоче — бояться ризикувати, бо результат не прогнозований. Приміром, цього року Олексій Дон вимушений дискувати велику площу нуту, бо погода підвела, і врожаю все одно не буде — значить буде з нього сидерат. Сам батюшка Дон ризикувати не боїться — недарма ж Теплик колись називали Смілгород — такі вже тут живуть люди.

А ще він надзвичайно гостинний господар, і навіть якщо ви не плануєте вирощувати бобові — приїздіть у Теплик, і після того, як скуштуєте фірмових пиріжків з нутом та сочевичної юшки, неодмінно захочете їх вирощувати. Ну принаймні зрозумієте, чому за миску такої юшки біблійний Ісав продав братові своє первородство. Українця загалом пиріжками з квасолею здивувати важко (а нут, по суті — та ж квасоля), проте пиріжки з нутом мають смак у рази ніжніший — недарма паста з нуту — так званий хумус — стала улюбленою стравою всього Близького Сходу.

Постійно у господарстві Дона працює сім осіб, а в сезон, на польові роботи, він залучає додатковий персонал. Звісно, можна купити надсучасну техніку та найняти висококваліфікованих механізаторів, котрі вахтовим методом оброблятимуть ваші поля. Це економічно ефективно і найбільш доцільно з точки зору собівартості. Проте Олексій Дон не лише фермер, але й священик, і його місія — турбуватися про своїх прихожан не лише в духовному сенсі. Тож він воліє витратити гроші не на техніку, а на оплату праці людей.

Можливо з економічної точки зору це не ефективно, проте відповідально перед людьми. Тож він у сезон залучає на роботу 20-30 осіб, в тому числі на механічну боротьбу з бур'яном — сапати поля. Може для великого міста 1200 грн, котрі він платить за гектар, і невеликі кошти, проте в селі часто-густо ніякої іншої роботи немає. При цьому він не подачку працівникові дає, котра принижує людську гідність, а можливість заробити гроші власною працею. Як у тій притчі — дає людям не рибу, а вудку.

Втім, «вудку» він пропонує не лише людям — мене спершу дивувало, що всі поля довкола господарського двору (крім дослідних посівів нуту) зайняті гречкою. Гречка викохалася знатна — чоловікові попідруки і густо цвіте. Секрет такої сівозміни виявився простим — крім того, що гречка лікує землю і є прекрасним попередником у сівозміні, вона ще й неперевершений медонос, а у 100 метрах від сушарки, ретельно захована густими кущами, стоїть пасіка на 100 вуликів. Опікується нею земляк, давній друг і колега-священик Олексія Дона — Віктор Григоренко. Кооперація органічних посівів та пасіки дає обопільну вигоду — бджоли завжди з медом, і пасічник не турбується, що їх хтось потруїть «хімією». А фермер має підвищену врожайність запилюваних комахами культур. Я куштував цей органічний мед — він смачнючий і запашний, шкода що зі збутом проблеми — перекупники беруть за безцінь, не зважаючи на якість.

Ну а для того, щоб зняти психофізичну напругу після важкого робочого дня чи поправити здоров'я, на пасіці обладнаний такий собі будиночок аероапітерапії, де можна відпочити на лежанці, облаштованій на чотирьох вуликах та поспати, під заспокійливе гудіння бджіл, на подушці з гречаного лушпиння.

Я спробував таку терапію, і це дійсно диво — настільки швидко приходить заспокоєння і хилить у сон. Хоча самому Олексію Дону нині не до сну — господарство потребує уваги, а погода нарешті дасть змогу вийти в поле зернозбиральній техніці. Життя не припиняється, і невдача з нутом цього року не стане каменем спотикання, а лише новою сходинкою на шляху набуття досвіду. І хоча рік для бобових видався важким, батюшка Дон залишається їм вірним і продовжує експериментувати з цими культурами — він цього року для проби посіяв різні сорти арахісу, аби подивитися, як вони проявлять себе у наших умовах.