Поштова адреса: 01135.  Київ-135, а/с 79. 
  Контактний телефон:  +38(044)227-93-55
  E-mail: info@agroprofi.com.ua 
             Передплатний індекс: 98990


Книги:

Топ переглядів за місяць:

ЗЕЛЕНА АЛЬТЕРНАТИВА АБО НЕ ВСІ В ЗАХВАТІ ВІД ПОЯВИ КОНКУРЕНТІВ НА ЕНЕРГЕТИЧНОМУ РИНКУ
Повний текст у друкованій версії Енергетика — як повітря: непомітна, але необхідна....
У КИЄВІ ПРЕЗЕНТУВАЛИ НОВИЙ СОРТ ТЮЛЬПАНІВ ДЖАМАЛА
Уперше в історії новий сорт тюльпанів голландської селекції виведено на честь жительки України —...
МОЛОКО ПО РІЗНІ БОКИ ВИМЕНІ
Нинішні закупівельні ціни не влаштовують і дивують українських виробників молока. За словами...
ВІТЧИЗНЯНИЙ УРОЖАЙ-2017: БИТВА НА ДВА ФРОНТИ. І НЕ ТІЛЬКИ
Повний текст у друкованій версії Станом на 5 квітня 2017 року Україна експортувала 34,13 млн...
СУДНОБУДІВНИКИ ПРОТИ АНТИУКРАЇНСЬКОГО ЗАКОНОПРОЕКТУ «ПРО ВНУТРІШНІЙ ВОДНИЙ ТРАНСПОРТ»
3 березня у стінах Національного університету кораблебудування імені адмірала Макарова відбулося...

Наші партнери:

ДЕРЖАВА І БІЗНЕС ПОВИННІ БУТИ НЕ ВОРОГАМИ, А ПАРТНЕРАМИ

ImageАгропромисловий комплекс – основа економіки України. Тобто, те на чому, стоїть усе решта. Ця галузь годує країну, забезпечує її сировиною, виконує соціальну функцію на селі, її продукція становить вагому частку в українському експорті. Вона стимулює розвиток суміжних галузей – металургійної, будівельної, транспортної, хімічної, сільгоспмашинобудівної, бо є активним споживачем їхніх послуг та продукції.
Останні два роки (за винятком кінця 2008 року) були найуспішнішими для українського сільгоспмашинобудування. Якщо 2000 року випускалося продукції на 1,4 мільярда гривень, то 2008-го загальні обсяги виробництва становили близько 4,5 мільярда гривень. Обсяги реалізації продукції на внутрішньому ринку за минулий рік зросли на 19,8, на зовнішньому – на 58 відсотків. Продукція галузі експортувалась до 41 країни світу. В Росії, Білорусі, Казахстані, Узбекистані, Таджикистані, Болгарії наші підприємства навіть відкрили торгові доми. Минулого року ТОВ НВП «Білоцерків МАЗ» стало експортувати ґрунтообробну техніку до Німеччини, що свідчить про її високу конкурентоспроможність завдяки порівняно невисоким цінам і надійності.
Ці успіхи були б відчутнішими, якби обсяги державної підтримки здійснювалися хоча б на такому рівні, як це робиться в Росії і Білорусі, не кажучи вже про країни Заходу. Лише на один Гомельський завод (а їх у підприємства чотири) Білоруська держава виділяє $300 млн щорічно.
А що робити вітчизняному заводу, якщо немає держзамовлення на техніку, як це роблять наші сусіди? Що вони, мудріші за нас? В умовах світової фінансової кризи, аграрно орієнтовані Росія та Білорусь вже припинили імпорт техніки для АПК. Обмеження імпорту там здійснюється шляхом субсидування, направлення кредитних ресурсів і лізингу виключно на вітчизняне виробництво.
В Україні за п'ятнадцять останніх років виділено близько $6,6 млн на всі машинобудівні заводи. «Херсонському машинобудівному заводу» за цей час перепало – $0,635 млн, тобто $11 на одну людину щомісячно, тоді як мінімальна заробітна плата складає 605 грн.
Хіба можна вважати рівними умови конкуренції нашої галузі з західноєвропейськими фірмами, якщо останні одержують кредити в євро на 5-7 років під 1-5% відсотків річних?
Інша перепона для галузі – імпорт закордонної сільгосптехніки. Обсяги його щороку збільшувалися. Якщо 2000 року було імпортовано сільгосптехніки на $125 млн, то лише за 8 місяців 2008 року – на $2 млрд 500 млн. Якщо 2007 року завезено 1800 комбайнів, то лише за 6 місяців 2008 – 6868 одиниць. Більше як 70 відсотків із них вже були у використанні. Тобто західні країни збувають нам непотріб, який через рік-два піде у брухт. Всупереч протестам представників вітчизняної галузі уряд продовжує протекціоністську політику щодо імпортної сільгосптехніки. Так, ставку ввізного мита на неї було знижено з 20-40% до нульової. Великої шкоди завдало вітчизняному сільгоспмашинобудуванню розпорядження уряду № 641-р від 17 квітня 2008 року «Про затвердження переліку технічних засобів іноземного походження, у разі придбання яких новоствореним фермерським господарствам та фермерським господарствам з відокремленими садибами може надаватись фінансова підтримка на безповоротній основі».

 Коментар
Працюємо ми на вітчизняній техніці, й обслуговуємо її самі
Михайло ШАПОВАЛ,
голова СГК «Летава» (Хмельницька обл.):
– Наше господарство обробляє 3600 га землі, кількість механізаторів 120 чоловік. Працюємо ми на вітчизняній техніці, ступінь зношеності якої приблизно 50%, тобто половина наявної техніки нова. Середня врожайність зернових торік становила близько 60 ц/га.
Купували техніку по-різному, як в кредит та лізинг, так і одразу. І практично вся наша техніка вітчизняного виробника. Імпортна хоча і трошки якісніша, але коштує вона в 3-4 рази більше. І всі, хто понабирав іноземної техніки, я маю на увазі, українські господарства, вилетять в трубу. Бо, зважаючи на теперішню ситуацію в країні, в них виникнуть великі проблеми з поверненням кредитів.
А я купував два агрегати УДА-3,8-20 виробництва ТОВ НВП «Білоцерків МАЗ», ще й держава відшкодовувала 30% від її вартості. Крім того, свою техніку ми обслуговуємо самі, і не виникає проблем із придбанням необхідних деталей. Загалом у нас 27 комбайнів, серед яких 11 зернових (5 – «Славутичі»).
Перспективи на весняну кампанію оцінюю як нормальні: як сіяли, так і будемо сіяти. Нову техніку купувати не будемо, бо зараз в нас нема потреби в ній. Окрім того, можливості зараз не ті, але якщо було б потрібно, ми змогли б придбати нову техніку.

У результаті цієї недалекоглядної політики вітчизняні підприємства були відправлені у глибокий аут. Через те, що Мінагрополітики і НАК «Украгролізинг» проводять активне лобіювання інтересів іноземних виробників, в країні складається тенденція зменшення наявності вітчизняної техніки, у той же час ми бачимо різке збільшення імпорту. Якщо за 2008 рік в Україні було продано понад 6 тисяч комбайнів закордонного виробництва, то для порівняння – вітчизняних близько 150 одиниць. За рік-два вони також потребуватимуть ремонту, а запчастини коштують у п'ять-десять разів дорожче, ніж вітчизняні. Таким чином іноземні виробники «прив'язують» нас до себе – саджають «на голку» з постійного їх придбання. А ми, не зважаючи на кризу, даємо для них робочі місця, не допомагаючи своїм безробітним співвітчизникам.
Що в результаті? Імпортна техніка займає домінуюче становище на нашому ринку сільгосптехніки. Завдяки трьом цільовим держпрограмам підтримки: 30% здешевлення придбання складної техніки, фінансового лізингу і компенсації відсоткових ставок за банківськими кредитами – які використовуються в більшості на підтримку економіки західних країн.
На жаль, сьогодні Міністерство аграрної політики здійснює відкриту політику лобіювання інтересів імпортерів складної сільськогосподарської техніки. Не має глибокого розуміння проблем галузі і в керівництва Мінекономіки. Позиції національних виробників захищає лише Мінпромполітики. Таким чином влада може стати могильником вітчизняного сільгоспмашинобудування.
У 2009 році українські сільгоспмашинобудівники планували відвоювати більшу частку на внутрішньому ринку. Селяни мали придбати техніки загалом на 4 млрд грн. За нашими даними, комбайнів «Славутич» було замовлено близько трьохсот одиниць. Але цим планам завадила здійснитися економічна криза. У Держбюджеті поточного року катастрофічно скорочено видатки на державні цільові програми, у тому числі на закупівлю сільгосптехніки. Так, на фінансовий лізинг передбачено лише 153 млн грн. зі спеціального, а не загального, фонду (в 2008 році було 240 млн грн). Щодо пільгового кредитування, то на весь АПК передбачено лише 300 млн грн. (в 2008 році було 1,3 млрд), із яких близько 180 млн – погашення кредитів за минулі роки. Решта 120 млн – для будівництва, на закупівлю міндобрив, пального і сільгосптехніки.
Різко впала купівельна спроможність сільгосппідприємств. Це одразу ж позначилося на самопочутті галузі сільгоспмашинобудування. За інформацією Мінпромполітики, станом на 15 лютого 2009 року на складах заводів залишилося нереалізованої техніки, обладнання та запасних частин вітчизняного виробництва на суму понад 1,7 млрд грн.
У важкій ситуації нині Херсонський машинобудівний завод. Маємо готові комбайни, але не можемо їх реалізувати, бо не працює жодна з програм підтримки галузі. Обласна влада замість того, щоб рятувати бюджетоутворююче підприємство, ставить палиці в колеса. Протягом двох років сільгосппідприємства Херсонщини купили лише 4 комбайни, у той час, як хлібороби Одещини придбали 60 комбайнів, Вінниччини – 30. До складу обласної влади входять різні політичні сили, але їх об'єднує одна мета – якомога швидше знищити єдиний в Україні машинобудівний завод, що випускає вкрай потрібну селянам техніку. Можна довго розповідати, до яких засобів вони вдаються спільними зусиллями, аби поставити наше підприємство на коліна, довівши його до банкрутства. Такого не має в жодній цивілізованій країні.

 Коментар
Наші комбайни краще працюють на вологому зерні
Олег ЯКИМЕЦЬ,
фізична особа-підприємець (сервісне обслуговування сільгосптехніки), Вінницька обл.:
– Моє сервісне підприємство обслуговує лише вітчизняну техніку. Я ніколи не займався імпортною, бо більшість господарств використовують вітчизняну.
Торік на обслуговуванні у нас у Житомирській, Вінницькій та Хмельницькій областях було 40 комбайнів «Славутич». Крім ремонту ми займаємося реалізацією запчастин, які завжди в наявності на нашому складі. Основні проблеми в роботі комбайна виникають при неправильній його експлуатації. Є господарства, де 3-4-річні комбайни виглядають як нові. Дехто за сезон з нього вибирає майже все.
Якщо порівнювати імпортні та вітчизняні комбайни, то в імпортних краще вимолот, тобто менші втрати зерна: вітчизняні – в межах 5%, імпортні пишуть 2%. Але більша перевага наших, бо вони краще працюють на вологому зерні. Тобто по якості наші комбайни не гірші за іноземні, а коштують вони значно дешевше. Саме тому українські господарства надають перевагу вітчизняній техніці.

Зараз в світі тільки 12 країн мають власне комбайнобудування – втрата підприємства, це в першу чергу втрата для Держави.
Президент, Верховна Рада, уряд України мають вжити невідкладних заходів для захисту вітчизняного бізнесу, і в тому числі, у сільгоспмашинобудуванні. Влада і бізнес мають бути не ворогами чи конкурентами, а партнерами. Щоб налагодити між ними співпрацю, слід створити систему відносин, яка об'єднає ресурси обох сторін із відповідним розподілом ризиків. На практиці це має втілитися у державну програму.
Держава має сприяти бізнесу в реалізації інноваційних проектів, мета яких – виробництво високоякісної недорогої техніки для малих, середніх сільгосппідприємств та фермерських господарств, запровадження сучасних енергозберігаючих технологій, що дасть змогу створювати робочі місця, сплачувати податки та скорочувати імпорт. Якщо такі партнерські програми будуть здійснені в усіх галузях, Україна отримає реальний шанс не лише подолати кризу, а й вийти з неї загартованою.
Ми – в СОТ. Згідно з правилами цієї організації не можна запроваджувати жорсткі механізми захисту вітчизняного товаровиробника через збільшення дотацій та підвищення розміру мита на імпорт. Але Євросоюз і країни СНД незважаючи на це, активно захищають власні ринки, поновлюючи і збільшуючи ввізні мита, застосовуючи дотації і компенсаційні виплати. Отже, й ми теж маємо право захищатися.
Вважаю, що на часі ухвалення ряду законів України, серед яких «Про затвердження Загальнодержавної цільової програми розвитку промисловості України на період до 2017 року», «Про внесення змін до Закону України «Про стимулювання розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу». Під час внесення змін до Держбюджету 2009 року слід передбачити кошти для програми 30% компенсації вартості складної сільськогосподарської техніки, збільшити фінансування НАК «Украгролізинг» хоча б до 1 млрд гривень.
Трудові колективи нашого холдингу вимагають прийняття постанови Кабінету Міністрів, якою пропонується заборонити використання бюджетних коштів на закупівлю сільськогосподарської техніки іноземного виробництва, як нової, так і тієї, що була у використанні.
Не вважаючи на підтримку Кабінету Міністрів та особисто Прем'єр-міністра питання з підтримки вітчизняного сільгоспвиробництва, сьогодні Міжвідомчою експертною радою при КМУ поряд з комбайнами «Славутич» в Перелік сільгосптехніки, на яку розповсюджується державна підтримка, вже включено і комбайни «Дон-1500». Що це – нова турбота про зміцнення продовольчої безпеки країни, або все теж процвітання корупції?
Доцільним було б затвердити новий склад Міжвідомчої експертної ради з питань визначення пріоритетів у виробництві нової техніки та обладнання для сільськогосподарських товаровиробників, увівши до нього представників провідних підприємств машинобудування для АПК, галузевих інститутів та регіональних органів влади, де розміщені потужні підприємства галузі. Слід знизити відсоткові ставки по кредитах для вітчизняних підприємств сільськогосподарського машинобудування. Настав час запровадити тимчасову цільову надбавку до ставок ввізного мита у розмірі 13% на імпортну сільгосптехніку.

 Коментар
Якість нашої техніки не гірша за іноземну
Олексій КОНДА, головний інженер ДП ТОВ «Інтеграл-Агро» (Полтавська обл.):
– У нас порівняно невелике підприємство, всього 1400 га землі. Маємо 25 працівників, з яких 5 механізаторів. Але вони справляються на вітчизняній техніці не гірше, ніж хлопці у сусідніх господарствах на імпортній. Маємо два комбайни «Славутич» вітчизняного виробника. Один комбайн відробив три сезони, другий всього один. Купували ми їх в кредит.
Середня врожайність пшениці торік була 50-52 ц/га на круг, ячменю – 36 ц/га. Щодо техніки, то вітчизняна значно дешевша за імпортну. По-друге, на неї легше знайти запасні частини. Якщо, наприклад, на імпортній техніці вийде з ладу якась деталь, то вартість нової може скласти ледве не половину вартості агрегату. Тому мій вибір очевидний.
А якість нашої техніки не гірша за іноземну. Наприклад, сівалка, яку ми свого часу купили за 120 тисяч гривень, нічим не гірша за німецький аналог за 480 тис. грн, а продуктивність та якість роботи в них однакова.
Ми вже маємо два дискових агрегати «УДА-4,5-20» «БілоцерківМАЗу», на цей рік плануємо взяти глибокорозрихлювачі цього заводу.

Розвитку галузі сприятиме і внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яким, зокрема, передбачається зменшити з 25 до 20% ставки податку на прибуток на ту частку прибутку, що дорівнюватиме сумі коштів, реінвестованих на придбання нових основних фондів групи 3, а також застосувати подвоєну норму амортизації для основних виробничих фондів, які будуть придбані за рахунок капітальних інвестицій і реінвестицій.
Пропонуємо також запровадити податкові пільги для вітчизняних виробників складної сільськогосподарської техніки, згідно з якими податкове навантаження знижуватиметься у міжсезонний період. Знизити ставку ПДВ на операції з реалізації техніки та обладнання для українського АПК. Ситуацію на ТОВ «Херсонський машинобудівний завод» поліпшила б реструктуризації податкової заборгованості строком на 5 років та надання підприємству на певний час податкових канікул з метою акумулювання коштів на розвиток матеріально-технічної бази та поповнення обігових коштів. Реалізація цих ініціатив дасть змогу стабілізувати ситуацію в галузі.
Треба діяти. Бо якщо галузь втратить завойовані протягом останніх десяти років позиції і не розвине цей успіх сьогодні, зробити це завтра буде неможливо. Одна з найбільш наукоємних, інтелектуальних галузей країни може загинути. Отже, ми не зможемо претендувати на гідне місце в світовій системі розподілу праці, бо воно буде зайнято тими країнами, що ставлять на виробництво продукції з високою часткою доданої вартості.

Стати Агропрофі просто! Лише за кілька кліків!

Події:

Ціни на зернові: