Статті

ЮВІЛЕЙ ЩЕДРИКОВА БАТЬКА

Особливого настрою у передноворічні і різдвяні свята додає «Щедрик». Він має справді магічну силу, бо при його згадуванні мимоволі в голові починає звучати мелодія, і слова самі собою заповнюють свідомість:

Щедрик, щедрик, щедрівочка,

Прилетіла ластівочка,

Стала собі щебетати,

Господаря викликати…

Микола ЛеонтовичІ таке стається не лише з українцями, цей піднесений передзвін облетів усю планету, і англомовні мешканці Землі вважають пісню своєю, щоправда під іншою назвою «Колядка дзвонів» (англ. Carol of the Bells).

Днями, 13 грудня (за сучасним календарем) її авторові, великому українцю, обдарованому господнім талантом композиторові і збирачеві музичного фольклору, хоровому диригенту, громадському діячу, педагогу і патріоту України Миколі Дмитровичу Леонтовичу виповнилося б 140 років. А знаменитий на весь світ «Щедрик» на початку минулого року відзначав 100-річчя першого виконання хором Київського університету.

Мало хто знає, що над обробкою «Щедрика» Микола Леонтович працював майже все життя. Перша її редакція була написана до 1901-1902 рр., друга — 1906-1908 рр., третя — 1914 р., четверта — 1916 р., і, нарешті, п'ята — 1919 року. Стародавній текст цієї народної щедрівки композитор знайшов десь у селах на рідній Вінниччині і …просто написав до нього музику. Скільки достеменно років цій щедрівці ніхто не знає, але складено її було точно ще за язичницьких часів. У «Щедрику» йдеться про приліт ластівочки, та яка може бути ластівка взимку? А от язичницький Новий рік припадав саме на весняне рівнодення, тоді ж виконувались і новорічні щедрівки. І ластівки прилітали з вирію.

Народився Микола Дмитрович Леонтович 13 грудня 1877 року у невеличкому селі Монастирок, Брацлавського повіту Подільської губернії, яке нині є фактично передмістям Немирова, на Вінниччині. Батько Дмитро Феофанович був парафіяльним священиком (парохом) і майже 15 років правив службу у Хресто-Воздвиженському храмі с.Шершні Тиврівського повіту, де маленький Микола провів дитячі роки. Будинок, де він жив з батьками у центрі села, хоч і позначений меморіальною дошкою, та перебуває, на жаль, в аварійному стані.

Музичний талант передав синові батько, який грав на багатьох струнних інструментах і керував хором семінаристів, а мама, Марія Йосипівна, навчила Миколу докладати душу до народних пісень.

П'ятнадцятирічним, після закінчення Шаргородського духовного училища, Микола Леонтович вступив до Подільської духовної семінарії в Кам'янці-Подільському, де вивчав теорію музики та хоровий спів, опанував скрипку, фортепіано, деякі духові інструменти, почав обробляти народні мелодії, беручи за взірець обробки Миколи Лисенка.

Однак церковнослужителем йому стати не судилося. По завершенні семінарії він вирішив стати сільським учителем і водночас самотужки вдосконалювати свою музичну освіту. Він уперто йшов до своєї мети, і 1901 року видав першу збірнику пісень з Поділля, через рік — другу, з посвятою Миколі Лисенкові.

Близько року працював на Донбасі викладачем співу та музики у місцевій залізничній школі. Через прихильність до революційних подій 1905 року повернувся на Вінниччину викладачем музики і співу у Тульчинському єпархіальному жіночому училищі для дочок сільських священиків. З 1909 року М.Леонтович навчається під керівництвом відомого теоретика музики Болеслава Яворського, якого він періодично відвідує у Москві та Києві.

Саме в той період композитор створив багато хорових обробок, зокрема славнозвісний «Щедрик», а також «Піють півні», «Мала мати одну дочку», «Дударик», «Ой зійшла зоря» тощо.

У Тульчині він знайомиться з відомим композитором Кирилом Стеценком. А 1916 року із хором Київського університету виконує свою обробку «Щедрика», яка вже тоді принесла йому великий успіх у київської публіки.

Із встановленням Української Народної Республіки, Микола Леонтович переїздить до Києва, де активно працює як диригент і композитор. Низку його творів включили до свого репертуару професійні та самодіяльні колективи України. На одному з концертів великий успіх мала «Легенда» Миколи Вороного (оригінальний твір Леонтовича). Після приходу більшовиків Леонтович працює деякий час у музичному комітеті при Народному комісаріаті освіти, викладає у Музично-драматичному інституті ім. М.Лисенка, разом з композитором і диригентом Григорієм Верьовкою працює у Народній консерваторії, на курсах дошкільного виховання, організовує кілька хорових гуртків.

Через захоплення Києва 31 серпня 1919 року денікінцями, які переслідували українську інтелігенцію, змушений повернутися до Тульчина. Тут він заснував першу в містечку музичну школу, впродовж 1919-1920 років працював над підручником з нотної грамоти для школи, але жоден екземпляр не дійшов до нашого часу. У цей період він захоплюється створенням першого великого симфонічного твору — народно-фантастичної хорової опери «На русалчин Великдень» за однойменною казкою Бориса Грінченка.

Восени 1920-го у Тульчині гастролювала хорова капела під керівництвом Кирила Стеценка та Павла Тичини як другого диригента, яка на концертах виконувала твори Миколи Леонтовича. Слід зазначити, що композитор також захоплювався творчістю запорозьких козаків, подорож на Хортицю надихнула його на створення козацьких пісень. За своє нетривале життя маестро встиг опублікувати більше двох сотень народних музичних творів у власній обробці.

В останні місяці життя Леонтович закінчував оперу «На русалчин Великдень».

Життя великого українця обірвалося трагічно, на півслові, і впродовж 80 років його загибель приписувалася радянською пропагандою то заїжджому білогвардійцю, то петлюрівцю. Зовсім недавно широкому загалу стали відомі історичні свідчення одного з найближчих друзів Леонтовича, Гната Яструбецького, який записав детальну розповідь батька Леонтовича про вбивство сина Миколи. Саме Гнат Яструбецький зібрав найбільше матеріалів про життя і творчість Леонтовича, написавши його біографію, а в своєму щоденнику повідав про ту жахливу ніч у Марківці. Відтак достеменно відомо, що «у суботу 9 січня 1921 року Микола Леонтович був у Тульчині. На прохання сестри Вікторії він поклав на ноти «Заповіт» Шевченка. Під вечір, у той же день, він приїхав кіньми у Марківку до батька. Ще не встигли обмінятися новинами, як на подвір'я в'їхала підвода. Була шоста година вечора по сонцю... До хати зайшов молодий чоловік… Попросився переночувати. Якби ж Леонтовичі знали, що дають нічліг вбивці... Прибулий казав, що в Марківці має багато діла. Що він чекіст (інформатор). Проводить боротьбу з місцевим бандитизмом. Пропонував роздивитися документи з печатками Гайсинської ЧК. Особливо пропонував це зробити Миколі Дмитровичу. А документів була «гора». Леонтович роздивився їх і, повертаючи власникові, сказав: «З такими документами небезпечно будь-де ночувати». Непроханий гість називав себе на прізвище Гріщенко. Як був зазначений він у документах, ніхто не відає, бо Микола Дмитрович єдиний, хто їх роздивлявся... Звук пострілу розбудив отця. Була 7.30 ранку»…

Потім убивця зв'язав ночувавших в хаті батька і сестру композитора Вікторію, його доньку Галину. На їхніх очах витрусив і забрав усе з гаманця Леонтовича, все поперекидав і втік. Була неділя 10 січня 1921 року. Коли приїхав лікар, Леонтович був уже мертвий.

На дев'ятий день пам'яті Миколи Леонтовича друзі започаткували комітет Леонтовича, що через рік став Товариством. Вже 1977 року Київським театром опери та балету було поставлено оперу Миколи Леонтовича, яку дописав і відредагував Мирослав Скорик, назвавши твір «Русалчині луки». А ще через 20 років було відкрито музей Леонтовича у с.Марківка. І аж до 100-річчя «Щедрика» музей Миколи Леонтовича було відреставровано. Про це місцева преса написала так. «У нього ніколи не було власного будинку, навіть коли у них iз Клавдією з'явилося двійко дочок. Тепер він має ошатний дім — на високому фундаменті, з просторою галявиною замість двору. За триста метрів звідси — його могила (див. на фото ліворуч), зі свіжотесаними брилами, на яких викарбувано назви творів композитора. І над усім цим височіє, зблискуючи сріблястим металом проти ранішньої зорі, величезний нотний стан з уривком зі славетного «Щедрика».

Нині ж з нагоди 140-річниці від дня народження великого композитора у Вінниці вирував Всеукраїнський фестиваль хорового мистецтва імені М.Д.Леонтовича, в якому взяли участь 1500 виконавців 40-ка аматорських і професійних хорових колективів Вінницької, Київської, Рівненської, Харківської, Одеської та Чернігівської областей. Вони вперше виконали 100 творів великого українця. Фінальним акордом фестивалю став флеш-моб на площі Шевченка за участю учасників і всіх охочих, які разом виконали всесвітньо відомого «Щедрика».

 

Артем Житков

Найближчі події

Конференції
СТРОИМ ЭЛЕВАТОР: КАК ВЫБРАТЬ ОПТИМАЛЬНУЮ "БАНКУ"
25 січ. 2018
09:00 - 15:00
Конференції
СТРАТЕГИИ ЭКСПОРТА: ТРЕЙДИНГ И ЛОГИСТИКА
08 лют. 2018
09:00 - 18:00
Виставки
AGRO ANIMAL SHOW
21 лют. 2018
09:00 - 17:00

Наші партнери

© 2018 ТОВ "Агромедіа-Про"