ВЕРХОВНА РАДА: ДИМ БЕЗ ВОГНЮ

Минулий тиждень був останнім пленарним у роботі шостої сесії Верховної Ради восьмого скликання, яка стартувала ще у лютому. Формально ще тиждень нардепи «працюють» з виборцями, але це вже для дуже совісних — переважна більшість давно спакувала валізи, щоб аж до 5 вересня насолоджуватися канікулами.

Тому марними були спроби Голови ВРУ Андрія Парубія продовжити роботу сесії на все літо — його пропозиція не набрала необхідної кількості голосів. Дійсно, те, що на Донбасі чи не щодня гинуть наші захисники, з печерських пагорбів якось не помітно, то ж чого перейматися тією роботою? Причому у питанні захисту власної відпустки спільним фронтом виступили позірно непримиренні опоненти: і «радикали» Ляшка, і депутати від «Самопомочі», і колишні «регіонали» з «Опозиційного блоку», і групи «Відродження» та «Воля народу». Долучилися до опозиціонерів і чверть нардепів від БПП, а цих голосів, між іншим, цілком би вистачило для позитивного рішення.

Утім останній перед відпусткою тиждень депутати відпрацювали напрочуд продуктивно: ухвалили вісім законів у цілому, чотири у першому читанні і дев'ять постанов — мабуть, нестерпне очікування «вакацій» додавало їм сили. Попри неодноразове блокування трибуни, штовханину та звично-артистичну лайку, їм вдалося схвалити необхідні зміни до Держбюджету (котрі, крім іншого, передають на потреби армії конфісковані в Януковича кошти). Розгулявшись, депутати ухвалили в цілому закон про Конституційний суд та в першому читанні — частину пенсійної реформи щодо підвищення пенсій.

А от старт освітньої та медичної реформи доведеться перенести на осінь. Бої «за» та «проти» ухвалення медреформи на засіданні профільного комітету були настільки жорстокими, що Ольгу Богомолець довелося екстрено госпіталізувати «швидкою». Втім, це не завадило підписати схвальний вердикт комітету її заступниці, проте розглянути законопроект депутати банально не встигли. Тепер остання надія на вересень — якщо депутати не проголосують, тоді питання перенесеться аж на 2019 рік, бо все, що передбачає перерозподіл бюджетних потоків (а мова йде про 80 млрд грн), має бути ухвалене за півроку до бюджету.

Утім депутатські успіхи не обмежилися Конституційним судом. Ухвалено багато різного — від заборони так званої «георгіївської» стрічки до запровадження 75-відсоткової квоти на українську мову на радіо та телебаченні. Загалом прийнято 278 законодавчих акти (правда левова їх частка — «технічного» характеру: ратифікації міждержавних угод, постанови про призначення позачергових виборів та перейменування місцевих державних адміністрацій тощо). Є у доробку депутатів і такі, котрі змінять країну на краще, але, на жаль, багато структурних реформ рухаються не так швидко, як того очікує все суспільство. Фінальним акордом шостої сесії стало рішення визнати ключовим пріоритетом українських національних інтересів набуття Україною членства в НАТО.

Варто визнати: працюють депутати «без вогнику», точніше кажучи — як мокре горить, то ж і загальний ККД парламенту доволі невисокий — по 4,5 рішення на день, адже часто-густо, аби ухвалити вкрай необхідні країні закони, у сесійній залі не вистачало голосів «за» через фізичну відсутність депутатів. Попри те, що за період з 2 лютого по 14 липня відбулося всього 61 пленарне засідання, на якому депутати голосували 2081 раз, лише 45 депутатів не пропустили жодного та 153 — були присутні на 90% засідань. Натомість 49 народних обранців відвідали менше половини пленарних засідань, а дехто — практично не з'являвся «під куполом», як, приміром, позафракційний депутат Андрій Білецький, котрий був всього на трьох засіданнях, чи депутат від «Волі народу» Ярослав Москаленко, котрий дійшов до сесійної зали 12 разів.

На місці жителів київської Оболоні (а саме там по 217 округу пройшов до парламенту Білецький) та Вишгорода (там по 96 округу пройшов Москаленко), я би поцікавився у депутатів, що то за невідкладні справи заважають їм виконувати свої прямі обов'язки? Бо весь цей «цирк під куполом» обходиться нам з вами у мільярд гривень на рік, а готової продукції у вигляді законів — кіт наплакав! От якби бізнес працював так неефективно — мабуть його власники вже вживали би заходів, а наші парламентарі «бавляться у політику» без жодних наслідків.

Дехто з них надактивний у медійній площині — не злазить з екранів телевізора, на різноманітних ток-шоу обіцяючи покращити життя українців. А от коли доходить до голосування — їх у Верховній Раді з поліціянтами не знайдеш. Серед найбільш «неголосуючих» депутатів члени «Опозиційного блоку» Євген Бакулін (0 голосувань із 2081), Вадим Рабінович (9 голосувань), Сергій Льовочкін (12); член «Народного фронту» Денис Дзензерський (7), позафракційні Костянтин Жеваго (10), Дмитро Ярош (15), Євген Мураєв (18), Едуард Матвійчук (33); член «Блоку Петра Порошенка» Віталій Чепинога (13) та представник групи «Воля народу» Вячеслав Богуслаєв (10). А потім ми дивуємося: чому буксують реформи?

Із нереалізованих планів шостої сесії, крім освітньої, медичної реформ та законодавчого супроводження приватизації державних підприємств, найбільш значущою для усієї подальшої долі країни була реформа земельна. Саме ці питання обрав в якості головних реформ діючий Кабмін Володимира Гройсмана, проте депутати не пішли назустріч уряду. Звісно, ці теми дуже непопулярні в народі, на них піаряться всі, кому не ліньки, виступаючи в образі «захисників народних інтересів». Однак без проривів у цих напрямках не буде ні поліпшення інвестиційного клімату, ні нових робочих місць, ні бажаного стрімкого економічного зростання.

Ще одним провалом шостої сесії парламенту нинішнього скликання є повний параліч у вирішенні важливих кадрових питань. У самому парламенті залишаються вакантними посади голів шести комітетів з двадцяти семи: аграрного, екологічного, з питань європейської інтеграції, науки і освіти, паливно-енергетичного комплексу, регламенту та ще й контрольної комісії з питань приватизації. Так нічим і не закінчилася епопея з кандидатами в аудитори НАБУ, ще три роки тому збіг термін повноважень 13-ти з 15-ти членів Центрвиборчкому (включно з одіозним головою ЦВК Михайлом Охендовським), а віз й нині там. Ніяк не можуть нардепи визначитися також із новими претендентами на посади омбудсмена та голови Рахункової палати. Більше того, досі ходить у сумнівному статусі в. о. керівниця МОЗ Уляна Супрун, дотепер припадають пилом нерозглянуті заяви про відставку і міністра інформполітики Юрія Стеця, і міністра аграрної політики Тараса Кутового, і голови Нацбанку Валерії Гонтарєвої (саме парламент має дати згоду на їхні звільнення).

 

Депутатський імунодефіцит

Та, Як казав Штірліц, найкраще запам'ятовується остання фраза. Тож аби затушувати у пам'яті електорату загалом провальну сесію, депутати вирішили завершити її гучним феєрверком справедливості. Мова про позбавлення впродовж останнього пленарного тижня депутатського імунітету чотирьох із шести нардепів, на кого вказала безжальна рука генпрокурора Юрія Луценка. Щоправда, перспектива опинитися в СІЗО загрожує лише «опоблоківцю» Михайлу Добкіну, а ось у випадках представника «Волі народу» Олеся Довгого, «фронтовика» Максима Полякова та виключеного з БПП Борислава Розенблата, депутати ухвалили половинчасте рішення: недоторканність-то з них зняли, але затримувати та арештовувати — не дозволили.

Як бачимо, що питання «здавати чи не здавати своїх», депутати вирішили індивідуально. Двох найменш одіозних і обвинувачених в не надто страшних «гріхах» вирішено було «на перший раз» пробачити, щоб не ускладнювати внутрішньополітичну ситуацію в парламенті. Дійсно, що то за злочин — незаконне збагачення? Тим-то Євгенові Дейдею вдалося переконати і Регламентний комітет, і, сесійну залу, що гроші він позичив у друга. З іншого боку — «радикал» Андрій Лозовий, котрий, на думку ГПУ, не заплатив податків із задекларованого ним досить дивного і ніким не оціненого майна у вигляді святих мощів, ікон і такого іншого. Ну а як можна сплатити податок, коли вартість активів невідома? Тож не дивно, що ці «клієнти» генпрокурора відбулися легким переляком. Бо якщо за таке саджати, то за гратами опиниться не лише все нинішнє скликання парламенту, а, мабуть, і два наступних — поки багатії допетрають, що мандат від тюрми не рятує.

Іншим трьом пощастило менше — Рада дружно дозволила притягти до відповідальності й Олеся Довгого, і Максима Полякова, і Борислава Розенблата, але так само дружно не дозволила нікого з них заарештовувати. Так що тут і вовки ситі, і вівці цілі. Всі троє продовжать жити звичайним депутатської життям, іноді заїжджаючи до Генпрокуратури — поспілкуватися зі слідчим. А чи дійде справа до суду — питання поки відкрите, тим більше що у справі Довгого досить скоро закінчується термін давності.

Таким чином, народні обранці спробували догодити одразу всім — недоторканність начебто зняли, правда, не з усіх, але з більшості і з найбільш одіозних та дратуючих. Самого одіозного — Добкіна, навіть одностайно дозволили заарештувати. Відчуваючи, що це вже не жарти і реально «пахне смаленим», сумнозвісний «Допа» навіть прихопив з собою до парламенту «тюремну валізу», однак Луценко заспокоїв того, заявивши, що в Генпрогуратурі ж не звірі — на відміну від НАБУ, ГПУ не має права затримувати без санкції суду, тож якщо Михайло Маркович матиме вільну часинку — нехай сам заскочить до прокуратури.

У цілому фінальний акорд з М.Добкіним виявився досить вражаючим і повинен був затьмарити собою не надто переконливі історії п'яти попередніх депутатів. Тут і Луценко, і Рада спробували реабілітувалися перед патріотичною спільнотою, котра четвертий рік чекає, коли ж бандити потраплять до обіцяних тюрем.

Добкін з його харківським антимайданом підійшов на роль цапа-відбувайла якнайкраще.

До того ж не слід забувати, що «пробачати всіх» депутати просто не могли, оскільки ризикували наразитися на неабиякий гнів громадськості, частина якої до того ж завчасно встигла зібратися під стінами Ради. Щоб народні обранці не розслаблялися, народ палив димові шашки та підривав петарди. Отак вони і голосували — в диму, під вибухи петард та лемент вулиці. Тих спритників, котрі намагалися тихцем вшитися від голосування, демонстративно виловлювали і повертали до сесійної зали з вельми нецензурними напутніми побажаннями.

Найбільш результативно ситуацію використала «Самопоміч» — єдина з великих фракцій, котра не мала «фігурантів» від Генпрокуратури, а тому намагалася максимально використати ситуацію для свого піару. І в залі вони дружно голосували за зняття недоторканності з усіх зі списку, і з трибуни пафосно волали до совісті колег, і під Верховною Радою міні-майданчик організували.

Загалом складається враження, що депутатський корпус проводить тест на терплячість українського суспільства, бо навіть даючи згоду на зняття імунітету, народні обранці не дають згоди на притягнення до кримінальної відповідальності та арешт навіть у тому випадку, коли наявні 100% докази. Проте, це все одно краще, ніж пшик, коли у відповідь на генпрокурорське подання депутати фактичного пробачили Дейдею та Лозовому їхні маніпуляції з власними електронними деклараціями. Що, в принципі, не дивно: як виявила горезвісна кампанія з електронного декларування доходів та витрат віп-чиновників, у дуже багатьох народних обранців, так би мовити, «рильце в шерсті», тож вони воліють прецедентів не робити.

Інша справа — земельні махінації, та ще й давно минулих років. Тут або адвокати постараються, або суддя «грамотний» попадеться, але до вироку справа точно не дійде. Тому депутати з легким серцем «здали» члена «молодої команди» Леоніда Черновецького Олесика Довгого та колишнього мера Харкова Михайла Добкіна, котрим інкримінують саме незаконні земельні оборудки. Зате парламент продемонстрував власну політичну незаангажованість, адже був однаково принциповим і до опозиціонера Добкіна, і до членів більшості Полякова та Розенблата.

Боротьба з корупцією в Україні взагалі нагадує погоню собаки за власним хвостом — коли одні корупціонери роблять вигляд, що ловлять інших. Та яку б активність пес не демонстрував, результат завжди той самий. Не дивно, що наша корупція загрожує перерости у такий собі національний бренд — навіть іноземці ідентифікують Україну, в першу чергу, як корумповану державу. Через це навіть реформи чи боротьба з російською агресією нині відходять на другий план. Як сказав держсекретар США Рекс Тіллерсон: «Нам немає сенсу боротися за тіло української держави, в тому числі і на Сході, якщо вона втратить свою душу через корупцію».

Корупціонери та клептократи продовжують використовувати мандати народних депутатів виключно в якості імунітету від закону. Проте навіть у випадку позбавлення депутата недоторканості ніяких наслідків, як правило, не буває. Приміром, Верховна Рада ще 3 червня 2015 року зняла недоторканість з Сергія Мельничука, 8 грудня 2016 року — з Вадима Новінського, 17 вересня 2015 року Ігоря Мосійчука навіть демонстративно заарештували прямо в приміщенні парламенту. І що? Тим-то нинішні фігуранти Розенблат, Поляков, Лозовий, Довгий, Добкін та Дейдей не дуже-то й переймаються своєю долею і, на відміну від попередників — Клюєва чи Онищенка — за кордон втікати не поспішають, сподіваючись на найгуманніший у світі український суд.

Та що там депутати — ненайвищі прокурори затримуються «на гарячому», під час обшуку у них знаходять $500 тис., 65 діамантів, незареєстровану зброю і навіть кокаїн. І що? З дня затримання «діамантових прокурорів» Корнійця та Шапакіна, котрих 5 липня 2015-го «пов'язали» за вимагання хабара у $200 тисяч, пішов уже третій рік. Проте про вирок не йдеться. Справу затягували, судові засідання весь час переносилися, і врешті прокурорів звільнили під заставу. Шапакін сплатив 6,4 млн грн, Корнієць — 3,2 млн грн. Обидва нині на свободі.

На цьому тлі особливо доречною виглядає ініціатива Президента про ліквідацію депутатської недоторканості. На своїй сторінці у Фейсбук Президент повідомив, що підготував проект змін до Конституції про відміну депутатської недоторканості.

Інструмент недоторканності (а коректніше казати — імунітету) для депутатів, суддів, Президента замислювався як захист їх від політичного тиску. Він мав не вивищити їх над законом і над «плебсом», а лише дати гарантії спокійної роботи у разі, якщо депутат, суддя чи Президент працює у відповідності до своєї совісті і законів своєї країни, а не так, як від нього вимагає те чи інше політичне лобі. Але в Україні ідею перевернули з ніг на голову, зробивши з імунітету не лише індульгенцію та дозвіл на безкарність, а й вигідний виборчий козир.

Питання щодо скасування депутатської недоторканності вже багато років фігурує серед обіцянок українських політиків та включається до передвиборчих програм партій під час кожних виборів. Ще 2000 року на референдумі щодо змін до Конституції переважна більшість громадян (понад 80%) підтримали обмеження депутатської недоторканності шляхом скасування імунітету від притягнення до кримінальної відповідальності, затримання та арешту (а ще скорочення депутатів до трьохсот, двопалатний парламент та право Президента достроково розпускати парламент). І хоча Конституційний суд двома рішеннями підтвердив законність та остаточність рішення, що було винесено громадянами України на референдумі та підтвердив, що результати волевиявлення народу України не потребують жодних узгоджень Верховною Радою України і мають силу Закону, результати референдуму імплементовані не були.

Після останніх парламентських виборів 2014 року п'ять фракцій у своїй коаліційній угоді пообіцяли скасувати депутатську недоторканність. Однак, сумнозвісна 80-та стаття Конституції, яка її гарантує, і досі залишається незмінною з часу ухвалення Основного закону 1996-го. Вкотре згадати про депутатську недоторканність українське суспільство змусили подання Генерального прокурора одразу на шістьох депутатів Верховної Ради. Сумна іронія в тому, що й сам Юрій Луценко, будучи у першій п'ятірці блоку «Наша Україна — Народна самооборона», обіцяв скасувати депутатську недоторканність іще далекого 2007 року.

 

Кібер атакує

На тлі парламентських «боїв за недоторканість» відійшла у тінь значно важливіша подія — потужна кібератака 27 червня 2017 року, котрої зазнали комп'ютерні мережі Кабміну та ряду міністерств, Київської та Львівської міських державних адміністрацій, Державної фіскальної служби, десятків державних і приватних великих банків та компаній, аеропортів та мобільних операторів. Жертви масової вірусної атаки в деяких випадках змушені були зупинити свою роботу. Немає ніяких сумнівів, що потужна кібератака на українські компанії була організована спецслужбами Російської Федерації та є однією з елементів гібридної війни проти України.

За дві доби червня до Національної поліції України з повідомленнями про блокування роботи комп'ютерної техніки вірусом-шифрувальником звернулися 1508 юридичних і фізичних осіб. З них 178 — з офіційними заявами: це 52 приватні організації, ще 26 звернень надійшло від державних установ. В усіх інших випадках потерпілі зверталися до поліції виключно для отримання консультацій.

За оцінкою СБУ, ураження вірусом було сплановане і вчинене заздалегідь, і відбувалося в кілька етапів напередодні державного свята — Дня Конституції. Там наголошують, що основним призначенням вірусу було знищення важливих даних і порушення роботи державних і приватних установ України для поширення панічних настроїв серед населення. У свою чергу Департамент кіберполіції Національної поліції наполегливо рекомендує всім користувачам програмного забезпечення для звітності та документообігу М.Е.Doc змінити паролі та електронні цифрові підписи у зв'язку з тим, що ці дані могли бути скомпрометовані.

Зловмисники здійснили несанкціоноване втручання в роботу одного з персональних комп'ютерів компанії-розробника цього бухгалтерського програмного забезпечення — ТОВ «Інтелект-сервіс». Отримавши доступ до початкових кодів, вони в одне з оновлень програми вбудували backdoor — програму, яка встановлювала на комп'ютерах користувачів M.E.Doc несанкціонований віддалений доступ. Таке оновлення програмного забезпечення, ймовірно, відбулося ще 15 травня 2017 року. Причому представники компанії-розробника M.E.Doc були поінформовані про наявність вразливості в їхніх системах антивірусними компаніями, однак проігнорували попередження.

Таким чином, вірус був завчасно засланий у комп'ютери і чекав свого часу. А у переддень національного свята відбулася власне атака — на комп'ютери надходив лист із вкладенням у вигляді архіву чи посиланням на якийсь ресурс. Спроба розархівації чи переходу за посиланням запускала процес шифрування всіх документів на комп'ютері. Щоб отримати код розшифровки, зловмисники вимагали еквівалент $300, проте реальних механізмів для отримання «викупу» не передбачалося, що зайвий раз підтверджує версію, що справжньою метою атаки були зовсім не гроші — ворог перевіряв нашу готовність до протидії. Військовою мовою це називається «розвідка боєм». І хоча власне Збройні Сили атакою практично не зачепило, у відомстві вирішили створити спецпідрозділ для боротьби з кіберзагрозами.

Перший акт кібердрами відіграно, й Україна вийшла з неї хоч і ушкодженою, проте незламаною. Немає сумнівів, що наступні атаки — більш масштабні, метою яких є критична інфраструктура держави, в тому числі атомна енергетика — не за горами. Зрозуміло, що кібернетичним та інформаційним загрозам неможливо ефективно протидіяти без законодавчого врегулювання багатьох питань в цій сфері і роль Верховної Ради в цьому — ключова.

Компетентні органи давно відслідковують ситуацію, розроблено і внесено на розгляд депутатів і відповідні законопроекти. Та захоплені серіалом «зняти чи не зняти недоторканість» депутати проект Закону України «Щодо протидії загрозам національній безпеці в інформаційній сфері» в останній пленарний тиждень навіть не включили до порядку денного. У них також не знайшлося часу розглянути у другому читанні законопроект 2126а «Щодо основних засад забезпечення кібербезпеки», ще рік тому (20.09.2016-го) схвалений у першому читанні.

* * *

Сесія завершилася, і депутати вже не збираються на «посиденьки під куполом», проте активної законотворчої діяльності не полишають. От, приміром, ціла купа обранців (аж дев'ять осіб) зареєструвала законопроект, у відповідності з яким кожне пленарне засідання парламенту має розпочинатися з колективного читання «Отче наш». Здається нарешті і до депутатів дійшло, що під куполом щось нечисто. А от проти бруду не духовного, а матеріального, вони пропонують боротися «довгою» гривнею — не менш чисельним колективом авторів (аж дванадцять) внесено законопроект зі змін до адміністративного кодексу, котрий суттєво підвищує відповідальність за розкидання сміття. Приміром, якщо ти разок промахнувся недопалком повз урну — будь люб'язний, сплати від 25 до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, Ну а рецидивістів чекає штраф від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів (до 1700 грн). Залишилося лише урн достатньо поставити, а то з такими штрафами до існуючих смітників черги утворяться.