АЛЬТЕРНАТИВНІ ШЛЯХИ ДО ЕНЕРГЕТИЧНОЇ НЕЗАЛЕЖНОСТІ

Повний текст у друкованій версії

Енергетика відіграє провідну роль в економічному розвитку країни та її економіки. Починаючи з 2014-2015 років Україна і так опинилася в стані глибокої економічної кризи, а внаслідок воєнних дій на Сході її економіка і, зокрема, енергетичний сектор постраждали ще більше. І от 2014-го, вперше у своїй історії, країна виявилася залежною від імпорту всіх видів енергоресурсів, оскільки до імпорту природного газу і нафтопродуктів додався імпорт вугілля і навіть періодичний імпорт електричної енергії. Енергоблоки пиловугільних ТЕС, що залишилися без донбаського антрациту, знизили навантаження, а в ряді випадків навіть зупинилися, тому країна була змушена закуповувати вугілля в ПАР, Австралії та Росії.

Відомо, що для теплових станцій транспортувати вугілля на відстань, що перевищує 400 км, економічно невигідно, тому закупівля вугілля в інших країнах пов'язана з великими логістичними витратами. Відтак основне навантаження на піку кризи припало на атомні електростанції, через що відклали всі профілактичні і ремонтні заходи. У зв'язку з тимчасовою окупацією Криму перспективи подальшого зростання власного видобутку природного газу зійшли нанівець, а через бойові дії відбувся відплив фінансових коштів західних інвесторів з енергетичного ринку України.

Тож 2014-го ми залишились без енергоресурсів та коштів для їх придбання, і єдине, що могло зарадити справі — скорочення споживання. Того року Україна використала близько 43 млрд кубометрів природного газу, що на 14% менше, ніж попереднього, але це скоріше було пов'язано не з цілеспрямованою політикою енергозбереження, а зі скороченням виробництва у багатьох промислових секторах економіки.

Утім, перші дзвіночки майбутньої катастрофи лунали значно раніше — от лише дослухатися до них ніхто не хотів. Газові війни 2006-2009 років мусили би спонукати українську владу ретельніше опікуватися питаннями енергонезалежності. Натомість усю увагу було зосереджено на спробах домовитися з росіянами, щоби виторгувати у «Газпрому» максимальну знижку, а в царині розвитку власної енергетики відбувалися написанням красивих планів-стратегій.

Паперові стратеги

Першу Енергетичну стратегію України на період до 2030 року було схвалено ще 2006-го, за прем'єрства Юрія Єханурова. Проте світова фінансова криза 2008-го призвела до таких зміни в економіці країни, котрі зумовили необхідність її доопрацювання вже 2012-го. Однак запропонований тоді варіант знову не враховував реального енергобалансу та інвестиційного клімату в країні, а також того факту, що 2005-2012-го зростання ВВП в Україні супроводжувалося надвисокою енергомісткістю валового продукту.

Крім того, в Енергостратегії зразка 2012 року, котра розроблялась під орудою «донецьких», було допущено кілька серйозних помилок. Зокрема, у документі було закладено, що до 2030 року споживання нафти у нас зросте вдвічі, проте збільшення її видобутку чомусь не було заплановано — вочевидь, левову частку потреби країни у нафті передбачалося задовольнити за рахунок російського імпорту. Забезпечити зростання атомної генерації планувалося завдяки створенню власного циклу виробництва ядерного палива — ідея дуже правильна, проте цього так і не сталося, а згодом бойові дії на Донбасі відклали створення замкнутого циклу у довгу шухляду. Наразі мова йде лише про переорієнтацію постачання з Росії на США.

Розвивати вугільну генерацію передбачалося за рахунок зростання власного видобутку вугілля, але вже 2014-го він зменшився на 20 % і надалі продовжує знижуватися. Остаточна блокада ОРДіЛО та «приватизація» тамошніми «керманичами» українських шахт взагалі ставить хрест на будь-яких подальших перспективах вугільної галузі.

Правда освоєння шельфу Чорного моря та нові розвідані біля Криму запаси газу обіцяли Україні (принаймні на це сподівалися і громадяни) в перспективі зростання газовидобутку на 7-9 млрд кубометрів газу, але 2014-го окупація РФ півострова перекреслила і ці плани.

Події того року остаточно поставили крапку у питанні, чи потрібен Україні російський газ. Віднині (і, сподіваюсь, назавжди) постачання блакитного палива здійснюватиметься на конкурентних засадах з європейських джерел. Та зміна вектору постачання аж ніяк не змінює залежність України від експорту енергоносіїв. Крім очевидної залежності (яку ми розірвали з боку Росії) необхідність купувати величезні обсяги газу заганяє у глибокий мінус сальдо зовнішньої торгівлі, що негативно позначається на курсі гривні.

Не лише газ

Повний текст у друкованій версії