КООПЕРАЦІЯ ПО-ФРАНЦУЗЬКИ І ПО-УКРАЇНСЬКИ, АБО ЯК ГОСПОДАРЮВАТИ У РІДНІЙ ХАТІ

Спочатку було яблуко

Про те, що Франції немає рівних в області вин і сирів, знає весь світ. Про французькі яблука згадують набагато рідше. А тим часом Франція — одна з головних «яблучних» країн в Європі. Вона посідає третє місце за обсягами виробництва яблук серед країн Євросоюзу. За даними Всесвітньої асоціації виробників груш і яблук (WAPA), в сезоні 2015/16 на частку цієї країни припадало близько 15% загального валового збору яблук в ЄС. Друге місце належало Італії з часткою 20%. Лідирувала традиційно Польща: на частку цієї країни припадало понад 30% врожаю.

Французькі яблука є воістину національним продуктом. У їхньому виробництві використовуються принципи Комплексної системи плодівництва (Production Fruitiere Integree, PFI), що гарантують виробництво якісної, екологічно чистої продукції та охорони навколишнього середовища. Використовувані методи засновані на єдності науки і практики, враховують багатовіковий досвід плодівництва і новітні розробки в області виробництва і зберігання яблук. На всіх стадіях виробництва широко застосовується ручна праця, що забезпечує практично індивідуальний підхід до кожного плоду.

Найкращі французькі яблука вирощують на Північному Заході країни — в долини річки Луари, на Південному Заході (Міді-Піренеї, Лімузен) та Південному Сході (Рона-Альпи, Лангедок-Руссийон). У цих регіонах на величезних плантаціях яблунь ростуть усі кращі сорти столових яблук. Екологічно чисті землі, максимальна гармонія з природою дають благодатну основу для вирощування французьких яблук.

Тамтешні виробники слідують принципам екологічного садівництва, підтримуючи нормальну природну рівновагу в садах. Наприклад, створюють сприятливі умови для птахів, які знищують шкідливих комах. Або навпаки, розмножують потрібних у виробництві комах, таких як сонечок — невтомних борців з попелицями. Все це дозволяє позбуватися шкідників природним шляхом, мінімізуючи вживання хімічних засобів боротьби з ними.

Серед інших популярних технологій, що застосовуються в плодівництві, слід згадати дезорієнтацію самців шкідливих комах, що дуже успішно працює в боротьбі проти яблуневої плодожерки. У садах розвішуються спеціальні пастки з капсулами, котрі містять феромони. Метелики-самці, принаджені феромонами капсул, виявляються повністю дезорієнтованими, і нездатними до подальшого пошуку метеликів-самок, відтак комунікація між особинами переривається, тож, відповідно, припиняється розмноження і знижується кількість шкідників.

Всі технології виробництва постійно контролюються незалежними організаціями, а вже зібрані плоди проходять суворий аналіз при їх прийманні на фруктових станціях. По всій країні працюють сотні контролюючих органів — лабораторій, різного роду інспекцій, державних і не тільки.

А що тільки не роблять французи з яблук — починаючи від банальної «шарлотки», соку, цукатів, джему, повидла та мармеладу і аж до оспіваного Ремарком Кальвадосу. Окрема яблучна пісня — сидр. Те, що цей напій має дуже древню історію свідчить хоча би той факт, що він згадується у французькій книзі про ведення домашнього господарства Capitulare de villis, створеній у ІХ столітті. Тоді для виробництва сидру використовувалися дикі лісові яблука, а нині саме для переробки на сидр виведено купу спеціальних яблучних сортів. І хоча вигадали сидр французи, його також полюбляють іспанці (там навіть є музей сидру), а баски взагалі вважають його своїм національним напоєм. Ну а німці ні з ким не сперечаються, а просто проводять щоосені фестиваль яблучного вина, як вони називають сидр.

Та виростити продукцію — це навіть не половина, а лише третина справи — бо ж іще треба зберегти та доправити до споживача. Раніше, коли життя було більш повільним, а обсяги споживання — меншими, прекрасно працювала практика маленьких спеціалізованих крамничок: ось вам овочі і фрукти, ось — хліб, а там — м'ясо чи молоко. Звісно, що до маленьких магазинчиків продукцію поставляли такі самі маленькі фермери, адже обсяги торгівлі були мізерними.

Та часи змінилися — маленькі сімейні магазинчики відійшли в минуле — люди воліють скуповуватися у супермаркетах, де під рукою є все, а не гуляти містом від крамнички до крамнички. Та якщо розміри магазинів зросли на порядок, то ферми залишилися маленькими і обсяги їхньої продукції перестали влаштовувати торгівлю.

У минулому числі «Агропрофі» (див. «SIVAL» — унікальна можливість доторкнутися до майбутнього» — прим. ред.) ми вже згадували одну з форм безпосереднього обміну фермерської продукції на гроші — «грін бокси». Вони є реальною альтернативою невеликих місцевих магазинчиків, куди фермер поставляв свій урожай раніше.

Та панівне положення на ринку рітейлу крупних торгівельних мереж суттєво звужує можливості збуту для фермера-одноосібника чи, кажучи по нашому, — представника особистого селянського господарства. Супермаркету потрібна якість, обсяги та ритмічність поставок, і нічого з цього одноосібник забезпечити не в змозі (ну хіба що якість). Те ж саме стосується і експорту продукції. І тут французьким фермерам на виручку приходять кооперативи. Вони дозволяють об'єднати зусилля як для спільного зберігання продукції, так і для передпродажної її доробки.

Гігант на кооперативних засадах

Із практикою діяльності одного з таких кооперативів нам допомогли ознайомитися організатори виставки SIVAL. Кооператив під назвою «Анжуйські фруктові сади» («Les Vergers d'Anjou») — об'єднання виробників плодово-ягідної продукції, заснований 1945 року.

За словами генерального директора кооперативу Жака Малаж'є, до складу кооперативу входить понад сотня фермерських господарств (переважно з долини Луари), загальна площа їхніх угіль складає 1,5 тис. га. Фермери, як правило, зосереджуються на якійсь культурі, відтак 60 із них спеціалізуються на вирощуванні смородини, 51 — яблук, 33 — груш, 22 — черешень 5 — порічок та 3 — слив. Кооператив надає їм консультації щодо технології вирощування та інформує про вимоги до показників якості врожаю, розміру плодів, форми тощо.

Сукупний річний обсяг виробництва продукції кооперативу складає 35 тис. тонн яблук (до трійки панівних сортів входять Pink Lady, Gala та Golden), 3 тис. тонн груші (більше половини сорту Angelys, який вважають візитівкою регіону), 4 тис. тонн ягід смородини, 500 тонн слив, 300 тонн червоних порічок та 200 тонн черешні. А от вишень у Франції вирощують небагато — через значне ураження карантинним шкідником Drosophila suzukii — плодовою мушкою.

Об'єднання зусиль дозволило кооперативу стати одним із найбільших у Франції, зокрема, з продажів яблук він посідає 3-4 місце на внутрішньому ринку. Але гуртова торгівля дозволила фермерам вийти і на світовий ринок, популяризуючи бренд «Яблука Франції», відтак близько 70% готової продукції йде на експорт до Німеччини, Італії, Австрії, Іспанії, Великобританії, Бенілюксу, Ірландії, а також до країн Східної Європи, Азії, Південної Америки. Кооператив став найбільшим постачальником фруктів до британської мережі супермаркетів Tesco.

Як це стало можливим? У 2002 кооператори спільними зусиллями побудували складський пакувально-логістичний центр де і відбувається зберігання та доробка врожаю перед його відправкою до споживача. Задоволення це недешеве — балансова вартість комплексу наразі складає близько EUR11 млн, а працюють там понад 100 осіб.

Одразу після збирання врожаю фермери доправляють урожай до центру, а кооператив завантажує фрукти-ягоди у холодильники. Через певні періоди їх вилучають зі сховищ партіями, миють і сортують. Посортовані яблука відправляють на два тижні знову до сховища, звідки їх пакують та відвантажують на продаж.

Загальні потужності зберігання в холодильниках складають 40 тис. тонн, там фрукти лежать 2-3 місяці, а якщо термін зберігання складає від 3 до 9 місяців — є сховище з регульованим газовим середовищем ємністю 35 тис. тонн. Якість продукції контролюють двічі — спершу під час приймання на зберігання, а вдруге — коли сортують готову продукцію для відправки замовнику.

Сучасне суспільство споживання влаштоване таким чином, що продати навіть якісний товар, якщо він не має бездоганно привабливого вигляду, практично неможливо. Тож упаковка повинна мати яскравий вигляд, котрий одразу б упадав у вічі і запам'ятовувався на майбутнє. До того ж кожен фрукт має бути простікерований (мати наліпку), а сама упаковка містити всі дані про товар та виробника.

Саме для задоволення забаганок споживача працює сортувальна лінія з автоматичним сканером розміру для яблук продуктивністю 25 тонн на годину. Комп'ютер розпізнає розмір плодів і за ним розподіляє яблука на різних лініях транспортера.

Для сортування та пакування готової продукції обладнано 12 ліній для різних форм упаковки, продуктивністю 200 тонн яблук на день та одна сортувальна лінія для груш. На початку лінія нагадує річку, адже складається з групи проточних ліній-басейнів, у котрих яблука своїм ходом пливуть на переробку, заодно приймаючи водні процедури і змиваючи бруд. Причому на всіх етапах їх бережуть від пошкоджень — навіть на найменших схилах-пандусах конвеєрної стрічки влаштовані спеціальні пластикові гальма, котрі не дають фруктові розігнатися. Води на яблучні купання витрачається багато — десятки тонн, до того ж кожні три доби її доводиться змінювати, а вона (як і все інше) недешева. Відтак влаштовано замкнутий цикл, в якому вода очищається методом рециркуляції і знову повертається в роботу.

Та попри автоматизацію і комп'ютеризацію без дбайливого людського ока все одно не обходиться: кінцевим пунктом пакування є персонал, котрий перевіряє кожне яблучко чи грушку — чи добре вимите, чи не має якихось ушкоджень, чи, не дай Боже, гнилі. За необхідності яблука відправляються на перемийку, пошкоджені — до окремого контейнера, на переробку — на пюре, сік чи той-таки сидр. І лише бездоганні складають у картонні коробки, обладнані окремими чарунками — як у нас пакують курячі яйця, а якщо вкладають по кілька штук (для зручності покупця), то пакунок загортають у «бульбашковий» поліетилен — аби фрукти не зазнали пошкоджень під час транспортування.

Не лише торгувати, але і переробляти

Переробка більш прибуткова за сировину. Саме тому у кооперативі не лише торгують ягодами смородини, але й виробляють із них чорносмородиновий лікер, складову традиційного французького Кіру (фр. — Kir) — коктейлю з білого сухого вина і чорносмородинового лікеру Creme de Cassis.

Коктейль винайдений в Бургундії й особливо популярний у Франції. Існує версія, що напій у його нинішньому вигляді був винайдений через те, що запаси корисних бургундських вин у краї конфіскувала німецька армія під час Другої світової війни. Подейкують, що названий він на честь героя Руху Опору, священика Фелікса Кіра (1876-1968), повоєнного мера міста Діжона, де виготовляється смородиновий лікер Cassis de Dijon. Фелікс Кір, будучи одним із піонерів починання міст-побратимів, чимало сприяв популярності коктейлю, пропонуючи його всім делегаціям, котрі відвідували Діжон.

У Франції Кір вживається як аперитив перед їжею. За рецептом міжнародної асоціації барменів (IBA), лікер становить десяту частину обсягу, однак багато рецептів пропонують доводити вміст лікеру до п'ятої частини. Традиційно використовувалося бургундське «Аліготе», хоча в наш час у різних районах застосовуються різні білі сухі вина (а Анжу якраз і знаменитий своїми білими), хоча на загал перевага віддається бургундським. Якщо ж змішати лікер із шампанським у співвідношенні 1:6, отримаєте королівський Кір — «Кір Рояль».

Історія Кіру — яскравий приклад, як за сприяння та промоції влади місцевий діжонський продукт став спершу загально французьким, а потім і всесвітнім брендом (на кшталт нашої нині знаменитої на весь світ горілки з перцем, котрим кляті шинкарі спершу просто маскували низьку якість розбавленої сивухи).

Кооперативи в сільському господарстві Франції

Повний текст у друкованій версії