Статті

ПРИГОДИ ІНОЗЕМЦІВ В УКРАЇНІ

Проблемні аспекти придбання прав на землю іноземними суб'єктами в Україні
Нинішній період економічної нестабільності чимало інвесторів, надто іноземних, розглядають як слушний момент для капіталовкладення та дешевого придбання активів, зокрема землі. І особливо це стосується такого сектору економіки, як агропромисловий комплекс, адже в будь-якій скруті попит на продукти харчування тримається чи не найстабільніше. Утім, як відомо, чинне земельне законодавство встановлює певні обмеження і особливості придбання прав на землю в Україні іноземними суб'єктами. У Земельному кодексі України є низка статей, які встановлюють такі обмеження і особливості. Розгляньмо основні положення чинного законодавства з цього питання.

Що заборонено законом, те... дозволено ним же?
Стаття 22 Земельного кодексу України (далі – ЗК України) забороняє іноземним громадянам, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам мати у власності землі сільськогосподарського призначення. Хоча зазначена норма говорить про заборону «передавати у власність» земельні ділянки таким особам, зміст норми містить саме заборону «мати у власності» землі сільськогосподарського призначення. Це підтверджується положеннями статей 81 і 82 ЗК України, згідно з якими іноземні громадяни та іноземні юридичні особи можуть набувати прав власності на землі лише несільськогосподарського призначення, а у разі прийняття в спадщину земель сільськогосподарського призначення – повинні здійснити їх відчуження протягом року. У разі невідчуження іноземним суб'єктом земель сільськогосподарського призначення протягом року з дня отримання їх у спадщину – право власності на ці землі буде припинено в судовому порядку згідно зі статтею 143 ЗК України.
При цьому іноземні громадяни і особи без громадянства можуть користуватися земельними ділянками для ведення особистого селянського господарства і ведення садівництва на умовах оренди (статті 33, 35 ЗК України).
Втім, обмеження на придбання іноземцями земель сільськогосподарського призначення не поширюються на придбання іноземними громадянами і особами без громадянства земель несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів і за межами населених пунктів у випадку, якщо на цих земельних ділянках розташовані ті об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності (стаття 81 ЗК України). Аналогічне положення застосовується і до іноземних юридичних осіб (стаття 82 ЗК України).
При цьому спільні підприємства, засновані за участю іноземних юридичних і фізичних осіб, можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення також за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами (частина 3 статті 82 ЗК України). Це означає, що іноземні фізичні та юридичні особи можуть обійти встановлені законом обмеження щодо придбання у власність лише тих земельних ділянок, на яких розташовані будівлі, що належать їм, заснувавши спільне підприємство разом з резидентом України.

Що там у нас  у «запасах»?
Законом також встановлено особливу (ускладнену) процедуру продажу іноземним суб'єктам земельних ділянок державної або комунальної власності (стаття 129 ЗК України).
Так, згідно з положенням статті 129 ЗК України продаж земельних ділянок, які перебувають у власності держави, окрім земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, іноземним державам і іноземним юридичним особам здійснюється Кабінетом Міністрів України за узгодженням з Верховною Радою України. Продаж земельних ділянок, які перебувають у державній власності, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, іноземним державам та іноземним юридичним особам здійснюється державними органами приватизації за узгодженням з Кабінетом Міністрів України. Продаж земельних ділянок, які знаходяться у власності територіальних громад, іноземним державам і іноземним юридичним особам здійснюється відповідними радами за узгодженням з Кабінетом Міністрів України.
При цьому обов'язковою умовою продажу земель державної та комунальної власності іноземним юридичним особам встановлена «реєстрація іноземною юридичною особою постійного представництва з правом ведення господарської діяльності на території України».
Загалом, такий підхід законодавця до захисту вітчизняного ринку земель від «зовнішнього вторгнення» цілком зрозумілий і відповідає сучасній світовій практиці, коли велика частина розвинених країн захищає ринок земель, особливо на етапі становлення.
І, якщо захист земель сільськогосподарського призначення здійснюється досить радикально – повною забороною мати у власності такі землі, то щодо земель інших категорій іноземним суб'єктам все ж таки дозволяється мати землю у власності за певних умов. Проте встановлений порядок придбання у власність іноземними суб'єктами земель державної і комунальної власності фактично виключає практичну реалізацію такого сценарію. Річ у тім, що передача у власність іноземним суб'єктам земель державної і комунальної власності здійснюється у будь-якому разі за узгодженням з Кабінетом Міністрів України. Тобто для отримання землі необхідно отримати окремий ненормативний акт Уряду України. На практиці це виявляється просто таки неможливим, принаймні для «простого» іноземного суб'єкта.
На практиці виходять з цієї ситуації шляхом первинного отримання таких земель на резидента, який після цього відчужує земельну ділянку іноземному суб'єктові. Але цей шлях стає дорожчим, оскільки в схему вже включається посередник, що робить цю схему більш тривалою в часі та дорожчою в реалізації. Проблема також полягає в тому, що коли для національної правосвідомості застосування таких схем є зрозумілим і прийнятним, для більшості іноземних громадян і юридичних осіб прийнятними і зрозумілими завжди є схеми, які характеризуються простотою, прозорістю і заощадженням часу та коштів. На жаль, національне законодавство не дає можливості відповідати таким очікуванням іноземців.

Спільний бізнес – земля наша?
Передбачалося, що істотним кроком на шляху спрощення порядку придбання землі іноземними суб'єктами стане доповнення 2003 року статті 82 ЗК України частиною третьою, яка встановлювала можливість для спільних підприємств, заснованих за участю іноземних юридичних і фізичних осіб, вступати в права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в порядку, встановленому Земельним кодексом України для іноземних юридичних осіб.
Згідно з положенням Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» спільним підприємством є підприємство, яке грунтується на загальному капіталі суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, на загальному управлінні та на загальному розподілі результатів і ризиків.
Якщо розуміти норму частини 3 статті 82 ЗК України дослівно, то набувати землі в порядку, передбаченому для іноземних юридичних осіб, мають право лише такі спільні підприємства, які під час заснування мали у складі засновників іноземного суб'єкта господарювання. Тобто, якщо господарське товариство було засноване суб'єктами господарювання України, а потім частка в статутному капіталі була придбана іноземним суб'єктом, формально таке спільне підприємство може отримувати землю в загальному порядку, встановленому для юридичних осіб – резидентів України. Проте такий підхід можуть неадекватно «зрозуміти» органи влади та правоохоронні органи.
Виходом із ситуації, що склалася, може бути заснування спільним підприємством дочірньої компанії, яка вже набуватиме земельні ділянки несільськогосподарського призначення в загальному порядку. Проте подібні схеми часто неприйнятні іноземним інвесторам, які мають чітко певну організаційну структуру компаній, і вихід за межі регламентованої і затвердженої структури для них недопустимий.
На жаль, дуже важко пояснити іноземному інвестору, що в Україні бізнес повинен пристосовуватися до законодавства, а не навпаки (як це відбувається у справді розвинених країнах).

© 2018 ТОВ "Агромедіа-Про"