Поштова адреса: 01135.  Київ-135, а/с 79. 
  Контактний телефон:  +38(044)227-93-55
  E-mail: info@agroprofi.com.ua 
             Передплатний індекс: 98990


Книги:

Топ переглядів за місяць:

ЧИ ДОВГО ТРИВАТИМЕ СОЛОДКЕ ЖИТТЯ УКРАЇНСЬКИХ ЦУКРОВАРІВ?
Повний текст у друкованій версії Одна із найстаріших галузей країни — цукрова, хочеться вірити,...
«СІГМА» ПРАЦЮЄ З МАРШАЛЬСЬКИМ ОПТИМІЗМОМ
Найкращим підтвердженням тому, що вітчизняна галузь свинарства продовжує стало працювати в...
НІШЕВІ КУЛЬТУРИ: ОСОБЛИВОСТІ ВИРОЩУВАННЯ БАТАТУ
Повний текст у друкованій версії Сьогодні ми продовжуємо публікацію матеріалів із Другої...
ЛЮДМИЛА АДАМЧУК: «РОЗВИТОК МОЖЛИВИЙ ЛИШЕ ЗА БАЖАННЯ ЖИТИ КРАЩЕ»
Висвітленню питання корпоративної соціальної відповідальності в агропромисловому комплексі наше...
ЖИМОЛОСТЬ — НАЙПЕРША ЛІТНЯ ЯГОДА
Повний текст у друкованій версії Продовжуємо публікацію матеріалів другої національної...

Наші партнери:

ШЕВЧЕНКІВСЬКІ САДИ І ПОЛЯ РЯСНО РОДЯТЬ ПІД СТОЛИЦЕЮ

Вирощуванням овочів для столиці за радянських часів опікувалося чимало довколишніх потужних радгоспів, одним із них був радгосп імені Тараса Шевченка у Києво-Святошинському районі. З початком реформування за часів незалежності України воно перетворилося спочатку на КСП, а невдовзі — на приватне сільськогосподарське підприємство «Шевченківське». З часом у с.Гореничі створювалися інші приватні агропідприємства, а ПСП «Шевченківське», ось вже 25 років очолюване Миколою Петровичем Винником, продовжує вправно працювати на землях Київщини, залишаючись вірним овочівництву і садівництву, вирощуванню сільгоспкультур та утриманню великої рогатої худоби.

Керівник ПСП «Шевченківське» Микола Винник і бригадир овочівників Наталя Попова«Ми із господарством зростали разом із незалежністю України, — говорить знаний аграрій. — Я очолив радгосп 1 лютого 1991 року, і ми із господарством проходили всі етапи реформувань. Ми вижили завдяки роботі і тому, що не звикли здаватися. Ми просто відпускали тих, хто хотів піти. Сьогодні в нашому господарстві залишилися самі стійкі, які хочуть жити в цій країні, які прагнуть її розвивати». 2004-го Миколі Виннику було присвоєно почесне звання Заслужений працівник сільського господарства України.

Наразі в Гореничах шевченківці господарюють на 870 га. Звичайно, поблизу такого мегаполісу, який розростається наче на дріжджах, утримати ведення сільського господарства важко. Довкола орних земель і пасовищ невпинно розростаються дачі і приватні садиби, збільшується інтенсивність руху довколишніми автошляхами, які ведуть до Києва. Та й, що гріха таїти, мають наші співвітчизники тягу до чужого — кукурудзу ламають, в сад лізуть красти врожай, викопують саджанці смородини і суниці. Якщо винаймати охоронців, то тоді з робітниками нічим буде розраховуватися, зізнається господар. «Та й має ж і у нас настати такий час, коли ми залишатимемо гроші за уподобані овочі просто в скриньці для них, як це робиться в усьому світі. Під'їхав, приміром, велосипедом, — говорить він, — вибрав собі того і того, поклав гроші за придбане і поїхав. Хіба не так?!»

Колись «Шевченківське» орендувало землі у сільради сусідньої Гнатівки, а два роки тому їх викупила єврейська громада і розбудувала тут стаціонарне поселення для тимчасових переселенців із Криму і Сходу України, причому не лише своїх одноплемінників. Про їхнє облаштування і сусідство з громадою голова відгукується з великою повагою.

На меншій кількості землі можна вирощувати більше продукції, та її й легше встерегти, пояснює керівник. Та й охочих працювати в сільському господарстві дуже мало, всі хочуть більш простих грошей у столиці. Найманих працівників із Західної України, які залюбки приїздили збирати овочі й яблука, наразі немає — вони після кризи переважно їдуть до Польщі заробляти по 400 євро на місяць за 12-годинний робочій день по 6 днів на тиждень.

Колектив овочівницької бригади на збиранні помідорівШевченківці насправді оптимізувалися і склавши руки не сидять. Завдяки «диверсифікації» виробництва, перший врожай починають збирати наприкінці травня — це суниці, які вже півтора десятки років вирощують за інтенсивними технологіями на крапельному зрошенні. Наступною збирають чорну смородину. Потім настає черга огірка, переважно ґрунтового (хоча вже і декілька тепличок господарі облаштували), і кабачка. Паралельно в саду достигають кісточкові — черешня, вишня, алича, слива, абрикос. Наразі — сезон помідорів. А незабаром розпочнеться збирання осінніх яблук і груш, а менш чисельну літню групу збирають уже з середини серпня.

Яблука можна вважати візитною карткою ПСП «Шевченківське». Це господарство веде інтенсивне садівництво дуже давно, яблука тут вирощують не гірше польських. До того ж, воно ледь не єдине на Київщині, яке замається яблучним бізнесом. Тому журналісти, особливо телевізійники, яким потрібна «красива картинка», тут часті гості.

Ознакою європейськості можна назвати облаштований магазин ПСП «Шевченківське», що вже багато років пропонує продукцію господарства прямо край поля на перехресті автошляхів, що ведуть до Києва. Магазин відкрито практично впродовж усього року, й асортимент тут завжди великий. Завдяки власним овочесховищам продукція відмінної якості. Ціни привабливі. Все це зумовлює популярність торгової точки, де вже багато років працює привітна продавчиня Валентина. Вона завжди допомагає з вибором, дозволяє покупцям самим, як у супермаркеті, складати до кошика те краще, що впадає в око. І головне — вас ніхто не намагається надурити або обважити. «Рентабельність цього року буде невисока, відсотків 5-10, — зізнається Микола Винник. — Витрати чималі, а купівельна спроможність населення падає. До того ж ми ніяк не можемо підлаштуватися під ринок: торік був дефіцит капусти, поточного сезону її всі насіяли, і вона впала в ціні до збитковості. Може треба якось застосовувати квоти на виробництво сільгосппродукції для внутрішнього ринку? Отримав ти квоту, приміром, на виробництво 1000 тонн молока, а як 1100 виробив, то 100 тонн куди хочеш дівай: хочеш продавай тому, хто своєї квоти не вибрав, хочеш — корів годуй, а хочеш — виливай».

Зернову і кормову групу сільгоспкультур у структурі виробництва зберегли, бо мають тваринництво. Та й із 650-ма пайщиками треба розраховуватися, бо вони тримають худобу і птицю, тож більше вподобають брати зерном. У господарстві постійно працює 55 осіб, їм теж потрібно платити зарплату і гідний соціальний пакет забезпечувати.

Цього року врожай ранніх зернових отримали хороший: озима пшениця Миронівської селекції дала 6,2 т/га, ярий ячмінь — 5 т/га. Скоро збиратимуть силосну кукурудзу, яку зберігатимуть у бігбегах, і просо. «У заплавах річки Ірпінь крім трави нічого вирощувати не можна, — посміхається наш співрозмовник, — от ми корів і вирощуємо».

Кількість поголів'я ВРХ залишається незмінною вже багато років поспіль — 650 голів, із них близько 220 корів української чорно-рябої молочної породи. Утримання безприв'язне — в сараях і на літніх площадках, упродовж року тварини отримують збалансований монокорм. Уже років зо шість виробляють молоко екстра класу завдяки встановленому в господарстві делавалівському доїльному залу. Крім високого вмісту білку і жиру, господарі пишаються показником бакобсіменіння: згідно з ним, європейське молоко екстракласу може містити до 100 тис. одиниць, а в «Шевченківському» цей показник становить 80 тис. од. (у той час як за російськими стандартами якісним вважається молоко з 1 млн од.). Річна продуктивність корів становить близько 6 тис. л молока. Реалізують його частково з молоковозів на ринках у довколишніх містечках, решту забирає Житомирський маслозавод (ТМ «Рудь»).

Овочів і фруктів цього року в господарстві традиційно виростили багато. Сьогодні їх реалізують у роздріб за оптовими цінами. Тим більше, що ось-ось має розпочатися заготівельний сезон. «Люди багато давно не закупляють, — пояснює Микола Петрович. — Бо грошей не мають. Та й у нас у сховищах усе краще зберігається, тому можна практично в будь-який час будь-що купити».

Щодо можливого сезонного зниження цін на овочі, то господар сумнівається, що вони можуть сильно впасти: аграрії ніколи зі споживачів гроші не дерли, бо зацікавлені вирощене продати, а не закопувати зіпсоване в землю, лише б не збавляти ціну. Якщо виробники, приміром, сливу реалізують по 8-10 грн/кг, то перекупники за неї вже просять 14-15 гривень. Торгові мережі ще більше. «Як пише Ліна Костенко, «все менше рук, що вміють сіять хліб, все більше рук, що тягнуть все у пельку», — підсумував керівник господарства.

Тема війни на Донбасі для Миколи Винника, як і для решти патріотів-аграріїв, дуже болюча. Ну не розуміє він, чого треба лізти з танками в поле з хлібом, де має ходити комбайн. І навіщо навчати молодь убивати, коли на землі і на фермі ще так багато роботи!

«Більш цінного і святого, ніж земля, родина, діти й онуки годі шукати, — наголошує Микола Петрович. — І щоби вони були у нас, ми повинні працювати для них!»

 

 

 

Стати Агропрофі просто! Лише за кілька кліків!

Події:

Ціни на зернові: