НЕЗГАСИМИЙ ПРОМІНЬ

«Промінь» у Кобзівці спалахнув іще 1929 року, через півстоліття після заснування села. Тобто майже 90 років тому. Щоправда, тоді «Червоним Променем» називалася одна з п'ятьох сільських артілей, які розпочали колективний рух у Красноградському районі Харківської (з 1932 року) області. Розвиток колгоспів на цих землях, як і скрізь у СРСР, супроводжувався з'єднанням-роз'єднанням господарств і зміною назв. Так було і з кобзівським колгоспом, аж поки він 1951 року знову не отримав назву «Червоний Промінь». Потім колгосп нетривалий час носив ім'я Хрущова, а 1958-го з політичних міркувань його перейменували на «ХХ партз'їзд». Та попри всі ці політичні перипетії колгосп постійно нарощував виробництво сільгосппродукції і зміцнював матеріально-технічну базу. Розросталася і Кобзівка — на межі 1970-х тут зведено Будинок культури, школу, відділення зв'язку, медичну амбулаторію, забудовано нову вулицю; у колгоспі запрацювали нові тракторна бригада, гараж і зернотік.

За збігом цифр і імен, 07.07.77 на Івана Купала, головою колгоспу було обрано 37-річного Івана Михайловича Гулого, який з 15 років почав працювати в сільському господарстві від нижніх щаблів, проте досвіду головування до того не мав. Наступні 36 років Іван Михайлович присвятив рідному господарству, нарощуючи його потужність і провівши його неушкодженим крізь горнило перебудови, зміни суспільно-політичного ладу, реформування і розпаювання часів незалежності України. Він разом із командою однодумців створив одне з найпотужніших агропідприємств Слобожанщини — приватне аграрно-орендне підприємство «Промінь», переймати передовий досвід якого їздять фахівці з усієї України по-сьогодні.

Іван Михайлович мав тверде переконання, що жити в селі можна лише колективно і так само колективно вести господарство, а це і є, по суті, колгосп, які вивіски до нього не чіпляй. Він любив повторювати: «Якщо ти народився головою колгоспу або класним механізатором, або агрономом, то й будь ним. І не перетикайся в інше. Кожен має бути на своєму місці. Бо ніхто із людини того не зробить, що їй природою дано: ані держава, ані ще хтось». Він вважав, що народився головою колгоспу, тому саме так себе завжди і називав; старші люди позаочі звали його батьком, а молодь, якої в селі багато і сьогодні, — дідом.

Іван Михайлович був справжнім господарем, був здатен брати на себе відповідальність, бо вважав найкращим показником роботи господарства добробут його працівників і мешканців села. Він зазначав, що аграріям потрібна державна підтримка, однак справжній господар, власник ніколи не крастиме ні у держави, ні у себе. За радянських часів, коли все «вказувалося згори», він вів господарство під власну відповідальність. Мовляв, «звідки той крючкотвор знає, як краще господарювати, що в які терміни сіяти і що корови їстимуть». За таку правоту декілька разів погрожували партквиток відібрати. Та ж не відібрали. Бо його реальні досягнення в господарстві були набагато вагоміші, ніж нарікання на недотримання партійної дисципліни. Так, від 1983-го в колгоспі почала діяти одна з перших в районі механізована ланка, що працювала за принципом колективного підряду. Через чотири роки колективний підряд було введено у тваринництві. У листопаді того-таки 1987-го в Кобзівці у приміщенні восьмирічної школи відкрито музей історії колгоспу, а в оселях селян запалав голубий вогник.

1994 року колгосп було реорганізовано на колективне сільськогосподарське підприємство і повернуто йому історичну назву — «Промінь». Від 2000-го господарство перетворилося на приватне аграрно-орендне підприємство «Промінь», а Іван Гулий обійняв посаду генерального директора.

«Коли почалися реформи і розпаювання, було складно, — пригадуються слова Івана Михайловича із книги «Зірки першої величини. Агропромисловий комплекс України», в якій зібрано 49 життєвих сповідей видатних аграріїв сучасної України, яким присвоєно почесне звання Герой України (десятьох із них, на жаль, уже з нами немає — прим.ред.). — Але крутилися, розвивалися. Звичайно, були бажаючі виокремитися. Але жодної будівлі ми не зруйнували, жодної корови не зарізали. Використовували будь-яку можливість, щоби видавати хоча би частину заробітної плати робітникам готівкою. Тоді, треба сказати, в Україні мало хто з селян отримував зарплатню грошима, все більше товаром».

Голова тоді наказав бухгалтерії насамперед виплачувати людям заробітну плату, бо розумів, що без них ніяке господарство не виживе, а вже потім покривати інші борги. Відверто кажучи, мав багато проблем із податківцями, знову доводилося «вислуховувати» у владних кабінетах. Щоправда, жартував він, уже партквитком не лякали.

Дуже важко було втримати тваринництво, молоко коштувало копійки, а витрат потребувало великих. Але саме завдяки йому і виживали, бо це безцінний продукт і щоденна жива копійчина.

На початку 1990-х у голови була можливість добряче поїздити передовими країнами світу у пошуках технологічних і економічних шляхів ведення господарства, переведення його на нові ринкові рейки. По поверненні все ретельно аналізував, до чогось дослуховувався і переймав, адаптуючи до вітчизняних реалій, щось, як кажуть, брав до уваги.

Сільгосптехніка у «Промені» завжди була гідною на свій час: до створення її парку Іван Гулий підходив із відчуттям справи і коштів на її оновлення не шкодував. І механізатори, і поле з такою технікою оживають, любив повторювати він.

Тваринництво ж було його особливим покликанням і гордістю. Іван Михайлович після поїздок світом закликав усіх докорінно змінити ставлення до тварин, особливо корів молочного напрямку. «Це надзвичайно емоційно вразлива істота, — наголошував він, — в якої молоко не лише на язиці, як ми раніше вважали, — а й у душі. І що найменше буде в її утриманні людського фактору, то краще вона почуватиметься».

Відтак більше 10 років тому «Промінь» першим у Харківській області перейшов на світовий тип ведення скотарства. Тут було створено повноцінну молочнотоварну ферму: реконструювали корівники і ввели безприв'язне утримання, приготування і роздачу кормів механізували, встановивши кормові столи. Щоправда, повністю на монокорм не перейшли, бо вважають, що корова народжена їсти соковиту траву — від того вона почуватиметься більш здоровішою і молоко впродовж усього року буде смачнішим. Ввели в експлуатацію перший в області доїльний зал «Ялинка» 2х12 німецької фірми «Вестфалія Сьордж». І це саме тут під час доїння корови почали слухати класичну музику, щоправда, жартував Іван Михайлович, вони під Вірку Сердючку ще краще дояться.

Молоко з Кобзівки отримало екстра класність і поступово стало прибутковим, а саме тваринництво було визначене пріоритетним напрямом у діяльності господарства.

Івана Михайловича Гулого колеги називали Глибою, яка міцно стояла на місці. За 36 років свого головування він створив майже комунізм у окремо взятих селах, де господарює «Промінь» — потужне багатогалузеве господарство, яке надає гідне соціальне забезпечення працівникам і мешканцям.

2013-го він, як годиться, завершив весняний комплекс, дав можливість своїм селянам гідно відпочити на травневі свята і побажав їм веселих вихідних. Проте ті свята в Кобзівці видалися сумними: 1 травня, Страсної середи, Іван Михайлович Гулий на 73 році раптово пішов із життя. Це стало суцільною несподіванкою — він не хворів і на здоров'я не скаржився, накреслив купу планів.

Ці плани продовжив утілювати в життя чималий трудовий колектив ПАОП «Промінь», очолюваний онуком Івана Михайловича Гулого — Євгеном Третяковим.

«Дідусь залишився для мене на все життя дороговказом і тим взірцевим прикладом людської гідності, який я просто не мав і не маю права зрадити, — говорить Євген Андрійович Третяков. — Я — людина військова, тому твердо і швидко ухвалив рішення утримати все, зроблене Іваном Михайловичем. І ми не просто вистоїмо, ми станемо ще кращими».

Морський офіцер, який додатково отримав економічну освіту, за порадою діда успішно закінчив Харківську державну зооветеринарну академію, бо колись мав прийти час і йому стати за кермо господарства. Так усе і сталося.

ПАОП «Промінь» силами 236 постійних працівників продовжує господарювати на понад 5 тис. га землі в шести селах, де мешкає більше 2,5 тисяч людей. Господарство повністю забезпечене всім комплексом сучасної високотехнологічної сільськогосподарської техніки, бо Євген Третяков, так само як і дідусь, вважає добротну машинерію необхідною складовою успіху. Щороку купують кращі світові зразки, бо це дозволяє не лише суттєво скоротити витрати коштів і часу, а й людям відчувати задоволення від роботи.

Від плугу остаточно не відмовилися. Іван Михайлович завжди вчив, що на рідній землі можна отримувати хороші врожаї лише тоді, коли сіяти те, що сіяли діди і прадіди, і коли робити це їхніми методами. Оранку у «Промені» використовують там, де земля цього потребує, переважно під кукурудзу, цукрові буряки тощо. Водночас мають достатньо ощадної ґрунтообробної техніки, зернові сіють по поверхневому обробітку.

Господарство працює на власних обігових коштах, практично не бере кредитів. Легкі кредити вже себе виправдали, бо придбана за їхній рахунок сільгосптехніка вже окупила себе, скоротивши витрати на виробничі процеси і пальне вчетверо.

Серед основних сільгоспкультур — озима пшениця, ячмінь, кукурудза, соняшник і соя, чималу площу відводять кормовій групі. Мають неабиякий досвід з вирощування цукрових буряків і весь комплект техніки для цієї культури. Торік через економічну недоцільність солодкі корені не сіяли. Цього ж року ними знову засіяли 260 гектарів.

Якщо говорити за показники врожайності, то вони одні з кращих в області. Торік озима пшениця дала 6,3 т/га, переважно 2-го та 3-го класів, ячмінь — близько 5,0 т/га. Кукурудза в сухому зерні вродила на рівні 7,5 т/га і силосна — близько 40 т/га. Сої зібрали 1,9 т/га, соняшнику — 3,6 т/га.

Весняну посівну Євген Андрійович Третяков завершив на посаді генерального директора ПАОП «Промінь», а вже 29 квітня 2016 року Указом Президента України його було призначено головою Красноградської районної державної адміністрації. У свої 32 роки Євген Третяков отримав чотири вищі освіти, 2015-го здобув ступінь кандидата юридичних наук.

Цьогоріч молотити ранню групу завершили 25 липня. «Погодні умови для пшениці поточного сезону були сприятливі, як ніколи, — розповідає про здобутки підприємства його теперішній генеральний директор Сергій Григорович Луговий. У цьому господарстві він пропрацював з Іваном Гулим більше 30 років. — За весь час своєї роботи я ще ніколи такого не спостерігав. Цьогоріч ми зібрали рекордний для нас урожай продовольчої пшениці, яка з гектару дала 7,05 тонн. Переважно це сорт Антонівка Одеської селекції. Ми сіємо здебільшого вітчизняні сорти. Та цієї осені хочемо спробувати іноземної, де більший генетичний потенціал.

Ячменю ми зібрали 3,0 т/га, гороху — 2,4 т/га, завершуємо косити силосну кукурудзу на рівні минулого року. Сіна вже три укоси зібрали, іще сподіваємося на четвертий. Щодо решти — то осінь покаже».

Наразі в господарстві триває заготівля силосу в силосних курганах. Його планується закласти щонайменше 17 тис. тонн для потреб тваринництва.

Тваринницький комплекс складається з двох молочнотоварних ферм і чотирьох відгодівельників для ВРХ. Чисельність поголів'я перевищила 2600 особин, із яких 730 — дійного стада. Середня продуктивність на корову два роки тому становила 6500 л, торік 7000 л, а цього року планують вийти на 7300-7500 л. Застосовують триразове доїння. Щодоби нині виробляють 12 тонн молока, яке залюбки забирає комбінат «Придніпровський» (ТМ «Злагода»).

На свинофермі утримується 1500 голів. У мальовничому зарибленому ставку вирощують товстолоба і коропа.

У веденні сільського господарства чималої уваги в «Промені» завжди приділяли науці. По сьогодні триває співпраця з Інститутом тваринництва НААН (Харків) — на основі лабораторних досліджень, які проводять науковці, коригується раціон годівлі, вдосконалюється підхід до догляду за тваринами.

Співпрацює «Промінь» з іншими українськими науково-дослідними інститутами, відомими вітчизняними і світовими виробниками насіння та добрив, профільними закладами освіти різних рівнів. На базі господарства постійно проводяться наукові семінари, районні та обласні Дні поля. Щорічною стала виробнича практика студентів Харківського національного аграрного університету ім. В.В.Докучаєва — майбутні агрономи повинні переймати практичний досвід у лідерів галузі.

Збережено в господарстві будівельний напрямок: три бригади проводять плановий ремонт виробничих і соціально-побутових приміщень, будують нові об'єкти, доглядають за станом доріг із твердим покриттям тощо.

Також продовжують працювати в «Промені» млин, крупорушка і пекарня. Працює їдальня господарства, де за низькими цінами працівників смачно нагодують. Під час посівної та жнив обіди доставляються прямо на поле.

Турбота про людей завжди була притаманною керівництву господарства. Тепер це називається соціальна відповідальність бізнесу.

«Орендна плата в господарстві нині в межах п'яти відсотків, виплачується вона завжди вчасно і в повному обсязі, також планується її подальше підвищення, — розповідає фінансовий директор господарства Ольга Григорівна Четверик. Вона віддано працює з фінансами господарства вже 30 років, попередньо обіймала посаду головного бухгалтера. — Зазвичай виплачуємо грошима. До кінця року нарахування з податками по оренді землі будуть близько 12 млн грн. Щороку значну частину прибутків вкладаємо у підтримку та розвиток села. За половину цього року це вже більше півтора мільйона гривень. Це допомога освітнім та медичним закладам, зовнішнє облаштування села, покращення доріг, освітлення тощо. Допомагає наше господарство Кобзівській амбулаторії сімейної медицини, двом фельдшерським пунктам, школі, бібліотеці, двом навчально-виховним комбінатам. До речі, Кобзівський НВК є одним із кращих навчальних закладів району. Також надаємо цільові безвідсоткові кредити працівникам — на навчання, на облаштування помешкань або купівлю побутової техніки тощо».

У господарстві і в селі дбайливо бережуть пам'ять засновника і хранителя їхнього добробуту. Центральна вулиця в селі, якому Іван Михайлович Гулий віддав половину свого життя, носить його ім'я. Біля центральної садиби господарства підростають з обох сторін центральної доріжки висаджені ним ялинки, а проміжок між ними аж до самої доріжки рясно вкривають різнобарвні квіти. Біля входу розміщено меморіальну дошку на його честь. Так само дбайливо зберігаються експонати в музеї історії Кобзівки. У квітні цього року на центральній вулиці села відкрили пам'ятник працівникам сільського господарства України — старий гусеничний трактор Т-74, який колись працював і у «Промені». На дошці на постаменті — 18-річний механізатор Іван Гулий як збірний образ трудової післявоєнної молоді, яка піднімала країну, розбудовувала її сільське господарство.