Поштова адреса: 01135.  Київ-135, а/с 79. 
  Контактний телефон:  +38(044)227-93-55
  E-mail: info@agroprofi.com.ua 
             Передплатний індекс: 98990


Книги:

Топ переглядів за місяць:

СТРАТЕГІЯ З РОЗБУДОВИ СТРАТЕГІЇ, АБО ПАПЕРОВА СИМУЛЯЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ
Усі роки незалежності нас тішать розмовами про унікальне географічне розташування України, котре...
КАДАСТРОВІ МАХІНАЦІЇ. ІНОДІ НЕ ЗАХИЩАЄ НАВІТЬ ДЕРЖАВНИЙ АКТ
Коли починаєш розслідувати шахрайські схеми щодо оборудок із землею, просто дивом дивуєшся,...
АГРО-2017: З АКЦЕНТОМ НА ТЕХНІЦІ
XXIХ Міжнародна, і третя в умовах війни на Сході України, агропромислова виставка «АГРО-2017»...
ВИСОКИЙ ПОТЕНЦІАЛ ЯРОГО ТРИТИКАЛЕ
Тритикале завдяки низці агрономічних переваг і високим товарним якостям може стати не просто...
МІЦНЕ КОРІННЯ ХОРТИЦЬКОГО ТЕРМІНАЛУ
Міцним корінням із тисяч паль, подібно до знаменитих столітніх козацьких дубів, вростає в...

Наші партнери:

ВИРАЗНИКИ ІНТЕРЕСІВ РІДНОЇ ЗЕМЛІ

Земля-годувальниця — то найбільший природний і духовний скарб української нації. І сповна вона віддячує тим, хто ставиться до неї з любов'ю, хто вдень і вночі дбає про її життєву силу. Селянська щоденна праця — це не лише ліси і доли довкола рідної хати, це весь неосяжний всесвіт планети Земля, який первозданним маємо залишити нащадкам.

Півтора століття тому Василь Докучаєв визначив родючі українські ґрунти чорноземами, які за розумного обробітку дають найвищі врожаї. Чверть усіх запасів чорнозему на планеті доля подарувала Україні. Єдине, що такі врожаї вдаються лише за умов важкої праці і достатньої вологи в ґрунті.

Землі Зачепилівського району Харківщини, де хазяйнує господарство ім. Фрунзе, потенційно здатні забезпечувати високі врожаї сільгоспкультур. Щоправда, суттєвим недоліком є критично низька кількість опадів, яка наче випробовує тамтешніх аграріїв на кмітливість й уміння працювати. Поєднавши природні властивості краю з вченням видатного українця Івана Овсінського, який наполягав на безплужному обробітку ґрунту і збереженні природної рівноваги всього живого в ньому, працівники ПСП ім. Фрунзе вже більше 20 років отримують стабільно високі результати. Вони стали справжніми виразниками інтересів рідної землі, які докорінно змінили світогляд — повернулися до бережливого землегосподарювання.

Іван ГЛЯНЬ і Анатолій АВДОНІН інспектують посіви кукурудзиВід часу свого заснування 1930-го господарство імені Фрунзе не зраджувало ні бойовому духу, ні назві. Щоправда, цьогоріч на загальних зборах працівників ПСП було одностайно ухвалене рішення, яке підтверджене держреєстратором, що господарство носить ім'я уродженця Харкова, Героя Радянського Союзу Тимура Михайловича Фрунзе. У свої 19 років льотчик-винищувач, лейтенант Тимур Фрунзе отримав звання Героя посмертно, збивши в небі два гітлерівських винищувача. Напрочуд складне і таке коротке життя цієї видатної людини ще більше надихає трударів господарства на мирні подвиги.

Відтоді, як 1994-го Івана Даниловича Гляня обрали головою слабкого на той час колгоспу ім. Фрунзе, минуло 22 роки. І вже 20 років усі 4 тис. га землі, які також залишилися практично незмінними, не зазнають руйнівної сили плугу. «На досвіді батька, який все життя присвятив сільському господарству, я зрозумів, що люди і технології — успіх у будь-якій справі, — запевняє Іван Глянь. — Працювати в сільському господарстві навмання — це просто крах. Тому ми використовуємо кращі світові енергоощадні технології».

«Зараз насамперед заїдемо подивитися на люцерну, — пояснює початок маршруту наших відвідин господарства генеральний директор ПСП ім.Фрунзе Іван Данилович Глянь. — Хороша вона вийшла, запашна, наче чай. Дощу ціле літо не було, а поле вже втретє скосили. І ще вчетверте цьогоріч коситимемо. У нас під кормовою групою від 500 до 600 га, залежно від року, бо маємо розвинене тваринництво. Я ж за першою освітою — тваринник. Та й за покликанням також».

Про грейдеровані дороги між полями господарства Іван Данилович цього разу не казав, але їх було помітно і неозброєним оком. Дуже вправно господар кермував джипом, встигаючи при цьому відповісти і на наші запитання, і на численні телефонні дзвінки: то хлопці рапортували, що завершили вантажити 80 тонн гною й їдуть його розкидати; то директорові школи знадобилося скласти до комори привезене вугілля; то механізатор радився, у скільки валків цього разу краще складати сіно під час ворушіння…

А починалося відродження господарства ім. Фрунзе 1994 року, коли Івана Гляня обрали головою тоді ще одноіменного колгоспу. Про ті часи господар розповідає так: «Тоді була суцільна плутанина: замість грошей — купони, господарство на межі банкрутства… Коли замінили ті кольорові папірці й перевели на гривні — борги вийшли на рівні півтора мільйони! Гасили їх поступово. Загалом близько 30% погасили за рахунок господарства; частково, близько 20%, держава списала. Решту сплачували за рахунок кредитів. На рубежі 1999-2000 років вийшли «в нуль». Потім користувалися послугами банків, а від 2004-го працюємо на власних обігових коштах».

Це тепер можна відстань у десятиліття, повну поневірянь і шаленого навантаження, скоротити до кількох рядків у газеті. І не можна сказати, що думка господаря про те, що постійно зростаючі податки, вартість супутніх матеріалів і енергоносіїв, збільшення заробітної плати працівників і розрахунків за паї просто чавлять сільгосппідприємства, — є оригінальною. Але Іван Данилович за багато років викарбував у собі і своїх 150 співробітниках переконання — для того, щоби виживати, треба мати високу продуктивність і поля, і ферми, які помножені на продуктивність робочої сили. І навзаєм.

* * *

Щороку механізатори бригади гноєрозкидачів вносять на поля господарства близько 50 тонн гною на гектарПоки обабіч доріг виринали поля, господар продовжував розповідати:

«На всіх полях 20 років не було плугу, навіть цукрові буряки вирощували по мінімальному обробітку ґрунту. Цього року, правда, не висівали. Але я дуже люблю цю культуру, при нагоді сіятиму її знову».

«Де ви цього навчилися?» — розпитуємо.

«По світові поїздив, в Аргентині багато цікавого побачив. А потім кілька разів їздив на Полтавщину по науку до Семена Свиридоновича Антонця — сподвижника агроекології.

Найголовніше в цій технології — збереження вологи в ґрунті. В нашій зоні катастрофічна нестача вологи, особливо навесні. А тут одним із основних критеріїв є якомога менше перевертання земельного пласта. Потрібне лише мульчування, щоби зберегти природне єство — будь-який ґрунт пронизаний коренями рослин, багатий живою біотою, тому має природну водопроникність. А глибока оранка через обертання скиби знищує цей життєдайний шар ґрунту — це наче зламати людині руку чи ногу і чекати, поки ті знову приростуть».

«То ви поступово позбавлялися оранки, чи як?» — уточнюємо.

«Ні, відразу. У Семена Свиридоновича — унікальні технології, вони допомогли нашому господарству піднятися. Працювати ж йому було нелегко, бо у нього була стара радянська техніка. Ми ж почали з оновлення парку сільгоспмашин і тепер застосовуємо нову високотехнологічну імпортну».

Серед сподвижників Івана Гляня — бригадир тракторної бригади Анатолій Миколайович Авдюнін, який очолює ввірений йому об'єкт вже 10 років. Загалом же він і народився в Бердянці (колись тут був навіть пологовий будинок при лікарні), а в господарстві працює 30 років. Усі його 25 підлеглих «на «ти» із великої сільгосптехнікою, якої тут більше чотирьох десятків одиниць — зернозбиральні і кукурудзозбиральний комбайни, важкі трактори, оприскувач, навантажувачі.

За те, щоби техніка була постійно справною, відповідає Роман Володимирович Пода — завідуючий центральною ремонтною майстернею. Він був у витоків її створення років зо 10 тому, відтоді тут ремонтуються трактори, комбайни, машини тощо. До лагодження іноземної техніки хлопці швидко призвичаїлися, бо «нічого в ній складного немає».

* * *

Від тракторної бригади переїжджаємо на тваринницьку ферму, а дорогою гендиректор розповідає про таке: «Торік восени пшеничкою озимою було засіяно близько 1700 га. Ми сіяли і в оптимальні, і в пізні строки, але в ґрунті практично не було вологи. Тому за всіма параметрами врожаю бути не могло. За 40 років свого досвіду я ще такого ніколи не бачив: пшениця зійшла наприкінці січня — на початку лютого, пройшла яровизацію, розкущилася на шість стебел. І завдяки більш-менш сприятливій весні з достатньою кількістю вологи врожай ми отримали на площі 1200 га близько 5,0 т/га в сухому зерні! А 500 га змушені були пересіяти.

Це небачене дотепер явище. Спасибі природі, спасибі Богу і нашим вченим, які створили такі сорти. За якістю насіння ми слідкуємо — це і еліта (є навіть супереліта), і перша репродукція. Поточного року плануємо 90% посівів пшениці озимої засіяти елітою.

Сорти в основному висіваємо Одеської селекції, Донецької та ІФРГ академіка В.В.Моргуна. Цього року взяли на пробу супереліту Інституту Юр'єва, розмножили і восени сіятимемо й її».

Тож невипадково районний семінар-нараду з вирощування озимих культур 2016-2017 років було проведено на початку серпня саме на базі ПСП ім. Фрунзе. Люду зібралося традиційно багато: керівники району, очільники сільгосппідприємств, головні агрономи, керівники та спеціалісти районних організацій, заступник директора Інституту ім. Юр'єва С.І.Попов. Щоправда, аналогічні заходи районного і обласного масштабів у господарстві проводяться ледь не щороку.

«На 1700 га важко виростити однаково високі врожаї, — веде далі наш співрозмовник, — бо різні попередники. Після хороших попередників ми отримували урожайність пшениці від 6,0 до 8,0 т/га. Але середня в основному виходить 5,6-5,8 т/га». За його словами, крім озимої пшениці в господарстві вирощують кукурудзу на зерно (якої лише для потреб тваринництва треба більше тисячі тонн) і на силос, багаторічні трави, соняшник, сою (хоч через дефіцит вологи це непритаманна для регіону культура).

* * *

Районний семінар-нарада з вирощування озимих культур проходив у серпні на базі ПСП ім.Фрунзе«Що більш цінне із того, що виробляє корова: молоко чи гній? — зустрічає нас на фермі жартівливим запитанням заступник генерального директора ПСП ім. Фрунзе Анатолій Миколайович Трохимець. І відразу відповідає. — Про молоко ми всі знаємо. А от дбайливий господар, який піклується про врожай і про завтрашній день землі, розвиває тваринництво і заради покращення ґрунту. Ми щороку вкладаємо близько 50 тонн гною на гектар, застосовуючи просту систему внесення».

Історія дружби Івана Гляня й Анатолія Трохимця розпочалася ще 1986-го, коли на запрошення голови спецгоспу з відгодівлі ВРХ «Комінтерн» Анатолія Степановича Сидори Іван Глянь прийшов на посаду головного зоотехніка. Анатолій Трохимець працював там головним інженером. Зазвичай близько 12 тис. голів ВРХ, а пік був 1989 року — 12,3 тисячі — головний зоотехнік вправно доглядав майже 9 років поспіль. Щороку спецгосп здавав близько 2,7 тис. тонн м'яса. «А якби мали збалансований раціон, як тепер, — розповідає про ті часи карбування досвіду Іван Данилович, — і не були б обмежені в якісних кормах, то і приріст ВРХ на відгодівлі був би вдвічі більшим, ніж тодішні 420-450 г на добу, і надої молока не товклися би на показнику 3,5-4 тис. л на рік. Але то були молоді роки. І то був наш із Анатолієм безцінний досвід, завдяки якому можна сказати, що сьогодні ПСП ім. Фрунзе — одне з кращих господарств не лише у районі, а й в області».

Провідні світові технології відгодівлі й утримання худоби у ПСП ім. Фрунзе почали застосовувати від 2007 року. Сьогодні поголів'я ВРХ становить близько тисячі голів, із яких 300 — високопродуктивне дійне стадо. Останні чотири роки на корову стабільно доять по 7 тис. л молока на рік. Основу стада складають чорно-ряба з голштинофризом і українська червоно-ряба порода, створена на базі симентала і червоного голштинофризу. Корови мають хорошу вгодованість, генотип відповідає стандартам молочного стада. Колись кількість корів доходила і до 700, зізнається господар, проте вони разом давали менше, ніж сьогоднішні 300.

Годівля однотипна — основу раціону складають еспарцетовий та люцерновий сінаж і тритікале, а також «консервована» в рукавах кукурудза.

Значні кошти вклали у реконструкцію тваринницьких приміщень, обладнали ферми молокопроводом, встановили холодильний танк. За створених умов утримання і збалансованого харчування молоко в господарстві отримують першого класу, а добовий приріст телят на відгодівлі сягає 1000 г. До цього року молодняк реалізовували у віці 1-2 дні, а торік закупівельна ціна на м'ясо піднялася, і господарі здають бичків кондиційною вагою 360-380 кг переважно на м'ясокомбінат «Алан».

Треба віддати належне молокопереробникам дніпровського комбінату «Придніпровський» (ТМ «Злагода»), які запропонували аграріям вигідні умови співпраці. «Я з тих людей, — каже Іван Глянь, — які коней на переправі не міняють. Вважаю, що треба берегти добрі партнерські стосунки. З цим молокозаводом ми почали працювати дуже давно. Ми навчилися знаходити компроміси. Пам'ятаєте, були такі часи, коли молоко коштувало 30-50 копійок і нікому не було потрібне, молокозаводи його не приймали. Однак ми ті часи пережили, від «Злагоди» не пішли. І разом вистояли. Наше молоко нині рентабельне на рівні 50%».

* * *

Свинокомплекс у господарстві порівняно невеликий, тут отримують приплоду за рік до 3 тис. особин. Через загрозу спалаху АЧС тут посилено систему безпеки, тому на ферму ми не потрапили.

Чималої уваги в господарстві приділяють фаховій підготовці працівників. Для спеціалістів тут постійно проводяться навчання і щороку оцінюються знання — за відмінно складений іспит фахівець отримує перший клас, за добре складений — другий. Наявність класності впливає на щомісячні доплати: відмінникам — 10% від окладу, хорошистам — 5%; це також суттєво збільшує обсяг 13-ї зарплати в кінці року.

«Таке господарство, де не просто збереглося, а працює на високому рівні тваринництво, — в нашому Зачепилівському районі одне, а в області — ми одні з кращих», — із захватом розповідає Іван Анатолійович Романенко. Завідуючим фермою він працює вже п'ятий рік, хоча зізнається, що практично виріс на фермі. У господарстві ж працював на різних посадах одразу після школи. «У довколишніх селах у людей немає роботи, а у нас тут високі технології скрізь застосовуються. Іван Данилович сам багато їздить за досвідом і фахівців із собою возить, до нас запрошує, охоче знаннями ділиться. От, наприклад, уже чотири роки ми закладаємо теляткам від народження сильний імунітет. По народженні випоюємо молозивом. Потім телятко від триденного віку до двох місяців перебуває в окремій круглій клітці, де отримує молоко та збалансований комбікорм, вироблений на власному комбікормовому заводі. Тут середньодобовий приріст становить до 700 г. Потім воно переходить у групи по 12-20 особин».

* * *

На території тваринницького комплексу ВРХ: Анатолій ТРОХИМЕЦЬ, Іван ГЛЯНЬ, Іван РОМАНЕНКО і Анатолій БАБЕНКОВирішення соціальних питань на селі Іван Глянь вважає своїм обов'язком. Бо в селі люди багато і важко працюють, тому необхідно створити всі належні умови для їхнього культурного і фізичного розвитку.

Років зо п'ять тому голова пообіцяв односельцям відродити Будинок культури — йшлося не лише про капітальний ремонт, а й про створення в ньому бібліотеки, кімнати для урочистих подій, облаштування гуртків художньої самодіяльності. Реконструкція тривала близько року й обійшлася господарству у відчутну копійчину, але Іван Глянь не вважає це марнотратством. «Ми повинні більше приділяти уваги культурі, — переконаний він, — виховувати дітей на книжках, бо в них багато мудрості, давати можливість сільським людям культурно відпочивати».

Щоби можна було проводити збори трудового колективу, організовувати районні й обласні семінари та наради, у центрі села зведено такий собі Будинок трударя з обладнаним актовим залом на 60 місць, оснащений інтерактивною дошкою. У залі також відтворено історію господарства: на стінах містяться виробничі світлини різних років і фото всіх керівників, виписані основні віхи розвитку. Ошатне вбрання будинку довершують картини безкраїх українських ланів і жінок-трудівниць 1950-х років, які поклали своє життя на цих ланах. «Серед цих жінок є і моя мама, — говорить Іван Данилович. — Принаймні, я так думаю, коли на картину дивлюся. Це все наша історія».

З окремого входу до цього будинку можна потрапити до новенького медпункту з усіма необхідними засобами першої медичної допомоги. В штаті господарства працює досвідчена медична сестра з відповідною освітою — Наталія Володимирівна Ткаченко, яка в будь-який час готова врачувати тіло і душу. Буквально сусідні двері — це перукарня, якій за облаштуванням може легко позаздрити навіть обласна. «Краса врятує світ, — посміхається господар. І тут же стає серйозним. — Люди мають відчувати захист і турботу повсякчас. Бо ніяка влада, ніяка власність без турботи про людей нічого не варті. Я стою на таких засадах. Мене так батьки навчали, а потім і життя це довело. Так, я вимогливий керівник, я створюю гідні умови для роботи, забезпечую достойну оплату, але й питаю за роботу. Слід дотримуватися правил і технологій, працювати з повною віддачею. З душею. Коли ж до мене звертаються по допомогу, я ніколи не відмовляю!»

Активно допомагають фрунзівці місцевій школі, де навчається 130 діточок. Нещодавно завершили капітальний ремонт навчально-виховного комплексу — дитячого садочка загальною вартістю близько 2,5 млн грн. Частково це кошти обласного бюджету, частково спонсорська допомога господарства. Відтак у Бердянці на радість батькам і дітлахам працює затишний НВК на 40 малюків.

До навчання і отримання нових знань Іван Данилович ставиться з особливою повагою, сам отримав дві вищі освіти. Відтак за рахунок господарства навчає обдаровану молодь в училищах і вишах, докладає максимум зусиль, щоби молодь поверталася в рідне село.

«У мене на меті ще будівництво храму, — замріяно зізнається Іван Данилович. — Поки не знаю, як він називатиметься, але вже виразно представляю, як він виглядатиме!»

* * *

Іван Данилович користується заслуженою повагою далеко за межами району, тож отримав беззаперечну перемогу на останніх виборах до Харківської обласної ради. І це вже третя його каденція. Нині він — член постійної комісії з питань бюджету Харківської облради, голова правління Харківської обласної організації роботодавців у сфері АПК. Також І.Глянь має досвід депутатства трьох скликань у Зачепилівській районній раді. Тож йому присвоєні звання Почесний громадянин Харківської області, Почесний громадянин Зачепилівського району, він кавалер ордена «За заслуги» ІІІ ступеню, нагороджений медаллю «Слобожанська слава».

У сімейному житті Іван Данилович — люблячий батько і щасливий дідусь. Кохана дружина Ганна Михайлівна не лише дбайлива господиня, а й справжній фахівець-однодумець по роботі — вона юрист ПСП ім.Фрунзе.

У жодній справі Іван Глянь не терпить байдужості, тож на громадських посадах працює так само активно, як у власному господарстві. І ще він не любить робити прогнозів, лише переконаний:

«Ми багато зробили для розвитку і розквіту нашої незалежної держави! Ми працювали і працюватимемо день-у-день, аби зберегти село — колиску нашої нації, щоб зберегти Україну! І нехай свято 25-ї річниці Незалежності буде приводом не лише для гордості, а й для того, щоби ще наполегливіше працювати заради країни, заради наших дітей і онуків!»

 

Стати Агропрофі просто! Лише за кілька кліків!

Події:

Ціни на зернові: