Поштова адреса: 01135.  Київ-135, а/с 79. 
  Контактний телефон:  +38(044)227-93-55
  E-mail: info@agroprofi.com.ua 
             Передплатний індекс: 98990


Книги:

Топ переглядів за місяць:

ЧИ ДОВГО ТРИВАТИМЕ СОЛОДКЕ ЖИТТЯ УКРАЇНСЬКИХ ЦУКРОВАРІВ?
Повний текст у друкованій версії Одна із найстаріших галузей країни — цукрова, хочеться вірити,...
«СІГМА» ПРАЦЮЄ З МАРШАЛЬСЬКИМ ОПТИМІЗМОМ
Найкращим підтвердженням тому, що вітчизняна галузь свинарства продовжує стало працювати в...
НІШЕВІ КУЛЬТУРИ: ОСОБЛИВОСТІ ВИРОЩУВАННЯ БАТАТУ
Повний текст у друкованій версії Сьогодні ми продовжуємо публікацію матеріалів із Другої...
ЛЮДМИЛА АДАМЧУК: «РОЗВИТОК МОЖЛИВИЙ ЛИШЕ ЗА БАЖАННЯ ЖИТИ КРАЩЕ»
Висвітленню питання корпоративної соціальної відповідальності в агропромисловому комплексі наше...
ЖИМОЛОСТЬ — НАЙПЕРША ЛІТНЯ ЯГОДА
Повний текст у друкованій версії Продовжуємо публікацію матеріалів другої національної...

Наші партнери:

ВОЛОДИМИР КЛИМЕНКО: «ЗА ДЕСЯТЬ РОКІВ УКРАЇНА ЗМОЖЕ ВИРОБЛЯТИ 120 МЛН ТОНН ЗЕРНОВИХ»

Ми звикли, що Український зерновий конгрес відбувається в Києві наприкінці активного збирання врожаю, і його організатори (Українська зернова асоціація та інформаційне агентство «АПК-Інформ») приурочують відкриття до Всесвітнього дня продовольства — 16 жовтня. Та вже кілька років, окрім традиційної київської, зерновий конгрес почав проводити свої сесії у різних куточках світу — від Гонконгу до Вашингтону. Цього року конгрес збирався вже двічі — спершу в квітні зерновий саміт у Баку, а наприкінці червня — вже другий американський конгрес у Вашингтоні. Про результати роботи обох конгресів, перспективи розвитку вітчизняного зернового сектору та діяльність Української зернової асоціації з просування вітчизняної продукції на світових аграрних ринках, ми попросили розповісти президента УЗА Володимира Клименка.

 

Володимире Георгійовичу, розкажіть, будь ласка, читачам, чим запам'яталися Баку і Вашингтон?

— У Баку ми дуже плідно попрацювали: впродовж двох днів понад 120 учасників конгресу, що представляють близько 70 компаній, а також держструктури і галузеві організації з 18 країн світу, обговорили проблеми та перспективи світового та регіонального виробництва і торгівлі продукцією зернового та олійного комплексів, питання інтеграції ринків пшениці Південно-Кавказького і Причорноморського регіонів. Особливу увагу приділили Азербайджану та Грузії, розглянули також перспективи транскаспійського транспортного маршруту для аграрної продукції.

Зрозуміло, в рамках конгресу відбулася презентація можливостей українського АПК та ролі Азербайджану на світовому ринку овочів і фруктів, обговорення перспектив розвитку регіонального ринку сільгосптехніки й агрохімії. Фахівці отримали вичерпну інформацію щодо поточного стану та перспектив розвитку різних сегментів аграрного ринку держав Чорноморсько-Каспійського регіону, обмінялися думками щодо перспектив просування сільгосппродукції на зовнішні ринки, провели цілий ряд зустрічей для подальшого розвитку свого бізнесу.

Щодо Вашингтону, хочу нагадати, що одними з пріоритетних напрямків розвитку агросектору України залишаються реалізація експортного потенціалу та налагодження партнерських відносин з найбільшими учасниками агроринку для обміну досвідом впровадження сучасних технологій і механізмів розвитку галузі, а також просування української сільгосппродукції на світових ринках.

При цьому одним із основних стратегічних партнерів в сфері агропромислового виробництва для України є США. Особливе місце у формуванні партнерських відносин між нашими країнами показав вже перший Американсько-Український аграрний конгрес, який відбувся в березні 2015-го. Високі результати заходу сприяли ухваленню організаторами рішення про проведення другого такого конгресу в червні 2016 року.

У Вашингтоні зібралися понад 80 учасників, які представляли близько 60 компаній і організацій аграрного сектору, їх вітали організатори та почесні гості заходу, в числі яких були перший секретар економічної секції посольства України в США Костянтин Марчук, президент Американсько-Української Ділової Ради (USUBC) Морган Вільямс, менеджер з програм розвитку агробізнесу ІFC/World Bank Group Хайнц Штрубенхофф та інші.

Основними темами обговорення стали питання ролі і місця США та України в існуючих реаліях світового аграрного ринку, перспективи інвестування в АПК України, розвиток агрологістики в Україні, перспективи ринку біопалива в США та Україні та багато іншого.

Упевнений, що ІІ Американсько-Український аграрний конгрес також сприятиме подальшому розширенню успішно розпочатого діалогу і зміцненню ділових зв'язків між Україною і США, дозволить більш повно розкрити агропотенціал нашої країни. Ми представили американським партнерам результати проведених реформ, а також дали українським агрокомпаніям можливість отримати безцінний досвід як з організації та управління сільгоспвиробництвом, так і забезпечення якості агропродукції.

 

Баку, Вашингтон — які причини такої географічної розмаїтості?

— Я пам'ятаю, коли років зо 15 тому ми проводили перший такий конгрес у Єгипті, то учасники просто в коридорах підписували свої перші пробні контракти на поставку зерна до Єгипту — хто на п'ять, хто на десять тисяч тонн. З того часу мета наших конгресів незмінна — звести разом на одному майданчику вітчизняних експортерів із регіональними споживачами. Це робота на імідж України, бо колись ми взагалі не поставляли зерно на експорт, а нині географія поставок налічує більше 100 країн. Досягнуто це багато в чому і завдяки наполегливій роботі таких зернових конгресів. Їхня мета — постійно нагадувати споживачам у різних куточках світу про можливості українських аграріїв, відкривати нові ринки збуту.

Адже світовий ринок зернових високо конкурентний, і завоювати там свою нішу дуже непросто. Приміром, французи для того, щоби почати експорт свого зерна до того-таки Єгипту, разів зо п'ять поспіль проводили там виставки хліба, доводячи, що з французької пшениці можна пекти якісний хліб. У такий спосіб вони привчали потенційного покупця і просували свій товар на єгипетський ринок. Насправді це велетенська за обсягом і географією робота.

Приміром, аналог УЗА — Американська зернова рада має власних представників у понад сімдесяти країнах світу. У цілій низці головних країн-покупців збіжжя працює постійний офіс зернової ради. Щоб якісно займатися просуванням своєї продукції та нарощуванням експорту, в США чудово працює (сподіваюся, і ми колись до цього доживемо) державно-приватне партнерство: з одного боку бізнес дає певну суму зібраних внесків на утримання зернової ради, але і держава (Мінсільгосп) дає таку ж суму. Але дає не просто так, а на підтримку експорту. Кошти витрачаються на утримання існуючої мережі представництв та здійснення різного роду програм, у тому числі вивчення кон'юнктури регіональних ринків, аби вчасно відкрити у тій частині світу новий офіс для просування американського зерна.

У нас в Україні із цим поки що не склалося — наявних у бізнесу коштів недостатньо, щоб утримувати на постійній основі свої представництва у регіонах, де найбільше споживають імпортне зерно. Саме тому ми обрали таку форму роботи зі споживачами, як виїзні конгреси. Для їхнього проведення ми плідно співпрацюємо з українським МЗС, де створено раду експортерів. Наші посольства також надають активну допомогу у проведенні конгресів. Так було і в Баку, і в Парижі, і в Вашингтоні.

Часто проведенню конгресу передує ознайомчий візит і зустрічі з місцевими чиновниками та бізнесменами. Після бакинського конгресу відбувся такий тижневий візит до Японії, де я провів низку зустрічей із представниками японського МЗС, керівником парламентської групи Україна-Японія у їхньому парламенті, віце-президентом компанії Марубені — однієї з п'яти найбільших торгівельних компаній країни, керівником карантинної служби Японії та очільниками профільних асоціацій: комбікормової, свиноводів, виробників курятини та яєць.

На всіх рівнях відчувалася щира зацікавленість українськими зерновими справами. Чому для нас важлива Японія? Бо це один з найбільших імпортерів зерна у світі. Я на всіх зустрічах нахвалював українську продукцію як вільну від ГМО, проте в Японії (на відміну від Китаю) проблемі ГМО не приділяють ніякої уваги, й японці залюбки купують ГМ-кукурудзу та ГМ-сою.

 

Якщо подивитися на географію наших зернових конгресів, можна виявити одну закономірність — вони проводяться у країнах, що можуть стати споживачами українського збіжжя. Тому не викликає питань проведення таких форумів у Гонконзі, ПАР, Азербайджані чи Японії. Проте конгреси проводилися також в Європі (Франції) та цілих два — у Сполучених Штатах. Готуєте й туди експансію?

— Говорити про серйозний аграрний експорт до США чи Франції наразі не доводиться (хоча, приміром, український мед там іде «на ура»). Проте зерно ми туди поставляти точно не будемо — вони й самі його експортують. Але! В Україні наразі вдвічі менша врожайність пшениці, ніж у Франції, а сої і кукурудзи — ніж у США. Тому ми повинні вчитися, переймати досвід і технології, аби досягти такої ж урожайності в Україні. Ми вже й так дечого досягли — адже ще 10 років тому мали валовий збір на рівні 30 млн тонн, а нині — 60 млн тонн. Завданням найближчого десятиліття є подвоєння врожайності основних зернових та зернобобових культур.

Аби досягти такого результату потрібно подивитися, як його досягають у Франції та США. Саме тому ми провели конгрес у Парижі і вже двічі — у США. Втім, для якісної роботи на міжнародній арені потрібна допомога держави — ефективне приватно-державне партнерство. Повинні співпрацювати на двосторонній основі бізнесмени, громадські організації зернового сектору і держава. Найбільш оптимальною формою співпраці є підписання двосторонніх угод у галузі сільського господарства. З Європейським Союзом договірна база у нас є у вигляді Асоціації та Зони вільної торгівлі. А от зі Сполученими Штатами подібного документу не існує, і цю прогалину (принаймні, в аграрній сфері) ми намагаємося заповнити.

Українська зернова асоціація за сприяння Мінагрополітики розробила проект міждержавного договору Україна-США і передали його заступнику міністра сільського господарства Сполучених Штатів Америки. Вважаю, що для України дуже важливо мати такий договір в галузі сільського господарства з провідною аграрною державою. Бо, попри давню і плідну роботу американських компаній на українському аграрному ринку, на рівні держав договірна база відсутня як така. Ну не можна ж всерйоз розглядати документ на одну сторіночку та ще й укладений аж 1994 року. Це абсолютно не відповідає нинішньому рівню наших відносин та ролі і місцю України на світовому зерновому ринку.

Мета цього договору — створити надійну парасольку для американського бізнесу, котрий працює на нашому ринку. Десь навесні наступного року плануємо провести третій зерновий конгрес у Сполучених Штатах. Плекаю надію, що в рамках його роботи і відбудеться підписання договору. Це надзвичайно важливо, бо нам потрібні американські інвестиції та технології, насіннєві заводи тощо. Подібний рамковий договір 2012 року вже укладено між США та Китаєм. Документ скріпили своїми підписами міністри сільського господарства обох країн. Пройшло всього чотири роки, і до договору вже існує 16 додатків, бо життя не стоїть на місці.

 

Від питань міжнародних повернімося до справ внутрішніх: 1 липня у наших зерновиробників закінчився черговий маркетинговий рік. Про які результати можемо говорити?

— З 2011 року за нашої ініціативи було створено міжнародну робочу групу, котра на постійній основі щомісяця підбиває баланс зерна в країні. Є така група аналітиків і в УЗА, бо коли мова йде про обсяги, важливо щоб і у держави, і у бізнесу цифри були однаково точними. Цього року (і ми повністю згодні в цьому з Мінагрополітики) — експорт склав близько 40 млн тонн у зерновому еквіваленті. Це новий абсолютний рекорд за всі роки незалежності. Відрадно, що хороші результати з експорту також і у наших борошномелів.

Рекорд став можливим і через те, що відмінно спрацювала вся експортна інфраструктура, за що особлива вдячність колишньому міністру агрополітики Олексію Павленку. За час роботи його команди нам вдалося багато зробити в плані дерегуляції, яка і стала запорукою нового рекорду. Саме завдяки дерегуляції нам вдалося на 2,5 млн тонн перевершити минулорічний рекорд. Раніше були колосальні простої на залізниці та в автоперевізників, котрі вже завантаженими чекали оформлення документів — сертифікат якості та карантинний сертифікат. Сама технологія була побудована таким чином, що спершу потрібно було завантажити транспортний засіб, потім він кілька діб простоював, бо з нього брали зразки, везли кудись в обласну лабораторію на аналіз.

Загалом процедура на законних підставах могла тривати до п'яти діб, що в підсумку призводило до величезних простоїв. А якщо дефіцитний транспорт стоїть — як можна здійснювати рекордний експорт? Дерегуляція прибрала штучні перепони у вигляді нікому не потрібних сертифікатів, і лише за рахунок цього оборот зерновозів на «Укрзалізниці» скоротився з дванадцяти до восьми діб. А це значить, що один і той самий вагон зміг перевезти у півтора разу більше зерна.

 

Що скажете про розбудову вітчизняної інфраструктури для експорту збіжжя?

— На зерновому конгресі в США я сказав, що Україна за 10 років може подвоїти виробництво зернових, якщо збільшить урожайність. Передумови для цього є, адже у деяких господарств вона вже вища, ніж у Сполучених Штатах. Це можна зробити, але потрібні гроші і технології. Дехто не вірить у наші можливості і вважає, що подвоїти валове виробництво ми зможемо лише до 2050 року. Проте коли я 10 років тому казав, що ми подвоїмо виробництво зернових, також усі сміялися — а нині це реальність. Мені й зараз дорікають, що я оптиміст, навіть мрійник, якщо вірю у 120 млн тонн зернових. На це я можу лише відповісти, що мені приємно бути в одній компанії з такими мрійниками як Бунге, Noble, «НІБУЛОН» та багатьма іншими.

У березні ми відкривали новий термінал Noble Agri, а по суті COFCO AGRI, бо фірму Noble Agri викупили китайці. Так от, на відкритті терміналу третина присутніх були з Китаю, в тому числі і посол Китаю в Україні. Можна зробити висновок, що Китай міцно вкорінюється на нашій території.

Поява Китаю — дуже важлива подія, котру ми наразі ще не оцінили по-справжньому. Для нас це дуже цікавий ринок збуту — споживачів там багато й їхній добробут зростає. Те саме стосується Індії і Пакистану. Там, де багато споживачів — це мають бути наші ринки, і ми маємо там проявляти велику активність. Ми успішно працюємо з Північною Африкою та Євросоюзом. Якби в УЗА були такі бюджети, як в Зерновій раді США, я би, в першу чергу, відкрив представництво в Китаї, Індії, Єгипті, Індонезії, Японії, Південній Кореї тощо.

У червні відкрився новий термінал фірми Бунге, а на початку липня перше зерно прийняв річковий термінал «НІБУЛОНу» у Вознесенську на Південному Бузі. Колосальна робота Олексія Вадатурського по відновленню судноплавства Південним Бугом заслуговує окремої шани, а побудова там зернових терміналів робить річку повноцінною транспортною артерією півдня України.

Ще до побудови цих трьох терміналів ми могли щорічно перевалювати 50 млн тонн зерна, так що потужностей ніби з надлишком. Проте одні міжнародні компанії будують ще, вкладаючи в ці проекти великі кошти, а інші — запекло конкурують за місце в порту, бо також хочуть будувати зернові термінали. Дійшло до того, що через дефіцит місць розробляються плани розбудови Очаківського порту. Невже вони роблять це без серйозних обрахунків? Насправді це — лакмусовий папірець: будуючи термінали, трейдери зі світовим ім'ям засвідчують довіру до українського виробника, впевненість у його перспективі. Бо бізнес таких помилок не робить, та ще й у масовому порядку. Висновок простий — світові компанії вірять, що ми обсяги виробництва подвоїмо, й їхні потужності не простоюватимуть.

 

Щоб не бути мрійником, треба пояснити, за рахунок яких чинників подвоєння зерновиробництва стане можливим у такий короткий термін.

— Я вважаю, що наше ставлення до виробництва ГМ-культур безвідповідальне. Бо у нас 2008 року прийнято закон, відповідно до якого ГМ-культури вирощувати не можна. Закон ухвалено на попередній хвилі вступу України до ЄС, коли ми всіляко намагалися сподобатися європейцям і перестаралися — адже деякі країни ЄС самі використовують ГМО. Через постійні суперечки між членами Євросоюзу з цього приводу, у Брюсселі ухвалили «Соломонове рішення»: кожна країна ЄС сама визначає, якою мірою вона використовує ГМО. Так що заборони на ГМО в Євросоюзі немає. У Сполучених Штатах вирощується 70% ГМ-кукурудзи і 95% ГМ-сої.

Тому коли ми ставимо собі за мету двократне збільшення врожаю впродовж 10 років, потрібно ухвалити рішення про використання ГМ-культур. Перший крок — як в ЄС, тобто автоматично дозволити застосування всіх культур, котрі пройшли там дослідження й отримали відповідні дозволи. Ці сорти повинні вільно працювати на нашій території. Другий крок — дозволити використання кращих сортів, котрі вирощуються в США. Це дасть подвоєння врожайності.

Адже нині там працюють сорти кукурудзи, котрі дають по 20 тонн з га та розробляються сорти, здатні давати по 30 тонн, причому це посухостійкі сорти, що особливо актуально для України.

Тому всі розмови про те, що ГМ-культурами займатися не потрібно, що розвиток передових технологій — це не наш шлях, я вважаю абсолютно ущербними. Тим більше, що попри заборону, ГМ-кульутри у нас вирощують, але старанно роблять вигляд, що їх не існує.

Зрозумійте — курс на ГМО зовсім не свідчить, що ми хочемо перекреслити органічне землеробство. Якщо є бажаючі цим займатися й у них є ринки збуту, де можна продавати значно дорожчу органічну продукцію — чи всередині країни, чи на експорт — будь ласка! Проте наразі ефективність сільського господарства і доходи фермерів залежать від того, будуть вони працювати з ГМО чи не будуть.

Якщо не будуть — ми відстанемо від прогресу і втратимо свою нішу на ринках. Бо нині всього чотири країни — Аргентина, Бразилія, Уругвай та Парагвай — здійснюють 40% усього світового експорту продовольства. Всі вони працюють за американськими ГМО-технологіями, котрі забезпечили їм потужну кормову базу для тваринництва, а за рахунок біоетанолу вони вирішують енергетичні проблеми своїх країн.

Чи маємо ми право закривати очі на те, що чотири країни Південної Америки, котрі і так посіли 40% ринку, продовжують нарощувати виробництво? У тій же Аргентині відмінили мито на експорт, котре довгий час не давало «дихати» тамтешнім виробникам. Якщо ми і далі будемо поводитися з ГМ-культурами, як вередлива дівка на виданні, котра женихами перебирає, то ми так постаріємо, що заміж ніхто і не візьме.

Я виступаю за те, щоб ГМ-кукурудза і ГМ-соя були дозволені в Україні, як у США. Я виступаю за те, щоб Україна виробляла біоетанол. Бо останнім часом під впливом ейфорії від електромобілів дехто почав казати, що біоетанол вже не актуальний. Дурниці. У США виробництво біоетанолу зростає, б'ючи рекорди місяць від місяця.

Для тих, хто каже, що ми будемо кукурудзу на паливо переводити, хочеться нагадати, що з однієї тонни кукурудзи виробляється не просто біоетенол: 40% — це високоякісні білкові корми, 10% — сировина для парфумерної промисловості, ще 10% — сировина для медичних препаратів і лише решта 40% — це паливо.

Так само неправда те, що за нинішньої ціни на нафту біоетенол можливо застосовувати лише на умовах дотації. Немає ніяких дотацій біоетенолу у Штатах, хоча там бензин дешевший, ніж в Україні, а ціна на кукурудзу — така ж, як і в нас. Єдине, що стимулює тамтешню біоетанольну промисловість — це обов'язковість додавання 10% біоетанолу до звичайного бензину. Чи може Україна дозволити собі додавати до бензину 10% біоетанолу? Звісно, може — це навіть не потребує якоїсь модифікації автомобільних двигунів. Потрібно лише проявити політичну волю й ухвалити відповідне рішення.

А то багаті Сполучені Штати 120 млн тонн ГМ-кукурудзи вирощують і переробляють її на корми та біоетанол, а бідна Україна в цей час за валюту імпортує 4 млн тонн світлих нафтопродуктів, переважно з країни-агресора — Росії (хоча формально 70% з Білорусі і лише 30% — з РФ).

Треба йти шляхом розвитку США: дозволити ГМ-культури й ухвалити закон про біоетанол. Буде закон — почнуть додавати біоетанол до пального, з'явиться попит — прийдуть інвестори (ті самі американці) і побудують надсучасні заводи. Буде і переробка, і товари з доданою вартістю, і подолання енергетичної залежності. Біоетенол можна не лише використовувати всередині країни, але і спокійно експортувати до Євросоюзу.

Навіть зараз в України є квота на біоетенол обсягом 100 тис. тонн, котру ми не можемо «освоїти», а в подальшому можна переглянути її у бік збільшення чи взагалі відмінити в обмін на відміну акцизу на ввезення з Європи автомобілів, котрі працюють на біоетанолі та електроенергії. Нас цікавить екологія і збереження довкілля. Так може розвинутися ціла нова галузь промисловості — особливо якщо український автопром замість захищатися акцизами почне виробляти двигуни під біоетанол.

Перевалка — це останній етап на шляху зерна на експорт. Але щоб воно золотою рікою потекло у трюми кораблів, його спершу потрібно до порту довезти. І тут гостро постає питання транспортної інфраструктури зернового експорту.

 

Чи є позитивні сигнали для агробізнесу з боку виконавчої влади у цьому питанні?

— Я 15 років спілкуюся з чиновниками міністерства транспорту (нині ці функції покладено на Мінінфраструктури — прим. ред.), й у мене складається враження, що вони живуть самі по собі, а економіка України — сама по собі. Яскравий приклад: прийшов черговий новий міністр — з чого він розпочинає свою діяльність? З гучних заяв про те, що по всій країні будуть розміщені вагові комплекси: «Ми не дамо вбивати наші дороги». Здавалося б, усе правильно, проте чи розуміє пан міністр, що зупинка перевезення зерна автотранспортом і зрив експорту буде на його особистій совісті?

А якщо допустити, що вантажоперевізники вдвічі зменшать навантаження автомобілів, це не лише здорожить перевезення: треба буде вдвічі більше автомобілів, отже і черги в портах стануть багатокілометровими, бо автоприймальні пункти на терміналах повинні будуть обробити вдвічі більше одиниць техніки, лаборанти — вдвічі більше аналізів взяти і так далі.

Нові очільники Мінінфраструктури цього, вочевидь, не розуміють. А відносно спокійна реакція аграрної спільноти пояснюється тим, що вся ця катавасія відбувається на фініші зернового сезону.

Загалом ситуація не нова: два попередники пана Омеляна на посту міністра вже грозилися, що за EUR50 млн закуплять 50 вагових комплексів, встановлять їх на дорогах й у них «миша не прослизне». Коли на нараді в міністерстві я довів до їхнього відома, що своїми непродуманими діями вони зривають експортні контракти і зерновий експорт взагалі, їх запал згас. У міністерстві усвідомили всі наслідки своїх ініціатив, і ваговий контроль не запроваджували.

Зрозумійте, ми не проти збереження автошляхів — їх плачевний стан нам відомий, як нікому. Проте якби міністр транспорту дійсно вболівав за українські дороги, то перш ніж запроваджувати обмеження, він потурбувався би про створення альтернативи автоперевезенням. По-перше, відмінив би будь-які податки, тарифи, збори і платежі на перевезення річковим транспортом (шлюзування, розведення мостів, лоцманське проведення тощо). Вони, як мінімум, безглузді, а, як максимум, — шкідливі. Бо і держава на них не розбагатіє через мізерність перевезень, і перевезення не розвиваються через неконкурентність по тарифах.

Чому в турецькій Анталії масово будувалися комфортабельні готелі? Бо уряд на 15 років скасував для них оподаткування. Лозунг був простий: будуйте, вкладайте кошти, а податки почнете платити потім, коли розбагатієте. Що заважає звільнити від будь-яких платежів наші річкові перевезення? Тоді і флот почнуть будувати, й інфраструктура по берегах виросте, і вантажі везтимуть не лише зернові. А вже як все це буде зроблено — можна й оподатковувати.

А то і 19 млрд грн на ремонт доріг у нас є, і EUR50 млн є на вагові комплекси — знайдемо, а 30 млн грн на днопоглиблення Дніпра вже п'ять років знайти не можуть. Хочеться запитати: у вас що, з арифметикою погано? Невже з 19 млрд грн не можна виділити 30 млн грн (0,16%!) і довести нарешті річкові перевезення до логічного завершення?!

Раніше зерно на експорт возили виключно залізницею. Сьогодні 36% — автомобільним транспортом. Чому «Укрзалізниця» так здала свої позиції, що нині автотранспортом возять зерно за 500-600 км? Тому що вагонів не вистачає. Попри збільшення обігу зерновозів, їх все одно потрібно будувати, бо останній вагон із тих, що нині возять зерно, побудований 1993 року. Звісно, що вони зношуються, й як би їх не ремонтували, а скоро всі вони вийдуть з експлуатації. Так що вагонний парк оновлювати потрібно, бо за даними Світового банку за сім років в Україні не залишиться жодного вагона-зерновоза. От якби з тих 19 млрд грн та закупити 2,5 тис. вагонів-зерновозів, адже у нас два вагонобудівні заводи простоюють.

Так, дороги потрібно ремонтувати і з перевагою автомобілів слід боротися. Але заборона — примітивне рішення некомпетентних осіб. Ви перш ніж забороняти, запропонуйте дієву альтернативу і разом з бізнес-спільнотою знайдіть шляхи виходу з транспортної кризи. Я думаю, що весь цей комплекс проблем ми детально обговоримо з керівництвом Мінінфраструктури та «Укрзалізниці» на традиційній нараді у середині липня, коли стартує новий зерновий сезон.

 

Що, на Вашу думку, буде з урожаєм? Погода ніби не підвела?

— Прогноз Мінсільгоспу США накреслює нам по трьох основних зернових культурах 58,5 млн тонн. Погода дійсно допомогла, хоча подекуди зайва волога призводить до фузаріозу. Новий рекорд експорту можливо і не встановимо, проте мільйонів 35 проекспортуємо заввиграшки, так що роботи вистачить усім.

 

Стати Агропрофі просто! Лише за кілька кліків!

Події:

Ціни на зернові: