Статті

«МІЙ ОФІС ТАМ, ДЕ Я ТЕПЕР»

Так окреслює рамки свого робочого дня генеральний директор ТОВ «Хмільницьке» агропромхолдингу АСТАРТА, Заслужений працівник сільського господарства України (2012 р.) Євген Миколайович Звєрков. «Сьогодні, коли в усіх є мобільні телефони, я завжди на зв'язку, — пояснює він. — Я не можу вимкнути телефон або не відповісти на дзвінок, о котрій би порі людина не телефонувала. Бо проблеми не можуть чекати, їх краще вирішити, поки вони ще не перетворилися на сніговий ком». Мабуть, дається взнаки попередній досвід роботи в районі і набутий останніми роками в АСТАРТІ. Крім керівництва господарством, яке потребує повсякчасної уваги, Євген Звєрков є депутатом Вінницької обласної ради та головою райагрооб'єднання «Хмільницька рада сільгосптоваровиробників».

Створення астартівського ТОВ «Хмільницьке» розпочалося традиційно для українського сільського господарства — зі Жданівського цукрового заводу, довкола якого для успішної роботи слід було створити сировинну зону. Так розбудовувалася вся вітчизняна цукрова промисловість понад півтора століття тому. Вінниччина повсякчас була регіоном найбільшої концентрації цукрових заводів, за радянських часів їх тут працювало 39, а наразі залишилося 9, із яких працюють лише 6.

«Можна сказати, що доля виявилася прихильною до нашого заводу, — розповідає голова профкому (який разом із традиціями підприємства перейшов у спадок до ТОВ «Хмільницьке»), член президії Вінницької облпрофспілки Іван Кайтанович Лозінський. — Стара цукроварня, заснована 1852 року, за свою довгу історію перетворившись на завод, не працювала лише під час фашистської окупації. Після реконструкції 1961-го почали переробляти 2 тис. тонн цукрових буряків на добу, і завод продовжували вдосконалювати. Та ми не витримали буремних років становлення незалежності, і 2002-го суд визнав завод банкрутом. І були би нас порізали, як зробили з більшістю заводів ті пройдохи-інвестори, якби не АСТАРТА. Так, Жданівський цукрозавод, дякувати долі, отримав нове життя: наш цукор визнано найкращим в Україні, продукція відповідає європейським стандартам якості».

Очолює завод досвідчений цукровик Володимир Афанасійович Омельченко, який має за плечима понад 40 років роботи в галузі, а на рідному підприємстві працює з 1982-го. Запорукою успіху, на його думку, є насамперед прагнення колективу працювати і розвивати підприємство. У перші декілька років АСТАРТА на чолі з Віктором Петровичем Іванчиком не поспішала вкладати значні кошти в модернізацію підприємства, бо, відверто кажучи, були в області і кращі заводи. Однак працівники, згуртовані довкола Жданівського цукрового, і селяни, які прагнули працювати в компанії і співпрацювати з нею, довели спроможність відроджувати старі виробництва і створювати нові. Відтак 2012-го АСТАРТОЮ було проведено суттєву реконструкцію заводу, в результаті якої потужність переробки зросла до 3 тис. тонн цукросировини на добу. Останніми роками збільшилися посівні площі в «Хмільницькому», суттєво зросла врожайність буряків та їхня цукристість. Змогла агрокомпанія налагодити співпрацю з довколишніми сільгосппідприємствами і фермерськими господарствами щодо вирощування ними сировини.

2014 року завод переробив рекордну за свою історію кількість буряків — 434 тис. тонн. Цьогоріч мають переробити 424 тис. тонн солодких коренів, збільшивши добову переробку до 3,5 тис. тонн, і з нижчою собівартістю виробити більше 61 тис. тонн цукру найвищої якості.

* * *

Для належного зберігання зерна у Хмільнику 2010 року було введено в експлуатацію першу чергу елеваторного комплексу товариства, розповідає директор ВП «Хмільницьке» Михайло Іванович Меть. Логістичну складову врахували відразу, тому збудували елеватор на території колишніх приміщень шовкорадгоспу, куди вже було прокладено залізничну гілку.

Разом зі збільшенням площ орендованих земель і зростанням урожайності збільшилася в рази кількість зерна, тому постала необхідність нарощувати обсяги його зберігання і швидкість сушіння. Тож два роки тому тут поставили дві потужні сушарки, збільшивши об'єми сушіння до 2,5 тис. тонн збіжжя на добу, та 6 силосів — чотири для накопичення вологого зерна і два для його охолодження після сушарок.

Зараз завершується будівництво фундаментів під силоси виробництва Карлівського машинобудівного заводу, й обсяг разового зберігання до початку жнив має поступово збільшитися на 62 тис. тонн — загальна потужність комплексу дещо перевищуватиме 80 тис. тонн зерна одночасного зберігання.

* * *

Організатор товариства і його беззмінний керівник — Євген Миколайович Звєрков народився в с.Дібрівка Хмільницького району 23 серпня 1951 року.

Світлої пам'яті тато, Микола Іванович Звєрков, на все життя залишився для сина зразком справедливості і людяності. Микола Іванович артилеристом пройшов усю війну, повернувся гвардії капітаном із сімома бойовими орденами і численними медалями за бойові подвиги. Працював у сільській раді, потім у районному підприємстві міспрому при залізниці. Та далася взнаки отримана на війні хвороба, через яку дуже рано, влітку 1959 року, не витримавши операції, Микола Іванович Звєрков пішов із життя. Можна сказати, що свою життєву силу він залишив молодшому братові, Єфрему Івановичу Звєркову, також фронтовику, який прожив більше 90 років, був визнаним майстром живопису — Народним художником СРСР, лауреатом численних державних премій.

Смерть батька для маленького Євгена стала невиправною втратою, справжнім потрясінням. Батько вчив сина справедливості, розсудливості і принциповості, а от мудрість і вміння розуміти людей прививала хлопчикові бабуся Анна Петрівна, мамина мама. Вона прожила довге (92 роки) і дуже складне життя: сповна вхопила горя як дочка куркуля, її чоловіка забрали енкаведисти 1939-го, і по сьогодні про нього нічого невідомо, з п'ятьох дітей троє синів загинули на фронті. Залишилися лише донька, мама Євгена, і менший син Михайло, якого 1959 року пограбували на вокзалі і кинули під поїзд.

Мама Євгена, Надія Григорівна, була місцевою — родом із Дібрівки, працювала в колгоспі ланковою, а в останні роки санітаркою на фельдшерському пункті. Після смерті чоловіка вона самотужки підняла на ноги двох дітей — старшого Євгена і молодшу Людочку. У хмільницькій школі Євген вчився добре і хотів іти в 9-й клас, але мама, яка приховувала від усіх невиліковну хворобу, наполягала на тому, щоб її син будь що отримав освіту. «Ми з Людочкою тут остаємося, а ти, синку, їдь учитися. Бо без освіти чоловікові не можна», — казала вона. Хлопчик погодився. Але своє майбутнє пов'язував лише зі Жданівським цукрозаводом і не хотів їхати далеко від дому, тому за пропозицією рідного дядька вступив до Львівського технікуму харчової промисловості. Сорокап'ятирічною матуся пішла за межу, 1967 року, коли Євген не встиг закінчити навіть першого курсу навчального закладу.

Технікум Євген Звєрков закінчив 1969 року і розпочав трудову діяльність слюсарем-теплотехніком на Хмільницькому заводі продтоварів. Активіст і організатор, він жваво включився в комсомольську роботу, і через рік його перевели до райкому комсомолу, де від інструктора Євген Миколайович виріс до першого секретаря, яким залишався впродовж п'яти років. А 1979-го повернувся на завод продтоварів уже на посаду заступника директора. «В партію мене не тягнуло, хоча мав іти, — зізнається Євген Миколайович. — Хотілося працювати на виробництві. До того ж ми з Аллою одружилися. Я 1975-го року закінчив заочно Хмельницький технологічний інститут побутового обслуговування за фахом інженер-механік».

Вже 1980-го Євген Звєрков перейшов головним інженером до Хмільницького районного комбінату побуту, який згодом і очолив. Потім, уже за часів незалежності, була робота на посаді першого заступника голови Хмільницької райдержадміністрації.

З дружиною Аллою Едуардівною вони виховали дочку Інну і сина Олега, наразі вже мають четверо онуків.

«На посаді першого заступника голови райдержадміністрації я тривалий час курирував економіку і промисловість району, у тому числі Жданівського цукрового заводу, якому не вистачало сировини, бо буряки селяни розвозили по п'яти навколишніх заводах. Однак недолугі інвестори довели підприємство до банкрутства. Після постанови суду на конкурсі з продажу цілісного майнового комплексу 9 січня 2003 року завод придбала АСТАРТА, яка була серед головних його кредиторів. Таким чином Жданівка стала четвертим цукровим заводом компанії».

Але землі довкола заводу, розбазарювання якої і стало головною метою попередніх інвесторів, вже не було. Відтак Євген Миколайович, якого 2005-го звільнили з роботи в РДА через «революційну доцільність», почав поступово об'єднувати агровиробників заради забезпечення підприємства сировиною. Першими доєдналися села Маркуші, Білий рукав, Торчин, Сулківка.

ТОВ «Хмільницьке» з центральною садибою у с. Жданівка ввійшло до складу агропромхолдингу АСТАРТА 2009 року. На час створення земельний банк агрофірми був близько 21,6 тис. га, нині ж господарство орендує 33 тис. га у Вінницькій, Житомирській та Хмельницькій областях. Товариство складається з 18 виробничих підрозділів, у тому числі Жданівського цукрового заводу і Хмільницького елеватора.

Пріоритетним напрямком товариства у рільництві є вирощування цукрових буряків, а також ранніх зернових, сої, кукурудзи і кормових культур для забезпечення потреб тваринництва. У всіх господарствах, які утримували ферми, тваринництво збережене, проведено повну реконструкцію приміщень. Товариство продовжує працювати над нарощуванням поголів'я і збільшенням продуктивності. Наразі в 9 виробничих підрозділах утримується понад 2,5 тис. ВРХ, із яких 1600 корів. Середньорічний надій на корову 2015-го перевищив 6,5 тис. л молока.

У господарстві працює понад 1,5 тис. робітників, яким забезпечено повний соцпакет АСТАРТИ.

Під урожай 2016 року в «Хмільницькому» добре перезимували майже 7,5 тис. га озимої пшениці. Збільшено на 1,5 тис. га порівняно з минулим роком посіви цукрових буряків до 6,5 тис. га, посіяно 7,2 тис. га кукурудзи, близько 8,5 тис. га сої і 2,3 тис. га соняшнику, решта — кормові культури.

«Сільському господарству мене життя навчило, — зізнається Євген Звєрков, — і те, що я постійно працюю в районі: в комсомолі був членом бюро райкому, відповідав за село, коли працював у побуті, то треба було, щоб у кожному селі були побутові майстерні, точки обслуговування, приймальні пункти тощо.

У мене були достойні вчителі — Володимир Тадейович Вільчинський, Герой Соцпраці, голова колгоспу «Дружба» упродовж 40 років в Уланові, який цього року відзначив 85-річчя, і його попередник, також Герой Соцпраці Мечеслав Дмитрович Білоус. Продовжую вчитися у Анатолія Тодосовича Горобця, мого сусіда, який 36 років головував у колгоспі ім. Леніна у с. Березна, він відзначатиме 15 листопада своє 80-річчя. Поруч зі мною працюють чимало фахівців, у багатьох із них, навіть молодших за мене, можна вчитися і вчитися».

В АСТАРТІ, наполягає наш співрозмовник, кожен ладен підставити плече одне одному, і це дуже важливо.

«Найбільше задоволення отримую від роботи. Останні 12 років прокидаюся о 5-й годині ранку, — розповідає Євген Миколайович. — Роботу планую. Насамперед, зустріч зі спеціалістами, так звана п'ятихвилинка. Я не прихильник волюнтаризму, крику і прочуханок. Я все життя намагався підбирати такий колектив, щоби людина не просто була фахово грамотною, а й відчувала свою відповідальність за те, щоби роботу було виконано своєчасно, якісно і добросовісно. Керівники наших виробничих підрозділів і головні спеціалісти збираються раз на місяць для підбиття підсумків роботи. Поточні питання вирішуємо в телефонному режимі.

Далі починається «текучка», у тому числі розв'язання поточних питань з представниками держорганів і місцевих громад, прийом великої кількості людей, адже господарство присутнє в п'яти районах трьох областей України».

Голова «Хмільницького» звик довіряти людям: «Я, звичайно, контролюю, але переважно довіряю фахівцям. Насамперед це стосується головного агронома, ним працює Олександр Володимирович Шмаль, досвідчений фахівець, здатний ухвалювати вірні рішення і переконувати у своїй правоті, що доводить восени врожай на полях. Головний інженер — загартований життям Руслан Олександрович Мельник, який згуртував довкола себе колектив переважно молодих і перспективних інженерів. Заступник гендиректора з тваринництва — дуже грамотна і відповідальна людина, яка свого часу працювала з Вільчинським, — Григорій Володимирович Доброгівський.

Головний зоотехнік Ольга Григорівна Зюзько — молода й енергійна людина, розумний і грамотний спеціаліст, відповідальна. У тандемі з чоловіком, Романом Олександровичем Беркічем — головним ветеринарним лікарем господарства, вони злагоджено працюють, доповнюючи один одного.

Фінансовий директор Ігор Тимофійович Ваколюк — достойний спеціаліст, який упродовж трьох років поспіль визнається АСТАРТОЮ кращим фінансовим директором серед агрофірм холдингу».

* * *

Як розповідає заступник гендиректора з соціальних питань Петро Володимирович Сидоренко, від першого дня роботи «Хмільницьке» впроваджує програми соціального партнерства та благодійництва. Так продовжуються життєствердні традиції АСТАРТИ щодо корпоративної соціальної відповідальності бізнесу. Відтак, у зоні виробничої діяльності агрокомпанії на 2013-2016 роки розроблено і впроваджуються три основні програми: «Переведення шкіл на твердопаливні котли», «Здорова дитина — багата країна», яка включає заміну вікон на енергозберігаючі в усіх школах, облаштування внутрішніх вбиралень з бурінням свердловин і прокладанням водогонів до їдалень і вбиралень, проведенням каналізації, а також «Програма розвитку та підтримки сільської медицини», яка забезпечує підтримку ФАПів і сімейних амбулаторій. На орендованих товариством землях розташовано 23 школи і 17 дитсадочків, і програму по заміні вікон виконано вже на 90%. Лише для перших шести шкіл за твердопаливні котли, із якими вони вже цьогоріч зимували, сплачено 1,2 млн грн.

Згідно з проектом соціального партнерства у господарстві налагодили тісну співпрацю і порозуміння з кожною з 27 сільських громад у місцях своєї присутності. Лише торік загальний бюджет соціального партнерства перевищив 3,6 млн грн, поточного року заплановано витратити 3,8 мільйона.

У Качанівці, де господарство орендує близько 2 тис. га землі і де розташований його чималий мехзагін, зроблено капітальний ремонт школи, яка визнана кращою в районі, там же будується сучасний центр родинного дозвілля для сільського населення. Товариство гідно облаштувало Жданівку — селище цукрового заводу, завершили зведення радянського довгобуду — храму на честь Почаївської ікони Божої Матері, який було освячено 2012 року.

У всіх навчальних закладах у місцях присутності щороку під час літніх канікул товариством проводиться поточний ремонт. Активно підтримується культура і спорт. Приміром, у виробничих підрозділах діє три футбольні команди, одна з яких цьогоріч виграла кубок Хмільницького району; в Любарському районі на Житомирщині підтримують юнацьку спортивну школу.

У сучасній історії України АСТАРТА вже встигла зарекомендувати себе як надійний соціальний партнер. І її підрозділ — ТОВ «Хмільницьке» — не виключення. Тут справами доводять гасла давніх традицій.

 

© 2018 ТОВ "Агромедіа-Про"