Статті

ЗАОХОЧУЄМО НЕМАЛЕНЬКИЙ МАЛИЙ БІЗНЕС

Малий та середній бізнес є запорукою створення середнього класу в Україні, який, своєю чергою, буде гарантом демократії і ринкової економіки в країні. Справа в тому, що приватник — не найманий працівник, і тому він умотивований отримувати прибуток від власного господарства, а простіше — прожиток собі і своїй родині. А для людей, які люблять землю і розуміють, що таке приватна власність, це крім іншого важливий фактор їхнього самоствердження.

Ще 306 року до н.е. Аристотель у своїй праці «Політика» писав, що найкраще політичне суспільство формується з громадян середнього класу, і саме та держава буде добре управлятися, в якій середній клас складає більшість населення, адже розбіжності і протистояння в суспільстві там будуть найменш вірогідні, де середній клас великий. Багато сучасних дослідників солідарні з Аристотелем і також вважають наявність численного середнього класу запорукою економічного розвитку, стабільності і демократії.

Господарства населення, до яких належать і особисті селянські господарства (ОСГ), утримали продовольчу безпеку у період розвалу колгоспно-радгоспного ладу. І досі їхнє значення як годувальників незмінне — вони виробляють більш трудомісткі та менш доходні види сільгосппродукції, зокрема: овочів — близько 85%, молока — до 80%, яловичини — 75%, свинини — 60%. В Україні 334 тисячі господарств утримують дві або більше корів, 24 тис. із них — 4 і більше. Проте все це добро забезпечується у печерний спосіб — за рахунок ручної праці, а належних каналів збуту виробленої господарствами населення продукції в Україні поки не сформовано.

Високотехнологічне і таке ж високопродуктивне вітчизняне агровиробництво зосередилося передовсім на рослинництві, яке дає найшвидшу віддачу та потребує до того ж мінімум робочих рук. Куди подітися решті селян, ніхто не думав, а що сільська інфраструктура стрімко деградувала, то безробіття з усіма його негативними соціальними наслідками (бідністю, алкоголізмом та злочинністю) стало супутником сільського життя.

Держава продовжує вважати, що крупні агровиробники забезпечать експортний напрямок сектору АПК, а дрібні і середні — наситять продовольством внутрішній ринок. Ми кинули особисті селянські господарства на самоплив, тоді як як політика європейських держав спрямована саме на розвиток підприємництва на селі як основи розвитку громад. Та час вже нам виправляти свою помилку.

Особистіселянські господарства

Одна з бід України та її ганьба — це умови життя в селі. Майже тотальна бідність, відсутність комунікацій, транспорту і будь-якого сервісу, віддаленість торгових точок. Більш-менш активні люди і вся молодь виїжджають до великих міст, бо в селах немає роботи. Мізерну зарплату отримують хіба що голова і секретар сільради та листоноша. Вижити допомагають пенсії і натуральне господарство: селяни перебувають фактично поза економікою, поза соціально-культурним життям, поза споживчим попитом. Для країни їх ніби немає.

Особисті селянські господарства, на відміну від фермерських, носять споживчий характер, мають інший мотиваційний механізм — засновані на праці членів родини, вони мінімально звернені до ринку. ОСГ орієнтоване переважно на споживання продукції всередині самого господарства і не вимагає юридичного оформлення.

Спочатку селяни виробляли продукцію переважно для власного споживання, а продавали лише надлишки. Проте з часом ситуація змінилася: у кого бізнес «пішов», стали виробляти переважно товарну продукцію, а в кого «не пішов» — зосередилися на самозабезпеченні. Близько 20% особистих селянських господарств України, які мають у користуванні земельні ділянки, відповідають світовим критеріям належності до виробників товарної сільгосппродукції і фактично є сімейними фермерськими господарствами.

Водночас, вирощування сільгосппродукції в секторі селянських господарств має соціальну спрямованість — з одного боку, це сфера отримання доходів сільськими жителями (напрям бізнесу), з іншого — за рахунок даного сектору держава досягає належного рівня продовольчої безпеки. А в умовах посилення кризових явищ в економіці та тотального безробіття на селі, вирощування агропродукції для багатьох сільських домогосподарств є єдиним реальним джерелом формування сімейних бюджетів.

Потрібні зміни в оподаткуванні

НинІ податкові пільги мають вибірковий характер і поширюються лише на сільгоспвиробників, які мають юридичний статус, тоді як особисті селянські господарства не мають такого статусу та, відповідно, і можливості скористатися ними. В ОСГ відсутнє джерело для компенсації вхідного ПДВ, при цьому зазначені витрати лише під час виробництва молока становлять близько 2 млрд грн, внаслідок чого селянські господарства втрачають під час реалізації молока понад 6,5% доходів.

Враховуючи негативну дію податкового фактора (недосконалість механізму ПДВ), селянські господарства змушені збувати продукцію за неофіційними каналами реалізації, які не передбачають відповідного відображення в системі статистики та сплати належних обов'язкових платежів. Аналітики стверджують, що в останні роки (починаючи з 2008-го) такі негативні тенденції суттєво посилились, про що свідчить, зокрема, зменшення поставок сільгосппродукції на промислову переробку.

Обсяги неофіційного (фактично — тіньового) ринку у секторі селянських господарств останнім часом суттєво зростають — за експертними оцінками, по овочах він перевищує 80%, м'ясу — 60%, молоку — 40%. Іще кілька років тому ці показники були на 10-15% нижчими. Така тенденція обумовлена суттєвою різницею у цінах реалізації за офіційним (переробному підприємству, заготівельній організації, на організованому ринку) та неофіційним каналами реалізації (посередникам, що застосовують спрощені режими оподаткування), яка за експертними оцінками становить: по молоку та яловичині — близько 2,5 разу, по овочах — близько 4 разів.

Державу така ситуація теж не влаштовує, оскільки недосконалість маркетингових ланцюгів реалізації продукції, виробленої ОСГ, не забезпечує належного обсягу податкових надходжень, а рівень сплати податків суб'єктами аграрного ринку є мізерним (селянські господарства звільнені від сплати податку на доходи фізичних осіб, а посередники застосовують спецрежими оподаткування для фізичних осіб з фіксованими ставками).

Зокрема, внаслідок невідпрацьованості податкового механізму при оподаткуванні лише поставок молока ОСГ держава втрачає, за оціночними розрахунками, до 3 млрд грн податкових надходжень, які би вона мала завдяки офіційним каналам реалізації (за рахунок сплати податків на етапах переробки та офіційної торгівлі).

З іншого боку, сучасні євроінтеграційні процеси ставлять нові вимоги щодо якості і безпечності сільгосппродукції. Для забезпечення можливості офіційного збуту селянські господарства повинні дотримуватись необхідних вимог безпечності, що можливе лише за рахунок технологічного оновлення виробництва (спеціалізовані пункти забою, уникнення контакту молока з повітрям, швидке охолодження молока тощо). Самостійно такі проблеми селянські господарства вирішити не в змозі.

Від самозабезпечення до товарного виробництва

Повний текст у друкованій версії

© 2018 ТОВ "Агромедіа-Про"