ЛІЦЕНЗІЙНІ ПРИГОДИ СПИРТОВИКІВ

Днями на сайті Державного концерну «Укрспирт» було опубліковано відкритий лист міністра аграрної політики Юрія Мельника щодо кричущої ситуації в спиртовій галузі на Тернопільщині. Йдеться про раптове накладення Державною податковою адміністрацією України непомірних штрафів на спиртові заводи цієї області за оптову торгівлю спиртом без відповідної ліцензії. В разі сплати цих адміністративних стягнень підприємства просто припинять існувати. Заводи, своєю чергою, наполягають на тому, що їхня діяльність цілком і повністю відповідає букві та духу закону. Свій виступ на захист тернопільців і всієї спиртової галузі міністр адресував Уряду, Генеральному прокурору, в.о. Голови Служби безпеки України та ін.
Ми вирішили з'ясувати, на чиєму ж боці закон, кому може бути вигідна така ситуація, якого перебігу подій слід чекати і де ж вихід.

Точка зору «...вищеописані події мають місце лише стосовно державних спиртових заводів ТОДО «Тернопільспирт», що викликає сумніви в неупередженості податкових органів. Таке «рейдерство» з боку ДПА України веде до розбалансування економіки та ліквідації спиртової галузі взагалі. Виходячи з вищевказаного можна зробити єдиний висновок, що безпідставне нарахування колосальних штрафних санкцій працівниками Департаменту САТ ДПА України, які свідомо ігнорують вимоги чинного законодавства, призведе спиртові заводи області до банкрутства, адже сума штрафних санкцій в десятки разів перевищує вартість майна цих підприємств». (З відкритого листа міністра аграрної політики Юрія Мельника)

Та спершу відновимо хронологію подій. Як ідеться в листі міністра, Департамент контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів (Департамент САТ) ДПА України вирішив застосувати фінансові санкції щодо державних спиртових заводів ТОДО «Тернопільспирт» більш як на 511 мільйонів (!) гривень. До таких висновків податківці дійшли після позапланової перевірки спиртозаводів, яка виявила, що ці підприємства ось уже третій рік поспіль здійснюють оптову торгівлю етиловим спиртом за відсутності ліцензії на право здійснення такої торгівлі. Річ у тім, що увесь цей час спиртовики відвантажували свою продукцію Київському обласному державному об'єднанню спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Київспирт» на підставі договорів комісії на продаж спирту, за якими він виступав комісіонером, а заводи – комітентами.
Напрошується запитання: невже за майже три роки цю інформацію заводи приховували від податківців? Чи, може, прикривалися «липовими» ліцензіями? Аж ніяк.

Усі питання – до Київспирту

Ціна ліцензії Річна плата за ліцензії на право імпорту або експорту спирту етилового, коньячного і плодового, спирту етилового ректифікованого виноградного, спирту етилового ректифікованого плодового становить 780 гривень. Встановити річну плату за ліцензії на право оптової торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим у розмірі 500 000 гривень. Ліцензії видаються органом, уповноваженим Кабінетом Міністрів України, терміном на п'ять років, а плата за ліцензії зараховується до державного бюджету. Не дозволяється сплата за весь термін дії ліцензії. Сплата чергового платежу за ліцензії здійснюється у розмірах, встановлених цим Законом, і справляється за кожний наступний щорічний термін дії ліцензій. Підприємства – виробники спирту етилового проводять його реалізацію на експорт через державне підприємство, спеціально уповноважене на це Кабінетом Міністрів України, а українським споживачам – через оптову торгівлю. (частини 6-9 ст.14 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» №481/95-ВР від 19 грудня 1995 р.)

По-перше, необхідність придбання ліцензій виникла 2005 року, разом із змінами до Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» №481/95-ВР від 19 грудня 1995 року, що були внесені у 2005 році до статей 14 та 15. Цими змінами, зокрема, передбачено, що підприємства – виробники етилового спирту мають реалізовувати його на експорт через державне підприємство, спеціально уповноважене на це Кабінетом Міністрів України, а українським споживачам – через оптову торгівлю; а суб'єкти підприємницької діяльності, які отримали ліцензії на виробництво або імпорт алкогольних напоїв або тютюнових виробів, мають постачати цю продукцію підприємствам оптової і роздрібної торгівлі та іншим українським споживачам за наявності ліцензії на оптову торгівлю.
Отже, як зауважує Юрій Мельник, «тільки для виробників алкогольних напоїв діє пряма норма, що для реалізації продукції власного виробництва, крім ліцензії на виробництво, вони повинні мати ліцензію на оптову торгівлю. Для виробників спирту діє норма, що реалізація спирту повинна здійснюватись через оптову торгівлю».
Ситуація виникла внаслідок того, що податкові органи (як видається, «за замовленням» впливових можновладців) скористалися колізіями в правовому полі, що регулює обіг спирту, прочитавши їх односторонньо, вважає керівник податкової практики МЮК «Александров та партнери» Юрій Лаврешин. Та оскільки жодне з державних підприємств – виробників спирту, не отримало від Уряду України повноважень на здійснення оптової торгівлі, то й отримати її не може при всьому бажанні, переконаний правник.
– У даному випадку, спиртові заводи укладали з ДП «Київспирт» договори комісії, згідно з якими «Київспирт», яке виступало як комісіонер і яке має ліцензію на оптову торгівлю спиртом, за дорученням спиртозаводів (що виступали як комітенти) продавало спирт за рахунок спиртозаводів, але від свого імені, тобто продаж спирту здійснювався ДП «Київспирт» від свого імені, – пояснює головний спеціаліст-юрисконсульт Правничої фірми «ЮРІС» Геннадій Угринчук. – Правовідносини за договорами комісії визначені статтями 1011-1028 Цивільного Кодексу України (до 1 січня 2004 року – статтями 395-412 ЦК УРСР). Вказані норми ЦК України, як і попередні норми ЦК Української РСР визначають, що комісіонер вчиняє правочини від свого імені і саме комісіонер набуває прав і обов'язків у відносинах з третіми особами (покупцями спирту). Таким чином, враховуючи норми статей 1011, 1016 ЦК України, оптовий продаж спирту на підставі укладених договорів комісії здійснювався саме ДП «Київспирт», а не спиртзаводами, в чому і полягає правова природа відносин комісії, що вказує на те, що безпосередньо спиртозаводи не здійснювали оптового продажу спирту, а отже, відсутня необхідність отримання ліцензії на оптову торгівлю спиртом.

Сьогодні дозвіл, завтра – штраф
По-друге, податкова служба відповідно до законодавства проводила перевірки й раніше і не лише «заплющувала очі» на відсутність ліцензії, а й надавала так звані «наряди» на відпуск спирту для його споживання на внутрішньому ринку, чим фактично схвалювала, як тепер виходить – «протизаконні» дії спиртовиків.
«Спиртові заводи не торгують спиртом, а відпускають його лише за нарядами. Видача нарядів Департаментом продовжується, незважаючи на прийняті рішення», – зауважує міністр.
На ці факти Юрій Лаврешин рекомендує звернути увагу суддів. Адже, як передбачено частиною 5 ст.14 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту...», відвантаження етилового спирту з акцизного складу здійснюється на підставі дозволу, виданого уповноваженим представником органу державної податкової служби України на такому акцизному складі. І такі дозволи тернопільські заводи отримували щоденно. Якщо ж державні спиртові заводи порушували закон, відвантажуючи спирт без ліцензії, то чи легітимною була робота самих податкових органів?
Тепер усе це досліджуватиме суд. А він наразі (принаймні Тернопільський окружний адміністративний суд) пристав на бік податкової у спорах з двома заводами: ДП «Мишковицький спиртовий завод» та ДП «Бучацький мальтозний завод». Відповідно, й решту заводів чекає така ж доля. Адже хоча в Україні судові рішення виносяться не за прецедентами, та навіть наш «найгуманніший та найсправедливіший суд у світі» не може винести різні постанови у спорах з однаковим предметом позову та ще й одним відповідачем. На Львівський апеляційний суд особливих надій тернопільці теж не покладають, враховуючи масштаби «засівань» у цьому місті... На а тим спиртозаводам, чиї справи ще не розглядалися в рідному суді, залишається одне: тягнути час, поки не втрутяться найвищі керманичі держави. Звичайно, за умови, що таке втручання піде їм на користь...

Спиртовики прикривалися «фіговим» листом?
Що ж заважало заводам одразу після внесення змін до Закону придбати ту злощасну ліцензію і не дражнити долю та її виконавців в особі УБОЗу та ДПАУ?
Річ у тім, що спиртові заводи були переконані: ліцензію отримувати їм не потрібно. А запевнив їх у цьому – хто б ви думали – нинішній голова Державної податкової адміністрації України Сергій Буряк, а тоді – очільник Комітету Верховної Ради з питань фінансової та банківської діяльності. Оскільки вартість ліцензії для одного заводу була на той час, як то кажуть, непідйомною і парламентарії домовилися допомогти їм, то голова парламентського комітету дозволив, так би мовити, купити одну ліцензію на всіх, щоб реалізовувати продукцію через «Київспирт». І на запит ДПАУ щодо зобов'язань спиртових заводів мати ліцензію на право оптової торгівлі етиловим спиртом у листі від 17 січня 2006 року №06-10/10-24 роз'яснив: «Діючі законодавчі акти дозволяють підприємствам-виробникам, що мають ліцензії на виробництво спирту етилового, здійснювати його реалізацію споживачам в межах обсягів їх власного виробництва через державне підприємство (організацію), що уповноважене Кабінетом Міністрів України на здійснення оптової торгівлі спиртом етиловим і має відповідну ліцензію, без отримання ліцензії на право оптової торгівлі спиртом етиловим». Сьогодні ж очолювана паном Буряком служба керується іншими міркуваннями.
Хоча правова сила цього листа порівняно з положеннями закону, на які посилаються податкові органи при прийнятті рішень про застосування штрафів, викликає сумніви, і навряд чи буде аргументом для суду, керівник податкової практики МЮК «Александров та партнери» Юрій Лаврешин все ж таки радить прихопити йдучи до суду і цей аргумент.
Посилатися на цей лист як на єдиний коментар, наданий зі спірного питання державним органом, рекомендує і юрист ЮФ «Сергій Тюрін і Партнери» Андрій Яровенко, який, до речі, вважає, що податкові органи працюють в межах своєї компетенції: «Вони зафіксували, на їхню думку, порушення і вчинили дії, спрямовані на усунення порушень та відшкодування завданих державі збитків». Утім, для того, щоб оскаржити дії ДПАУ, пан Яровенко вважає за доцільне наполягати також на тому, що ліцензія на оптову торгівлю спиртом для реалізації продукції в межах власного виробництва не потрібна, адже офіційне тлумачення зі спірних питань на сьогодні відсутнє.

Хто винен і що робити
Що ж до того, який вихід можливий з цієї ситуації, думки розійшлися. Одні вірять в те, що єдиним джерелом порятунку можуть виступить Прем'єр-міністр або Президент держави. Другі – ратують за посилення державної монополії та контролю у цій стратегічній галузі. Треті вбачають вихід у приватизації заводів, що має підвищити відповідальність, зокрема кримінальну, керівництва та власників тих заводів, які працюють з порушеннями.
Для чого потрібно доводити успішні заводи до банкрутства? В усьому світі такі стратегічні галузі, як виробництво спирту, зброї тощо є вельми прибутковими, і охочих перерозподілити частки у їх контролі знаходиться чимало в кожному поколінні. Зазвичай причиною подібних воєн є боротьба за ринки збуту та необхідність легалізації власних підприємств. Насторожує інше – якщо за справу береться податкова, УБОЗ (а саме за його ініціативою, зі слів податківців, проводилися перевірки), якщо чиновники зрікаються власних рекомендацій, суди, які завжди так перевантажені, виносять у справі поспішні рішення, і при цьому «нагорі» всі мовчать, то висновок напрошується сам собою...
А може, не треба шукати підводних каменів там, де їх не повинно бути? Може, це стратегічний державний замисел, який нам годі зрозуміти? Можливо, знищуючи найуспішніші казенні спиртові заводи, держава у такий спосіб хоче запобігти масовому запою серед безробітних та «беззарплатних» громадян? А з тернопільських заводів розпочали, бо вони чи не найприбутковіші – як-не-як 30% всього українського ринку спирту.
Схоже, доведеться українцям пошукати інших ліків від депресії... Принаймні на той час, поки в державі не відбудеться перерозподіл контролю над галуззю та зміна правил.

КОМЕНТАРІ
Юрій ЛАВРЕШИН,
керівник податкової практики МЮК «Александров та партнери»:
– Колізії в законодавстві можливо усунути шляхом зміни порядку здійснення оптової торгівлі виробниками спирту, і визначення узгодженої процедури, яка не буде викликати непорозумінь, на кшталт тих, що виникли. В якому розрізі можуть бути змінені положення закону в цій частині – залежить від подальшої політики держави в сфері регулювання виробництва і торгівлі спиртом етиловим.
Враховуючи фактичну неможливість сплати цих штрафів спиртовими заводами, прогнозувати подальшу ситуацію можливо буде після того, як буде зрозуміло, для чого це все здійснено. Але ж не для поповнення бюджету, оскільки цих коштів бюджет не побачить. Можливо, в такий спосіб здійснюється тиск на певних осіб, що контролюють діяльність цих заводів. Важко сказати, чи має цей тиск причини політичні чи суто економічні. Про це можливо буде говорити пізніше, залежно від того, як ситуація почне розвиватися. Враховуючи, що державні заводи «поспішно» програли бійку за свої права в адміністративних судах першої інстанції, можливо говорити про «невипадковість» дій податківців, і контрольованість всієї процедури з боку заінтересованих осіб.
Швидше за все, підтвердивши свою позицію судовими рішеннями, «нападаюча сторона» заявить про свої умови в цій війні. Не розуміючи всіх її причин, важко прогнозувати і розвиток «бойових дій», тим більше – результат війни.

Андрій ЯРОВЕНКО,
юрист ЮФ «Сергій Тюрін і Партнери»:
– Для усунення колізії в законодавстві варто звернутися до Конституційного Суду України за отриманням офіційного тлумачення статей 14, 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва та обігу спирту етилового, коньячного та плодового, алкогольних напоїв і тютюнових виробів». І поставити пряме запитання: «треба» чи «не треба» отримувати ліцензію на оптову торгівлю спиртом для реалізації продукції в межах власного виробництва. Далі – за ситуацією.
До речі, до суду, що розглядає справу зі спірного питання, я рекомендував би подати клопотання про оголошення перерви в судовому засіданні до отримання офіційного тлумачення загаданих вище статей Закону «Про державне регулювання виробництва та обігу спирту...» від Конституційного Суду України. Вірогідність того, що суд задовольнить вказане клопотання, низька, але спробувати варто.
Що ж до прогнозів, то питання це складне і має загальнодержавний масштаб, тому вкрай необхідне втручання державних органів. Треба боротися, відстоювати свою позицію до останньої інстанції, надавати розголосу в ЗМІ та звертатися до Конституційного Суду України.

Іван ГЕРЦ,
юрист ЮК «Принцип»:
– В УкраЇнІ існує декілька позицій щодо діяльності спиртових заводів. З одного боку, державний спиртовий завод при реалізації етилового спирту повинен бути уповноважений Кабінетом Міністрів України на здійснення оптової торгівлі, а з другого, відвантаження спирту може здійснюватись через підприємство (організацію), яке має ліцензію на оптову торгівлю етиловим спиртом. Саме такої думки притримується Комітет Верховної ради України з питань фінансів і банківської діяльності, який видав роз'яснення від 17.01.2006 р., в яких зазначено, що ліцензія на оптову торгівлю спиртом для реалізації продукції у межах власного виробництва не потрібна. Таким чином спиртовий завод може здійснювати реалізацію своєї продукції через підприємство, яке має відповідну ліцензію.  
Згідно з чинним законодавством ДПАУ перевіряє та накладає відповідні штрафи на підприємства, діяльність яких пов'язана з виробництвом спирту. Щоб оцінити правомірність дій податкової та визначити, наскільки законно були накладені штрафи, необхідно більш детально розглядати кожен випадок, що стався на Тернопільщині. Потрібно звернути увагу на форму і зміст договорів, на підставі яких відчужувався товар, хто виступав виробником, а хто продавцем та на яких умовах було здійснено продаж.
У даному разі відсутня чітка позиція законодавця, тому останнє слово має сказати суд, до якого слід звертатися за захистом своїх прав та інтересів виключно з кваліфікованими юристами.