Поштова адреса: 01135.  Київ-135, а/с 79. 
  Контактний телефон:  +38(044)227-93-55
  E-mail: info@agroprofi.com.ua 
             Передплатний індекс: 98990


Книги:

Топ переглядів за місяць:

ЧИ ДОВГО ТРИВАТИМЕ СОЛОДКЕ ЖИТТЯ УКРАЇНСЬКИХ ЦУКРОВАРІВ?
Повний текст у друкованій версії Одна із найстаріших галузей країни — цукрова, хочеться вірити,...
«СІГМА» ПРАЦЮЄ З МАРШАЛЬСЬКИМ ОПТИМІЗМОМ
Найкращим підтвердженням тому, що вітчизняна галузь свинарства продовжує стало працювати в...
НІШЕВІ КУЛЬТУРИ: ОСОБЛИВОСТІ ВИРОЩУВАННЯ БАТАТУ
Повний текст у друкованій версії Сьогодні ми продовжуємо публікацію матеріалів із Другої...
ЛЮДМИЛА АДАМЧУК: «РОЗВИТОК МОЖЛИВИЙ ЛИШЕ ЗА БАЖАННЯ ЖИТИ КРАЩЕ»
Висвітленню питання корпоративної соціальної відповідальності в агропромисловому комплексі наше...
ЖИМОЛОСТЬ — НАЙПЕРША ЛІТНЯ ЯГОДА
Повний текст у друкованій версії Продовжуємо публікацію матеріалів другої національної...

Наші партнери:

ЯК ДОЯРКИ ЗАХИСТИЛИ ЛЮДСТВО ВІД ЕПІДЕМІЙ, АБО ІСТОРІЯ ЩЕПЛЕНЬ

Насування грипу в країнах Європи і спалах лихоманки Зіка в Америці (яку вже порівняли з вірусом Ебола) вкотре стимулювали світ згадати про важливість щеплень, тобто застосування вакцин для вироблення імунітету від небезпечних хвороб. Але у повсякденному житті ми не замислюємося, звідки ж узялася ця традиція щеплень і як узагалі людству спало на думку штучно вражати здорову людину хворобою, бо за часів Давнього Єгипту поняття «імунітет» не існувало. Виявляється, шлях до вакцинації рясніє випадковостями і коригується людськими слабкостями та пристрастями.

Шлях до щеплень — від чорної віспи

Загальновідомо, що шлях людства до щеплень почався з чорної віспи. Ця хвороба переслідувала людей багато тисячоліть — вона була вже в древньому Єгипті та Китаї. Віспа викликає лихоманку, блювоту, біль в кістках, тіло вкривається висипом. Майже третина хворих помирає, а в тих, що вижили, рубці на шкірі (віспини) залишаються на все життя. У середньовічній Європі захворюваність віспою набула тотального характеру.

Однак ще в давнину помітили: перехворіли віспою більше її не підхоплюють або, принаймні, вона приносить їм лише невелике нездужання. Невідомо, кому вперше спала на думку ідея втирати в ранку на руці здорової людини віспений гній із дозрілої пустули хворого й як вдалося переконати перевірити в дії цей метод. Він отримав назву варіоляція — людину заражували вуличним вірусом, намагаючись викликати хворобу в легкій формі, тоді як пізніше, при вакцинації, людині вводили вірус нешкідливої для неї коров'ячої віспи, яка викликає утворення імунітету проти натуральної віспи. До варіоляції додумалися в різних місцях — Китаї, Індії, Західній Африці, Сибіру, Скандинавії. У Китаї ж воліли вмочену в гної ватну кульку встромляти в ніс.

Работоргівля як запобіжник хвороб

У середньовіччі на Кавказі черкеські жінки застосовували варіоляції до своїх дочок, коли тим виповнювалося лише шість місяців — щоб віспяні рубці не спотворили їх у подальшому. Дехто стверджує, що певною мірою це було турботою про здоров'я, а також способом підвищити цінність дівчаток, яких сотні років продавали до турецьких і перських гаремів.

Як не дивно, а работоргівля з Кавказом мала і позитивний наслідок для світової медицини: турки до кінця XVII століття перейняли у черкесів їхній корисний звичай. Інокуляція давала лише два-три відсотки летальних результатів — удесятеро менше, ніж при звичайному перебігу хвороби!

Європейський винахід

До Європи цей метод дістався 1720-х років, коли леді Мері Уортлі Монтегю, дочка герцога і зірка лондонського вищого світу, заразилася віспою. Хвороба її пощадила, але спотворила обличчя — леді покинула Лондон і відправилася до Стамбулу, куди її чоловіка призначили послом.

Дізнавшись про варіоляції від місцевих жінок, Мері вмовила посольського лікаря прищепити від віспи її п'ятирічного сина Едварда (незважаючи на заперечення священика, який страшився «магометанської» процедури). Хлопчик отримав імунітет, а британська леді твердо намірилася ввести нову медичну технологію в рідній країні.

США: пали відьом, прищеплюй хворих!

1718 року в Америці проповідник Коттон Мезер (один з ідеологів салемськимого полювання на відьом) розговорився зі своїм рабом Онесімусом про віспу. Африканець показав шрам на руці і розповів Мезеру про операцію, яка назавжди врятувала його від зараження. Шанс донести до мас своє відкриття проповіднику випав 1721-го, коли в бостонській гавані кинув якір корабель з хворими моряками. Мезер зібрав лікарів Бостона і порадив негайно прищепити городян. Всю весну і літо він писав трактати і листи, читав проповіді про високу мораль і безпеку інокуляції.

Проте заклики боротися з відьмами з вуст Мезера мали більше успіху, ніж його проповіді про необхідність щеплення. Народ сумнівався в нешкідливості варіоляції, а особливо віруючих обурювала думка про те, що людина втручається в божественний задум вразити грішника хворобою. Лікарі обурювалися: якийсь священнослужитель лізе в науковий (світський!) процес лікування зі своїми бузувірськими експериментами.

Серед докторів Мезер зміг переконати лише одного — Забдіель Боульстон прищепив свого сина і двох рабів. Після успішного результату він почав прищеплювати бостонців, звернувшись по допомогу до африканських рабів, яким проводили варіоляції на батьківщині.

Тим часом епідемія набирала обертів: до жовтня злягла майже третина бостонців. Боульстон і Мезер прищепили всіх, кого змогли вмовити — але городяни їх же і звинуватили в некерованому поширенні епідемії.

Захищаючи свій метод, Мезер і Боульстон зібрали разюче точну для XVIII століття медичну статистику: за їхніми даними, померло лише два відсотки щеплених, тоді як серед решти бостонців смертність склала 14,8 відсотка.

Англійський досвід

Тим Часом в Англії леді Монтегю зробила щеплення своїй доньці — щоб довести лікарям дієвість інокуляції. Після цього король наказав провести клінічні випробування на ув'язнених Ньюгейтської в'язниці (добровольців, що виживуть, обіцяли звільнити). Після успішного досвіду лікарі переключилися на дітей-сиріт. Коли і ті придбали імунітет до віспи, лікарі піднялися вгору соціальними сходами, прищепивши дочок принца Уельського.

Тільки тоді інокуляція стала поширюватися у Великобританії. Але в Європі вона все ще вважалася острівним божевіллям англійців. Лише після смерті Людовика XV від віспи 1774 року онук монарха (майбутній Людовик XVI) погодився на процедуру. Інокуляція допомогла: життя короля обірвала НЕ віспа, а гільйотина.

Доярки — у поміч Дженеру

Дженер робить щеплення восьмирічному ФіпсуНаприкінці того ж XVIII століття було створено понад ефективний засіб — вакцинація, яка пішла з народної медицини: молодий англійський лікар Едвард Дженер зауважив, що доярки в графстві Глостершир майже не хворіють на віспу. Спостерігаючи за випадками захворювань віспою людей і тварин, Дженер поступово дійшов думки, що можна штучно заражати людину саме коров'ячою віспою й у такий спосіб рятувати його від натуральної.

1796 року Дженер прищепив коров'ячу віспу восьмирічному Джеймсу Фіпсу. Коли хлопчик оговтався від наслідків, Дженер заразив його справжньою віспою — і Фіпс не захворів. Однак британське наукове співтовариство скептично прийняло висновки Дженера — визнання до медика прийшло лише на початку XIX століття. До речі, саме йому ми зобов'язані терміном «вакцинація» (vaccinia з лат. — коров'яча віспа). Зараз вакциною називають будь-який лікарський засіб, що додає організму імунітет від хвороби: зазвичай вакцини отримують із вирощених за лабораторних умов вірусів.

Історія Дженера викладена в усіх підручниках, але і до нього були аналогічні вдалі спроби. Щоправда, попри свій позитивний результат, щеплення мало неабиякий спротив: сторінки багатьох газет того часу пістріли карикатурами, які висміювали геніальне відкриття Дженера. Зазвичай людей, прищеплених вакциною, карикатуристи зображували у вигляді напівлюдей-напівкорів, а підписи під малюнками свідчили, що вакцинація може назавжди перетворити людину на корову.

Як часто, на жаль, відсталість людей не сприймає все нове і незвичайне! Для суспільства того часу таким незвичайним було взяти матеріал від тварини і використовувати для щеплення людям. Нині ця процедура здається цілком природною, бо для приготування більшості вакцинних і сироваткових захисних препаратів, що широко застосовуються для боротьби з заразними хворобами, використовується біоматеріал лабораторних тварин, а також коней, корів, баранів, козлів тощо.

Публікація Дженера стала однією з видатних робіт в історії світової медицини. Незважаючи на активну протидію низки відомих лікарів Англії, метод вакцинації застосовувався і поширювався.

Зрештою саме дояркам і власникам молочних ферм Європи слід дякувати за винахід вакцини від віспи. Чому ж тоді честь відкриття дісталася Едварду Дженеру?

Він не першим помітив зв'язок між хворобою корів та імунітетом до чорної віспі, не першим реалізував це на практиці — зате саме він привернув увагу наукового співтовариства до вакцинації та витратив роки на те, щоби переконати вчених у дієвості цієї процедури. Як зауважив вікторіанський статистик і антрополог Френсіс Гальтон, «у науці визнання заслуг дістається тому, хто переконає світ, а не людині, якій уперше на думку спала нова ідея».

 

Підготував Артем Житков

Стати Агропрофі просто! Лише за кілька кліків!

Події:

Ціни на зернові: