Поштова адреса: 01135.  Київ-135, а/с 79. 
  Контактний телефон:  +38(044)227-93-55
  E-mail: info@agroprofi.com.ua 
             Передплатний індекс: 98990


Книги:

Топ переглядів за місяць:

ЗМІНА ФІЛОСОФІЇ РОЗВИТКУ ТВАРИННИЦТВА
Унікальний кормоцентр (або фід-центр) — виробничий комплекс для виготовлення збалансованих...
УНІКАЛЬНЕ ДНОПОГЛИБЛЮВАЛЬНЕ СУДНО «МИКОЛАЇВЕЦЬ» ЗІЙШЛО НА ВОДУ
Унікальне самохідне надпотужне днопоглиблювальне судно з символічною назвою «Миколаївець»...
ЗЕРНО ЛУГАНЩИНИ СТАЛО НА РЕЙКИ
Перше луганське зерно залізницею від початку військових дій на Донбасі 2014 року було...
БЛОКЧЕЙН У КАДАСТРІ, ЯК ВАРЕНИК У СМЕТАНІ
Недовіра до надійності електронних систем Держгеокадастру є одним із застережень, котрі...
БЕЗ ХЛІБА ПЕРЕМОГИ НЕ БУВАЄ. ВАЖКИЙ ПРИКОРДОННИЙ УЖИНОК
Луганщина завершує жнива-2017. Комбайни звично для цієї пори пливуть полями, навколо них жваво...

Наші партнери:

ГОЛОД ЯК ЗБРОЯ У КЛАСОВІЙ БОРОТЬБІ

Голод супроводжує людство всю його історію. Та зазвичай відбувався він через погодні катаклізми, що призводили до неврожаю впродовж кількох років поспіль. Проте агрокультура постійно поліпшувалася, і вплив погоди почав відступати. Здавалося, що у 20-му століття про таке явище як голод (принаймні, в Європі) можна забути. Однак 1932-1933 рр. стався найтрагічніший за соціально-демографічними наслідками та репресивністю методів Голодомор в Україні: «боротьба за хліб», яку ініціювала комуністична верхівка СРСР, перетворилася на війну проти селян і справжній геноцид українського народу.

Історики називають різні цифри людських втрат від голоду. Якщо враховувати потенційну кількість ненароджених українців, то цифра досягає 12 мільйонів. За даними вітчизняних істориків, число жертв Голодомору склало 7,3 млн осіб — більше, ніж в ході Другої світової (близько 5 млн цивільного населення). Комісія Конгресу США нарахувала 10 млн померлих від голоду.Лихо у Поволжі було спровоковане деградацією сільського господарства в результаті Громадянської війни і наслідками більшовицької продрозверстки, коли у селян вилучався весь хліб і навіть насіння для сівби, а завершила картину масштабна посуха.

Другий за хронологією Голодомор стався через 11 років після поволзького 1921 року. За соціально-демографічними наслідками він виявився найтрагічнішим, а за методами та формами творення перевершив усі Голодомори в Україні у ХХ столітті. Хлібозаготівлі, враховуючи їх обов'язковість та карально-репресивний механізм виконання, виявилися однією з фіскальних форм натурально-продуктових повинностей українських селян і стали головною причиною жахливої трагедії Голодомору.

Почалося все не 1932-33-го, а раніше — коли під час масової «суцільної» колективізації знищили цвіт хліборобської нації та найбільш талановитих і вправних селян. Решта ніяк не могла оговтатись від усуспільнення майна, практично безоплатної праці за «палички»-трудодні. Через це культура землеробства, а відтак і урожайність основних сільськогосподарських культур, стрімко деградувала: валовий збір зернових в Україні 1932 року становив близько 800 млн пудів — порівняно з 1931-и він зменшився на 306,3 млн пудів.

І попри все план хлібозаготівель по Україні на 1932 рік був затверджений у обсязі 356 млн пудів. А запопадливе Політбюро ЦК КП(б)У ще й встановило 4% надбавку до хлібозаготівельного плану, а також дозволило запровадити 2% надбавки до районних планів.

Новий план був непосильний для все більше деградуючого сільського господарства. Попри всі «старання» хлібозаготівельних загонів, застосування репресивних заходів, а також те, що хлібозаготівельний план довелося тричі скорочувати, до 1 листопада 1932 року від селянського сектору України надійшло лише 136 млн пудів збіжжя. Станом на 5 жовтня того ж року з 23270 колгоспів виконали план тільки 1403 господарства.

Із мізерного збору зернових 1932 року в Україні вилучили 52%, внаслідок чого виникла криза сільськогосподарського виробництва. «Боротьба за хліб», яку ініціювали В.Молотов та Й.Сталін, перетворилася на війну проти селян. Запопадлива партноменклатура вимагала абсолютного виконання плану хлібозаготівель до 10 грудня, запроваджуючи всілякі репресії.

11 листопада 1932 року Раднарком УСРР видав інструкцію «Про організацію хлібозаготівель в одноосібному секторі», яка озброїла місцеві органи влади нормативним документом. Відповідно до цього документу дозволялося застосовувати репресії, чинити свавілля та знущання над селянами, які не «виконують своїх зобов'язань». Селян-одноосібників штрафували, позбавляли земельного наділу, садиби, виселяли за межі району та області, конфісковували майно.

18 листопада 1932 року ЦК КП(б)У видав нову постанову «Про заходи по посиленню хлібозаготівель», положення якої виходять за межі політичного рішення. Вона зобов'язувала радянські органи влади «негайно заборонити будь-які витрати всіх натуральних фондів, створених в колгоспах, повністю припинити видачу будь-яких натуравансів у всіх колгоспах, що незадовільно виконують план хлібозаготівель», організувати повернення хліба, виданого для громадського харчування, вилучити в окремих колгоспників та одноосібників украденого ними зерна під час жнив.

У колгоспах, які не виконували плану хлібозаготівель, влаштовували публічний обмолот зернових з присадибної ділянки колгоспника, зараховуючи її як видачу на трудодні. Крім перелічених заходів пропонувалося занесення колгоспів на «чорну дошку», коли відбувалася продовольча та комунікаційна ізоляція колгоспників у селах.

Шість перших експериментальних сіл, занесених на «чорну дошку», стали випробувальним майданчиком сталінської зброї масового фізичного знищення за національною ознакою. Понад 30 тис. українських селян перших шести сіл опинилося в резервації. Згодом майже все сільське населення України було приречене на «чорні дошки»: колгоспи 82-х районів України відчули на собі їхній руйнівний вплив, а це майже четверта частина адміністративних районів республіки, тобто 5 млн сільського населення. Для «успішного» завершення хлібозаготівель почали застосовувати так звані загороджувальні загони навколо українських сіл і на залізницях, які унеможливлювали перевезення «хлібонасіння».

Наслідки не забарилися: голод розпочався восени 1931 року, а впродовж першої половини. 1932-го набув виразних ознак Голодомору, охоплюючи все більшу кількість районів. Впродовж січня-липня 1933 року територією Голодомору стали всі області УСРР та райони Молдавської АСРР. Жертвами Голодомору стали українські селяни, які переважали в сільських районах УСРР. Від голоду страждали також етнічні меншини, які компактно проживали в Україні.

Кардинальною відмінністю голоду 1921-го та 1932-33-го років, котра дала підстави назвати його геноцидом, є позиція держави. Так, 1921 року голодуючим допомагав увесь світ, а більшовики навіть продавали картини з Ермітажу, аби закупити для постраждалих продовольство. На території трагедії масово працювали іноземні добродійні та волонтерські організації. Відомі артисти та письменники їздили Європою та Америкою, збираючи кошти для постраждалих.

1933-го все було навпаки: голод ретельно замовчувався, іноземці на постраждалі території не допускалися, а Гарет Джонс, радник із міжнародних питань Прем'єр-міністра Англії Стенлі Болдуіна, котрий з 1930 по 1933-й кілька разів приїжджав в Україну і не лише став очевидцем страшного голоду, але й зафіксував його на фото, був звинувачений у шпигунстві та висланий з країни.

Держава замість допомоги голодуючим вдалася до масового вилучення золотого запасу у населення за допомогою створених філіалів системи «Торгсину», де були встановлені завищені ціни на хліб. Голодний 1933-й вирізнявся ваговими показниками заготовленого золота. Якщо впродовж 1932 року «Торгсин» купив в обмін на хліб 21 тонну, то 1933 року — 44,9 тонн побутового золота. Хлібозаготівлі та золотозаготівлі відбувалися за принципом рознарядки, які вирізнялися небувалим цинізмом та зухвальством конкретних виконавців.

У той час, коли в Україні гинули мільйони, СРСР масово експортував зерно та інші харчові товари за кордон. Численні докази цьому є у відкритій біржовій та урядовій статистиці. За торсинівську валюту та виручку від експорту хліба держава придбала обладнання для 10 «велетнів» перших сталінських п'ятирічок: Горьківського автозаводу, Сталінградського, Челябінського та Харківського тракторних заводів, Уралмашу, Кузнецькбуду, Магнітбуду, Дніпрогесу.

Апофеозом лицемірства став 1-й з'їзд колгоспників-ударників, котрий відбувся в Москві 15-19 лютого 1933-го. З'їзд підбив підсумки досягнень колгоспного руху; обговорив питання поліпшення роботи колгоспів, прийняв «Звернення Першого з'їзду колгоспників-ударників до всіх селян-колгоспників Союзу РСР». У президії з'їзду поруч зі Сталіним сиділи ланкові-ударниці з України Марія Демченко та Марія Савченко. Зрозуміло, що чутки про ситуацію в Україні ніяке ОГПУ не могло зупинити, і тому Сталін у своїй промові завуальовано визнав, що колгоспники потерпають від голоду, проте це труднощі настільки незначні і тимчасові, що про них навіть не варто говорити — мовляв, робітники Москви і Ленінграду два роки жили впроголодь, але терпіли. Сталін лицемірно стверджував, що мільйонні маси бідняків, котрі раніше жили впроголодь, стали тепер у колгоспах людьми забезпеченими.

А в цей час у селян, які не вкладалися в плани хлібозаготівель і боргували державі зерно, конфісковували будь-яке інше продовольство. Воно не зараховувалося як сплата боргу і було лише каральним заходом. Політика натуральних штрафів мала змусити селян здати державі начебто приховане від неї зерно, якого насправді не було. Спочатку каральним органам дозволяли відбирати лише м'ясо, сало і картоплю, однак згодом вони взялися і за інші продукти тривалого зберігання.

Майже повне вилучення органами влади продуктів харчування змусило українського селянина вишукувати різноманітні замінники їжі, затрачаючи при цьому чимало зусиль, щоб приготувати щось подібне до страви, хоча стравою це неїстівне вариво було важко назвати.

Коли зазеленіла трава, почали викопувати коріння, їсти листя та бруньки. Вживали в їжу кульбабу, реп'яхи, проліски, іван-чай, амарант, кропиву, липу, акацію, щавель, шпориш, льон, молочай, калачики. Ці та інші рослини, які тоді складали основний «раціон» селянських родин, мали обмаль білків, і, споживаючи їх, люди діставали водянку, пухли й масово вмирали.

Варили й їли сирими квіти акації, зелену лободу змішували з товченими качанами, облущеними від кукурудзи. Хто міг — а це було за щастя — добавляли жменьку висівок. Від такої їжі розпухали ноги, тріскалася шкіра. Облущені качани кукурудзи, лушпиння з проса селяни сушили, товкли, перетирали з бур'янами і варили супи, пекли млинці. Такі страви неможливо було розжувати, організм не міг їх перетравити, тому в людей боліли животи. З макухи та кропиви або подорожника пекли млинці, так звані «маторжаники».

Доходило до того, що селяни кришили солому на дрібненьку січку і разом із просяною та гречаною половою, корою з дерева товкли в ступі. Все це змішували з лушпинням від картоплі, від якого дуже труїлися, і з цієї суміші непотрібу пекли «хліб», споживання якого викликало найтяжчі шлункові захворювання.

Перетерті жолуді з кукурудзою слугували замінниками борошна, з якого випікали «хліб». Як замінники їжі використовувались: каштани; кора з осики і берези; бруньки; коріння очерету; глід і шипшина, що були найсмачнішими; збирали різні ягоди, навіть отруйні; перетирали на борошно насіння з трави; варили з цукрових буряків «мед», пили воду, заварену гілками вишні. Йшла в їжу і серцевина соняшникових штурпаків.

Селяни розкопували нірки ховрахів, щоб знайти хоч жменьку зерна, прихованого цими запасливими тваринками. Товкли його в ступах, добавляли жменьку макухи (з конопляного сім'я), буряки, картопляні лушпайки і з цієї суміші щось пекли. Ті, хто зумів приховати хоч трохи зерна, мололи його на залізних млинках з букси від колеса і варили затируху (вариво з невеликої кількості борошна, розтертого з колосків).

З ранньої весни селяни почали перекопувати старі картоплища. З перемерзлих картоплин пекли клецьки, гнилу картоплю розтирали в макітрі і пекли млинці, — змащуючи сковорідку мастилом для коліс.

Споживалися в їжу також продукти тваринного походження. Вже наприкінці 1932 року в селах поїли всіх котів і собак. З настанням весни 1933-го в їжу пішли миші, щури, жаби, їжаки, вужі, жуки, мурашки, хробаки, тобто те, що входило до харчових заборон і обмежень та ніколи до цього не вживалося людьми.

Про жахливість голоду свідчить також вживання в їжу павуків, які в українському суспільстві заборонено вбивати з обрядових міркувань. У деяких місцевостях варили слимаків, юшку споживали, а хрящове м'ясо подрібнювали та перемішували з листям. Це запобігало набряканню тіла і сприяло виживанню.

Порушувалися й деякі інші раціональні та ірраціональні заборони. Голодуючі ловили журавлів, лелек, чапель, яких в Україні споконвіків оберігали, ніколи не руйнували їхні гнізда. За народними віруваннями, споживання лелечого м'яса прирівнювалось до людожерства. Проте вкрай виснажені люди шукали і смажили воронячі та сорочачі яйця, ловили диких птахів, забирали з гнізд пташенят.

Полювали, заливаючи нори водою, на байбаків, ховрахів та іншу дрібноту. В місцевостях поблизу річки рятувала ловля риби, хоча це було суворо заборонено і каралось позбавленням волі. До того ж рибу могли ловити лиш ті, в кого були волоки. Використовували в їжу й розтерту водяну ряску.

Порятунком для голодного був також ліс. Полювати доводилось уночі, бо й це було заборонено. Трохи допомагали гриби, яких було багато після дощів, хоча голодні люди від переїдання часто вмирали. Зі свідчень очевидців відомо, що багатьом селянам допомагали вижити корови, яких ховали по ярах та лісах, а жінки тихцем бігали їх доїти.

Масово почалося вживання кінського м'яса, яке ще з часів Київської Русі вважалося нечистим, не гідним для споживання і було відсутнім у харчовому раціоні українців. Люди вночі добували зі скотомогильників здохлу конину, з неї робили холодець і засолювали про запас. Здохлих коней для дезінфекції поливали карболкою або навіть смолою, але це не зупиняло людей, які билися за такий кусок конини, вимочували її і споживали. Здохлих колгоспних свиней також поливали гасом, щоб люди не розбирали на харчі, але й це не допомагало.

Страшний голод змусив українського селянина порушити найсуворішу харчову заборону в традиційному харчуванні — вживання тварин, які гинули від недоїдання та через різні інфекційні хвороби. Люди мусили харчуватися здохлими курми, собаками, а інколи навіть викопували людські останки.

Спалах людоїдства в Україні припадає на весну-початок літа 1933 року. Поїдання людей були зафіксовані в усіх областях УСРР — голодний психоз і тривале недоїдання спричинили мутацію моралі. Лише офіційно за канібалізм під час Голодомору засудили понад 2500 людей.

Найвразливішою соціальною групою сільського населення, яка масово помирала від голоду, були діти. Найгірше доводилось новонародженим, адже в матерів не було грудного молока. Зі свідчень відомо, що мати давала дитині ссати напій з маківки, і вона засинала на днів три. Ті, що трохи підросли, помирали, тому що належали до категорії «непрацездатних». Першими відчули кістляву ходу Голодомору діти інтернатних установ 180-ти районів УСРР, які зняли з централізованого продовольчого постачання.

Історики називають різні цифри людських втрат від голоду. Якщо враховувати потенційну кількість ненароджених українців, то цифра досягає 12 мільйонів. За даними вітчизняних істориків, число жертв Голодомору склало 7,3 млн осіб — більше, ніж в ході Другої світової (близько 5 млн цивільного населення). Комісія Конгресу США нарахувала 10 млн померлих від голоду.

Масового характеру смерть від голоду набула на початку березня 1933 року. ОГПУ вело облік померлих тільки до 15 квітня 1933 року. За їхніми даними кількість жертв за чотири з половиною місяці склало 2 млн 420 тис. 100 осіб. «Британський шпигун» Гарет Джонс також наводить закриту радянську статистику, котра свідчить, що до літа 1933-го на Сході України померло 20% селян, а падіж худоби склав 85% від поголів'я.

Щоб замістити такий демографічний провал і хоч якось заселити спустошені українські села, туди почали масово перевозили населення з інших республік СРСР. Причому переселення набуло масового характеру: з Білоруської РСР в Одеську область — 68 ешелонів, із західних областей РРФСР в Дніпропетровську — 125 ешелонів, з Горького в Одеську — 141 ешелон, з Центрально-Чорноземного регіону Росії в Харківську область — 188 ешелонів, з Іванівської в Донецьку — 147 ешелонів. Звісно, що «справні» господарі домівку не полишали — переселяли різний легкопіддатливий набрід, нащадки якого так запекло волали «Расея-Расея» навесні 2014-го.

Стати Агропрофі просто! Лише за кілька кліків!

Події:

Ціни на зернові: