Поштова адреса: 01135.  Київ-135, а/с 79. 
  Контактний телефон:  +38(044)227-93-55
  E-mail: info@agroprofi.com.ua 
             Передплатний індекс: 98990


Книги:

Топ переглядів за місяць:

ІЩЕ БЛИЖЧЕ ДО ЧОРНОГО МОРЯ: РІЧКОВИЙ ТЕРМІНАЛ «НІБУЛОНА» ЗАПРАЦЮВАВ НА ХЕРСОНЩИНІ
10-й річковий перевантажувальний термінал компанії «НІБУЛОН» 14 липня 2017 року урочисто...
ВЕРХОВНА РАДА: ДИМ БЕЗ ВОГНЮ
Минулий тиждень був останнім пленарним у роботі шостої сесії Верховної Ради восьмого скликання,...
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ АВТОПАРК ДЛЯ ЗБЕРЕЖЕННЯ УКРАЇНСЬКИХ ДОРІГ: СПІВРОБІТНИЦТВО VOLVO І «НІБУЛОНА» ТРИВАЄ
Зерно має пересуватися річкою, наголошує компанія «НІБУЛОН» від 2009 року, і транспортує нею...

Наші партнери:

МИКОЛА ЯРЧУК: «І ХОЧА МИ НА ХОДУ РЕМОНТУВАЛИ ВОЗА, ТА ХТО СКАЗАВ, ЩО ВІТЧИЗНЯНА ЦУКРОВА ГАЛУЗЬ МАЄ БУТИ ЗБИТКОВОЮ?!»

Микола ЯрчукМикола Миколайович Ярчук — один із фахівців вітчизняної цукрової галузі з 45-річним стажем. Він очолив цукровий завод у 26 років і разом зі своєю рідною галуззю пройшов крізь вогонь перебудови, воду і мідні труби незалежності та формування ринкових відносин у країні. Голова правління Національної асоціації цукровиків України «Укрцукор» (2001-2015). Як народний депутат України 1-го скликання працював над законопроектом щодо функціонування вітчизняного ринку цукру. Заслужений працівник промисловості України, кандидат економічних наук. Від кого, як не Миколи Ярчука, можна дізнатися про реальний стан бурякоцукрової галузі, зазирнути в її минуле, щоб відшукати відповіді на питання, що може очікувати галузь у майбутньому? Пропонуємо вашій увазі цю змістовну, на наш погляд, розмову.

 

Миколо Миколайовичу, наразі в Україні переважають європейські технології вирощування цукрових буряків. Чи не цей перехід зламав вітчизняну цукрову галузь, бо наша й іноземна селекції мають багато розбіжностей, від технологій вирощування до технічних характеристик плодів і умов їхнього зберігання?

— Іще не так давно у нас буряки по півроку зберігалися в кагатах, і задача селекціонерів полягала у створенні сортів максимально лежких, які би при цьому зберігали технологічні властивості і той цукор, який в них накопичився. Тому наша наука була зорієнтована на це. Технологічно виробництво було побудовано на численній кількості людської праці, заводи були здебільшого невеликої потужності, які переважно опікувалися забезпеченням робочих місць на селі. Тобто бурякоцукровий комплекс радянських часів був більше зорієнтований на соціальну складову.

Також цукровий завод у нас був, і про це слід гордо казати, центром науково-технічного прогресу, це — центр культури на селі, центр інтеграції суміжних галузей народного господарства. Саме так за радянських часів розглядалася державою цукрова промисловість і цукровий завод як її ядро. Не випадково довкола цукрових заводів створювалися сучасні на той період населені пункти, впроваджувалася нова техніка і новітні технології, розвивався транспорт — автомобільний і залізничний, у тому числі через розгалуження залізничних колій до цукрозаводу. Провідні підприємства мали також віддалені бурякопункти, з яких сировина доставлялася залізничними вагонами, і ці вагони-буряковози і тепловози були навіть на балансі заводів. У містечках цукровиків зводилися сучасні і дитячі садочки, і школи. А також медичні заклади, бібліотеки, будинки культури і стадіони, де працювали численні гуртки і спортивні секції для дорослих та дітей. На багатьох цукрозаводах і дотепер все це має місце, бо їхні власники обов'язково мають дбати про соціальну складову. Адже сам по собі бізнес приречений, якщо він не дбатиме про обов'язкові речі: під'їзні шляхи і колії, про забезпечення працівників житлом, про добробут, культуру і навчання.

Раніше кожна область, кожен район хотіли, щоби саме на їхній території працював цукровий завод, і довкола цього, наскільки мені відомо, навіть точилася боротьба. Місцева влада намагалася створити якомога більше робочих місць, бо це — максимальна зайнятість, заробітна плата, прив'язка людей до сільської місцевості, щоби вони не їхали шукати кращої долі у міста.

Наприклад, у Старокостянтинові на Хмельниччині, де я народився і виріс, при цукрозаводі був величезний радгосп, який поєднував вирощування цукрових буряків і насіння. Також у його складі працював великий відгодівельний комплекс для ВРХ на мелясі і жомі, побічних продуктах цукровиробництва, тепличне господарство. Радянські радгоспи можна назвати прототипами теперішніх вертикально інтегрованих холдингів. Єдине, вони підпорядковувалися державі і були направлені більше на соціальну сферу, проти безробіття. Нині задача великого бізнесу — не стільки думати про соціальну складову (хоча там, де нею опікуються, набагато кращі виробничі результати, інша мотивація людей до праці і до життя), скільки про отримання максимальних прибутків.

Українська цукрова галузь була зорієнтована на забезпечення цукром усього Союзу: 60% виробленого направлялося до інших республік. Після розпаду СРСР ми втратили ці ринки, і війна з Росією розпочалася задовго до теперішніх військових дій на Сході України, ще на початку 1990-х.

Тож це Росія відмовилася від нашого цукру чи ми їй відмовили?

— Вона відмовилася. Свого часу було домовлено з Єльциним (перший Президент РФ — прим. ред.), що 600 тис. тонн українського цукру буде російською квотою. Вони квоту купили, однак упродовж 1992-1993-го українського цукру не завезли ні кілограма, замінивши його бразильським тростинним сирцем. Цим нанесли нам невиправного удару: це щонайменше 20 цукрових заводів, які випускали по 30 тис. тонн цукру. А дурний приклад, як кажуть, заразливий, бо їх наслідували наші колишні покупці — Казахстан, Узбекистан, країни далекого зарубіжжя.

Без сумніву, на початку 1990-х ніхто в Україні не розумів, що таке насправді ринкові умови і як саме слід реформувати економіку взагалі і бурякоцукрову галузь зокрема. То якими були наміри реформувати галузь і наскільки вони справдилися з огляду сьогодення? Вони справдилися хоча б частково чи взагалі все пішло шкереберть, і нині побудована якась інша модель?

— Модель, яка існує сьогодні, є мало прорахованою і мало прогнозованою. Реформи виявилися пущеними на самоплив, і ніяка державна програма не розроблялася, не приймалася і відповідно не втілювалася. На початку 1990-х фахівці галузі, такі як Олександр Семенович Заєць, ці програми складали, намагалися узаконити і шукали шляхи для справжнього реформування галузі. Однак через постійні зміни урядів, двічі на рік, стратегічних комплексних державних програм з переходу на ринкові відносини так і не було. І навіть чотири роки я як народний депутат працював у ВРУ першого скликання у комітеті з економічних реформ, то ми на ходу приймали закони, аби якось законодавчо врегулювати ті зміни, які вимагав ринок. Та й у новоспечених наших бізнесменів не було ніякого досвіду. Вийшло так, що держава не змогла чітко виписати правила, не маючи відповідних програм, а бізнес не міг чекати, і робив усе навмання. Все робилося, аби врятувати ситуацію, а методи порятунку були не зовсім економічно виправдані і політично обґрунтовані. Тому невипадково з'явилася тіньова економіка, контрафактна продукція. Виникла давальницька схема в той час, коли національної валюти ще не було, а існували так звані купони, бо виробник мусив продовжувати виробляти продукцію, щоб зберегти підприємства. Давальницька схема в будь-якій економіці — це згубне явище, а співвідношення 70% виробленого цукру агровиробникам і 30% — цукрозаводам спочатку створило два паралельні ринки, і завдяки демпінгу сільгоспвиробників, які змушені були скидати свій цукор за безцінь, прозорий ринок цукру, який реалізовували цукрозаводи, обвалився.

А куди ж поділася у ці часи наша аграрна наука?

— Абсолютно помилковим було відсторонення від процесів реформування вітчизняної науки. Вважалося, що вона була відсталою і безперспективною.

Наука по своїй суті — консервативна річ. Вона не може напевно сказати, що слід робити сьогодні, однак вона здатна правильно виставити орієнтири і передбачити наслідки тих або інших дій.

Відсторонення науки було штучним і грубим, і це стало однією з головних помилок держави.

Якщо згадати історію, то наша цукрова промисловість починалася саме з приватного капіталу — заводи належали родинам Бобринських, Харитоненків, Терещенків. Від капіталізму країна перейшла до соціалізму з меншими втратами, ніж потім від соціалізму знову переходила до капіталізму. То чому ми не змогли повернутися знову до досвіду тих капіталістичних часів?

— Ми пішли помилковим шляхом. Ми подумали, що аграрний ринок — це бог, і все.

Мовляв, і цукровий завод, і молочний, і борошномельний комбінат тощо — це все працює лише з доброї волі селянина. І чомусь стало прийнято говорити, що селяни — то виробники, а всі решта — переробники: буряки переробляють, молоко переробляють і зерно. Однак насправді всі ці підприємства виробляють готову продукцію, створюють продукцію з доданою вартістю. І той самий цукровий завод є ринком для цукрових буряків. І завдяки високим технологіям виробляє завод не лише цукор, а різні сиропи, розчини сумішей глюкози і фруктози тощо; також в подальшому використовуються побічні продукти виробництва — жом і меляса. Те саме стосується і борошномельних та олієжирових комбінатів, крупорушок, молокозаводів і м'ясокомбінатів тощо.

У нас відбулася інтеграція не економічними шляхами, а формальним заганянням в ринок.

Ті самі Харитоненки вкладали гроші в завод, а той стимулював селянина розвиватися і вирощувати не лише пшеницю, а й цукрові буряки, вкладав у вирощування кошти, розвивав насінництво і впроваджував дослідні станції, які по сьогодні працюють. Паралельно завод переоснащувався сам; причому технічний прогрес вимагав значних коштів і дедалі більше грамотних фахівців, тому цукрозаводчики створювали навчальні заклади. І довкола заводів створювалися спочатку поселення, а згодом виростали цілі містечка і міста — Суми, наприклад, з розгалуженою інфраструктурою: від доріг до житлових, лікувальних і навчальних, культурних і духовних закладів.

У нас же все переплуталося, і ця «плутанина» завдала АПК невиправних збитків.

До того ж стало модним ставити на чолі галузі менеджерів і цілком покладатися на них. Але слід шукати менеджерів із числа фахівців галузей, щоби вони могли відрізнити, приміром, вапняковий камінь від крейди. Повний текст у друкованій версії…

Стати Агропрофі просто! Лише за кілька кліків!

Події:

Ціни на зернові: