Статті

ЖИТТЄСТВЕРДНЕ «АГРО-2015»

XXVII Міжнародна агропромислова виставка «АГРО-2015», що відкрилась 3 червня, працюватиме у Києві до 6 червня. Довести, що наша країна продовжує жити і розвиватися, з огляду на війну на Сході України і важке економічне становище, на наш погляд, було основною метою заходу. На перший погляд, кількість учасників і відвідувачів була трохи меншою проти мирних виставок. Однак АГРО вже більше чверті століття є традиційним місцем зустрічі добрих друзів з усієї країни. Тож на виставці ми побачили не лише тих, хто посіяв і чекає хорошої ціни на врожай, а й тих, хто керував успішними агропідприємствами на Донеччині і Луганщині, а нині перебрався з родиною вглиб країни і живе надією на скорий мир. «А грошей ми потому стільки заробимо, що не лише на наш вік вистачить», — кажуть донецько-луганські аграрії.

Роботи в полі поки майже немає, та й бажаючих розповісти про сьогодення господарства наразі небагато. А цікаві ж матеріали вишукувати для газети треба. Тож редакція «Агропрофі» вирішила вдатися до експерименту й у переддень свого професійного свята — Дня журналіста, що відзначається в Україні 6 червня, з'ясувати, як саме виглядає журналістика і представники цієї професії очима тих, про кого ми зазвичай пишемо.

Реалізувати цю ідею ми вирішили на виставці, звертаючись із такою пропозицією до учасників заходу. Тож результати триденної роботи виявилися напрочуд цікавими. По-перше, ніхто не заперечував поспілкуватися відносно журналістики як такої і журналістів зокрема. Щоправда, така одностайність була лише щодо «поговорити». Відсотків зо 20 відмовлялися називатися і тим більше фотографуватися для газети. Були люди, які відверто казали, що їхня думка не буде цікавою для всієї України, бо вони не герої.

По-друге, критика на адресу наших колег полягала лише в непрофесійності — тобто бажання зробити матеріал у них є, а приїхати в господарство, поспілкуватися з людьми, переглянути літературу і поцікавитися суттю висвітлюваного питання немає. Та що з таких узяти, мовляв, у нас в аграрному секторі, футболі і журналістиці всі, вважай, «професіонали»…

Більшість навпаки дуже радо ділилася інформацією, бо наголошували, що вони тісно співпрацюють з перевіреними журналістами, і створені ними репортажі допомогли вирішити або питання розпаювання землі, або переукладання договорів оренди тощо, або навіть відстояти правду і покарати злочинців та кривдників села. Тож як виглядає журналістика очима аграріїв.

Володимир Басистий,

директор ТОВ «Діалог»,

Кіровоградська область:

— До журналістики як такої ставлюся з повагою. Якщо говорити про аграрну пресу, то в Україні журнали випускаються новими крупними аграріями, які не завжди навіть мають аграрну освіту. Вони пишуть про себе, дають якісь рекомендації, але ці напрацювання нічим не підтверджені — це те, що в них вийшло, а про негативний досвід же ніхто не згадує…

Про звичайного селянина або фермера взагалі ніхто нічого не пише. В районних газетах залишилося дуже мало справжніх спеціалістів, які знаються на агротехнологіях і здатні щось тямуще написати, принаймні у нашому регіоні. Трапляється, що пишуть перед святами, наприклад, перед Днем працівників сільського господарства. А якщо йдеться про керівників, то це — тільки за гроші.

Інтернетові не довіряємо, бо там стільки непотребу трапляється, в якому губиться все корисне. І хоч ми вважаємо себе аграрною країною, але аграрна думка десь загубилася: селян взагалі ніхто не чує.

Із газетами в нашому регіоні взагалі диво: навіть програма телебачення потрапляє до передплатника вже тоді, коли програма пройшла. Тобто в суботу ви можете перевірити, чи правильно в середу ви дивилися телевізор.

Дуже хотілось би, щоб увага до аграріїв була більш об'єктивною з боку держави, і журналістика в тому має допомагати.

Михайло Кішлали,

заступник директора

з тваринництва ТОВ «Кара-Марін», Болградський район, Одеська область:

— Особливо люблю дивитися і читати про успіхи в сільському господарстві, про людей праці, а не про якісь жахіття, коли хтось когось убив.

Сільське господарство має розвиватися. Воно нас цікавить, тому ми в ньому і працюємо. У нас господарство немаленьке, зернове, при цьому маємо три тисячі поголів'я овець.

Інтернет не читаємо взагалі, газети читаємо всі, які до нас приходять, наприклад, «Сельская жизнь».

Що би ми робили без журналістики: хто би знав про мене, про моїх колег, або як би я знав про те, що робиться в області, в республіці, в світі?!

Вірити чи не вірити журналістам? Скрізь потрібні фахівці.

Олексій Нечай,

заступник голови

СФГ «Роксолана»,

Київська область

— До журналістики і журналістів в нашому господарстві відношення позитивне.

Ми виписуємо лише ті газети і журнали аграрного спрямування, яким довіряємо.

Наше господарство працює з 1997 року, рослинного спрямування, воно невеличке — в обробітку тисяча гектарів землі.

Я працюю два роки, допомагаю голові — рідному дядькові, за фахом юрист. Робота мені подобається.

Крім основних зернових сільгоспкультур ми продовжуємо вирощувати цукрові буряки, тож 2010 до нас приїздив телеканал «Інтер», робив репортаж про наш досвід для програми новин. Потім був ICTV.

У своїй роботі я переважно користуюся Інтернетом — там багато інформації про договори, контракти, рекомендації юристів; ми моніторимо ціни на сільгосппродукцію. Ну і, звичайно, новинні сайти проглядаємо.

Негативного досвіду роботи з журналістами в нас немає. Вони нам навпаки допомогли: 2010 було люди хотіли переукласти договори оренди з нашим господарством, а попередній орендар не хотів віддавати ті землі людям. ЗМІ висвітлило цю проблему, донесло інформацію до людей. І питання було вирішено позитивно.

Часу, звичайно, завжди бракує. Із усієї інформації, яку доводиться бачити і чути, довіряю їй відсотків на 70. Хотілося, щоби неправдивої інформації було менше, щоб на її виокремлення не втрачати часу й уваги. Більше би так читати про досвід роботи наших колег, про врожайність сільгоспкультур і завдяки чому її досягли, про насіння. Хотілось би, щоби про нас також люди знали. Щоби всередині країни ми були більш відкритими, щоби була можливість звернутися за щирою порадою або запросити до себе.

Людмила Михальчук,

головний економіст

СТОВ «Хлібороб»,

Вінницька область:

— Працюю в даному госпоадсртві економістом з 1997 року.

Я люблю читати пресу і поважаю фахових журналістів. Перевагу ми віддаємо аграрним питанням: технології виробництва, економічні показники господарств і завдяки чому вони досягаються. В господарстві багато літератури аналізується.

Подобається, коли матеріал написано професійно грамотно і водночас цікавою мовою, бо про село сухо писати не можна.

У господарстві ми застосовуємо передові інтенсивні технології і в рослинництві — маємо в обробітку майже 3200 га землі, й у тваринництві — вирощуємо племінних нетелей української чорно-рябої молочної породи. Нині стадо 1813 голів: основне — 585 корів і телиць, на дорощуванні 642 голови. Надій на корову 6890 кг, встановлено доїльний зал типу карусель «Вестфалія Сьордж». Ми працюємо над збільшенням продуктивності, і за мету собі поставили 10 тисяч кг на корову на рік.

Наш керівник — пошановувач передових технологій, душе досвідчена і шанована людина, Заслужений працівник сільського господарства, в даному господарстві працює понад 40 років — Сеніченко Микола Іванович. Він дуже добре знається на сільському господарстві, тому і цінує тих журналістів, які так само з повагою ставляться до своєї роботи і до працівників села.

Якщо говорити про рівень довіри, то ми не довіряємо рекламі будь-де. Там головне розрекламувати, аби продати — чи-то ветеринарні препарати, чи-то ЗЗР або насіння. Від такої недобросовісної реклами страждає товаровиробник. Тому ми спираємося на перевірені речі.

Не довіряємо «жовтій» пресі, яка часто очорняє дійсність, вихоплює з контексту якусь неправдиву інформацію, викривлює реальність.

Якщо ж матеріали обґрунтовані і доказові, а ти також на тому розумієшся, то такому довіряєш.

Усіх журналістів не можна окреслити однією рамкою, бо в будь-якій галузі є спеціалісти, а є так собі …працівники. Від «жовтяків» швидко навіть вітерця не залишається, газети з хорошими матеріалами про трударів зберігаються в родинах як реліквії.

Василь Мастій,

директор ТОВ «Святець»,

Хмельницька область:

— Особисто я дуже поважаю журналістів, їхню нелегку працю, які так само вболівають за те, щоби будь-хто: чи то потужне підприємство, чи фермер, чи одноосібник отримали хороші врожаї. Поважаю тих, хто висвітлює ті болючі питання, які слід вирішувати для досягнення такого результату.

Я завжди показую все, як є, ніколи не демонструю, чого немає. Звичайно, є недоліки, є біди, а є й успіхи. Я вже давно не запрошую нікого в господарство, але і не відмовляю журналістам, які справді хочуть висвітлювати роботу реального аграрного сектору. Це обласні, республіканські ЗМІ, радіостанція «Колос».

Були, звичайно, і всілякі замовлення, щоби написати про наше господарство, що те не так, се не так. Але коли такі ЗМІ поспілкуються з людьми, а в господарстві працює більше 500 чоловік, то вже нічого викривити не вдається.

Не можна сказати, що я стовідсотково довіряю пресі, але близько 80% вони видають правди. Я приходжу на роботу зазвичай дуже рано, і всю пресу, яка в господарство доходить, я переглядаю. Газети — більш цікаві, бо вони подають свіжу інформацію, як-то кажуть — в такт, а журнали зазвичай приходять із запізненням.

Нас найбільше хвилює на сьогодні фінансова криза. Аграрію потрібна реальна ціна на вирощену чи вироблену ним продукцію. Тоді ми будемо найбагатшою країною в світі.

Юрій Горбенко,

директор департаменту

АПР Волинської ОДА:

— В аграрному секторі наразі мають фахово висвітлюватися економічні питання, бо країна має виходити з економічної кризи. Якщо ж хапатися виключно за «жарені» факти, то можна дуже сильно обпектися всім. Професійний аграрний журналіст має бути чудово обізнаний не лише в журналістиці, а й у питаннях сільського господарства, яке розвивається невпинно, запроваджує новітні технології — й їх слід винайти і грамотно та виважено подавати споживачеві. Цей досвід, коли щось впроваджується нове, щось будується, дозволяє знизити собівартість виробництва продукції тощо — він через журналіста йде прямо в маси. Відтак отриману інформацію може брати собі на озброєння будь-хто, хто того прагне.

Болючі питання також мають висвітлюватися, але не подаватися як «безвихідь і кінець світу», а поруч має пропонуватися вирішення цього питання. Через журналістів аграрії можуть впливати на владу — місцеву, центральну. Бо коли болюче питання виноситься на загал, то воно має всі підстави бути набагато швидше вирішеним.

Добре сприймаються матеріали, коли журналіст висвітлює роботу господарства не лише за його виробничими показниками, а й змальовує людей праці. Ми вже сьогодні забули говорити про операторів на фермі, простіше кажучи, доярок, про механізаторів, агрономів.

Сьогодні про фотомоделей пишуть в будь-якій газеті, причому хтозна, чи вона того вартує. Серед виробників-спеціалістів АПК сьогодні, повірте, є багато класних фахівців, які заслуговують на обласний і республіканський рівень.

Особливої уваги заслуговують трудові династії на селі, коли пліч-о-пліч працює в господарстві дід, батько і син. Коли керівник не посилає свою дитину вчитися, приміром, в Англію, а спочатку в сільгосптехніку, потім в інститут — і зрештою такий підготовлений спеціаліст продовжує справу батька на рідній землі. На Волині це династія Шумських, родина Турак та багато інших. Про них слід більш активно писати, пропагувати їхній досвід.

Іван Олексюк,

сировар, с.Шепіт, Косівський район, Івано-Франківська область, на фото ліворуч:

— Я журналістів поважаю. Моя дитина мріє стати журналістом і поступатиме або у Львів, або в Ужгород, бо там теж є журналістика.

До аграрної ставлюся ще краще — бо я за фахом сам агроном, спочатку закінчив технікум, а потім у Дублянах Львівський сільгоспінститут.

Українським журналістам я вірю всім, і телебаченню, і радіо, і газетам. А чом їм не вірити?

Ті газети, що виходять раз на тиждень, читаю, а частіше часу не вистачає. Я ж не тільки сир продаю, я його роблю на полонині. Полонина називається Веснарка. Там гуцули живуть з квітня по вересень, доять корів та овець і там робиться сир: власне — сир, бринза, вурда, будз (копчений сир). Це головні різновиди нашого гуцульського сиру. Відрізняються вони за кольором, смаком, структурою і технологією приготування.

Цьогоріч вперше продаю в Києві на виставці, а взагалі у нас дуже багато фестивалів — на Франківщині, в Закарпатті. Сир — то наш хліб.

Віктор Підгорний, НДВ НДІ

«Украгропромпродуктивність»:

— Фахівці будь-якої галузі насамперед заслуговують на увагу, чи то журналістика, чи то вирощування хліба або тваринництво. Але як серед аграріїв є люди з різним підходом, так і серед журналістів — одні добросовісно і творчо виконують свою роботу, а інші — під замовлення. І оці кілька відсотків замовних писак створюють, наче ложка дьогтю, негативний імідж журналістиці.

Я особисто завжди поважав і поважаю добросовісних журналістів.

Спеціалізованої літератури зазвичай я читаю багато. Якщо для душі, то це матеріали по садівництву, бджільництву, виноградарству. По роботі — наш інститут узагальнює всю нормативну документацію по всій Україні: і по рослинництву, і по тваринництву, будівництву тощо. Впродовж року інститут видає декілька методик — до близько 80 збірників. Для того доводиться в буквальному сенсі лопатити чималий обсяг літератури, виокремлювати з неї цінне і достовірне.

***

У переддень свята міністр аграрної політики та продовольства України Олексій Павленко запросив представників ЗМІ на прес-ланч. Міністр, зазначивши, що сам колись був за студентства долучений до пера — писав до стінгазети, привітав колишніх колег з професійним святом.

Користуючись нагодою, вирішили поцікавитися його думкою щодо української журналістики, зокрема аграрної, як вона допомагала йому у державній роботі, чи як заважала. Ось що він відповів:

«На жаль, за останні роки було дуже багато випадків компрометації журналістики, коли були псевдожурналісти, проплачені журналісти… І питання довіри до журналістів останнім роком дуже серйозне. Тому що виникає питання, а хто з тобою спілкується? Може людина, яка повирізає фрази для сенсацій в «жовтій» пресі.

Також, на жаль, останніми роками журналістика використовувалася в якості інструменту: або політичної боротьби, або передвиборчої агітації. І коли, скажімо, великі канали були власністю людей, які також брали участь в політиці, дуже часто журналістика не була об'єктивною, а більш політично заангажованою. І саме після революційних подій з'явилася надія, що вона зміниться. Тому, як на мене, саме аграрна журналістика є прикладом неупередженості. Тому що вона більш об'єктивна.

А зважаючи на те, що аграрна галузь дуже важлива для країни, і наші новини дивляться не тільки сусіди наші, а й по всьому світі, будь-яка новина може дуже серйозно вплинути, скажімо, на котирування на Чиказькій біржі, на укладення довгострокових контрактів, рішення інвестувати чи не інвестувати. Ми виходимо на зовсім інший рівень, тому аграрна журналістика стає більш глибокою і професійною. Просто сказати, що все буде добре — вже не «катить». Треба дати чітку інформацію, чи значним буде врожай, яким він буде, скільки ми зможемо реалізувати на експорт тощо. Так працює Блумберг, ті мас-медіа, які вже стали і комерційним інструментарієм. Тобто є журналістика об'єктивна, професійна. Я бачу, що у нас іде таке поглиблення, і це мене радує.

У будь-якій професії дуже важливо заробити довіру. Ми намагаємося бути максимально відкритими, щоби цю довіру заробити…

Зрозуміло, зараз суспільство очікує більше поганих новин. Наведу приклад. Ми були в Барселоні на величезній конференції ФАО. Там Україну хвалять: виходить Єгипет і говорить, що українці молодці, вони зробили реформи, молодець міністр. Виходить великий трейдер і розповідає, що українська логістика пришвидшилася на тиждень, бо прибрали корупційну складову, прибрали сертифікацію; реальний ефект від цього — до сотні мільйонів доларів щорічно. Повертаєшся в Україну, пишеш, що ось так було і так, а потім з'являється новина, що міністр, начебто, їздив не для цього. Він на футбол, зараза, їздив! І дивишся по переглядах: проста новина — 1000 переглядів, а про футбол — 36 тисяч переглядів, купа коментарів! Кажу: не був, ось мій посадковий талон, не встигав. Дивлюся коментарі: ну і збоченець наш міністр — треба ж було на футбол сходити! Не мужик!»

Ярослав Краснопольский, перший заступник міністра аграрної політики та продовольства України: «Хочу доповнити: як з нашого, так і з вашого боку, ми не бачимо подвійних стандартів. Тому що, наприклад, розпитують про одне, і бачиш доброзичливість, а пишеться зовсім інше. Водночас як можна почути в інтерв'ю начебто одне, а люди знають, що насправді все навпаки. У нас немає подвійних стандартів, те що відбувається, про те ми й розповідаємо».

Владислава Рутицька, заступник міністра агрополітики, прокоментувала наше запитання цитатою з В.Черчилля: «Байдуже, що про тебе говорять, аби прізвище правильно називали».

© 2018 ТОВ "Агромедіа-Про"