БЛИСКУЧІ ПЕРСПЕКТИВИ УКРАЇНСЬКОЇ СОЇ

Українські аграрії заслужено пишаються своїми успіхами у вирощуванні зернових та їхньому експорті, гордістю країни є провідне місце серед світових експортерів соняшникової олії. Проте поряд із пшеницею, кукурудзою та соняшником все впевненіше почувається на наших ланах донедавна екзотична соя. Втім, на світових просторах соя давно посіла заслужене перше місце за площею вирощування серед зернобобових (її сіють на 118 млн га) та четверте місце за обсягами виробництва після кукурудзи, пшениці та рису.

Що ж у ній такого особливого? Феномен сої пояснюється її рідкісним хімічним складом — високою концентрацією в бобах білку (38-42%), жиру (18-22%), вуглеводів (25-30%), а також вітамінів, мінеральних речовин та ферментів. Людство найбільш цінує у сої саме її білок, адже за цим показником вона вдвічі переважає звичні горох, квасолю чи соняшник. Відтак 1 кг сої по кількості протеїну відповідає 2 кг м'яса або риби, 4 кг пшениці або 12 кг молока. З сої виробляють медичні препарати і високобілкові кормові добавки для тварин, у самих лише США з сої виготовляють 4,2 млн л біопалива. А ще — соя покращує ґрунт і є прекрасним попередником у сівозміні.

Не дивно, що виробництво цього чудо-боба зростає у всьому світі. За останні 11 років воно зросло у 1,7 разу — до 315,1 млн т, а вирощують його у 91 країні. Найбільшими виробниками сої у світі є Сполучені Штати — 108 млн т, у спину їм дихає Бразилія — 94,5 млн т, далі йдуть Аргентина — 56 млн т, Китай — 12,4 млн т, Індія — 10,5 млн т, Парагвай — 8,5 млн т, Канада — 6,1 млн т, а восьмою у списку світових виробників минулого року стала Україна — 3,9 млн т.

Серйозної уваги сої на наших теренах почали приділяти лише з 2001 року, і починалася українська соя зі скромних 73 тис. га посівів. У 2003-му їх стало вже 189 тис. га, коли зібрали з цієї площі 231,9 тис. т зерна — що вдієш: урожайність тоді складала заледве 12 ц/га. Проте і площі, й урожайність зростали рік від року, а на початку 2010-х соя стала вже економічно привабливою культурою. Сіяли її вже понад 1 млн га і виробляли понад 1,6 млн т.

Успіх не прийшов зненацька та нізвідки — титанічних зусиль із пропагування цієї культури, навчання технології вирощування та переробки доклала створена 2003 року Українська асоціація виробників та переробників сої. Саме завдяки її просвітницьким зусиллям українські аграрії повірили в сою, а вона — повірила в них і віддячила за працю сторицею. Минулого року на площі у 1792 тис. га українські селяни виростили 3881 тис. т сої за середньої врожайності 21,6 ц/га.

Такий бурхливий ріст (удесятеро за десять років) ставить на часі запитання: а як далі буде розвиватися соєпродуктовий комплекс, які напрямки зростання та перспективи виробництва, переробки і збуту сої в Україні?

На ці та інші питання покликана дати відповіді Міжнародна конференція «Потенціал української сої 2015-2020: виробництво та переробка», котра відбулася 5 червня у рамках XXVII Міжнародної агропромислової виставки «АГРО-2015». Організаторами конференції виступили Національна академія аграрних наук, Науково-дослідний інститут сої, Інститут кормів та Асоціація «Українська асоціація виробників та переробників сої».

Форум отримав високе наукове представництво: з доповідями виступили президент НААН Ярослав Гадзало, академік НААН Василь Петриченко та член-кореспондент НААН Валерій Жук.

Роль сої у продовольчій безпеці України висвітлив директор департаменту землеробства та технічної політики АПК Мінагропоітики Володимир Топчій.

Про місце сої в ряду олійних культур розказав президент асоціації «Укроліяпром» Степан Капшук.

Ділилися своїми напрацюваннями та хвалилися досягненнями виробники та переробними сої з усієї держави.

Президент Асоціації «Українська асоціація виробників та переробників сої» Віктор Тимченко зробив детальний аналіз розвитку соєвого ринку України у 2003-2014 роках та окреслив перспективи української сої на 2015-2020 роки.

За його словами, ще 2008 року було розроблено галузеву програму «Соя 2008-2015», котра передбачала забезпечити 2015 року посів сої на площі 1 млн га і виробництво 1,7 млн т зерна. Фактично ці показники було досягнуто вже 2010-го, що дозволило посісти першість із виробництва сої в Європі та СНД. Минулого року виробництво сої в Україні досягло майже 3,9 млн т, а вирощують її на площі майже 1,8 млн га. Поточного року очікуються посіви на площі майже 2 млн га, з котрих розраховують отримати 4,2 млн т сої.

Відрадно, що зростання виробництва досягнуто не лише за рахунок збільшення площ висіву: середня врожайність сої в Україні зросла з 12 до 21,6 ц/га. Втім, є регіони (переважно на Заході держави), де середня врожайність стабільно зашкалює за 50 ц/га. Рекордсменом із урожайності 2014 року стало ПСП «Ягільниця-В» з Чортківського району Тернопільщини з показником 59,7 ц/га.

Загалом сою в Україні вирощують 9088 господарств, правда, половина з них висіває сою на площах менше 50 га. З іншого боку, 58% усього валового виробництва дають господарства, котрі сіють понад 500 га. У них зазвичай і урожайність вища. Наразі у виробництві перебуває 152 зареєстрованих сорти, з яких 67% — вітчизняної селекції. Перероблюють сою 90 підприємств, їхня загальна потужність переробки складає 2 млн т. Правда, переробляється всередині країни лише 800 тис. т із 3,9 млн, бо Україна є визнаним у світі експортером сої.

Минулого року ми поставили на експорт 1, 676 млн т сої, 122 тис. т соєвої олії та 114 тис. т соєвої макухи до 47 країн світу. Й темпи не спадають: за чотири місяці 2015 року вже проекспортовано 824 тис. т сої, 52 тис. т олії та майже 69 тис. т макухи. Провідними імпортерами української сої є країни ЄС (624,6 тис. т), Туреччина (479,7 тис. т) та Єгипет (235,6 тис. т). Загальна вартість експортованої сої склала понад $705 млн.

Загалом зрозуміло, що соя в Україні стала серйозною справою, котра досягла вражаючих успіхів. Перспективи, що очікують галузь, не менш вражаючі: до 2020 року площа висіву досягне 2,2 млн га, середня врожайність — 25 ц/га, а валове виробництво — 5,5 млн т. Збільшення виробництва сої пов'язане, в перше чергу, з необхідністю забезпечити зростаючу кількість тварин і птиці, а також експорт сої та продуктів її переробки.

За розрахунками аналітиків, до 2020 року потреба внутрішнього ринку (передовсім, тваринництва) в продуктах переробки сої складе 1,45 млн т, для чого потрібно виростити 1,74 млн т сої. Настав час в повній мірі застосовувати можливості соєвого білку у відгодівлі тварин та птиці. Адже наразі ми використовуємо соєвого шроту в 33 рази менше, ніж у США та у 35 разів менше, ніж у ЄС (котрий нашу сою купує залюбки). Це одна з основних причин низьких показників ефективності відгодівлі тварин в Україні, порівняно з ЄС. Якщо не вжити термінових заходів, Асоціація з ЄС знищить наше тваринництво взагалі.

І це не панікерство, а розрахунки. Судіть самі. Середньодобовий приріст ваги свиней у ЄС та США, котрих годують продуктами переробки сої, складає 750 грамів, а в Україні — 489 грамів. Відтак конверсія корму складає у них 2,27, а у нас — 3,5. Відповідно для відгодівлі кабанчика до 110 кг там потрібно 146 днів, а у нас — 225. Не дивно, що витрати кормів на голову при досягненні цієї ваги там складають 251 кг, а у нас — 385. От вам і ефективність, от вам і собівартість, от вам і конкуренція.

Українські виробники сої здатні забезпечити виробництво необхідних для вітчизняного тваринництва обсягів сої. От лише треба проводити зважену державну політику у тваринництві. Адже у нас птиця і свинина, що виробляється промисловим способом, цілком конкурентоздатні, проте 48% усіх кабанчиків в Україні рохкають у господарствах населення, котре звикло годувати їх чим завгодно, лише не науково обґрунтованими і технологічно збалансованими високобілковими кормами. Тим часом у сусідній Польщі і 100 тис. свиней крупного тваринницького комплексу, і 10 свиней приватного власника годуються по одній високотехнологічній методиці. От звідси і береться ефективність.

Соя на наших теренах культура відносно молода, от і немає звички у наших господарів використовувати її на повну потужність. На заваді цьому стоїть і те, що більшість сої вивозиться не переробленою, а продукти переробки тих 800 тис. т, що залишаються в країні, також переважно експортуються. То що, настав час створювати асоціацію правильної відгодівлі тварин?

Це, звісно, жарти. Але якщо серйозно, то соя мусить посісти чільне місце в сівозміні українського селянина та в переліку головних культур, що забезпечують продовольчу безпеку держави — не менше 25-35% у структурі технічних культур та 5-15% у загальній структурі посівних площ України. У 2014 році питома вага сої в загальних посівах досягла 6,6%, а у технічних — 21,5%. У першій п'ятірці перебувають Хмельницька область — 20,2%, Чернівецька — 19,5%, Київська — 16,5%, Полтавська — 12,1%, Черкаська — 11,1%.

Загалом по країні гостро стоїть питання підвищення врожайності сої й особливо — вмісту протеїну, адже наразі в середньому він складає 30-35%, а переробники і споживачі (в першу чергу тваринники і птахівники) вимагають 39-40%.

Тут є поле для роботи нашим селекціонерам, тим більше, що відповідні сорти в Україні є. Ну, і насамкінець. Раз уже соєвиробництво стало в Україні серйозною справою, то й ставитися до нього потрібно відповідно. А значить — готувати високопрофесійні кадри. Настав час вносити зміни до навчальних планів вищих вишів сільськогосподарського профілю щодо вивчення новітніх технологій вирощування сої, устаткування і технології її переробки на кормові та харчові цілі тощо. За словами Віктора Тимченка, ця ідея вже знайшла порозуміння у фахівців НУБіП.