Олексій Вадатурський: «НАМ СЛІД НАВЧИТИСЯ ПРАЦЮВАТИ В УМОВАХ ПАДАЮЧОГО РИНКУ»

ТОЧКА ЗОРУ. Функціонування ринку передбачає не лише злети, сталий розвиток і прибутки, а й падіння попиту, цін, доходів. Інше питання: хто спроможний вижити в умовах занепаду і у який спосіб.

Нинішня ситуація довела, що ми, на жаль, не вміємо працювати при падаючому ринку. В нас не визначені найбільш вразливі галузі економіки і немає механізмів їх підтримки, які б автоматично включалися у кризовому випадку. Це щось на кшталт: якщо піде дощ, то слід скористатися парасолькою.
Ми не маємо на державному рівні гідних аналітиків, які можуть прогнозувати розвиток тенденцій на світовому ринку, й через це – на внутрішньому. А також людей, здатних почути і зрозуміти учасників ринку.
Аграрний сектор України є бюджетонаповнюючим і експортно-орієнтованим. За останні кілька років відбулися дуже суттєві грошові вливання в АПК – це й укрупнення господарств, застосування інтенсивних технологій, модернізація виробничих потужностей, будівництво нових елеваторів. Тільки наше ТОВ Сільськогосподарське підприємство «НІБУЛОН» за роки роботи інвестувало у вітчизняний АПК понад 1 млрд. 300 млн. грн. Не хотілося б наврочити, але нинішньої осені, вперше за останні п'ять років, склалися надзвичайно сприятливі погодні умови для формування врожаю озимих культур, насамперед, пшениці та ячменю. Ті компанії, які дотримуватимуться технологій, навіть за умов кризової ситуації протягом наступних півроку-року мають шанс не просто вижити, а й отримати прибутки.
Але сьогодні ми стали свідками певного колапсу: за наявності світової продовольчої кризи, коли щодня тисячі людей потерпають від голоду, країни-виробники не можуть продати зерно, а інші, відповідно, його купити.
Усе, що відбувається у світі – взаємопов'язане. Ми маємо усвідомити, що коливання світових цін так чи інакше позначається на цінах у будь-якій українській глибинці. Наприклад, майже трикратне падіння світових цін на нафту за останні декілька місяців зі 145 до 55 доларів за барель призвело до скорочення виробництва біодизелю та біоетанолу. Відтак ціни на сировину для них – а це кукурудза і ріпак – різко впали.
Виростити сільгосппродукцію – велика наука. Але така сама наука її продати. Тут на всі сто має працювати логістика, за рахунок якої в умовах кризи провідні компанії здатні виживати. У нас же логістика в зародковому стані. Наприклад, на світових ринках через скорочення виробництва металу і добрив зменшилась кількість їх перевезень. Відтак звільняються транспортні засоби, судна, вагони, і вартість транспортування також знижується. Останнім часом ціна фрахту в світі зменшилася в 3-4 рази. Тепер вартість перевезення тонни пшениці з США до Єгипту, а це 12,5 тис. км морем, становить $25, з Миколаєва до Єгипту – $15.
Для порівняння,  відстань морським шляхом з Миколаєва до Шанхая (Китай) сягає 16,5 тисяч кілометрів. І перевезти у такий спосіб тонну пшениці виявляється дешевше, ніж за тисячу кілометрів від Луганська до Очакова або Миколаєва Укрзалізницею і через морський порт, які вимагають за свої послуги $66. Безумовно, за таких умов наше зерно стає неконкурентним на традиційних ринках збуту Африки та Азії. Тому потрібно негайно переглянути і зменшити тарифи на вантажоперевезення, портові збори, плати за отримання різноманітних дозволів. Ці заходи збільшать обіг грошей і зменшать собівартість продукції, зроблять її більш привабливою для покупців.
Зовнішні чинники падіння цін. Отже, падіння цін на нафту спричинило обвал цін на продовольство. За три місяці ціни на зернові на світовому ринку впали на 100 і більше доларів за тонну. Сьогодні немає кризи поставок зерна, якого в цьому році зібрано достатньо. У світі спостерігається криза фінансова. Відбувається здорожчання кредитних ставок у валюті – у світі на 2-4%, в Україні – на 10-14%. Хаос на ринку спричиняє відмова потенційних покупців від попередньо укладених контрактів за більш високими цінами. Це, в першу чергу, стосується країн-членів ОПЕК, таких як Саудівська Аравія, Ірак, Ємен.
Нещодавнє відновлення Євросоюзом мита на імпорт зернових, спрямоване на захист власного виробника, також спричинило зниження цін на зернові в країнах, що не входять до ЄС. У минулому маркетинговому році мито було скасоване через дефіцит продовольства. Нині воно обчислене і становить від 9 до 15 євро за тонну залежно від культури. Тож, відповідно і наші внутрішні закупівельні ціни впали на таку суму.
Наслідком світової фінансової кризи стало зниження вартості акцій продовольчих компаній, що також позначилося на цінах виробленої ними продукції. Слід також врахувати, що останнім часом в Європі на 12% зменшилося споживання м'яса, а це означає падіння попиту на зернові як основну складову комбікормів. Ми не можемо за собівартістю конкурувати навіть з російським зерном при однаково низькій якості, адже в них суттєво дешевші енергоносії та сільгоспхімія. Все це – лише основні зовнішні чинники, що вплинули на падіння продовольчих цін. Їх перелік можна було б продовжувати.
Ціни падають ще й через внутрішні фактори. Україна практично увійшла в новий 2008/2009 МР з урожаєм у 47 млн. тонн  зернової групи, до якої за прогнозами має додатися ще 5 млн. тонн кукурудзи, та перехідними залишками у 7 млн. тонн. Тож, матимемо загальний баланс – понад 60 млн. тонн зернових, з яких значний відсоток становить неякісне зерно через недотримання технологій. Проблему ускладнює брак місткостей для належного його зберігання та переробки. Тому при внутрішньому споживанні на рівні 25 млн. тонн надлишки у 20-25 млн. тонн треба вивозити. З початку МР Україна експортувала 8 млн. тонн. Але зараз цей процес дещо пригальмував…
Позаминулого року на ринку зерна ми в ручному режимі забезпечували продовольчу безпеку. Минулого року також в ручному режимі боролися з інфляцією. Але її не перемогли. Натомість не встигли скористатися сприятливою ціновою кон'юнктурою: за підрахунками тільки сільгоспвиробники недоотримали понад 15 млрд. грн. за вирощене зерно. Ніякий бюджет цього не компенсує. Збитки ж державного бюджету ніхто навіть і не рахував. А ці гроші нам ой-як знадобилися б зараз: і в державному бюджеті, і на рахунках сільгоспвиробників!
Під час цьогорічних жнив держава оголосила про змову зернотрейдерів, які начебто необґрунтовано знизили закупівельні ціни, і закликала товаровиробників не продавати зерно. Що з цього вийшло? Ті, хто не дослухався до цих закликів і встиг реалізувати зерно за тими цінами, отримали набагато більше, ніж можуть отримати зараз. А ще й додати витрати на зберігання! До того ж, переплачені під час осінньої посівної кампанії кошти за тодішніми високими цінами на пальне, добрива, ЗЗР навряд чи зможуть бути повернуті сільгоспвиробнику.
І тут постає ще одне дуже важливе питання, якому в Україні абсолютно не приділяється уваги: щоб бути конкурентними в світі, нам необхідно досягти суттєвого зниження собівартості сільгосппродукції і при цьому одночасного підвищення її якості до міжнародних стандартів. Слід спрямувати зусилля усіх, хто може вплинути на ситуацію, щоб вмотивувати виробника вирощувати якісну продукцію. Треба змінити ДСТУ при визначенні якості продовольчої пшениці, адже чинний стандарт оперує лише показниками  білка, не враховуючи показники клейковини, засміченості, ураження шкідниками і хворобами. Такий стан дає змогу маніпулювати класністю зерна при його прийманні.
Сьогодні наші сільгоспвиробники не готові працювати в ринкових умовах. Як приклад, можу лише поспівчувати тим господарствам, які, зекономивши по 200 грн. на гектарі на боротьбу з клопом-черепашкою, втратили по 2 тисячі гривень на тому самому гектарі, і отримали фуражне зерно замість продовольчого. Катастрофічна ситуація сьогодні виникла з кукурудзою. Складається враження, що керівники господарств взагалі не вміють рахувати гроші. При закупівельній ціні 430-470 грн/т базисної вологості, вони везуть на елеватори зерно 37% вологості, масової тріщинуватості, засмічене. Таку кукурудзу, по суті недозрілу (адже сіяли не районованими гібридами з простроченням термінів), краще залишити до зими на полі. Бо тільки на сушіння такого зерна доводиться витрачати 230 грн/т. Виникає запитання, які ж гроші такий господар розраховує отримати?
Уряд сьогодні має чітко виробити стратегію і правила роботи на ринку зерна. Запровадити нарешті посаду віце-прем'єр-міністра, який би опікувався галуззю АПК. Уряд збирає металургів, хіміків, банкірів. І зовсім не звертає увагу на сільгоспвиробників, які мають годувати країну. Треба створити умови, щоб учасники аграрного ринку могли торгувати за ф'ючерсними контрактами, заздалегідь продавати врожай на світовому ринку, а не чекати з острахом – чи введуть посеред МР заборону на експорт зерна, чи ні. Адже чітку позицію з цього питання уряд досі не висловив.
Щодо ринку олійних культур, також маємо особливу ситуацію. Рік на рік не випадає. Але не може бути, щоб така технічна культура, як ріпак і продукція з нього, була дорожчою за продовольче насіння соняшнику і соняшникову олію. Чому так вийшло? Бо через нашу недбалість з європейської роздрібної мережі було вилучено близько 43 тис. тонн неякісної української соняшникової олії. Це вдарило по престижу нашої олії та, відповідно, знизило попит на неї. До того ж ціни на насіння соняшнику навесні ц.р. у 4 тис. грн. за тонну були невиправдано високими, вони спричинили суттєве розширення посівних площ під цією культурою, а відтак – збільшення валового збору. Як результат – п'ятикратне зниження закупівельних цін порівняно з весняними. Зараз слід скасувати експортне мито на насіння соняшнику, тоді ціна для сільгоспвиробників зросте принаймні до рівня рентабельності.
Не менш важливе питання – дотримання паритету цін на сільгосппродукцію та на матеріальні ресурси для її виробництва. Повторюся, що нафта в світі подешевшала втричі. Схожу цінову динаміку мають і нафтопродукти. У нас же ціни на пальне знизилися на копійки. Це сміхотворне і зовсім неадекватне здешевлення. Тут є ще багато над чим працювати. n