Поштова адреса: 01135.  Київ-135, а/с 79. 
  Контактний телефон:  +38(044)227-93-55
  E-mail: info@agroprofi.com.ua 
             Передплатний індекс: 98990


Книги:

Топ переглядів за місяць:

ЗЕЛЕНА АЛЬТЕРНАТИВА АБО НЕ ВСІ В ЗАХВАТІ ВІД ПОЯВИ КОНКУРЕНТІВ НА ЕНЕРГЕТИЧНОМУ РИНКУ
Повний текст у друкованій версії Енергетика — як повітря: непомітна, але необхідна....
У КИЄВІ ПРЕЗЕНТУВАЛИ НОВИЙ СОРТ ТЮЛЬПАНІВ ДЖАМАЛА
Уперше в історії новий сорт тюльпанів голландської селекції виведено на честь жительки України —...
МОЛОКО ПО РІЗНІ БОКИ ВИМЕНІ
Нинішні закупівельні ціни не влаштовують і дивують українських виробників молока. За словами...
ВІТЧИЗНЯНИЙ УРОЖАЙ-2017: БИТВА НА ДВА ФРОНТИ. І НЕ ТІЛЬКИ
Повний текст у друкованій версії Станом на 5 квітня 2017 року Україна експортувала 34,13 млн...
ОЖИНА — НЕ ПРОСТО НІШЕВА ЯГОДА
Повний текст у друкованій версії Продовжуємо публікацію матеріалів другої національної...

Наші партнери:

10 НАГАЛЬНИХ КРОКІВ ВІТЧИЗНЯНОГО АПК. РУШАЙМО!

Програмою практичних дій для всіх учасників зернового ринку України має завершитися робота другого раунду V Українського зернового конгресу 25-26 листопада в Києві. Йдеться про узгодження заздалегідь підготовленого фахівцями ринку і доповненого під час конгресу документу з десяти основних пунктів: що саме, кому і в який термін слід робити, щоб найближчим часом перетворити вітчизняний АПК на візитну картку країни у світі.

Узяти участь у обговоренні цього документу запрошуються представники нового уряду в особі Прем'єр-міністра і керівників міністерств, новообрані народні депутати - насамперед, члени аграрного комітету ВРУ, сільгоспвиробники, переробники (пекарі, оліє-жировики, цукровики, тваринники, молочники тощо) та експортери. Запрошені й очікуються амбасадори та аташе з економічних питань більш ніж 30 посольств провідних країн, керівництво світових фінансово-кредитних установ, вітчизняні і зарубіжні потенційні інвестори, науковці, аналітики тощо.

З такоЇ інформації розпочав нашу розмову президент Української зернової асоціації Володимир Клименко. Адже зрештою, на його переконання, вже настав час практичних дій, а не традиційно порожніх балачок про АПК як «локомотив вітчизняної економіки», який ганяє туди-сюди – залежно від настрою стрілочників.

 

– Роботу конгресу ми маємо розпочати з круглого столу бізнес-влада, – провадить далі Володимир Клименко. – Від бізнесу, крім провідних українських компаній, запрошені: президент Американсько-Української ділової ради (USUBC) Морган Вільямс, президент Американської торгової палати в Україні Бернард Кейсі, президент Європейської бізнес асоціації (ЕВА) Томаш Фіала, координатор сектору сталого розвитку по Україні, Білорусі та Молдові Світового Банку Тамара Сулухія, а також численні потенційні інвестори. До речі, в умовах активних бойових дій, які, на жаль, досі тривають в Україні, іноземні страховики відмовляються страхувати перебування своїх співгромадян, однак Київщина вважається безпечною, тож ці люди підтвердили свій приїзд до нас. Особливої допомоги в організації круглого столу надає особисто Жиль Міттеталь – директор департаменту агробізнесу Європейського банку реконструкції та розвитку. Відтак, крім інших, на конгресі будуть присутні господарі наших дочірніх підприємств, які фінансуються ЄБРР.

 

Володимире Георгійовичу, то якою Ви вбачаєте побудову роботи конгресу?

– У роздавальних матеріалах учасників конгресу буде проект цієї Програми практичних дій в АПК. Попередньо вона буде опрацьована в Українській зерновій асоціації та інших фахових структурах. Під час роботи круглого столу фахівці обговорюватимуть конкретний проект документу, будуть коментувати його та вносити пропозиції.

Тобто ми маємо новому Кабінету Міністрів України і Президенту надати документальне бачення фахівців АПК, які саме першочергові заходи слід провести для стимулювання роботи галузі. Якщо АПК – справді локомотив, то цей локомотив слід посилити і застосувати для розвитку України. Тож це мають бути конкретні заходи з техніко-економічним обґрунтуванням – тобто, що від кожного кроку отримає держава, пересічні наші громадяни і бізнес. Отже, що саме слід зробити в сільському господарстві, які саме і від кого потрібні інвестиції для реалізації конкретних програм – які з них має фінансувати держава, які – бізнес. Яка першочерговість і важливість рішення тих або інших питань.

Якщо взяти останні сім місяців, при всіх численних негараздах в Україні, в нас і досі не налагоджено належних стосунків між владою і бізнесом, а отже відсутній будь-який план того, що саме ми маємо робити в АПК. Єдиний спільний позитивний результат – скасування сертифікатів якості зерна, завдяки цьому зникла корупція довкола видачі цих дозвільних документів, а мільйони гривень, що вивільнилися від хабарів, додалися до вартості закупівельних цін на зерно.

 

То яким має бути перший пункт практичних дій? 

– Йдеться про конкретні пропозиції, які вимагають від держави мінімум витрат, при цьому мають колосальний економічний ефект. Тому я не називаю якихось абстрактних понять, на кшталт боротьби з корупцією. Я наголошую: під номером один Програми практичних дій в АПК – створення біопаливної промисловості України. Мова йде про промислове виробництво біоетанола і біодизеля.

За приклад слід узяти досвід США і Бразилії, які вже понад 20 років успішно розвивають цю галузь.

Хіба у нас не вистачає старих проблемних галузей, щоб створювати ще нову?

– Україна щороку імпортує близько 9 млн тонн нафтопродуктів із Росії, Прибалтики, Білорусі. Створивши власні енергоносії, ми можемо припинити витрачати валюту і  перейти до реального імпортозаміщення, про яке ми до сьогодні абстрактно говоримо. На жаль, нині маємо негативне зовнішньоторговельне сальдо, тобто імпорт перевищує обсяги експорту. Переважно це пов'язано з імпортом енергоносіїв. Тому створення біопаливної промисловості – це вирішення проблем зовнішньоторговельного сальдо і, в такий спосіб, стабілізація національної валюти. Стабільність валюти – це запорука стабілізації вітчизняної економіки, включаючи сільське господарство. Тож створення біопаливної промисловості – макроекономічна стабільність держави.

Виникає логічне питання: хто цим безпосередньо має займатися і скільки це коштуватиме державі? Тут слід навести приклад штату Айова (США) – термін будівництва заводу з виробництва біоетанолу четвертого (!) покоління не перевищує півтора року, вартість – близько $700 млн. Для старту в Україні було би доцільно збудувати принаймні п'ять таких заводів. Їхня загальна вартість – близько $3,5 мільярдів. Для державного бюджету, звісно, – це великі гроші. Однак якщо відкрити зелену вулицю і дати можливість інвесторам будувати – ці мільярди витратить бізнес. Коли ми абстрактно говоримо про інвестиції – це одне питання. Коли ж на рівні держави ухвалюється рішення створювати біопаливну промисловість – це зовсім інше практичне питання.

 

Припустимо, ми віднайшли інвесторів і збудували заводи. А куди ж подіти цей промисловий обсяг альтернативного палива, бо зрозуміло, що за два-три роки ми не переоснастимо свої двигуни?

– Тут нам знадобиться розмова з Європейським союзом щодо зняття мита на поставку біопалива з України. Країни ЄС нині є активними і виробниками і споживачами альтернативного палива, тому вони вже мають велику кількість переобладнаних і новостворених автомобілів.

Це дозволить нам на перших порах налагодити збут продукції, щоб заводи могли вийти на повну потужність, а ми мали би час на переоснащення своїх машин і механізмів під нове паливо і отримали можливість завозити нові. Сировини для такого виробництва, дякувати Богу, у нас достатньо: крім залишків деревини і лушпиння головним джерелом повинна стати кукурудза. Україна останніми роками суттєво збільшила виробництво цієї культури і перетворилася на потужного експортера, відтак ціни на неї впали як всередині країни, так і в світі. Переробка на біопаливо дасть можливість стабілізувати ціни і при цьому наростити виробництво зернової.

До речі, з кукурудзи на виході виробництва заводів матимемо: 40% – біоетанол, 40% – поживні добавки до кормів (причому якщо згодовувати кукурудзу худобі в зерні, то добовий приріст дорівнюватиме цим 40% добавок), певний відсоток – сировина для медичної і парфумерної промисловості, а відходи спалюються для обігріву цього самого підприємства. Тобто йдеться про стовідсоткову переробку рослини.

 

Однак деякі наші технарі кажуть, що ефективної альтернативи дизелю та бензину немає…

– Перед потужними країнами, у тому числі сільськогосподарськими, 15 років тому стояли ті самі задачі, і вони їх розв'язали. В Бразилії взагалі 80% транспорту їздить на біоетанолі. Тож ми можемо скористатися світовим досвідом. До того ж інвестори не вкладатимуть гроші в примарні проекти, такі як будівництво заводів з виготовлення альтернативного палива, якщо не бачитимуть перспективи збуту продукції й отримання прибутків у довготривалій перспективі.

Так, ця галузь потягне за собою перебудову всього вітчизняного автомобілебудування. Нам знадобиться модернізація існуючих двигунів – тобто створення мережі підприємств і сервісних центрів по всій країні, налагодження поставок нових запчастин і двигунів. Відтак, у відповідь на згоду Євросоюзу прибрати мита для нашого біопального, ми можемо зняти обмеження на європейські двигуни й автомобілі, які працюють на біоетанолі і біодизелі.

Додатковий для нас напрямок роботи – міксування бензину і біопалива, транспорт для перевезення і ємності на складах для зберігання.

Тому я й кажу, що нині новий уряд має ухвалити таке рішення, яке матиме колосальну віддачу і не коштуватиме бюджету ні копійки.

 

То Ви вважаєте, що від держави не потрібно коштів для створення біопаливної промисловості? А що від неї потрібно?

– Це яскравий приклад того, що від держави при її дефіцитному бюджеті грошей не потрібно. Новий уряд має прийняти доленосне рішення – ухвалити стислу і зрозумілу Програму про розвиток біопаливної промисловості України.

Першим кроком після ухвалення Програми – ми маємо повідомити про це весь світ і запросити потужних інвесторів зі США, Японії, Європейського союзу, Китаю, Південної Кореї. Ці країни мають досвід роботи в цій галузі і новітні технологічні рішення, тож виказують неабияку практичну зацікавленість у такій співпраці.

Забезпечити стабільні обсяги виробництва сільгоспкультур ми здатні, доказом тому наші врожаї у понад 60 млн тонн щороку. Однак це лише початок. Для численних цільових аудиторій я наводжу цілком прагматичні розрахунки по трьох основних сільгоспкультурах – пшениці, кукурудзі й ячменю. Тож, якби ми на наявних у нас площах ріллі отримували врожайність кукурудзи, як у штаті Айова, США (за даними USDA, у Айові – 103 ц/га; 2013-го, за даними Мінагрополітики, в Україні – 60,6 ц/га – прим. авт.), а пшениці й ячменю, як у Франції (за даними USDA, пшениця у Франції – на рівні 74 ц/га та ячмінь – 67 ц/га; за даними Мінагрополітики, в Україні пшениця – 35 ц/га, ячмінь – 24 ц/га – прим. авт.), то лише цих культур ми збирали би 120 млн тонн зерна! Наголошую: про збільшення площ не йдеться.

 

Але йдеться про збільшення витрат на гектар посівів. Світ же нарощує врожайність і зменшує витрати завдяки ГМ-кукурудзі і сої, які в Україні офіційно заборонені. Як бути нам у цій ситуації? А також як нам «переварити» врожай у 120 млн тонн: чим возити, де доопрацьовувати і зберігати?

– Нещодавно ми побували в США на фірмі «Піонер» і з'ясували, що 95% вирощуваної в країні сої і 75% кукурудзи – генно-модифіковані. Але американці переробляють ці культури на біопаливо і корми. Багато країн світу також визнали ГМ-культури, тобто нині вони є товаром на світовому ринку, причому добре продаваним.

Україна ж наразі стоїть на роздоріжжі в цьому питанні. Однак існує невблаганний прогноз, що до 2050 року населення планети збільшиться з нинішніх 7 до 9 мільярдів людей, яких слід прогодувати. Й Україна цілком здатна долучитися до розв'язання цієї планетарної проблеми.

Тому нині український уряд має визначити пріоритети, зокрема, що ми здатні вирощувати 120 млн тонн зернових, і викласти їх в Програму. І створення елеваторної та біоенергетичної промисловості – це важливі елементи цієї програми.

Знову наведу приклад США. Коли там почали обговорювати проект створення біопаливної промисловості, то дехто заявляв, що в світі мільйони людей голодують і неетично вирощувати кукурудзу не для харчування. До того ж це зменшить обсяги експорту, і країна втратить лідерство на світових ринках. Однак сталося так: коли почали працювати  на повну потужність біоетанольні заводи, виробництво кукурудзи у США  стрімко пішло вгору. Виробники кукурудзи отримали новий ринок збуту своєї продукції і експортери нічого не втратили.

Нам дехто закидає, що ми тут в Українській зерновій асоціації опікуємося лише експортерами. Я неодноразово підкреслював, що УЗА – вже давно не лише асоціація експортерів, а насамперед – виробників і переробників зерна. Тому ми відстоюємо інтереси всіх учасників ринку зерна.

Виключно важливе питання пов'язане із створенням біопаливної промисловості – це питання виробництва та обігу ГМ-культур. Й якщо Україна визнає створення біоенергетичної галузі, ми змушені будемо вирішити питання щодо ГМО. Тим більше, що запитання, чи вирощуються в Україні ГМ-культури, у фахівців викликає посмішку.

Тому нова Верховна Рада має внести зміни до закону про біобезпеку, в тому сенсі, що ми приймаємо правила Євросоюзу (а ми йдемо до ЄС, і це цілком логічно!) щодо можливості виробництва і переробки ГМ-культур в Україні. Якщо дослідження в Європейському союзі, причому на належно високому рівні, вже були проведені, і культури рекомендовано до виробництва, а також для переробки і  для відгодівлі тварин або на біопаливо, ми маємо законодавчо закріпити: ми визнаємо все, що визнано ЄС.

У такий спосіб наша політика щодо ГМО стане зрозумілою і регульованою, ми спростимо режим випробування сортів сільгоспкультур. Я допускаю, що наше законодавство може частково відрізнятися від європейського, адже у 28 країнах ЄС воно також вирізняється – десь дозволено більше, десь менше.

Витрати з боку держави на вирішення цього питання, як і створення біоетанолової промисловості, практично дорівнюють нулю.

Розмови щодо нафтового лобі, яке буде гальмувати розвиток нової галузі, вважаю безпідставними. Адже біоепаливні заводи – це мільярдні інвестиції в економіку України, це реальне імпортозаміщення, стрімкий розвиток сумісних галузей і тисячі нових робочих місць. Для агровиробників – також можливість отримати додатковий потужний канал реалізації вирощеної продукції, а для пересічного громадянина – утилізація природних відходів і різного роду сміття (продукції життєдіяльності людини).

Тому певен, створення біопаливної промисловості, вирішить також друге питання Програми – питання гармонізації вітчизняного і європейського законодавства, у тому числі в частині ГМ-рослин. І дасть відповідь на запитання: що українцям робити з ГМ-продукцією.

 

Як щодо питання виділення землі під будівництво біопаливних заводів четвертого покоління, питання власності? На яких умовах розбудовуватиметься галузь? Чи ми не потрапимо під залежність від іноземних компаній?

– Для того, щоб розбудова галузі розпочалася швидко, будувати слід у вільних і неприлеглих до воєнних дій регіонах. Зводити заводи доцільно у сировинних зонах і бажано на базі або поблизу наявних елеваторів: там є готові ємності для зберігання зерна, наявні транспортні розв'язки (автошляхи, залізниці, водний транспорт), площі для будівництва, фаховий персонал. До речі, це ще один фактор на користь відновлення судноплавства Дніпром і Південним Бугом, про який також зараз поговоримо.

Щодо залежності, то збудовані підприємства у будь-якому випадку залишаються на території нашої країни. Так само нашими є виробники, землі і сировина. Якщо Україна офіційно заявить про намір розбудовувати біоенергетичну галузь уже завтра, ви будете здивовані кількістю інвесторів з усього світу, які хочуть взяти в цьому участь.

Щодо форм власності, то це можуть бути стовідсотково вітчизняні або іноземні (дочірні) підприємства, спільні тощо. Тут слід навести приклад УЗА, у складі якої є суто українські компанії, наприклад, «НІБУЛОН», Райз, є американські «Каргілл», ADM. Вони працюють у нашій державі за нашими законами, сплачують податки, розбудовують галузь АПК, забезпечують людей роботою і гідною зарплатою. В оліє-жировій галузі також є безліч зразків такої роботи.

Є багато прикладів створення спільних підприємств. Так, якщо українська компанія має елеватор або мережу елеваторів, на території яких є вільні площадки, то чому би не створити спільне підприємство, не звести біоетанольний завод і не почати працювати. Будь-яким інвесторам цікаво працювати в зрозумілому правовому полі, яке має гарантувати держава і уряд, і отримувати гарантовані прибутки.

 

Але наша елеваторна галузь, з огляду на 120 млн тонн зерна, сама перебуває у зародковому стані.

– Розбудова елеваторної галузі є третім пунктом нашої Програми практичних дій, тому на цьому питанні хочу наголосити окремо.

Думаю, що зрештою всі учасники зернового ринку, у тому числі і чиновники, вже усвідомили, що у найближчі 10 років ми маємо створити фактично нову елеваторну промисловість – збудувати зерносховищ на щонайменше 60 млн тонн зерна. І це не виключно елеватори-монстри, це мають бути також «банки» на 500-1000 тонн, які є у фермерів Франції і США. Безумовно, ми маємо побудувати річкові портові елеватори, щоб перенести значну частину вантажів із автошляхів і залізниці на Дніпро і Буг.

Зверніть увагу, впродовж останніх років коли говорять про розвиток України, перш за все чиновники згадують про експорт зерна і соняшникової олії. Бо немає інших досягнень!!! І головне, що держава не збудувала жодного елеватора або перевалки, дешевих кредитів не забезпечила. Останні три роки в країні не було ні віце-прем'єра з питань АПК, ні аграрного комітету при Кабміні. Відтак міністерство аграрної політики перетворилося на якесь закрите акціонерне товариство, що створило державні спеціалізовані бюджетні установи – ДЗПКУ, Хлібінвестбуд, ПАТ «Аграрний фонд». Розбазарені ним мільярди державних коштів уже ніхто ніколи не знайде і не поверне.

Водночас із боку міністерства й уряду за останні три роки нічого не зроблено для покращення логістики на тлі урожаїв у 60 млн тонн. Про інвестпроект «НІБУЛОНа» з відродження судноплавства внутрішніми водоймами вже почули навіть у Єгипті, на противагу нашим можновладцям, і запросили українців відроджувати їхній Ніл. А наш рідний Дніпро, який за радянських часів перевозив 60 млн тонн вантажів, наразі здатен переміщувати близько 4,5 мільйонів. Створивши власний флот і навіть відновивши роботу власного суднобудівного заводу, який єдиний працює в Миколаєві, ця унікальна в світі аграрна компанія змушена ганяти Дніпром напівпорожні баржі вже три роки. Бо саме стільки часу вона і УЗА разом із нею б'ються з Мінінфраструктури за проведення днопоглиблення Дніпра на каскадах біля Дніпродзержинська. Компанія навіть зголосилася зробити днопоглиблення власним коштом, у держави за те попросила зменшити тарифи на логістичні послуги в межах витраченої вартості робіт. І що держава? Як вона на практиці розуміє співпрацю бізнесу і влади?! Вартість шлюзування, замість зменшення, навпаки збільшено ледь не вдвічі, принципово не вирішено питання щодо розведення мостів під час проходження під ними суден і захмарної вартості лоцманських послуг.

За часів роботи уряду «камікадзе» лише від УЗА було направлено не менше десяти листів з приводу усунення перепон для ефективного судноплавства Дніпром. Єдине «позитивне», що спромоглося зробити Міністерство інфраструктури (тобто можуть і встигають, якщо хочуть!) для агровиробників – підготувало проект постанови, яка забороняє автомобільні перевезення з перевантаженням (які в світі вважаються нормою) і драконівські штрафи за такі перевезення. Тобто для того, щоб перекласти навантаження з автошляхів на Дніпро, натхнення не вистачило, а щоб відшукати лазівку для додаткових хабарів за перевантаження машин – вистачило…

Крім того, державою з 1993 року не збудовано жодного вагона-зерновоза і не про стимульовано таке будівництво інвесторами за 20 років, і за такої «державної політики» парк вагонів через 7 років буде цілком зношеним. Чиновники змінюються, а все стоїть! Так чим же ми на Україні, за такої державної політики,  будемо возити 120 мільйонів тон зерна? Повітряними кулями?

Щодо боротьби з корупцією. Боротьба з корупцією має набути реального змісту. І хоча ми покладаємо великі надії на новий парламент і новий уряд, певні реальні приклади такої боротьби вже є.

 

Це ви говорите про ліквідацію Держсільгоспінспекції? Сільгоспвиробниками і трейдерами вона сприймається на «ура», а деякі чиновники продовжують жахати населення відсутністю контролюючого органу. Міністр Швайка з цього приводу днями навіть сказав, що страх перед покаранням є найкращим стимулом для якісної роботи! Що на сьогоднішній день у нас де факто втрачено...

– Я не буду сперечатися з міністром, але маю свою думку з цього питання. Нагнітання відчуття страху і проведення каральних операцій властиве концентраційним таборам, що ніяк не сумісне зі свободою і демократією. У концтаборах страх був продуманий до дрібниць: колючий дріт, охорона з собаками, баланда замість їжі; чітко було розписано, хто і що має робити. Слабші вмирали, серед решти віднаходили «смотрящих», які допомагали інших тримати в страху.

Україні економіка і керівники, які мають намір тримати людей і бізнес в страху – не потрібні. В цивілізованих країнах, серед яких усі ми прагнемо бачити Україну, на страху нічого не будується. Там панує звичайний порядок, дотримання законодавства, здорова конкуренція і прагнення бути кращим через власні здібності. Розвитком слугує ефективно працююча економіка.

Прикладом позбавляння від страху в українців можу назвати ліквідацію Держсільгоспінспекції – це перемога демократії і початок викорінення корупції цілими шматками. 

Коли в міністерстві агрополітики мені кажуть, що ми втратили контроль звітності щодо якості зерна в державі і контроль над його вивезенням, то я, як людина, яка більше тридцяти років працює в зерновій галузі, відповідально заявляю: крім корупційних схем, ми нічого не втратили. У нас і так достатньо державної звітності, якою просто слід вміти користуватися. Якщо чиновник не вміє користуватися державною статистичною звітністю, він дарма їсть свій хліб, і його не можна допускати до керівництва державою.

Для вирішення питання звітності Міністерство економічного розвитку запропонувало два пункти, викладені двома абзацами. Перший – відділ статистики Державної фіскальної служби (колишня Держмитслужба) веде звітність відвантажуваного на експорт зерна по класах. Тобто на митниці в електронному вигляді вся ця звітність є, якщо виникне необхідність (щодо відсотку клейковини, протеїну тощо), звітні таблички можна доповнити додатковими стовпчиками. Такі дані можна в режимі довідок видавати Мінекономіки, Мінагрополітики, Держстату. Це та інформація, яку ціною надзвичайних зусиль начебто збирала Держсільгоспінспекція. До речі, у цій інспекції працювало близько 5500 людей! Тож цю проблему знято. Другий – щодо наявності зерна всі підприємства всіх форм власності двічі на рік звітують (Форма №1-зерно) перед Державною службою статистики України (Держстат). Будь-яке викривлення інформації державної звітності карається законом. Тож інформація, яку збирає власними силами якась інша інспекція, є, м'яко кажучи, не релевантною, або ж – неадекватною. Їй просто неможливо вірити, бо збиралася така інформація через районні управляння сільського господарства. І за подані неправдиві дані нікого не можна було притягнути до відповідальності. Нині Мінекономіки пропонує зробити звітність до Держстату щомісячною. Тож байка про те, що в нас немає інформації – брехня, підтримування якої держбюджету і нам з вами щороку коштувало сотні мільйонів гривень.

Пунктом п'ять до Програми має бути включене питання щодо ліквідації карантинних сертифікатів на зерно для внутрішнього переміщення вантажів. Так само як ми законодавчо позбавилися обов'язкової сертифікації якості зерна та продуктів його переробки і зерносховищ. Скасування сертифікації зерна, як я вже казав, викоренило корупцію на цьому етапі і дозволить українським аграріям, за даними КМУ економити, ви тільки вдумайтеся, близько 1 млрд гривень щорічно.

Цьогоріч під час підготовки до першого раунду цьогорічного зернового конгресу, який проходив на початку вересня у Парижі, ми побували на підприємствах всесвітньовідомої компанії Суфле, яка тільки у Франції має більш ніж 200 (двісті) елеваторів! І поцікавилися, чи слід у Франції оформлювати якісь дозвільні сертифікати при завантаженні та відправці транспортного засобу (вагону, автомобіля, баржі). Французи на нас здивовано подивилися і відповіли, що нічого не потрібно: завантажили транспорт, і той – поїхав.

А в Україні, добиваємо ми своїми поясненнями колег, не так! Завантажений транспорт має три дні чекати, поки зроблять аналіз зерна і підготують сертифікат. А якщо між тих трьох днів трапляються вихідні, то можуть і п'ять днів простояти вагони або баржа. Європейці ніяк не могли второпати такого «господарського» підходу – навіщо?! І хто за це платить? Держава?!

Тож після створення нового Кабінету Міністрів, він має відповісти на запитання: а хто за це платить?

Приміром, ефективність роботи Укрзалізниці вираховується оборотністю вагонів. По сьогодні вони продовжують обертатися за 10 діб, хоча цілком реально можуть це робити за п'ять. Завантажені зерном вагони стоять мертво 3-5 днів через так звану «підготовку» дозвільних сертифікатів. Відколи сертифікат якості зерна прибрали, доповідають щовівторка на селекторних нарадах в Укрзалізниці керівники шести залізниць, вагони так само простоюють 3-5 днів через «тривале оформлення» карантинного сертифікату!

Наголошую, в Європейському союзі, до якого ми крокуємо, зерно – непідкарантинний товар! На противагу від України. З цього приводу Міжнародна фінансова корпорація разом з УЗА та рядом інших профільних організацій, підготували і надіслали  до нашого Кабміну доповідні записки, в яких ідеться про те, що в Україні щонайменше два десятки товарів слід прибрати з переліку під карантинних, щоб гармонізувати наше законодавство з європейським. Тобто заради того, щоб працювали корупційні схеми, наші чиновники примудрилися запхати в цей список ледь не все на світі. Крім того, вони ж створили в України 700 (!) карантинних зон. Тут держава втрачає двічі: бізнес – на хабарах, залізниця – на простоях вагонів. І що найганебніше, що все це робиться за рахунок виробників!

 

То ви пропонуєте скасувати карантинні сертифікати на зерно і позбавити карантинну інспекцію відповідальності за якість зерна?

– Не зовсім так. Сертифікати – скасувати. А відповідальність Держкарантину навпаки – посилити. Відповідальність полягає не в виписуванні фількіних грамот. Так само, як у Франції, фахівці інспекції мають створювати карту полів, бо інспектори присутні в кожному адміністративному районі країни. Для того, щоб як у Франції, знати, яким саме насінням засіваються поля. Своїх інспекторів служба має закріпити за елеваторами, щоб вони тісно співпрацювали з тамтешніми лабораторіями й у разі надходження вагона чи машини швидко готували документи в режимі «завантажився-поїхав».

Робота Державної карантинної служби України має бути ретельно перебудована, адже в наявному вигляді вона наносить колосальні економічні збитки як бізнесу, так і державі. Дивно звучить, але так воно є.

У Програмі практичних дій безумовно повинні бути відображені проблеми кредитування та страхування в АПК, впровадження механізму аграрних розписок, хеджування ризиків на світових біржах. Окрема тема Програми – якість зерна. Україна повинна вирощувати тільки продовольчу пшеницю! Що потрібно зробити для цього державі та бізнесу?

 

Я маю надію, що аграрії разом розроблять Програму практичних дій і доручать уряду виконати його державну частину Програми. Це і буде найкращою ілюстрацією державно-приватного партнерства у розбудові АПК України! Запрошую всіх на Український зерновий конгрес! Попрацюємо разом!

Стати Агропрофі просто! Лише за кілька кліків!

Події:

Ціни на зернові: