УКРАЇНСЬКЕ ЗЕРНО – ВІТЧИЗНІ І СВІТУ!

Україна, попри важкі економічні реалії і відкрите ведення війни на Сході держави, продовжує збирати урожай. Наразі намолочено більше 40 млн тонн зерна, причому цьогоріч зросла його середня врожайність. До жнив долучилися навіть Луганщина і Донеччина, де аграрії в буквальному сенсі виходять у поле під кулями і снарядами. Тож цьогорічні жнива можна сміливо назвати справжньою битвою за врожай. Однак крім того, що зібрати, слід його продати і при цьому не збанкрутіти з огляду на коливання валютного курсу та падіння світових цін на зерно.

Популяризувати вітчизняне зерно у світі покликаний Зерновий конгрес, котрий щоосені проводить Українська зернова асоціація разом з інформагентством «АПК-Інформ». Захід виник як реакція учасників ринку на свавілля влади, котра обмежувала, а то й унеможливлювала ведення бізнесу. Для пошуку порозуміння держави та операторів ринку й виник такий формат співпраці. Слід зазначити, що робота профільних асоціацій українського агробізнесу не була марною – обмеження експорту стали історією, відтак і формат роботи конгресу почав змінюватися. Ні, плідний діалог між владою та бізнесом залишається в центрі уваги, проте і формат роботи, і географія проведення Конгресу суттєво зросли.

Особливо плідним став 2014 рік: 2-4 березня в Гонконзі команда Зернового конгресу провела першу в країнах Південно-Східної Азії міжнародну конференцію «Українське зерно – світу!», яка була покликана познайомити регіон із зерновим сектором українського АПК. У конференції взяли участь 120 делегатів із 13 країн світу, які мали можливість обговорити шляхи поглиблення партнерства та культурних зв'язків між українськими та світовими виробниками і торговцями зерновими та олійними культурами, способи застосування перспективних агротехнологій та обміну досвідом їх використання, а також інші важливі й актуальні для світового співтовариства теми.

Сам же V Український зерновий конгрес організований у три раунди, перший із яких вже відбувся у Франції (8-10 вересня, м.Париж), другий стартує в листопаді цього року в Україні, а третій – у березні 2015-го у США. Кожен раунд Конгресу, як завжди, присвячено найбільш гострим питанням розвитку світового й українського аграрного бізнесу. Про завдання, що накреслені українськими зерновиробниками, та причини зміни формату заходу ми поспілкувалися з президентом УЗА Володимиром Клименком.

 

– Володимире Георгійовичу, чому саме такий формат у три раунди має п'ятий Зерновий конгрес?

– Ми традиційно проводимо наш Конгрес у Києві, і цього року він також пройде у столиці і розпочнеться з круглого столу за участю представників уряду (чекаємо міністра агрополітики), операторів зернового ринку, фахівців ЄБРР і ФАО. Такі щорічні круглі столи дозволяють звірити фукціонування бізнесу і влади на зерновому ринку України, аби не допустити якихось відхилень у його роботі.

Чому цього разу вирішили провести раунди у Європі та США? Почну здалеку – 1960 року в усьому світі вироблялося 800 млн тонн зерна. Пройшло не так багато часу, всього 54 роки, і сьогодні світ виробляє його втричі більше – 2,4 млрд тонн. При цьому площі вирощування практично не змінилися, тобто людству вдалося досягнути трикратного збільшення виробництва лише за рахунок підвищення врожайності.

Коли мова йде про врожайність, слід розуміти, що вона є інтегральним показником розвитку держави загалом і її аграрного сектору зокрема. Бо спрацьовує не якийсь окремий чинник – успіхи у генетиці, досягнення хімії чи аграрного машинобудування, а весь цей комплекс.

Світовими лідерами з урожайності зернових є ряд країн. У царині кукурудзи і сої це, безумовно, Сполучені Штати; у Євросоюзі такою країною є Франція. Я вже наголошував, що аби ми в Україні досягли такої врожайності кукурудзи і сої, як у штаті Айова (США), а пшениці та ячменю – як у Франції, то валовий збір зернових у нас склав би не 60, а 120 млн тонн. Тому і виникла думка крім Києва провести раунди Конгресу у Франції та США. Ми вважаємо, що Україна має стати ініціатором співпраці у сфері зерновиробництва зі США та Францією, а підсумком роботи раундів конгресу буде створення двосторонніх робочих груп із напрацювання міждержавних угод про співробітництво в аграрній сфері між Україною і США та Україною і Францією до 2030 року.

Наразі Україна перебуває у важкій ситуації – вона змушена воювати, захищаючи свій суверенітет та територіальну цілісність. Ми захищатимемо себе зі зброєю, але майбутнє ми вбачаємо у виробництві хліба, бо думаємо про те, не як завоювати, а як нагодувати людей. До 2050 року населення планети буде вже 9 млрд осіб, і щоб їх нагодувати, потрібно за цей час наростити виробництво зерна ще на 800 млн тонн.

Коли про це говориш на публіці, частина аудиторії сприймає слова як прекраснодушні фантазії. Проте не слід забувати, що людство за якісь 50 років змогло втричі збільшити виробництво зерна, а Україна подвоїла зерновиробництво за 15 років. Думаю, що за 36 років, котрі залишилися до 2050-го, ми впораємося з завданням, і роль України у цьому важко переоцінити. Наразі світова продовольча безпека без України неможлива. Поставляючи на зовнішні ринки 33 млн тонн зерна ми фактично забезпечуємо 200 млн осіб кукурудзою і ще 100 млн – пшеницею.

Щоб збагатитися досвідом передових світових зерновиробників ми і вирішили провести раунди конгресу саме у Парижі та Вашингтоні, аби з представниками тамтешнього агробізнесу підготувати ґрунт для укладання в майбутньому міждержавних угод у сфері АПК.

 

– Чому співпраця між Україною і США та Францією має бути у форматі саме міждержавних угод про науково-технічне співробітництво у сфері АПК?

– Наразі потрібно підбити підсумки зробленого за останні 15 років і рухатися далі. Прямо скажемо, ми працювали у непростих умовах: і міністри були різні, і тиск на бізнес здійснювався. Попри все зерновий комплекс держави продемонстрував дуже добрий результат: фактично з нуля ми вийшли на друге місце у світі з експорту зернових, а з експорту соняшникової олії – на перше місце. Думаю, жодна країна світу за такий короткий термін нічого схожого зробити би не змогла. Наші досягнення тим більше заслуговують на повагу, бо досягнуті вони в умовах тотальної корупції та перепон з боку влади.

Як рухатися далі? Нам потрібні західні технології, а отримати їх можна лише за державної підтримки у вигляді таких договорів. Ми обговорювали цю ідею в посольстві США, Американсько-українській діловій раді, зустрічалися з представниками американських компаній. Крім того, радилися з нашим урядом та підприємцями. Усім ця ідея сподобалася.

 

– Виникає два взаємопов'язаних питання: що цей договір дасть нам і навіщо це потрібно американцям?

– Є ряд американських компаній, котрі 10-15 років працюють в Україні. Вони вижили і пристосувалися до наших умов. Відтак представники цих компаній можуть сформулювати наші негаразди та своє бачення необхідних кроків, щоб інвестувати в Україну ще більше. Американські компанії можуть і самі склали свою частину договору, сформулювавши, що їм потрібно, щоб тут, в Україні, вони могли нормально працювати. Вимоги, власне, відомі, їх три – подолання корупції, захист власності та захист інвестицій. Усі ці моменти спільна українсько-американська робоча група може виписати у тексті договору. Більше того, я вважаю, що договір має бути ухвалений Верховною Радою як закон України і мати вищий статус, ніж внутрішні закони та підзаконні акти. І тоді жоден із лобістських законів, котрі пачками пишуть наші депутати, не зможе завадити нормальній роботі зернової галузі.

Що потрібно Україні? Нам потрібні високі технології, в тому числі результати космічних досліджень, пов'язаних з АПК, котрі дозволяють у режимі реального часу відслідковувати стан посівів на всій території країни і світу. Нам потрібно, щоб вітчизняні селекціонери працювали з кращими світовими зразками сільгоспкультур і покращували генетику наших сортів. Нам потрібні сучасні переробні підприємства – такі як американські заводи з виробництва біоетанолу та біодизелю, нам потрібна сучасна сільгосптехніка і, бажано, щоб вона складалася в Україні. Нам необхідні потужні насіннєві заводи, бо завозити посівний матеріал надто дорого через податки і мито, а сіючи насіння невідомого походження, високих урожаїв не виростиш. Минулого року ми отримали рекордний урожай, у тому числі і кукурудзи. Проте її урожайність у середньому по Україні склала 6,4 т/га, тоді як у США вона 10 т/га, а зараз розробляються сорти, здатні давати і 20 т/га.

Нам потрібні сучасні системи страхування та  кредитування АПК. Тисячі спеціалістів в Україні повинні вміти працювати на Чиказькій та інших товарних біржах.

Крім того, підписання міждержавного  договору в сфері АПК між Україною та США до 2030 року дасть безумовний позитивний сигнал світовим інвесторам. Також треба укладати довгострокові угоди з лідерами світового споживання продовольства.

 

– Що цікавого і повчального дізналися українці в ході роботи Конгресу в Парижі, і чим французький досвід може стати нам у пригоді?

– Французькі аграрії досягли високих результатів у зерновиробництві, і нам було цікаво дізнатися і аспекти тамтешнього виробництва, і зернового експорту. На Паризькій сесії ми змогли детально ознайомитися з роботою найбільшого аграрного біржового майданчику Європи – Євронекст. Про аспекти кооперативної організації аграрного експорту розказали представники найбільшого французького аграрного кооперативу, точніше – групи сільгоспкооперативів Invivo Grains, котра починалася як об'єднання кількох десятків фермерів. Зараз до групи входять 223 підприємства з річним оборотом у понад EUR 6 млрд.

Це до питання – що краще: холдинги чи фермери. Насправді всі форми господарювання добрі, головне, щоб вони були ефективними і давали економічний результат.

Зокрема у Франції середній розмір землі у фермера – 170 га, за нашими мірками дуже мало. Проте всі фермери об'єднані у кооперативи, і ці кооперативи співпрацюють та складають достойну конкуренцію крупним компаніям, таким, як компанія Суффле (має 200 елеваторів, 2 портові елеватори, найбільший виробник солоду у світі та борошна у Франції з річним оборотом EUR 2,6 млрд). Бо в кооперативи об'єднуються не лише для збуту продукції, але й для закупівлі складових урожаю, що їх значно здешевлює. Після періоду первинного накопичення ресурсу, кооперативи починають будувати елеватори. Фермер продає вирощене зерно кооперативу, а той його зберігає і експортує (там є відповідні фахівці). Якщо кон'юнктура світових цін сприяє, і торги були вдалими, сукупний прибуток чесно розподіляється між усіма членами кооперативу, а не є надбанням керівництва об'єднання. Так що і фермерські кооперативи, і крупні компанії можуть працювати та успішно конкурувати в умовах цивілізованої ринкової економіки.

Ми запросили виступити на Київському раунді Конгресу і представників Invivo Grains, і представників Суффле, і Євронекст. Нехай українські сільгоспвиробники знайомляться з досвідом їх роботи і обирають собі найбільш прийнятну організаційну форму ведення бізнесу.

 

– Повернемося до наших українських справ. Як Ви оцінюєте цьогорічний урожай і перспективи зернового експорту?

– Я не знаю, хто Україні допомагає боротися із ворожою агресією, але українським аграріям Бог точно допомагає. Бо два роки поспіль погода нам сприяє вирощувати високі врожаї. І цього року, навіть без Криму, якщо погода дасть успішно зібрати кукурудзу, отримаємо такий самий урожай, як і минулого року, а може навіть більший. Погодний чинник у сільському господарстві дуже важливий, проте рекордний урожай два роки поспіль – це не лише погода. Це і технології, і насінництво, і техніка, і організація праці. Адже кожного року ми отримуємо вищу врожайність – тобто інтегральний показник розвитку держави загалом і аграрного сектору держави зокрема, зростає з року в рік.

Відтак і експорт оцінюється у 33 млн тонн – на рівні минулорічного. Так, ми втратили кримські порти, але через них експортували всього 7-8% усього збіжжя, і в певному сенсі цей експорт був найменш вигідним, через складну логістику до Севастополя. Зараз увесь обсяг експорту йде через Одеські та Миколаївські порти, тому на зернову галузь втрата кримських потужностей відчутно не вплине. Темпи експорту цього року дуже високі – вже вивезено більше 7 млн тонн, що на 1 млн тонн більше, ніж на цей час минулого сезону. Думаю, що і цього року з експортом ми успішно впораємося.

 

– Великий експорт – не завжди великі прибутки. Чи сприяє українським аграріям кон'юнктура цін світового ринку?

– Хочу нагадати, що більше половини вирощеного Україна експортує, тому ціни внутрішнього ринку повністю залежать від світових. А всі провідні зерновиробники світу наразі не відчувають оптимізму від світових цін на збіжжя. Адже погода була сприятливою не лише в Україні, а й у всьому світі. Кінцеві запаси пшениці та кукурудзи стали більшими і здійснюють негативний тиск на ціну. Впливає на неї і загальне сповільнення економічного зростання, через що у багатьох країнах споживання знизилося або не зростає. Звісно, кожен із чинників ціну знижує трохи, проте їхній сукупний ефект доволі болючий – ціни на зернові знизилися у півтора разу порівняно з 2012 роком. А за останні роки фермери вже звикли до стабільно високих цін, тому розраховували заробити на рекордному врожаї-2013. Але ціни впали, рентабельність виявилася дуже низькою. Звісно, байки про те, що трейдери свідомо «обвалюють ціну», щоб отримати надприбутки, не витримують жодної критики. Бо трейдери купують за ціною світового ринку.

Продовження на стор. 6 о

Тож, якщо вона падає, то втримати внутрішню ціну на зерно при таких обсягах експорту неможливо.

Цього року ситуація не краща, проте збитків вдасться уникнути через значну девальвацію гривні. Адже складові врожаю купувалися при ціні 8 грн за 1$, а врожай реалізується при ціні 12-14 грн за 1$. Відтак і кукурудза, котра коштувала $240/тонна, зараз продається по $170. Але! По курсу 8 грн за 1$ дорога кукурудза принесла б селянину 1920 грн/тонна, а нинішня дешева – 2380 грн/тонна. Тобто девальвація не лише компенсувала зниження світової ціни, але й дозволила отримати більші прибутки. Тому і рентабельність складе відсотків 10-15.

 

– А що буде з урожаєм наступного року?

– Що стосується врожаю наступного року, то якщо селяни купуватимуть його складові за нинішнього курсу, прогнозувати обсяги вирощеного, тим більше прибутки, важко. Бо в Україні досі не задіяні цивілізовані механізми гарантування прибутку у сільгоспвиробництві. Адже коли ціни на продовольство стабільно зростали, все всіх влаштовувало і ніхто нічого не хотів робити – навіщо – все і так в порядку. Мирились навіть із корупцією та вадами логістики, бо їхня складова у ціні не була критичною. А от коли пішов глобальний спад ціни, а цей тренд більш за все буде довготривалим, усі «больові точки» нашого агробізнесу стало видно, як на долоні.

Що треба робити? Йти шляхом цивілізованих країн та запроваджувати в агробізнесі високоінтелектуальні продукти, зокрема аграрне страхування, котре у нас перебуває у зародковому стані. Адже фермер із Айови, так само як і наш, страждає від падіння світових цін, проте він застрахований навіть не від втрати урожаю, а від втрати прибутку! Тому цього року страховка покриє його збитки, а наш фермер не страхується навіть від неврожаю, що вже казати про неотримання прибутку. Такого роду страхові пакети – високоінтелектуальний продукт, котрий потрібно запроваджувати й у нас. І тут важлива роль держави – адже у США половину страхової премії виплачує саме держава, підтримуючи таким чином свій агробізнес.

Утім, ініціатива має виходити якраз не від держави (від нашої держави взагалі позитивних ініціатив очікувати важко), а саме від селян. Адже це в їхніх інтересах! Проте більшість селян воліє страждати, жалітися і чекати милості від держави, а не вживати якихось заходів. Робота професійних громадських організацій АПК повинна бути більш потужною!

Наступний чинник фінансової стабільності – кредитування. На заході кредитують агровиробництво під 2-3% річних, у нас – під 25%, і то не кожному ще той кредит дадуть, якщо застави немає. Асоціації сільгоспвиробників разом із профільним міністерством повинні вийти на уряд з пропозицією, щоб той залучив кошти міжнародних фінансових інституцій і розробив програму пільгового кредитування вітчизняного агросектору. У нас були позитивні напрацювання у цій сфері, зокрема компенсація ставки рефінансування банкам, котрі кредитують аграріїв, та повернення аграріям відсотків по кредитах із Держбюджету.

Часто доводиться чути, що для підтримки агросектору у держави немає коштів, але при цьому ніхто не надає розрахунків: а скільки потрібно коштів, щоб компенсувати 50% страхової премії? Скільки потрібно коштів, щоб відшкодовувати відсотки по кредитах? І рахувати це повинні саме профільні асоціації АПК. Бо держава ж знаходила по 5 млрд грн для Аграрного фонду, збіжжя і кошти з якого весь час розкрадалися. Держава знайшла можливість дати гарантії на $3 млрд по китайському кредиту. Так що я не вірю, що у держави немає коштів на страхування чи кредитування. Просто за таких умов цілому ряду чиновників до кишені нічого не перепаде.

Далі. Усі американські фермери хеджують свої ризики на Чиказькій біржі. Ми два роки тому запросили представників цієї біржі, підписали на рівні уряду угоду, розробили експортний контракт «Пшениця Чорне море». Ми витратили на підготовку цього контракту півтора року, а він не торгується. Чому? Бо наші аграрії не мають права відкривати валютні рахунки за кордоном. А як же тоді торгувати? Українська зернова асоціація зверталася і до Нацбанку, і до Мінфіну, ми навіть розробили проект постанови Нацбанку, котрий би ліквідував це непорозуміння. Пройшло два роки, відповіді – ніякої.

Ще один механізм фінансування агровиробництва, котрий громадські організації залучили із закордонного досвіду, – аграрні розписки. У Бразилії за допомогою цього механізму покривається 50% витрат фермерів. Розробили відповідний законопроект, котрий схвалила Верховна Рада. Закон є, але механізм не працює, бо держава ніяк не сприяє його запровадженню.

Таким чином є щонайменше чотири механізми, котрими користуються аграрії світу і котрі недоступні нашим фермерам. Щоби їх запровадити на наших теренах, потрібна ініціатива саме аграріїв. Їм не слід чекати «милості від природи» – вони мають тиснути на державу і змусити державних мужів виконувати свої обов'язки. Адже якщо не станеться якогось погодного катаклізму, ціни на збіжжя ще довго будуть доволі низькими. Без застосування цивілізованих механізмів фінансування та страхування український агровиробник конкуренції на світовому ринку не витримає.

Якщо говорити максимально абстрактно, то проблема українського агросектору поділяється на дві частини: перша – це світова ціна, друга – це українська собівартість. І якщо на світову ціну в силу об'єктивних обставин ми вплинути не можемо, то для зменшення собівартості та стабілізації виробництва я назвав чотири механізми. Не я їх вигадав – їх підказало саме життя та практика агровиробництва у розвинутих країнах. Треба їх додати. А хіба найдорожчі в Європі послуги по всьому маркетинговому ланцюжку створили не ми в Україні? А не віддавали роками ПДВ експортерам зерна,  а потім і зовсім його відмінили не наші державні мужі? Не збудували ні одного вагона-зерновза від 1993 року! Три роки держава не може вирішити питання днопоглиблення Дніпра! Сьогодні ще і автотранспортом з перевантаженням не дають возити! А «робота» інспекцій! І за це все платить СІЛЬГОСПВИРОБНИК!

Доходи сільгоспвиробників – це чисто українська проблема і вирішується вона на Україні!

 

– А чи можуть громадські організації аграрного сектору реально вплинути на владу, аби домогтися потрібних рішень?

– З цього приводу найбільш показовим є те, як громадські організації боролися проти засилля контролюючих органів. Я взагалі вважаю, що в сільському господарстві має бути одна інспекція, і ми спільними зусиллями домоглися, щоб контролюючих органів стало менше. Вже ухвалено урядову постанову, якою скасовується цілий ряд перевіряючи-контролюючих органів, котрі на ділі просто видавали за гроші нікому непотрібні папірці. Тепер упродовж тижня їх почнуть ліквідовувати, скоротять принаймні 2200 чиновників, натомість за два місяці мусить постати один контролюючий орган для аграрного сектору. І саме від нас залежить, яка буде структура цього органу та які він матиме повноваження.

При Раді підприємців КМУ створено робочу групу, котру я очолюю. У робочій групі задіяно представників практично всіх асоціацій (усього 17 осіб), і ми працюємо над розробкою організаційної структури майбутнього контролюючого органу та визначаємо його функції. Щойно ми передали до Ради підприємців листа з чотирма додатками, де пропонуємо суттєво обмежити функції карантинної інспекції. Сама карантинна інспекція має залишитися, бо вона існує в інших державах, та й захищати територію держави від карантинних організмів потрібно. Ми пропонуємо суттєво (на 20 позицій) скоротити список підкарантинних організмів, наприклад виводимо з нього ті об'єкти, котрі не є такими в Євросоюзі, зокрема – зерно. А значить і карантинні сертифікати на переміщення зерна всередині країни видаватися не будуть.

Я хочу сказати всім, хто прагне контролювати сільське господарство: ми вас запрошуємо на трактори і комбайни – досить вам контролювати, йдіть у поле працювати. Робота Української зернової асоціації – яскравий приклад того, як громадянське суспільство через асоціації  впливає на структуру та функції органів виконавчої влади. І так повинно бути. Ми навчилися виходити на уряд, і суттєву допомогу нам надає Рада підприємців. Бо ми знаємо, що треба написати, а вони знають, як це слід написати, бо мають досвід оформлення проектів рішень уряду. Так повинні працювати всі профільні асоціації, якщо прагнуть досягти результату, а не займатися пустопорожньою балаканиною.

Народ України обрав Президента – Петра Порошенка. Через місяць пройдуть вибори до Верховної Ради України. Маємо надію, що найкращі, професійні та порядні люди ввійдуть до влади і разом з бізнесом та громадськими організаціями продовжать розбудову нашої держави. Впевнений, що саме АПК надовго став локомотивом розвитку України!