Поштова адреса: 01135.  Київ-135, а/с 79. 
  Контактний телефон:  +38(044)227-93-55
  E-mail: info@agroprofi.com.ua 
             Передплатний індекс: 98990


Книги:

Топ переглядів за місяць:

НАВЧАННЯ МАЄ ВИПЕРЕДЖАТИ РОЗВИТОК...
Хочете, щоби ваші діти втілили прадавню батьківську мрію жити краще, щоби стали щасливими та...
ПРАВО НА БЕЗВІЗ,АБО РОЗЛУЧЕННЯ З РАДЯНСЬКОЮ ІМПЕРІЄЮ
Ніколи не думав, що скажу це, але я люблю бюрократію. Тільки бюрократію не українську, а...
«НІБУЛОН» ІНВЕСТУЄ ПОНАД 5,5 МЛРД ГРН В ІНФРАСТРУКТУРУ УКРАЇНИ
Лідер аграрного ринку сільгосппідприємство «НІБУЛОН» має намір у найближчі кілька років вкласти...
РЕГУЛЯРНІ ПАСАЖИРСЬКІ РЕЙСИ ВОДНИМ ТРАНСПОРТОМ ВІДКРИТО!
13-14 травня компанія «НІБУЛОН» запустила регулярні пасажирські перевезення за маршрутами...
ВІДРОДЖЕННЯ СУДНОБУДУВАННЯ ПОЧИНАЄТЬСЯ З МИКОЛАЄВА!
Коли в серпні 2009-го сільгосппідприємство «НІБУЛОН» спускало на воду перші чотири несамохідні...

Наші партнери:

ЛЕДЬ НЕ ЗАБУТА ВЕЛИКА ВІЙНА

Коли сучасна людина чує словосполучення «велика війна», або «велика вітчизняна війна», на думку відразу спадає Друга світова війна 1939-1945 рр. Однак певний час Великою Вітчизняною війною називали Першу світову війну, сторіччя початку якої людство згадує 28 липня 2014 року. Радянська ідеологія швидко перехрестила її на війну імперіалістичну – підкреслюючи, що воювали кляті імперіалісти, а радянська Росія начебто тут і ні до чого. І вже після Другої світової війни, те перше загальносвітове лихо отримало теперішню назву. Та час вже пройшов, і ця жахлива війна, яка несподівано і ненадовго принесла українській нації незалежність, забрала понад 22 мільйони людських життів і зруйнувала чотири імперії, залишалась на пострадянському просторі на довгий час забутою. Наразі, з нагоди роковин і за трагічних обставин на сході України, саме час згадати забуту Першу світову війну.

 

Початок

Неправду кажуть, що історію пишуть переможці. Щодо війн історію пишуть усі, хто залишився живим. Так, історіографи різних країн по-різному називають зачинателів війни. За одними свідченнями, Австро-Угорську імперію підштовхувала до війни Німецька імперія, яка боролася за геополітичний вплив і нові території, за іншими – Російська імперія також під гаслом «об'єднання всіх українських земель» прагнула захопити всю Галичину, Закарпаття і Буковину. При цьому українські землі владними колами Російської імперії розглядалися як плацдарм для зміцнення своїх позицій на Балканах. Версії доходять і до того, що всі країни-учасники буквально потребували війни, щоб розібратися нарешті з протиріччями, що накопичилися.

Як не крути, причинами війн завжди стають економічні інтереси, а вже на них нашаровуються національні, релігійні чи ще якісь питання. Територіальні і економічні претензії великих держав – саме так називають країни, які через свій політичний вплив відіграють визначну роль на світовій арені, – лише чекали приводу, для того, щоб вилитися у збройний конфлікт.

Країни ж того разу заздалегідь почали готуватися, створюючи військово-політичні союзи. Так, Німеччина, Австро-Угорщина й Італія створили Троїстий Союз, який декларував ненапад і військову підтримку у разі бойових дій проти однієї з країн союзу. У відповідь Франція, Велика Британія і Російська імперія створили Антанта Кордіале (з французької –  Сердечний союз).

Утім, байдуже, хто першим почав готувати дрова, головне – хто запалив багаття. Усі історики сходяться у приводі, який став початком Першої світової.

 

Війна з Принципу

Нинішні історіографи недаремно називають Австро-Угорщину клаптиковою імперією: на її теренах проживали чехи, словаки, українці, італійці, румуни, серби, хорвати, словенці…

У такому котлі з національностей завжди щось кипіло і булькало, а на той час набули сили слов'янські національні рухи. Й ось 28 червня 2014 року боснійський серб Гаврило Принцип застрелив ерцгерцога Франца Фердинанда – спадкоємця Австро-Угорського престолу, коли той приїхав на огляд військ до Сараєво. Австро-Угорщина, ймовірно спираючись на покази допиту, в яких йшлося, що зброю вбивцям постачала Сербія, виставила країні ультиматум. Погодившись майже на всі умови, включаючи заборону антиавстрійської пропаганди, чистки в лавах чиновників і військових, Сербія, однак, відмовилася допускати на свої терени імперських поліцейських.

Відтоді все і почалося. 28 липня Австро-Угорщина оголосила війну Сербії, 1 серпня Німеччина оголосила війну Росії, яка підтримала Сербію, 3 серпня Німеччина оголосила війну Франції, яка нібито її бомбардувала, 4 серпня Велика Британія оголосила війну Німеччині за те, що та порушила нейтралітет Бельгії, Італія, яка входила до Троїстого союзу за умови ненападу Німеччини на Францію, стала на бік Антанти…

Перелік можна продовжувати аж до запаморочення – задіяних сторін було безліч. Достатньо сказати, що 1918 року Німеччині оголосили війну Гондурас, Гватемала, Коста-Ріка і Гаїті. Ну так, щоб мало не здавалося.

Як на мене, найбільша іронія долі полягає в тому, що за вісімдесят з лишком років, 1995 року, Боснія і Герцеговина відокремилася від Сербії внаслідок трьох років громадянської війни, причинами якої, за офіційним тлумаченням, стали релігійні переконання. Тим не менше, й у Сербії, й у Боснії та Герцеговині є вулиці, названі на честь Гаврила Принципа. А на російській сторінці Вікіпедії організація «Млада Босна», до якої належав Гаврило Принцип, називається терористичною.

 

Пани сваряться…

Кажуть, Івану Франку належить вислів 1889 року: «На шахівниці політики Європи українці не є навіть нікчемною пішечкою». Тим не менше, людською силою українського народу охоче користувалися потужні імперії того часу.

Українська нація на початку Першої світової війни була розділена між двома державами. Нинішні Львівщина, Закарпаття, Івано-Франківська і Чернівецька області належали Австро-Угорській імперії. Причому Львівщина, Чернівеччина й Івано-Франківщина належали до австрійської частини імперії, а Закарпаття – до Угорської. Інші нинішні українські землі були власністю Російської імперії.

Тож найбільша трагедія українського народу полягала в тому, що брат мусив йти на брата через економічні і політичні інтереси можновладців.

Війна ж охопила території, де проживали українці, буквально з перших днів. Вже 21-22 серпня російські війська захопили Львів і Галич.

Російська влада різко ставилася до всіх національних проявів на зайнятих територіях.

Ось що пише Дмитро Дорошенко, активний учасник становлення української державності у ті роки:

«...зараз же, по вступі російського війська до Львова, було закрито всі без виїмку періодичні українські видання, всі культурно-просвітницькі товариства, клуби, книгарні, заборонено продавати або держати по бібліотеках усі без виїмку книжки на «малорускам нарєчіє», якнайсуворіше заборонено вживати це «нарєчіє» по всіх товариствах , організаціях, судах (...) нарешті почались арешти і висилка до Росії представників української інтелігенції, селянства і просто звичайних обивателів (...) в Галичині на підставі того, що це, мовляв,»искони русский край» і «законноє наследіє россійскаго царствующаго дома», все, що тільки виявляло собою місцеве своєрідне, самобутнє життя, оповіщено «мазепинством» і нищено просто з дивовижним завзяттям і жорстокістю». (Дорошенко Д. «Мої спомини про недавнє минуле (1914-1920 рр.)»)

Російська армія недовго панувала на Галичині – до війни вступила Туреччина, відкривши свої морські кордони для німецьких кораблів.

По поверненні австрійців стало ще гірше:

«Ця поразка австрійців мала страшні наслідки для українців Галичини. Шукаючи причини своїх невдач, австро-угорське командування охоче повірило звинуваченням польської адміністрації провінції в тому, що такою причиною стала «зрада українців», котрі нібито таємно симпатизували й допомагали росіянам. У результаті відступаючі габсбурзькі війська, насамперед угорські частини, розпочали кампанію терору проти українського населення.

Спочатку русофілів, а згодом і взагалі українців цілими сотнями заарештовували й страчували без суду. Тисячі гнали до Австрії й там кидали до концентраційних таборів. Найсумнішою славою серед них користувався Телергоф, де в жахливих умовах тримали 30 тис. русофілів та українофілів, які тисячами гинули від хвороб». (Субтельний О. «Україна. Історія».)

Знову ж таки, за іронією долі злощасний Франц Фердинанд, розуміючи, що імперія Габсбургів не витримує довгих національних суперечок, розробив план перебудови Австро-Угорщини на триєдину державу Австро-Угоро-Славію, де б для кожної великої народності створювалася своя автономія. Втім, не судилося. Цей план, або дещо подібний, потім намагався втілити Карл І – останній імператор династії Габсбургів. На тлі економічної кризи і складної ситуації на фронтах він закликав створити національні комітети, які б мали згуртувати імперію…

 

Прагнення змін

Окрім людських жертв війна мала жахливі політичні наслідки для великих держав. Імперії виснажувалися, не могли ефективно контролювати національні і соціальні рухи всередині країни.

Унаслідок війни Російська імперія отримала лютневу і жовтневу революції 1917 року, яким влада не могла чинити спротив. У лютому петроградські робочі вийшли на страйк, протестуючи проти нестачі продовольства. Армія, по-перше, виснажена і роздратована війною, по-друге, невдоволена наказами стріляти у цивільних, перейшла на бік народу. Цар Микола ІІ (Романов) зрікся престолу. «До основанья» зламавши старий світ, люди опинилися перед проблемою відсутності влади, тому засади і принципи життя країни у подальшому вирішували численні партії Тимчасового уряду, які не могли дійти між собою згоди.

На цьому тлі у березні в Києві створюється Центральна Рада, яка отримує значну підтримку населення, і яку визнає Тимчасовий уряд. Але вже у листопаді до влади в Росії приходять більшовики. В Києві ж оголошують про створення Української Народної Республіки на засадах федеративного зв'язку з Російською республікою. Тим часом великоруські територіальні амбіції від зміни влади нікуди не поділися. Більшовики аж ніяк не хотіли втрачати контроль над Україною, тож під соусом несення пролетарського світла пригнобленим народам намагалася захопити владу в країні. Тим більше, що співчуваючих було достатньо. Посварившись з більшовиками, Центральна Рада видає четвертий універсал, яким проголошує УНР незалежною державою.

 

Земельний

камінь спотикання

Якщо змальовувати всі перипетії існування новоствореної незалежної держави під час світової війни, революції і громадянської війни, вийде добрячий підручник з історії. Якщо ж коротко, то уряди змінювалися, а краще в країні не ставало.

Для всіх урядів одним із найважчих для розв'язання стало земельне питання. Третім Універсалом, яким Центральна Рада оголосила створення УНР 20 листопада 1917 року, на території держави скасовувалося поміщицьке землеволодіння, право власності на удільні, монастирські, кабінетські та церковні землі. Одночасно генеральний Секретаріат зобов'язувався негайно прийняти закон про розпорядження цими землями земельними комітетами до Українських Установчих Зборів. Четвертим Універсалом Центральна Рада проголосила курс на соціалізацію землі і передачу її безоплатно селянам.

Це, звісно, не влаштовувало заможних селян, які вже почали накопичувати капітали. З іншого боку, було невдоволене німецьке командування, з яким було укладено сепаратний мирний договір і яке допомогло вибити більшовиків з території УНР. Незадоволення німців викликало те, що Центральна Рада не змогла налагодити постачання продовольства, що передбачалося мирним договором.

На цій хвилі, знову за допомоги німецьких військових, у квітні 1918 року до влади приходить Павло Скоропадський, який оголошує себе гетьманом, а УНР перетворює на Українську державу. Він скасовує закони Центральної Ради про конфіскацію великих земельних маєтків. Щоб вирішити спірні питання, оскільки певну частину земель селяни вже «націоналізували», створюються губернські комісії між землевласниками і селянами. Хоча політика останнього гетьмана у земельному питанні була значно більш вигідною землевласникам, оскільки землю планувалося примусово викупити державою, а вже потім роздати населенню в кількості 25 десятин на двір. Однак плани щодо викупу налаштували проти нього землевласників, з іншого боку стояли селяни, у яких відібрали «чесно націоналізоване». Втративши підтримку Німеччини, в якій відбулася революція і яка зазнала поразки у Першій світовій війні, гетьман залишився безпорадним. На зміну гетьманату наприкінці 1918 року прийшла Директорія, державу було знову перейменовано на УНР. Але нова влада знову спіткнулася об камінь земельного питання.

За задумом поновленої УНР, у держави, церкви і великих землевласників конфісковувалася земля з подальшим її перерозподілом між селянами.

На відміну від планів Центральної Ради, поміщикам мали заплатити за витрати на агротехнічні, меліоративні вдосконалення, раніше проведені у маєтках. Крім того, за землевласниками зберігалися будинки, де вони до цього жили, породиста худоба, виноградники. Однак це також мало кого з них влаштовувало. Заможні селяни, які мали відносно невеликі наділи – до 15 десятин землі (приблизно 16 га), не підпадали під конфіскацію. Це обурювало безземельних селян і поширювало серед них пробільшовицькі настрої. Одночасно, хоча й законом передбачалася роздача земель, фактично це зроблено не було, у той час як більшовики підбурювали селянство захоплювати землі відразу, оскільки, мовляв, Директорія віддасть землю куркулям. Результатом пробільшовицьких настроїв серед селянства стало те, що навіть за союзу з Польщею, 1920 року війська УНР і Польщі було вибито з Києва більшовиками, а діяльність УНР було фактично зупинено. Уряд УНР працював у вигнанні до 1992 року, коли 22 серпня саморозпустився, визнавши Україну наступницею УНР.

 

 

Поки пани

сваряться –

західний варіант

«Габсбурзький національний котел» також не витримав тиску і розірвався на ті самі клаптики, з яких складався. Національні комітети, створені за розпорядженням Карла І, зайнялися відстоюванням національних прав, а не обороною країни в цілому, як він сподівався. Зрештою, 19 жовтня була утворена Західно-Українська Народна Республіка (ЗУНР), 28 жовтня 1918 року незалежність оголосила Чехословаччина, 29 жовтня – Королівство Сербів, Хорватів і Словенців, 6 листопада – Польща.

Майже відразу ЗУНР, яка об'єднала Галичину, Закарпаття і Буковину, вступила у війну з Польщею, яка не визнавала український уряд у Львові. На додачу до війни вступили Чехословаччина і Румунія. Військові дії тривали до липня 1919 року, однак завершилися поразкою. Не допоміг навіть Акт Злуки, що був підписаний 22 січня 1919 р. у Києві, за яким ЗУНР і УНР об'єднувалися в єдину соборну Українську Народну Республіку. ЗУНР звинуватило Директорію у неузгодженості дій і розірвала з нею стосунки. Наслідком стала анексія земель ЗУНР Польщею, Чехословаччиною і Румунією.

 

Незакінчена війна. Жертви

Офіційною датою завершення Першої світової війни вважається 11 листопада 1918 року, однак ті процеси, які вона запустила – революції, громадянські війни – ще довго «трусили» Україну і перекроювали її кордони.

Немає однозначно вірних даних про українців у тій війні. Імперська статистика, звісно, доступна, а от українським державним новоутворенням, які виникали наприкінці війни, було просто не до того. Канадський історик українського походження Орест Субтельний наводить дані, що у російській армії налічувалося 3,5 млн українських солдатів і 250 тис. служили в австрійському війську. Також, за окремими даними, за своєю чисельністю українці були другою (після росіян) національною групою у російській та п'ятою (після німців, угорців, поляків та чехів) в австро-угорській армії.

Однак слід зазначити, що з 22 мільйонів загиблих у Першій світовій війні, 12 мільйонів – це жертви серед мирного населення. А війна та добряче прокотилася Україною. Така ціна нерозважливої національної політики та імперських амбіцій.

 

Далі по історії…

Людство не припиняє наступати на вже добре знайомі граблі – вони ж такі звичні для ока і лоба. Невдовзі після Першої світової – 1939 року – на ці граблі наступила Німеччина, ледь відновившись після поразки і скопіювавши свої амбіції у Першій світовій війні. Об них значно пізніше спіткнувся і розвалився Радянський Союз, який із перемінними успіхами боровся з національними рухами.

Нинішні військові дії на Сході Україні виглядають як новий пошук цих самих грабель Росією, яка проштовхує свої економічні інтереси, прикриваючись національним питанням.

Хоча наразі РФ старанно відмежовується від дій терористів на сході України, так само старанно відхрещувались російські чиновники від присутності своїх військових у Криму.

На прикладі Першої світової війні варто нагадати, що імперські амбіції кінець-кінцем для імперій закінчувалися погано – чи то революціями, чи розвалом, а для людей – мільйонами загиблих.

Хотілося б дещо нагадати і для нашої влади на майбутнє – люди будь-якої національності за нормального рівня життя не бунтують і не підтримують терористів.

 

Стати Агропрофі просто! Лише за кілька кліків!

Події:

Ціни на зернові: