- Прес-центр ТОВ СП "НІБУЛОН"
- Перегляди: 2611
ІНФОРМАЦІЙНИЙ ТЕРОРИЗМ «В ЛЕГКОМ ЛИТЕРАТУРНОМ ЖАНРЕ»
Сучасний ворог не обов’язково має бути озброєний справжнім автоматом, в його руках новітня інформаційна зброя – ЗМІ та соцмережі.
Частина І
Кому війна, а кому і мати рідна
В Україні ведеться повномасштабна війна, жертвами якої вже стали десятки тисяч громадян України. Під загрозою наше з вами життя, мир та спокій, майбутнє наших дітей.
Війни сучасності ведуться не обов’язково в реальному житті, все більше ефективних підривних операцій здійснюється саме в інформаційному полі. Сучасний ворог не обов’язково має бути озброєний справжнім автоматом, в його руках новітня інформаційна зброя – ЗМІ та соцмережі. Ворог цілеспрямовано маніпулює суспільною свідомістю соціальних груп населення країни з метою створення політичної напруженості та хаосу, навмисне дестабілізує відносини, провокуючи конфлікти, розпалення недовіри, підозрілості тощо. Так легше по-тихому привласнювати чуже. Головне завдання такого протистояння полягає в маніпулюванні масами, а метою є дезорієнтація та дезінформація людей, послаблення певних переконань та устоїв, залякування свого народу образом ворога.
У той самий час, коли на сході України йде незаконне військове вторгнення і гинуть наші військові, на півдні псевдозахисники «знедолених селян» – Всеукраїнська громадська організація „Загальноукраїнський трудовий рух – Солідарність” (далі по тексту – ВГО ЗТРС) – застосовують інформаційний тероризм для дезінформації громадян та дестабілізації ситуації в невеликому населеному пункті Лідіївка Миколаївської області, розповсюджуючи в мережі Інтернет серії неправдивих інформаційних матеріалів про Олексія Вадатурського та компанію «НІБУЛОН».
Посіяти недовіру серед мешканців, розділити колишніх братів на два ворожі табори (бо так легше маніпулювати) – поки тільки в одному селі, але … сьогоднішня повномасштабна війна також починалася з несерйозних та незагрозливих, на перший погляд, вчинків та дій «борців за справедливість». За таких обставин гіперболізувати будь-яку небезпеку сьогодні вже дуже складно. На інформаційній війні можливо все.
Сьогодні, коли всі свідомі громадяни України повинні об’єднати свої зусилля та надати посильну допомогу для здобуття спокою та миру в країні, як це і робить Олексій Вадатурський та колектив компанії «НІБУЛОН», частиною якого є і мешканці села Лідіївки: надають фінансову підтримку Збройним Силам та Національній Гвардії України, підтримують переселенців, члени ВГО ЗТРС навмисно дезорієнтують та спотворюють уявлення людей про оточуюче їх середовище та справжній стан справ. І роблять це вони «в легком литературном жанре», як написав на своїй сторінці в фейсбуці член правління цього об’єднання Віктор Нестеренко. Так, граючись, друкуючи «пости» у соцмережах, сучасні інформаційні диверсанти ламають людські долі, заганяють селян у безвихідь з єдиною метою – нагріти руки та підзаробити «легких» грошенят.
Серія «гучних» статей «с тяжелыми документальными доказательствами» (фейсбук Нестеренка В.), що при першому ж біглому перегляді виявляється пустою маячнею, почала з’являтися на інформаційному ресурсі вищезгаданої організації в травні поточного року. Так, саме у вирішальний для країни час, коли всі справжні (а не фальшиві) патріоти консолідувались навколо захисту єдиної України, ВГО ЗТРС розпочала «героїчну боротьбу» проти патріотично налаштованого громадянина України Олексія Вадатурського та колективу компанії «НІБУЛОН», які також висловились на підтримку єдності і територіальної цілісності України та європейського вектору розвитку.
Тут більше слід розповісти про власне саму «Всеукраїнську» громадську організацію «Загальноукраїнський трудовий рух – Солідарність». Під гучною назвою ховається малочисельна організація із сумнівною репутацією, що має всього лише три осередки в Київській, Вінницькій та Миколаївській областях. Хоча на офіційному сайті організації вказано тільки Київський та Миколаївський осередки. До того ж не складно здогадатися, що Миколаївське було створене виключно задля здійснення підривної інформаційної діяльності в Лідіївці. І тут, власне, виникає питання щодо змісту діяльності Київського осередку організації: невже в столичній області, де одні з найвищих цін на нерухомість та землю, вирішені всі проблемні земельні питання та захищені права всіх громадян? Ні, ВГО ЗТРС не цікавлять проблеми пересічних селян. Усю діяльність «всеукраїнської» організації зосереджено на пошуку нових інформаційних технологій для впливу на свідомість лідіївчан, які, до речі, вже давно виробили імунітет на київських політтехнологів і розібралися, хто є хто, і вже неодноразово виганяли з села різних «борців за їхні порушені права». Кому саме вигідно дестабілізувати ситуацію в с. Лідіївка? Хто фінансує цей проект?
Самі члени цієї організації теж з «абсолютно незаплямованою» репутацією. Голова Миколаївського осередку Луценко Семен. Його результати «боротьби за права знедолених» вражають! У квітні-травні 2005-го С.Луценко підбурив 31 працівника ДП «Лідієвське» до проведення незаконного страйку: прогул роботи, невиконання трудових обов’язків, створення перешкод для виїзду сільгосптехніки й автотранспорту для проведення весняних робіт. Доманівський суд визнав страйк незаконним. Компанія, в свою чергу, відмовилася стягувати збитки, завдані «страйкарями», про що свідчить Мирова угода, також затверджена судом (травень 2006 р. ). У цей же період пан Луценко розповсюджує інформацію про Олексія Вадатурського, недостовірність якої підтверджує суд.
У липні 2007 року дружина С.Луценка Галина надіслала Олексієві Вадатурському листа з погрозами, образами та білим порошком невідомого походження. Правоохоронні органи розцінили цей вчинок як дрібне хуліганство, за що Г.Луценко було притягнуто до адміністративної відповідальності. Вочевидь, ці дії дружини і чоловіка також були узгоджені.
У вересні 2010 року С.Луценко за участі ВГО «Взаємодія та успіх» (голова Кобзар В.О.) знову підбурює лідіївчан до незаконного страйку, розповсюджує листівки провокаційного змісту, ініціює проведення масових зібрань. Але мешканці с. Лідіївка не підтримали і засудили провокаційні дії та через Сухобалківського сільського голову звернулись до суду задля заборони проведення акцій на території смт Доманівка та с. Лідіївка. Миколаївський окружний адмінсуд виніс відповідну постанову.
У жовтні 2010 року на прес-конференції Семен Луценко та голова ВГО «Взаємодія та успіх» Віталій Кобзар розповсюджують недостовірну інформацію про «НІБУЛОН». До грудня 2011 р. суди першої та апеляційної інстанції визнають її недостовірною, а з В.Кобзаря стягнуто відшкодування за завдання моральної шкоди.
Для підсилення ефекту своєї діяльності та збільшення шансів на перемогу Семен Луценко вступив до «Партії Регіонів».
У листопаді 2012 року пан Луценко за участі представників ВГО «ЗТР – Солідарність» на чолі із нині покійним Віктором Горобчуком, вкотре підбурював мешканців с. Лідіївка до безладу, ініціював проведення масових акцій. І цього разу місцева громада вкотре не підтримала та засудила провокаційні дії С.Луценка, а суд на її прохання знову заборонив мітинги на території с. Лідіївка.
І ще кілька слів про соратників. Починав свою «героїчну боротьбу» пан Луценко 2005 року з десантування лідіївчан на пікет до Києва, яке відбувалося за участі братів Чуркіних, горезвісних власників Чорноморського суднобудівного заводу в м. Миколаєві. З вищезгаданим В.Кобзарем пан Луценко здибався 2010 року. А коли стало зрозуміло, що шантажем нічого не доб’ються, зажадали відкупних – спочатку в $ 150 тис., а потім EUR 960 тис. за відмову від своїх вимог. Не отримавши прибутку, С.Луценко 2012-го пристав до іншої структури – Всеукраїнської громадської організації «Загальноукраїнський трудовий рух – Солідарність» та навіть заснував її осередок у Лідіївці. Пристойна вийшла компанія, чи не так?
Але така компанія не простий збіг, адже, за твердженням лідіївчан, підшуковує соратників Луценкові його старий друг – киянин Віктор Нестеренко. За сумісництвом пан Нестеренко ще й створює «шедеври літературного жанру», головною метою яких і є змалювання образу ворога в особі Олексія Вадатурського та членів колективу «НІБУЛОН», якими намагається залякати мешканців села Лідіївка та посіяти розбрат.
Якщо коротко, зміст цих «високохудожніх та дотепних» творів такий:
- якщо ти виступив проти анексії Криму та навів реальний доказ своєї позиції, значить ти – ворог;
- закликав об’єднатися громадян України для збереження миру та стабільності в державі – також ворог;
- відкрито висловив свою громадську патріотичну позицію – знову ворог;
- законно (це неодноразово доведено різними передбаченими законом методами) обробляєш орендовані землі сільськогосподарського призначення – ворог;
- інвестуєш в економіку України, навіть в такій складній ситуації – ворог;
- інвестуєш у розвиток сільської інфраструктури та фінансуєш різноманітні соціальні проекти для громадян України – ворог!
Якщо ще стисліше: щоб не зробив ти і колектив твоєї компанії – ви вороги України!
Ця технологія спотворення інформації, на жаль, відома кожному українцеві. Завдяки таким пропагандистам сьогодні більшість громадян сусідньої країни переконані, що України як держави не існує, українці – фашисти, а ми з вами мріємо жити в іншій державі. Але, якщо зовнішнього ворога ми знаємо і можемо вжити відповідних заходів, то внутрішній ворог, прикриваючись маскою «борців за права знедолених», – набагато небезпечніший: ти не підозрюєш його, сприймаєш його за свого і, можливо, навіть віриш йому. А він, користуючись цією довірою, зраджує тебе, твоїх односельчан, твоїх співвітчизників, твою країну.
ТОВ СП «НІБУЛОН», попри складну політичну, економічну та соціальну ситуацію в країні, продовжує інвестувати значні кошти у розвиток виробництва та соціальні програми цього населеного пункту. Так:
- розмір орендної плати за землю тільки за 2013-14 роки склав 1,59 млн грн, а починаючи з 2006 р. сума перерахувань до місцевого бюджету склала 4,75 млн грн;
- щорічно 187 громадян, колишні члени КСП колгосп «Лідіївський», додатково отримують соціальну виплату від компанії, що еквівалентно 4 % від нормативної грошової оцінки землі. Торік загальна сума соціальних виплат склала 880 тис. грн. У цілому, починаючи з 1999 року по 2013 рік включно, загальна сума таких виплат склала вже 5,7 млн грн, а враховуючи суму соціальних виплат, що буде сплачено 2014 року даним громадянам, загальна сума таких виплат становитиме майже 6,6 млн грн;
- за останні три роки в інші соціальні проекти місцевої громади компанія інвестувала понад 270 тис. грн;
- значні інвестиції компанії сприяли збільшенню вартості основних фондів. Якщо 1996 року їхня вартість не перевищувала 555 658 грн, то на сьогодні – це вже 53,7млн грн;
- фонд оплати праці тільки за 2011-2013 роки становить більше 19 млн грн. Найближчим часом планується значне підвищення рівня заробітної плати.
Це лише одна (!) філія, а всього в компанії працює 43 виробничих підрозділи у 12 областях України!
І поки патріотичний колектив українського сільгосппідприємства «НІБУЛОН» на чолі з Олексієм Вадатурським працюють на розвиток села, міста, області, країни, демонструючи реальні результати своєї діяльності, про які не соромно розповісти, псевдоборці зраджують свою країну заради власного збагачення. Зраджують і продають її та співвітчизників «в легком литературном жанре».
Частина ІІ
De lege lata*
(* з точки зору чинного закону)
Успішне, передове та ефективне сільськогосподарське підприємство «НІБУЛОН» навряд чи змогло б проіснувати такий тривалий час (більше 22 років) без суворого дотримання українського законодавства. Діяльність компанії виключно в рамках правового поля дає можливість їй захищати права та свободи як свої, так і тих людей, життя яких пов’язане з долею компанії.
У частині ІІ ми, з точки зору чинного законодавства, коротко прокоментуємо деякі аспекти діяльності компанії в с. Лідіївка, які були викривлено подані у добірці інформаційних матеріалів на сайті Всеукраїнської громадської організації «Загальноукраїнський трудовий рух – Солідарність».
Так, Віктор Нестеренко, спотворюючи реальні факти (мабуть, автор думає, що «в легком литературном жанре» можна відверто брехати), стверджує: «…Бывшие колхозники, колхоза миллионера республиканского значения «Лидиевский» были цинично обворованы Вадатурским и лишены законного права иметь свою землю и элементарные средства для существования. Так в1996 г. Вадатурский Алексей Афанасьевич, при участии руководства колхоза «Лидиивский» и районных государственных служащих, рейдерским методом отобрал у крестьян коллективное имущество на сумму более трех миллионов гривен и около3000 гектаровпосевных угодий… Такие действия Вадатурского привели к тому, что земли колхоза «Лидиевский» безосновательно и в противоправный способ, в обход процедуры выдачи паёв, были переданы компании «НИБУЛОН». Аналогічними звинуваченнями, на кшталт: «…При этом ему не только удалось завладеть государственными средствами, но и прихватить в постоянное пользование личные средства и имущество жителей целого села, оставив крестьянские семьи села Лидиевка на вечное бесправное скитание», пронизані й інші статті автора. Тобто кожного разу автор говорить про одне й теж, але інтерпретує як заманеться.
В дійсності ситуаціє є такою.
05.03.1994 (! тобто за кілька років до початку роботи там компанії) відбулися загальні збори колгоспу «Лідіївський» Доманівського району Миколаївської області, на яких було вирішено, зокрема:
- перейменувати колгосп «Лідіївський» у колективне сільськогосподарське підприємство колгосп «Лідіївський»;
- отримати в колективну власність землю;
- просити сесію Сухобалківської сільської ради народних депутатів про виділення земель у колективну власність.
На початку 1995-го Миколаївською філією Інституту землеустрою Української академії аграрних наук на виконання вищевказаного рішення загальних зборів був розроблений Проект роздержавлення земель КСП колгосп «Лідіївський».
Вже 10.02.1995 проект був погоджений рішенням загальних зборів КСП колгосп «Лідіївський», про що свідчить витяг з протоколу цих зборів від 10.02.1995 № 1.
Проект роздержавлення земель колгоспу «Лідіївський» був затверджений рішенням Сухобалківської сільської ради від 31.03.1995. Відповідно до вказаного рішення КСП колгоспу «Лідіївський» було передано у колективну власність2632,9 газемель, що було посвідчено Державним актом на право колективної власності на землю, зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за № 6.
29.04.1996 відбулися чергові загальні збори членів колгоспу, скликані його ж керівництвом, на яких представники місцевих органів влади та самоврядування (зокрема, Сухобалківський голова Гривнак В.В., в.о. голови Доманівської райдержадміністрації Діордіца О.Г.) і фахівці із земельного законодавства детально роз'яснили присутнім їх права на отримання землі у власність та про наслідки відмови від права на землю.
Волевиявлення учасників зборів, які взяли участь у голосуванні, було вільним і повністю відповідало їхній внутрішній волі, що знайшло своє підтвердження у протоколі загальних зборів від 29.04.1996, який був оформлений і підписаний керівництвом господарства.
Отже, жодної спроби будь-якого тиску або спонукання селян до відмови від їх прав на землю, а тим більше – з боку підприємства «НІБУЛОН» та з боку його керівництва не було, і волевиявлення селян щодо відмови від права на землю було абсолютно вільним і усвідомленим.
Як вбачається з протоколу № 4 від 29.04.1996, на цих зборах, зокрема, було ухвалено такі рішення:
- відмінити раніше прийняте рішення загальних зборів колгоспу «Лідіївський», що відбулися 05.03.1994 та 10.02.1995, про перейменування колгоспу «Лідіївський» у колективне сільськогосподарське підприємство колгосп «Лідіївський»;
- на підставі пункту 1 статті 28 Земельного кодексу України добровільно відмовитися від земельної ділянки, яка належить на правах колективної власності, та на підставі пункту 1 статті 27 Земельного кодексу України добровільно відмовитися від земельної ділянки, що знаходиться в користуванні;
- погодити передачу у власність ССГП «НІБУЛОН» основних засобів виробництва колективного господарства «Лідіївський» для організації філії з метою виробництва сільськогосподарської продукції і насіння;
- звернутися із заявою до Сухобалківської сільської раду народних депутатів про добровільну відмову від права колективної власності на землю та права постійного користування землею, а також із клопотанням до сільської ради про надання земельної ділянки ССГП «НІБУЛОН» для організації філії з метою виробництва сільськогосподарської продукції і насіння.
На підставі цього ж рішення загальних зборів між колективним господарством «Лідіївський» і ССГП «НІБУЛОН» були укладені відповідні два договори: договір про передачу у власність ССГП «НІБУЛОН» основних фондів і ТМЦ від 29.07.1996 (з метою погашення кредиторської заборгованості колективного господарства «Лідіївський» перед ССГП «НІБУЛОН») та договір про безоплатну передачу основних засобів від 29.07.1996, які були зареєстровані Сухобалківською сільрадою 14.04.1997. У результаті виконання цих договорів ССГП «НІБУЛОН» набуло власності на основні засоби виробництва колективного господарства «Лідіївський», включаючи і зведену в 1970 році будівлю клубу.
Добровільна відмова від права колективної власності на землю та від права користування землею відповідає приписам ч. 1 ст. 28, ч. 1 ст. 27 Земельного кодексу України від 18.12.1990 в редакції, чинній на той час. Відповідно до зазначених ст. 27, 28 Земельного кодексу України від 18.12.1990 в редакції, чинній на той час, припинення права колективної власності на земельну ділянку та права користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови від земельної ділянки провадиться за рішенням відповідної ради народних депутатів.
На підставі рішення загальних зборів від 29.04.1996 Сухобалківська сільська рада Доманівського району рішенням від 17.05.1996, згідно з ч. 3 ст. 28 Земельного кодексу України від 18.12.1990 в редакції, чинній на той час, припинила право колективної власності на землю колективного підприємства «Лідіївський».
Зауважимо, що всі вищезазначені рішення відповідають чинному на той момент законодавству, не оскаржувались, не переглядались і не скасовувались, незаконними або протиправними не визнавались, а договори не є оскарженими або розірваними та виконані в повному обсязі належним чином сторонами.
19.07.1996 було видано ССГП «НІБУЛОН» державний акт на право постійного користування землею із земель запасу, зареєстрований в Книзі реєстрації державних актів на право постійного користування землею за № 27. Передача земель с/г призначення в постійне користування юридичним особам, в даному випадку – підприємству «НІБУЛОН», передбачена чинним на той час земельним законодавством, зокрема ст. 19, 48 Земельного кодексу України від 18.12.1990.
ССГП «НІБУЛОН» ніколи не набувало права власності на зазначені вище земельні ділянки, а лише користувалося ними.
«…Все это было осуществлено путем подделки документов, подделки протоколов собраний и подделки подписей крестьян о переходе их колхоза «Лидиевский» в безвозмездную собственность частной компании Вадатурского А.А. «НИБУЛОН», —волає Віктор Нестеренко.
Законність передачі ССГП «НІБУЛОН» в постійне користування земельної ділянки перевірялась органами прокуратури всіх рівнів неодноразово. У ході проведення перевірок органами прокуратури не було підтверджено вчинення будь-якого злочину керівництвом колективного підприємства колгоспу «Лідіївський», ССГП «НІБУЛОН», посадовими особами Доманівської райдержадміністрації, Миколаївської облдержадміністрації та Сухобалківської сільради, тобто встановлено відсутність складу злочину, що підтверджується постановою прокурора Доманівського району Миколаївської області від 19.09.2005 про відмову в порушенні кримінальної справи, яка постановою Доманівського районного суду Миколаївської області від 08.09.2007 у справі № 5п-6 визнана такою, що винесена законно і обґрунтовано, підстав для її скасування судом не встановлено.
«…И только в 2003 – 2004 годах, когда крестьяне начали организованно добиваться права на землю, Вадатурский А.А., «испугавшись» вернул землю в Государственный фонд и переоформил право уже аренды земли, но не у крестьян, а у Государства.», — продовжують демонструвати своє невігластво Нестеренко і Ко.
Справа в тому, що 01.01.2002 набрав чинності новий Земельний Кодекс України від 25.10.2001, виходячи з унормованого в ч. 2 ст. 92 якого ТОВ СП «НІБУЛОН» (є правонаступником всіх прав та обов’язків ССГП «НІБУЛОН») не належить до тих підприємств, установ та організацій, які можуть набувати права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та колективної власності. Відповідно до п. 6 Перехідних положень нового Земельного Кодексу від 25.10.2001 (з урахуванням внесених змін) громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні були до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.
У зв’язку із наведеними змінами в земельному законодавстві щодо визначення кола суб’єктів права постійного користування землею та з урахуванням змін в організаційно-правовій формі підприємства право постійного користування земельною ділянкою загальною площею2950,0 гапідприємства «НІБУЛОН» було припинене розпорядженням Доманівської районної державної адміністрації Миколаївської області від 22.05.2006 № 235 з наданням цих земель ТОВ СП «НІБУЛОН» в оренду.
Розпорядженням від 22.05.2006 був затверджений проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду ТОВ СП «НІБУЛОН» для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах Сухобалківської сільської ради Доманівського району Миколаївської області та було надано в оренду земельні ділянки площею2628,59 га, у тому числі2267,13 гаріллі;272,5 гапасовищ;14,91 гапід господарськими будівлями та дворами;20,16 гапід господарськими шляхами;51,98 гаполезахисних лісових смуг;1,91 газаболочених земель, терміном на 25 років.
23.05.2006 між ТОВ СП «НІБУЛОН» та Доманівською РДА був укладений договір оренди землі на вищезазначені земельні ділянки, який посвідчений приватним нотаріусом Доманівського районного нотаріального округу Миколаївської області Лацановською С.М. та зареєстрований у Доманівському реєстраційному відділі Миколаївської РФ ДП «Центр ДЗК» 25.05.2006 за № 040601300016.
Отже, процедура надання земель державної власності в користування (оренду) ТОВ СП «НІБУЛОН» здійснена у повній відповідності до чинного на той час законодавства України.
Починаючи з 25.05.2006 ТОВ СП «НІБУЛОН» використовує земельні ділянки запасу та резерву для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах Сухобалківської сільської ради Доманівського району Миколаївської області загальною площею2628,59 га, у тому числі2267,13 гаріллі;272,5 гапасовищ;14,91 гапід господарськими будівлями та дворами;20,16 гапід господарськими шляхами;51,98 гаполезахисних лісових смуг;1,91 газаболочених земель, на умовах оренди.
Крім того, дуже непокоїть членів ВГО ЗТРС і права власності на «…единственный оплот общественной культуры и достояния сельской громады… где люди могли собираться и обсуждать свои проблемы и отмечать всеобщие торжества».
По-перше, як сказано вище, ССГП «НІБУЛОН» набуло права власності на основні засоби виробництва колективного господарства «Лідіївський» включаючи і збудовану 1970 року будівлю клубу, в результаті виконання договору про передачу у власність ССГП «НІБУЛОН» основних фондів і ТМЦ від 29.07.1996 (з метою погашення кредиторської заборгованості колективного господарства «Лідіївський» перед ССГП «НІБУЛОН») та договору про безоплатну передачу основних засобів від 29.07.1996, що були зареєстровані Сухобалківською сільрадою 14.04.1997. Ці договори були укладені між колективним господарством «Лідіївський» і ССГП «НІБУЛОН» на підставі зазначеного вище рішення загальних зборів від 29.04.1996 про передачу у власність ССГП «НІБУЛОН» основних засобів виробництва колективного господарства «Лідіївський».
По-друге, люди завжди мали доступ до приміщення місцевого Будинку культури, але з однією відмінністю, що тепер вони мають змогу відпочити від роботи або обговорити важливі для громади питання у відремонтованій та обладнаній актовій залі. Але, звичайно, з Києва видніше…
P.S.
«…Бывшие колхозники, колхоза миллионера республиканского значения «Лидиевский» были цинично обворованы Вадатурским и лишены законного права иметь свою землю и элементарные средства для существования.», — впевнений Віктор Нестеренко.
Саме так виглядав «колхоз миллионер республиканского значения «Лидиевский» з усього лише 317 мешканцями в середині 1990-х до приходу «НІБУЛОНу»:
А так виглядає Лідієвка зараз: