Поштова адреса: 01135.  Київ-135, а/с 79. 
  Контактний телефон:  +38(044)227-93-55
  E-mail: info@agroprofi.com.ua 
             Передплатний індекс: 98990


Книги:

Топ переглядів за місяць:

ЗЕЛЕНА АЛЬТЕРНАТИВА АБО НЕ ВСІ В ЗАХВАТІ ВІД ПОЯВИ КОНКУРЕНТІВ НА ЕНЕРГЕТИЧНОМУ РИНКУ
Повний текст у друкованій версії Енергетика — як повітря: непомітна, але необхідна....
У КИЄВІ ПРЕЗЕНТУВАЛИ НОВИЙ СОРТ ТЮЛЬПАНІВ ДЖАМАЛА
Уперше в історії новий сорт тюльпанів голландської селекції виведено на честь жительки України —...
МОЛОКО ПО РІЗНІ БОКИ ВИМЕНІ
Нинішні закупівельні ціни не влаштовують і дивують українських виробників молока. За словами...
ВІТЧИЗНЯНИЙ УРОЖАЙ-2017: БИТВА НА ДВА ФРОНТИ. І НЕ ТІЛЬКИ
Повний текст у друкованій версії Станом на 5 квітня 2017 року Україна експортувала 34,13 млн...
ОЖИНА — НЕ ПРОСТО НІШЕВА ЯГОДА
Повний текст у друкованій версії Продовжуємо публікацію матеріалів другої національної...

Наші партнери:

ВОЛОДИМИР КЛИМЕНКО: «УКРАЇНСЬКЕ ЗЕРНО ДЛЯ ПОЗИТИВНОГО ІМІДЖУ КРАЇНИ У СВІТІ ЗРОБИЛО НАБАГАТО БІЛЬШЕ, НІЖ УСІ ПОЛІТИКИ І ДИПЛОМАТИ РАЗОМ УЗЯТІ!»

Житниця Європи та всього світу – такий промовистий і цілком посильний статус намагається завоювати Україна на початку 21-го століття. Головними дійовими особами на цьому шляху є, безумовно, виробники та експортери якісного українського зерна, які своєю наполегливою працею просувають цей бренд – «українське зерно» – в усе нові куточки світу. Лідери галузі, намагаючись впливати на державну аграрну політику та відстоювати справедливі інтереси власного бізнесу, давно об’єднались у профільну громадську організацію – Українська зернова асоціація, на чолі з її президентом Володимиром Клименком, авторитетним фахівцем не лише на вітчизняному, а й на глобальному зерновому ринку. Днями, 29 червня, Володимир Георгійович відзначатиме своє 60-річчя. Напередодні події газета «Агропрофі» поспілкувалась із ювіляром, отримала відповіді на безліч цікавих запитань. Зі свого боку редакція щиро вітає Володимира Клименка з Днем народження і пропонує увазі читачів нашу розмову.

 

kl1Володимире Георгійовичу, в зерновій галузі Вас вважають не лише одним із природжених, а й фахових знавців ринку. Як давно Ви до неї долучилися?

– Працювати до Міністерства хлібопродуктів УРСР я прийшов 1981 року. Виходить, що я працюю в галузі, пов'язаній із зерном, 33 роки. Починав керівником групи  відділу моделювання галузі та системного проектування, згодом став заступником начальника Республіканського інформаційно-обчислювального центру (РІВЦ) Міністерства хлібопродуктів УРСР та керівником проекту «Управління хлібними ресурсами» системи хлібопродуктів України.

На РІВЦ Міністерства хлібопродуктів працювало 420 спеціалістів, і він був одним з найкращих в Україні. В систему міністерства входило 2000 підприємств. Це були елеватори, млини, хлібопекарні, комбінати хлібопродуктів, макаронні фабрики, комбікормові заводи,  кукурудзо-калібрувальні заводи.

Коли в Радянському Союзі розпочалися процеси перебудови, а Компартія запропонувала  комуністам у перших рядах створювати кооперативи, я створив перший кооператив в системі міністерства хлібопродуктів.

Міністром на той час, а потім главою пореформеного Державного комітету хлібопродуктів був високошанований Микола Прокопович Компанець.

 

То Ви пішли з насидженої державної служби в незнаний приватний бізнес?

– Так. На той час це було сміливе рішення і для багатьох незрозуміле. Але і тоді, і зараз я впевнений, що тільки приватна ініціатива може рухати економіку держави.

Коли я отримав першу зарплатню в кооперативі, яка втричі перевищувала мою як замначальника обчислювального центру, то переваги самогосподарювання стали більш переконливими. Пояснювалося це тим, що у кооперативів на той час було низьке оподаткування, люди переважно працювали за сумісництвом, тому більша частка із зароблених грошей виплачувалася робітникам.

Це були часи, коли бухгалтерія і планові відділи підприємств від громіздких паперів і рахівниць переходили на комп'ютерне обчислення. Країна почала насичуватися настільними ПК, і вони потребували адаптованих мереж, облікових і бухгалтерських програм, підготовки користувачів. Трошки розкрутившись, ми також завозили комп'ютери із запчастинами, програмне забезпечення, самі створювали для них облікові комп'ютерні програми. Тоді це все було новим, для більшості невідомим, а ми ж мали досвід роботи, тому скоро зрозуміли потреби ринку і швидко прилаштувалися, віднайшли свою нішу. Причому, наголошую, ми не займалися ніякими махінаціями, оборудками, «обналічкою». Це був важкий, виключно інтелектуальний труд.

 

Ви працювали з державними підприємствами?

– Здебільшого – з державними підприємствами, оскільки робота бухгалтерії переважно універсальна, хоч має певні особливості. Починали ми з хлібопродуктової галузі, потім вийшли на легку промисловість – ми автоматизували систему управління для семи швейних фабрик України, наприклад, для декількох підприємств Дніпропетровська, Харкова, Євпаторії, для столичних фабрик ім. Смирнова-Ласточкіна й «Юність», Черкаської фабрики.

Був період, коли у підприємств зникли з обігу гроші, і господарники розраховувалися продукцією – борошном, зерном, комбікормами, продукцією легкої промисловості. Думаю, багато хто через це пройшов. Наприклад, Дніпропетровська фабрика «Каштан» з пошиття чоловічих сорочок за декілька років нашої співпраці сплатила нам заробітну плату сорочками. Ми ці чоловічі сорочки продавали в ЦУМі й великих універмагах Києва. У той самий час нас декілька фабрик попросили завезти тканину, бо в Україні вже спостерігався значний її дефіцит: люди не знали, як за російські карбованці при наших купонах можна було робити закупівлі. Тож ми просунулися далі в нашому бізнесі: навчилися купувати рублі, валюту й завозили з Росії і країн Балтії тканину.

Згодом ми вже виступали замовниками на двох фабриках із пошиття білизни і робочого одягу. Моя мама, яка все життя пропрацювала в столичному будинку моделей і вийшла на пенсію начальником планового відділу, в нашому кооперативі готувала лекала для розкрою, щоб мінімізувати кількість відходів у готовій продукції.

 

Однак щось Вас змусило покинути доволі успішний бізнес?

– Одразу після нового 1998 року мені зателефонував мій добрий друг Сергій Васильович Стоянов і повідомив, що Микола Прокопович Компанець має для мене цікаву пропозицію.

При зустрічі Микола Прокопович показав мені папери і розповів про створення громадської організації «Українська зернова асоціація». Серед засновників були керівники потужних підприємств галузі, з деякими з них я був добре знайомий, з їхнього числа було обрано раду представників, яка і дотепер складається з 21 особи, і президентом УЗА обрали Миколу Компанця. Мені ж запропонували посаду генерального директора.

Список засновників насправді дуже цікавий, з огляду на плин часу.

Відверто кажучи, я нічого не знав про роботу громадських організацій. Прийшовши додому, я підняв усю наявну на той час інформацію про громадські організації, довго все опрацьовував і, чесно, ніяк не міг зрозуміти, як я в цю роботу впишуся. Тому був ладен відмовитися.

Й дотепер дивуюся, як я зрештою погодився, адже в організації не було нічого: ні зареєстрованого статуту, ні штатного розкладу, ні офісу. Я прийшов на засідання Ради представників (не ради директорів, як у переважній більшості організацій) наприкінці того самого січня, і присутні на ньому дуже шановані люди проголосували за моє призначення.

Тепер самому навіть цікаво зазирнути у той протокол. Ось, дивіться, протокол зборів Ради представників від 21 січня 1998 року, на якому були присутні такі видатні особистості, як Олексій Вадатурський, Анатолій Даниленко, Леонід Козаченко, Микола Компанець, Людмила Супрун, Штендель Бьйорн. За 16 років склад Ради суттєво змінився, залишилися найбільш віддані справі люди, до них додалися нові – тепер вже загальновідомі у світі керівники і очолювані ними компанії.

 

КЛИМЕНКО Володимир Георгійович народився 29 червня 1954 року в м. Череповець Вологодської області (Росія), в сім'ї військовослужбовця. 1961-1971 р. навчався в Київській СШ №59. 1971 року вступив до Київського ордена Леніна політехнічного інституту. 

Розпочав трудову діяльність у серпні 1971 року в Київському інституті кібернетики на посаді техніка.

1973-1975 р. – старший майстер лабораторії, інженер, старший інженер в Київському інституті народного господарства ім. Д.С.Коротченка.

1975-1977 р. – математик-програміст, начальник машини лабораторії кафедри обчислювальної техніки Київського ордена Леніна політехнічного інституту.

1977-го закінчив КПІ за спеціальністю автоматизовані системи керування з присвоєнням кваліфікації інженер-системотехнік.

1977-1978 р. – заступник заввідділом обчислювального центру Статистичного управління м.Києва.

1978-1979 р. – головний спеціаліст відділу математичних методів проектування УНДПІ «Укрндіпроцивільсільбуд».

1979-1981 р. – керівник групи відділу систем автоматизованого проектування УДІП міст «Гіпроград».

1981-1989 р. – завідуючий групою відділу моделювання галузі та системного проектування, заступник начальника РІОЦ Міністерства хлібопродуктів УРСР та керівник проекту «Управління хлібними ресурсами» системи хлібопродуктів України.

1989-1996 р. – голова кооперативу «Інформаційне та обчислювальне обслуговування» при Міністерстві хлібопродуктів України.

1997 р. здобув другу вищу освіту в Київській вищій банківській школі Міжнародного центру ринкових відносин та підприємництва за спеціальністю «Фінанси і кредит» з присвоєнням кваліфікації – економіст, менеджер банківської справи.

1996-1998 р. – директор ТОВ «Торговий Дім «Зерно-К».

1998 року призначений на посаду генерального директора Української Зернової Асоціації (УЗА).

Із липня 2006 року – президент Української зернової асоціації.

Проходив стажування у Великобританії, Ізраїлі, Канаді й США з питань функціонування елеваторної промисловості та торгівлі зерном, біржової торгівлі, бізнес планування у сільському господарстві, розвитку альтернативних джерел енергії та розбудови професійних громадських організацій АПК.

Аспірант кафедри складних систем Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченко. Автор низки наукових праць з питань оптимізації перевезень зернових вантажів залізничним транспортом. Член Ради підприємців при Кабінеті Міністрів України, експерт ЄБРР та ФАО.

Заслужений працівник сільського господарства України (2004 р.), нагороджений Почесною грамотою та медаллю Кабінету Міністрів України (2003), орденом «За заслуги» III ступеня (2009), численними відзнаками і подяками.

Ми іноді робимо дивні речі: круто розвертаючи долю на 180 градусів, кидаємо все до того повороту напрацьоване. Навіщо Вам це було потрібно? З чого починали?

– Робота в Міністерстві хлібопродуктів була цікава та мала республіканський формат. Робота в кооперативі теж цікава, але локальна. Я завжди любив щось нове, тому робота по створенню Української зернової асоціації для мене була цікавою. Мені побажали у день затвердження на посаду міцного здоров'я і плідної роботи на благо України. Хочу наголосити, що я всі роки виконую ці обидва накази. Впродовж усіх 16 років сумлінно працював, а результати України – вирощені 60 млн тонн збіжжя і цьогорічне друге місце у світі з експорту зерна – говорять самі за себе. Я дуже задоволений,  що наші виробники, переробники  та експортери зерна мають дуже вагомі результати, і в цьому є і краплина моєї праці.

А починав я з доопрацювання проекту статуту УЗА, перевірки щойно заснованих обласних осередків і створення нових. Підготовлені статутні документи УЗА Мінюст зареєстрував 26 березня 1998 року.

Робоче місце мені облаштувала американська компанія «Кімонікс Інтернешенл» – в її офісі мені виділили такий засклений акваріум, де стояв стіл з комп'ютером, телефони були спільні у приймальні, й секретар відповідала на дзвінки і допомагала мені в роботі. Тож я одразу почав працювати. Я дуже вдячний компанії й її тодішньому керівникові Стіву МакКою, а також Богдану Хом'яку, які фактично націлили роботу офісу на допомогу УЗА в роботі: ділове листування з держорганами і закордоном, переклад, підготовка документів, телефонне спілкування тощо.

У перші чотири роки ми зробили чимало: почали випускати інформаційний бюлетень і вісник. Розгортали американський проект зі створення зернових товарних бірж. До нас приїздило з усього світу багато фахівців зернового ринку, які навчали світовій практиці роботи – від вирощування і зберігання зерна до відвантаження на експорт.

 

Та й Ви самі, вочевидь, почали їздити за кордон…

– Невдовзі після призначення гендиректором УЗА, в квітні, я поїхав за програмою Великої Британії в Лондон, де проводився міжнародний тижневий навчальний семінар із розбудови і роботи громадських організацій. Мова йшла саме про АПК.

У Лондоні я дізнався дуже багато цікавих і корисних речей. Наприклад, що громадська організація буде дієвою і впливовою, якщо вона в конкретному секторі займатиме щонайменше 51%. І вона повинна мати загальнозрозумілий слоган, або девіз, який би стисло пояснював її роботу. По поверненні ми багато радилися, і на Раді представників я виступав: нам слід було визначитися з нашим сегментом впливу на ринку. Спочатку вирішили, що це буле елеваторний сектор. Однак, коли почали обраховувати, в Україні налічувалося близько 700 елеваторів в державному секторі, і наша організація (навіть із новими членами, що поступово почали до неї вступати), не тягнула цей сегмент. Переробка – також не для нас, і багато інших галузей…

І тоді я запропонував звернути увагу на експорт зернових: Україна експортувала близько 1 млн тонн зерна, й усі наші займалися експортом. Тоді ми висунули своїм гаслом, що УЗА – це організація експортерів українського зерна.

І це гасло спрацювало. Ми не втручалися і не втручаємося в інші галузі, ні з ким не конкуруємо, а цілеспрямовано відстоюємо накреслені нами програми з нарощування експорту вітчизняного зерна.

Восени 1998 року з моєї ініціативи все та ж компанія «Кімонікс» організувала і профінансувала двотижневу поїздку 20 вітчизняних фахівців хлібної галузі до США. Мене призначили старшим групи, яка мала дуже насичений графік. Тоді багато наших керівників елеваторів уперше потрапили за кордон: ми проїхали декількома штатами, побачили, як працюють фермери і потужні агропідприємства, ретельно познайомилися з облаштуванням і роботою сучасних елеваторних комплексів, портових елеваторів, спостерігали за завантаженням суден тощо. Це була наша перша можливість так глибоко познайомитися зі світовим досвідом роботи зернової галузі, й вона мала надзвичайно велике значення для подальшої роботи.

Тож від своїх 44 років, коли я прийшов в УЗА, і до теперішнього 60-річчя я можу прозвітувати перед будь-ким, що накреслені нами 16 років тому дещо фантастичні на той час і дуже амбітні плани з експорту зерна – виконано! Повторюю, друге місце в світі серед країн-експортерів, зауважте, не виробників, Україна гідно посяде поточного маркетингового року. Тодішній експортний мільйон тонн зерна нині перетворюється на стабільні 32-33 млн тонн. І це не випадкове досягнення, а виборене упродовж багатьох років надійне чільне місце у світі.

Я дуже радий такому результату. Можу також порадіти за наших колег з олійно-жирового комплексу, які міцно утвердилися на позиції експортера соняшникової олії №1 у світі.

Тож увесь наш аграрний сектор, і зокрема рослинництво, пройшов надзвичайно складний еволюційний шлях.

 

Яким чином Ви торували цей «складний еволюційний шлях»?

– Усі наші компанії, що входять до складу УЗА, вітчизняні й іноземні, переважно американські, принесли в Україну технології, навчили людей, вони буквально переінакшили наш світогляд щодо бізнесу. Наприклад, американська компанія зі світовим ім'ям – Каргілл. Вона чи не найпершою з’явилася на вітчизняному ринку, і нині важко віднайти на нашому зерновому ринку будь-яку значиму людину, яка б не починала з компанії Каргілл, і яка потому не очолила решту представництв світових зерноторгових компаній або не створила свою. Бо в таких компаніях ти потрапляєш в систему, коли тебе підтримує ціла машина по всьому світі, люди в різних представництвах спілкуються різними мовами, тобто це є реальний поштовх до вивчення іноземних мов, а англійська взагалі має перетворитися на другу рідну.

Все це невипадково. Провідні компанії принесли до нас свої стандарти, знання світових ринків. Вітчизняні фахівці почали визначати, яке у нас є зерно, вивчати кон'юнктуру світових ринків, поступово проштовхуватися туди зі своїм зерном. Покупці поступово почали звикати до українського зерна. До його смаку і високої якості. Нині ми постачаємо зерно до 90 країн світу.

З недоліків минулих років – неврегульованість урожаю: рік урожайний, наступний – провальний. Останні три роки можна говорити, що ми вийшли на стабільне виробництво близько 60 млн тонн на рік.

Під цим показником слід підбити риску: є зернова база, є асортимент зерна і основні виробники, більш-менш налагоджена логістична складова. Тепер ми маємо все наявне переосмислити і розрахувати так, щоб зробити наступний упевнений крок у розвитку зернового ринку й АПК в цілому.

 

Коли вперше Україну почали помічати на світовому ринку зернових, як це трапилося?

– Увесь світ спирається на інформацію Міністерства сільського господарства США (USDA), яке видає свої звіти щомісяця (близько 12-го числа – прим. авт.) щодо виробництва і світового балансу й щокварталу по залишках зернових, які й у вас в газеті постійно аналізуються фахівцями «НІБУЛОНа». Найдавніші доступні для нас дані – від 1960 року. До речі, 2013-го УЗА спільно з інформагентством «АПК-Інформ» підготували і презентували широкому колу фахівців зведені дані Міністерства сільського господарства США щодо зернового виробництва країн світу за період 1960-2012 років. Україна як самостійна одиниця у звіті USDA вперше з'явилася 1986-1987 маркетингового року, тобто ще за часів СРСР, з показником 4,83 млн тонн. Для прикладу, якщо 15 років тому в Україні ніхто й гадки не мав, що ми колись експортуватимемо кукурудзу, то торік ми посіли 4 місце у світі з її продажу. А якби ми наростили її врожайність до рівня США, то на теперішніх площах вирощували б стільки кукурудзи, що легко були би першими у світі! Також свої обрахунки робить Продовольча і сільськогосподарська організація Об'єднаних Націй – ФАО.


Наскільки відчутною і важливою для України є співпраця з ФАО?

– Нам дуже приємно, що в складі цієї поважної організації з'явився наш співвітчизник Дмитро Приходько, який працює в штаб-квартирі організації в Римі на посаді економіста інвестиційного центру ФАО. Відтак програми організації стали для України більш зрозумілими, Дмитро пояснив, що це за організація, які існують переваги співпраці з нею. Завдяки цій обдарованій особистості, якою я вважаю пана Приходька, Україна виявилася представленою у поважній світовій організації, і ФАО стала близькою і зрозумілою для нас. Так я особисто оцінюю роль особистості в історії. Наприклад, ФАО дуже тісно співпрацює з Європейським банком реконструкції і розвитку. Крім інвестицій в Україну, за ініціативи ФАО й ЄБРР на українському зерновому ринку для налагодження системного діалогу між владою і бізнесом 2011 року було створено робочу групу з представників Мінагрополітики, Мінекономіки, Держкомстату, Гідрометцентру, приватних та державних зернових компаній. Ця робоча група дуже успішно працює вже третій рік. Щомісячно розглядаємо баланси зерна, проекти нормативних актів щодо зернового ринку. Результат такої співпраці – відсутність заборон на експорт зерна і своєчасне вирішення проблемних питань на зерновому ринку України.

У складі офіційної делегації ми – я від УЗА, як громадської організації, і представник Кабміну – брали участь у засіданні ФАО, й я навіть виступав від імені України. Це був дуже цікавий і відповідальний досвід. Я був вражений, коли я вперше зайшов до величезної зали, де амфітеатром розміщено окремі для кожної країни місця і встановлено близько 150 прапорів країн-учасниць ФАО. Країни розташовано в алфавітному порядку, і місця за окремими столиками розраховані на двох представників від кожної держави. Таблички з назвами держав розміщено в прорізі столу горизонтально. Розпочалося засідання, яке було присвячено світовому балансу зерна, у доповідях лунала стурбованість спільноти щодо запровадження Росією квот на експорт зерна, що спровокувало зростання цін на зерно в світі. І чи не піде цим шляхом Україна, що спричинить ще більше зростання цін на продовольство на тлі того, що мільярд населення планети голодує.

Продовження на стор. 10 о

Я зрозумів, що слід розрядити обстановку і внести ясність. Запитую у Дмитра Приходька, що слід зробити, щоб отримати слово, адже подолати понад тисячу кілометрів і не виступити на такому поважному зібранні було би неправильно. З'ясувалося, що табличку слід поставити вертикально. Що я і зробив. Через кілька виступаючих, регламент до 3 хвилин, дійшла черга до мене. Я від імені України розповів про наявну в державі ситуацію і запевнив світову спільноту, що Україна не вводитиме ніяких обмежень щодо експорту зернових. Було дуже приємно, коли в перерві після такого спічу до мене підходили представники Великобританії, Швеції і Сполучених Штатів й інших країн, знайомились та дякували за хороший виступ.

 

Але ж Вас не просто так відправили представляти Україну на засідання ФАО?

– За час роботи в УЗА я працював радником з питань експорту зерна віце-прем'єр-міністра з АПК у семи урядах, був радником секретаря РНБО. Тому, звичайно, я пройшов сотні засідань Кабінету Міністрів, виступав на урядових комітетах і брав участь у численних заходах з будь-яких питань щодо ринку зерна. Звичайно, коли ти постійно співпрацюєш з бізнесом і постійно береш участь у засіданнях Кабміну, то інформація, яка в режимі он-лайн надходить з обох боків, дає можливість об'єктивно і своєчасно оцінювати ситуацію на внутрішньому і зовнішньому ринках, дозволяє правильно передавати інформацію від бізнесу до влади і в зворотному напрямку.

Я вважаю, що громадські організації як місток між бізнесом і владою – це виключно важливий інститут.

 

Однак в Україні, куди не поглянь, скрізь громадські організації. Часто-густо декларують представництво однієї галузі до десятка громадських об'єднань…

– Так. Громадських організацій багато. І це добре, якщо вони створені і працюють згідно законодавства України. Такі організації створюються і працюють на різних рівнях від селищ, районів, міст до всеукраїнського рівня. УЗА – всеукраїнська громадська організація. 90 відсотків українського експорту зерна реалізують компанії, які входять в УЗА. Ми співпрацюємо з Верховною Радою, Кабінетом Міністрів, з іншими органами державного управління. Ціль співпраці одна – створення ефективної Держави з заможними громадянами.

 

Як народилася ідея просування вітчизняного зерна на ринки світу. Що це було: веління часу, коли УЗА вже перетворилася з організації, що покликана захищати інтереси експортерів зерна, на структуру, яка пропонує українське зерно всьому світу, працює на розширення його ринків?

– Власне кажучи, традиційні ринку збуту українського зерна – Південна Африка і Близький Схід – уже довели, що більше зерна вони спожити не можуть. З іншого боку, виходячи з обсягів річного внутрішнього споживання зерна України у 26 млн тонн, решту вирощеного збіжжя слід експортувати. Тому, коли ми досягли стійкого виробництва зерна на рівні 55 млн тонн, постало питання нарощування ринків збуту, пошуку нових покупців. Це при тому, що ми не маємо втратити наявні ринки.

Яскравий приклад – Єгипет, де наразі панує вітчизняне зерно. І ми на цьому ринку буквально вичавили своїм товаром і Францію, і США – американцям далеко везти із-за океану, а судна з України дістаються сюди за три доби.

Наразі ж з'явилася інформація в пресі, що Об'єднані Арабські Емірати мають намір збудувати в Єгипті 25 елеваторів. Тобто хочуть створити потужний зерновий хаб (англ. hub – узагальнено, вузол будь-якої мережі – прим. авт.). Буквально через пару днів читаю наступну новину: Китай хоче зробити в Єгипті зерновий хаб, згоден вкласти понад $1,5 млрд.

Тобто ідея створення такого вузла – зернового хаба – почала поширюватися світом. Я говорив іще років 5 тому, що такий хаб слід організувати в Україні. У нас, по-перше, унікальне географічне розташування; по-друге, ми найпотужніший виробник і експортер зерна, який може подвоїти як виробництво так і експорт,  по-третє, поставки до країн Північної Африки і Близького Сходу, де збираються будувати хаби, у нас виключно прискорені. Три доби і українське зерно у покупця з цього регіону.  При цьому в Україні наявна інфраструктура портів. Тому має сенс запропонувати світові, щоб такий хаб будувався в Україні. Нам в найближчі 15 років потрібно побудувати елеваторних потужностей на 60 мільйонів тон, подвоїти потужності перевантажувальних комплексів у портах і для цього потрібні інвестори.

Знов наголошую, ми маємо сьогодні підвести риску, переосмислити все, що відбулося за часи незалежності на зерновому ринку, і накреслити конкретні плани дій на майбутні 10 років. Це має бути обґрунтована Стратегія розвитку вітчизняного АПК на найближче десятиліття, яка затверджена КМУ.  Над цим питанням також працює Світовий банк, буквально днями я мав зустріч з представником Світового банку Тамарою Сулухія, яка є координатором проекту СБ по Україні, Росії і Молдові. Від неї я отримав два звіти – стислий і більш розлогий – з викладками стратегії: що й як слід робити в АПК.

Вони є продовженням теми, яку в цифрах останні декілька років я наводжу в численних цільових аудиторіях. Це цілком прагматичні розрахунки по трьох основних сільгоспкультурах – пшениці, кукурудзі й ячменю. Тож, якби ми на наявних у нас площах ріллі отримували врожайність кукурудзи, як у штаті Айова (США) (за даними USAID, у Айові – 103 ц/га; за даними Мінагрополітики, 2013-го в Україні – 60,6 ц/га – прим. авт.), а пшениці і ячменю, як у Франції (за даними USAID, пшениця у Франції – на рівні 74 ц/га та ячмінь – 67 ц/га; за даними Мінагрополітики, в Україні пшениця – 35 ц/га, ячмінь – 24 ц/га – прим. авт.), то лише цих культур ми збирали би 120 млн тонн зерна! Наголошую: про збільшення площ не йдеться.

Постає питання: якою для досягнення такої мети має бути державна політика? Що для цього має робити бізнес і громадські організації, щоб Україна найближчим часом по трьох перерахованих культурах виробляла 120 млн тонн зерна?

Так, у найближчі 10 років ми маємо створити елеваторну промисловість – збудувати 60 млн тонн зерносховищ. І це не виключно елеватори-монстри, це мають бути також «банки» на 500-1000 тонн, які є у фермерів Франції і США. Безумовно, ми маємо побудувати портові елеватори, ми маємо відродити перевезення зерна Дніпром, побудувавши необхідний для цього флот.

За радянських часів Дніпром, я також уже більше трьох років наводжу чиновникам ці дані, перевозилося 60 млн тонн вантажів, останніми роками – це 4-5 млн. Питання: що, вантажі десь зникли? Чому така ситуація? Тому що підприємства, що були розташовані вздовж ріки, припинили працювати; повністю знищено в портах оснащення, аж до причальних стін, і перевантажувальні крани; зник пасажирський транспорт – «ракети» Дніпром не курсують; ряд ділянок замулився і ріка стала мілководною. Багато чому!

Ми зобов'язані  щонайшвидше поглибити Дніпро і відновити тут судноплавство.

Про відновлення Дніпра як судноплавної артерії останніми роками говорить наш шановний Олексій Опанасович Вадатурський, Герой України. Нагадаю, що за обґрунтованими розрахунками компанії «НІБУЛОН», яка надала їх Кабміну ще 2010-го року (!), необхідно $2,5 млн для проведення днопоглиблення на двох ділянках. І вона готова профінансувати проект власним коштом, проте сподівається, що держава в рамках державно-приватного партнерства поверне згодом їй ці кошти. При цьому Дніпро впродовж 700 кілометрів стане вантажо-судохідним. Це буде ТОП-новина у світі. А ефект від вкладання цих порівняно незначних коштів дасть поштовх цілій галузі – суднобудівній: інвестиції у будівництво нових і модернізацію наявних суден перевищать $1 мільярд. Йдеться про баржі, буксири і пасажирські судна, щоб люди також мали можливість більш швидко і дешево пересуватися Україною. Зважте, не вклавши ні копійки, держава від перших днів завершення робіт вже може заробляти кошти на вантажоперевезеннях. І віддати борг – з прибутку.

Ці підрахунки підтверджують група компаній «УкрАгроКом»& «Гермес-Трейдинг», яка також слідом за «НІБУЛОНом» зводить портові елеватори на Дніпрі.

Абсурд полягає в тому, що вже після доручення чинного Прем'єр-міністра Арсенія Яценюка Міністерству інфраструктури максимально пришвидшити вирішення цього питання, ми пару днів тому отримали дивну за змістом відписку: нехай компанія надасть техніко-економічне обґрунтування доцільності днопоглиблення для всіх галузей економіки України, а не лише для сільськогосподарської. То хіба, я запитую, і за ці питання у нас має відповідати аграрій. А які питання мають вирішувати міністерства?!

 

Чи є якісь конкретні напрацьовані УЗА плани подальшого реального просування України до поки що фантастичних 120 млн тонн зернових?

– Звичайно. Напрацьовані і схвалені фахівцями не лише в Україні, а й за її межами. Найголовніше, що для досягнення такого цілком реального результату, ми маємо скрізь застосовувати нові технології: у виробництві сільгоспкультур, у фінансуванні, у кредитуванні, у страхуванні, у зберіганні і реалізації продукції. Треба вчитися і треба приносити в Україну найкращі досягнення інших держав. В першу чергу таких як США і Франція, досягнення яких у розвитку АПК – найкращі в світі.

З огляду на це, УЗА наприкінці  2013 року подала письмові пропозиції на засіданні Громадської ради при Мінагрополітики, які одностайно членами ради було ухвалено і передано на розгляд до міністерства.

Наші пропозиції полягали і полягають у тому, щоб ініціювати, розробити і підписати двосторонні міждержавні угоди про науково-технічне співробітництво на рівні міністерств: Мінагрополітики України з міністерствами сільського господарства США та Франції.

Для України кінцева мета цих договорів – збільшити виробництво сільгосппродукції і вийти на врожайність цих країн, використовуючи весь набір інструментів, який ними застосовується.

Бог дав нам землю, клімат, воду, зручне географічне розташування і людей, а це досить кваліфікований персонал, щоб з цією задачею впоратися у досяжному майбутньому.

В угодах про партнерство має бути викладено, що саме слід зробити Україні для такого нарощування, і що мають зробити ті ж Сполучені Штати та Франція.

Наша держава повинна ініціювати укладання таких угод, і фрагменти документів можуть стати галузевими програмами – планом розвитку аграрного сектору нашої країни замість численних абстрактних наборів декларацій про розвиток АПК, які пише кожен новий склад Мінагрополітики, а за ним переписує Кабінет міністрів. Із обнадійливого скажу, що наразі Прем'єр підписав доручення уряду готувати такі документи.

Для прискорення процедури створення-підписання таких угод УЗА спільно з ІА «АПК-Інформ» 2014 року організовують проведення міжнародного Українського зернового конгресу в три етапи – у Парижі, в Києві й Вашингтоні. Думаю, «Агропрофі» як інформаційний спонсор заходів викладе на сторінках їхнє проведення розлого.  

Дуже важливо, що після підписання таких угод жоден депутат у Верховній Раді, який лобіює інтереси певних груп, не зможе подати жоден законопроект, який гальмуватиме цивілізований розвиток АПК і суперечитиме підписаним міжнародним угодам.

Зверніть увагу, що як тільки екзіт-поли видали першу інформацію про перемогу Петра Порошенка на президентських виборах, акції наших агропідприємств на Варшавській біржі зросли на 10%. Після вступу глави країни на посаду, акції знову подорожчали. Я також певен, що після появи інформації про створення робочої групи з підготовки договорів в галузі АПК між Україною і Францією, між Україною і США, акції українських компаній на Варшавській біржі зростуть іще більше.

Підписання ж угоди – це сигнал для інвесторів усього світу, що з Україною можна і вигідно мати справу. Це означає, що в нашу країну підуть інвестиції, технології тощо.

Міждержавні Угоди мають  бути виписані таким чином, щоб вони створили виключно позитивний та комфортний клімат для інвесторів та компаній, які працюють в Україні й унеможливили б неправомірні дії деяких чиновників. Це виключно важливо. АПК України потрібно впроваджувати інтелектуальні продукти, які є в США та Франції. Це такі напрямки, як космічні дослідження, генетика, системи кредитування і страхування врожаю, хеджування ризиків за допомогою біржових інструментів, створення високоефективних переробних підприємств, будівництво елеваторів, портів, залізничних вагонів, сільськогосподарської техніки, доріг, створення біопаливної галузі та багато іншого.

 

Гаразд, мотивація з боку України щодо створення й укладання договорів про науково-технічне співробітництво на рівні держав – зрозуміла. А навіщо США або Франції такі угоди? Думаєте, вони погодяться ускладнювати собі життя й виховувати прямих конкурентів?

– Міждержавні Угоди, які ми пропонуємо, вигідні і США, і Франції. У 2050 році, за даними ФАО, населення планети перевищить 9 мільярдів. Вже сьогодні  близько мільярда людей на межі голоду. Таким чином, проблему продовольчого забезпечення людства потрібно вирішувати, насамперед, розвиненим країнам. Інакше – неминучі голодні бунти та війни за продовольство. Україна для світу – найважливіший резерв та найважливіший елемент світової продовольчої безпеки. Тому допомагати Україні у вирішенні світової продовольчої проблеми, це, за великим рахунком, працювати на збереження миру на планеті. До речі, останні дії Росії у цьому контексті – безвідповідальні.

Безумовно вигідно це і бізнесу цих країн. Дозволю навести приклад щодо Експортно-імпортного банку США, який розробив цілий ряд пакетів, як американські гроші мають працювати на зовнішньому ринку. Він ладен вкладати мільярди доларів в економіку різних країн, у тому числі в Україну. Різниця лише в об'ємах коштів і відсотках: що більш стабільна країна, то більші гроші і менші відсотки по кредитах. Зараз Україна має перспективний статус. Тож за рахунок кредитів Ексімбанку США можна організувати постачання в Україну значно дешевшої і надійної сільгосптехніки світового рівня, в подальшому організувати у нас крупновузлову зборку цієї техніки. На жаль, мусимо констатувати, що найкраще елеваторне обладнання також американського виробництва, зокрема, сушарки. То чому ми маємо платити за них живі кошти, а не брати їх під низькі відсотки в кредит? Насінництво – фірми Монсанто і Піонер уже сьогодні готові не просто постачати насіння, а й відкривати в Україні заводи, піднімати вітчизняне насінництво. Колись, 1998-го, керівник фірми Піонер пояснював мені, що вони не готові будувати в Україні насіннєві заводи, бо ми ще не «доросли» на той час до світового рівня. А торік він же гордо повідомив, що після відкриття заводу на Полтавщині Піонер будує ще один завод в Україні. Тут і вітчизняні насіннєві компанії можуть отримати інвестиції, адже ми маємо багато своїх напрацювань у цій галузі.

В Угодах можна викласти, що Україна має забезпечити аграріям роботу на світових товарних біржах – Чиказькій та Євронексті.

Багато говорять, що потрібно будувати переробні підприємства, щоб додаткова вартість залишалась в Україні. Згоден! І це повинно бути предметом Міждержавних Угод. Наприклад, одним із важливих пунктів договору має бути створення біопаливної промисловості України.

 

Та ми вже стільки разів говорили і «створювали» біопаливну промисловість…А віз і донині там.

– Наразі у світі працюють заводи четвертого покоління і вже сплановані п'ятого, які здатні переробляти кукурудзу – від стебел до качанів – повністю. Ми маємо надати можливість іноземним компаніям вкладати кошти у будівництво в Україні таких заводів. Наголошую, що якщо грамотно переробляти кукурудзу на заводах четвертого покоління, то 40% виходу – біоетанол, 40% – поживні добавки до кормів (причому якщо згодовувати кукурудзу худобі в зерні, то добовий приріст дорівнюватиме цим 40% добавок), певний відсоток – сировина для медичної і парфумерної промисловості, а відходи спалюються для обігріву цього самого підприємства. Тобто йдеться про стовідсоткову переробку рослини.

Компанії, які володіють згаданими технологіями, мають бажання працювати в Україні. Однак у нас поки немає належного середовища. Адже завод коштує $200-400 млн.

Скільки часу має пройти, щоб ми припинили витрачати валюту, щоб купувати нафту в Росії? Тож ми маємо відійти від імпортних поставок палива, яке ми здатні виробляти самі. Наприклад, уся Бразилія, хоч колись щодо неї було багато скептиків, наразі близько 80% транспорту перевела на власний біоетанол. Чому ми правильно говоримо, а правильно роблять інші!?

Тобто за найближчі 10 років, ми маємо швидко, а завод будується 1,5-2 роки, створити нову біопаливну промисловість: біоетанол і біодизель. Це потягне додаткові робочі місця, додаткову вартість продукції, податки до бюджету. Слугуватиме стабільності нашої національної валюти. Таке паливо дуже добре продається на світовому ринку, у тому числі на Європейському. Тож це ще одна наша потенційна експортна позиція, але вже не суто зерна, а продукції його переробки.

В України та українців дуже великі перспективи. Я вірю в український народ.

Ну а як зерновик хочу окремо наголосити, що за часів незалежності українське зерно в плані налагодження зовнішніх зв'язків і формування позитивного іміджу країни у світі зробило набагато більше, ніж усі політики і дипломати разом узяті!

 

Стати Агропрофі просто! Лише за кілька кліків!

Події:

Ціни на зернові: