Поштова адреса: 01135.  Київ-135, а/с 79. 
  Контактний телефон:  +38(044)227-93-55
  E-mail: info@agroprofi.com.ua 
             Передплатний індекс: 98990


Книги:

Топ переглядів за місяць:

НАВЧАННЯ МАЄ ВИПЕРЕДЖАТИ РОЗВИТОК...
Хочете, щоби ваші діти втілили прадавню батьківську мрію жити краще, щоби стали щасливими та...
ПРАВО НА БЕЗВІЗ,АБО РОЗЛУЧЕННЯ З РАДЯНСЬКОЮ ІМПЕРІЄЮ
Ніколи не думав, що скажу це, але я люблю бюрократію. Тільки бюрократію не українську, а...
«НІБУЛОН» ІНВЕСТУЄ ПОНАД 5,5 МЛРД ГРН В ІНФРАСТРУКТУРУ УКРАЇНИ
Лідер аграрного ринку сільгосппідприємство «НІБУЛОН» має намір у найближчі кілька років вкласти...
РЕГУЛЯРНІ ПАСАЖИРСЬКІ РЕЙСИ ВОДНИМ ТРАНСПОРТОМ ВІДКРИТО!
13-14 травня компанія «НІБУЛОН» запустила регулярні пасажирські перевезення за маршрутами...
ВІДРОДЖЕННЯ СУДНОБУДУВАННЯ ПОЧИНАЄТЬСЯ З МИКОЛАЄВА!
Коли в серпні 2009-го сільгосппідприємство «НІБУЛОН» спускало на воду перші чотири несамохідні...

Наші партнери:

ВИКЛИКИ І ВІДПОВІДІ ВІТЧИЗНЯНОГО АПК

Традиційно під час проведення виставки АГРО голова наглядової ради групи компаній АМАКО Віталій Скоцик віднаходить час для спілкування з журналістами. Доктор економічних наук, він розповів про своє бачення розвитку аграрного сектору України. Приємним доповненням до зустрічі стала презентація його книги «Виклик і відповідь».


– Віталію Євстафійовичу, країна перебуває в очікуванні змін щодо нової влади і нового способу життя. Одне з наболілих питань – ринок землі. Якими б, на Вашу думку, мали бути основні правила земельного ринку?

– Один із стримуючих факторів для розвитку аграрного бізнесу – це неврегульованість ринку землі. Існують різні точки зору, мовляв, земля повинна продаватися, або вона повинна бути в державній власності і здаватися в оренду, ще якісь варіанти. Але є один принциповий момент: є політика держави про те, що Україна адаптується до вимог Європейського союзу. Тому, мабуть, логічно подивитися, як земельна політика реалізована в ЄС, насамперед, у Західній Європі, тому що рано чи пізно ми зіткнемося з цими питаннями. І якщо зробимо якісь помилки нині, і ці правила не будуть корелювати з правилами ЄС, ми матимемо проблеми з тим, що не зможемо нормально експортувати продукцію на європейські ринки.

Тож подивимося на Європу. Існує умовний поділ на старих членів ЄС і нових, які вступили до спільноти у 2004 і 2007 роках: 2004-го до ЄС додалося 10 країн, 2007-го – ще дві. Земельне законодавство старих членів і нових членів ЄС дещо різниться між собою, але основні принципи залишаються однаковими: по-перше, земля сільгосппризначення повинна бути у приватній власності, по-друге, земля не може бути акумульована великими масивами в одного власника.

Тому в більшості країн Західної Європи максимальна площа володіння землею коливається в межах від трьохсот до п'ятисот гектарів. Можна акумулювати певні масиви для великомасштабного виробництва, але тоді, переважно, інвестор викупає одну або дві ділянки, а інша земля орендується. Мало того, в багатьох країнах нині заборонено придбання землі сільгосппризначення іноземними як юридичними, так і фізичними особами.

Наприклад, у Польщі, яка вступила до ЄС 2004 року, придбання сільськогосподарських земель для іноземних фізичних та юридичних осіб стане можливим лише 2016 року. Тому, якщо у нас є побоювання, що іноземці, використовуючи більші можливості капіталу, скуплятимуть землю в Україні, то слід подивитись на європейську практику, і, можливо, ввести певні обмеження, які вводили всі без винятку нові країни-члени ЄС. І хоча зараз не йдеться про наш вступ до ЄС, а лише про асоційоване членство, проте можна і потрібно вже на даному етапі використовувати досвід, який застосовується на західноєвропейському земельному ринку.

Щоправда, повертаючись до Польщі: попри формальну наявність заборони продажу землі іноземцям, за неофіційною статистикою, приблизно 400 тис. га перебуває у власності іноземних громадян чи компаній через польських громадян.

Хоча, з одного боку, було би вигідно, якби іноземці прийшли на наш ринок землі. Згадайте, скільки у нас пенсіонерів. Дуже хотілося б, щоб до 85-річної бабусі приїхав великий німецький пан і запропонував їй 25 тис. євро за її 2,5 га паю. Для неї ці гроші були б величезним здобутком: на них можна було би забезпечити старість, нормальне медичне обслуговування тощо. З іншого боку, у довгостроковій перспективі це, мабуть, не є позитивним моментом.

 

– Кому всередині країни має належати земля?

– В українських громадян і компаній, які мають можливість таку землю використовувати, насамперед, придбавши невеличкі ділянки, а потім, орендуючи землю для використання в більших масивах. В європейській практиці немає такого, щоб земля була вся в державній власності, або обмеження використання землі якоюсь певною площею. В Угорщині, наприклад, зараз приблизно 2 млн га – в державній власності. Потрапила вона туди приблизно так, як і в Україні – під час розпаювання колгоспів чимало людей не отримали належні паї, тож ця земля перейшла в управління до державної агенції. Крім того, були такі самі схожі науково-дослідні інститути, академії, які є на сьогодні в Україні… але в більшості випадків державний земельний фонд таких країн не підпорядковується міністерству сільського господарства, а перебуває у віданні окремої державної інституції, яка займається тим, що ефективно розпоряджається державними землями, наприклад, шляхом здачі їх в довгострокову оренду.

 

– У нас була спроба створити організацію, яка б займалася ефективним управлінням державною землею – земельний банк. Але структура виявилася нежиттєздатною…

– Реалізація ідеї земельного банку пішла з самого початку хибним шляхом. Якщо скористатися досвідом світу, наприклад, Північної Америки, то там земельний банк – це не фінансовий, а регулятивний орган, який гарантує те, що земля залишається сільськогосподарською і ефективно використовуватиметься. Для прикладу, як це працює: якщо фермер-власник землі бере позику у комерційного банку під заставу землі і, в силу якихось причин, не в змозі її виплатити, банк забирає землю. Але комерційний банк не має інструментів для того, щоб розпоряджатися тією землею, не має досвіду і бажання цим займатися. Тут вступає в дію державний земельний банк, який виплачує кошти комерційному банку, які були запозичені фермером, і вже далі від імені фермера розпоряджається цією землею. Далі ситуація може йти двома базовими шляхами. Або земельний банк домовляється з тим самим фермером і надає йому в користування ту саму земельну ділянку на довший трок і під менші відсотки. Або ж передає ділянку в управління комусь іншому, хто здатний виплатити ті кошти з відсотками.

Ідея ж про те, що земельний банк буде надавати дешеві кредити під заставу землі сільгоспвиробникам, на жаль, у більшості випадків не працює, оскільки ця установа є таким же гравцем на ринку, як і всі інші фінансові інституції. Якщо держава має достатньо коштів і регуляторну політику, щоб підтримувати агровиробника, вона може легко дати дешевші гроші державним банкам, яких сьогодні достатньо в Україні, ніж створювати ще одну інституцію.

Функції земельного банку може взяти на себе Державне земельне агентство. З досвіду  поляків – у них немає державного земельного банку. Але є державне земельне агентство, інституція, яка відповідає за обіг аграрних земель і яка слідкує за всіма контрактами щодо купівлі-продажу землі. У Франції є схожа інституція, без якої неможливо виконати жодного контракту купівлі-продажу. Щоб земля не «гуляла», державна агенція відповідає за те, щоб вона знайшла або достойного власника, або достойного користувача.

В умовах України не слід створювати додаткові регулятивні структури, оскільки і так у нас аграрії ставляться до регулятивних заходів скептично, тому краще, щоб у держави була змога виконувати регулятивну роль і не створювати при цьому додаткової інституції. Тим більше, не впевнений, що ми зможемо швидко вибудувати всі регулятивні відносини без складової корупції, тому потрібно віднайти такі шляхи, за яких корупція була б найменшою.

 

– Останнім часом суттєво подешевшала гривня. Які наслідки очікують на сільське господарство?

– В Україні є два потужні локомотиви економіки – металургія і сільське господарство. За минулий рік металургія дала $17,8 млрд надходжень валюти країну, аграрний бізнес – $13,5 млрд. Як не дивно, на металургію девальвація вплинула дуже позитивно: комбінати працюють на власній сировині й несуть витрати у гривні, при цьому майже на 100% продають на експорт свою продукцію.

З аграрним бізнесом складніше. Існує багато публічних компаній – більше 20, акції яких торгуються на різних майданчиках. Ці компанії розвивали технології і бізнес на розміщеннях і на закордонних запозиченнях. І якщо подивитися на фінансові звіти цих компаній, то деякі з них задекларували фінансові збитки за І квартал цього року більше $300 мільйонів. З одного боку, якщо компанія займається виробництвом на експорт або виключно сировинним бізнесом, то немає нічого страшного: реалізація товару в наступні періоди, яка йде по реальному курсу і по світових цінах, дасть вихід в нуль. Якщо ж це вертикально інтегрований холдинг, у якого основний вид продукції реалізується на внутрішньому ринку, наприклад, курятина, яйця, цукор – майже нереально компенсувати втрати на зовнішньовалютних коливаннях. Тому слід або підняти реалізацію, або ціни на внутрішньому ринку, або комбінувати те й інше. Але це також неможливо, оскільки купівельна спроможність населення впала катастрофічно. Прогноз на цей рік від провідних фінансових інституцій світу показує, що українець зможе витратити на $600 менше на рік. До рівня минулого року, за прогнозами, ми зможемо повернутися лише 2017 року.

Відповідно, коли у великого холдингу наступає час виплат, компенсувати втрати на валютних коливаннях через внутрішній ринок дуже складно. Бо повертати мають у тій валюті, в якій взяли.

 

– Чи будуть глобальні зміни в системі регулювання АПК?

– Я би хотів, щоб вони були, й як найшвидше. Але поки що їх не бачу. І не можу сказати, що бачу чи чую ґрунтовні засади для змін у регуляторній політиці.

Ми декларуємо, що прагнемо до Європи. Але там переважно регуляторна функція виконується не тільки державою, а професійними об'єднаннями.

Наприклад, у Франції загальна сума дотацій аграріям опрацьовується кабміном і мінсільгоспом, але розподіл і контроль за використанням дотацій перейшов до профоб'єднань.

В Україні ж, за різними оцінками, існує від 80 до 100 професійних асоціацій, але, на жаль, їхній вплив на державну політику залишає бажати кращого.

І якщо говорити про реструктуризацію міністерства, то треба говорити про реструктуризацію регуляторної системи в цілому. І тоді у міністерства залишиться не так багато функцій, для яких потрібно не так багато людей. Профорганізації при цьому не просять у держави грошей, оскільки мають власні кошти від внесків і господарської діяльності, а використання і, найголовніше, контроль за використанням коштів максимально ефективні.

Щоправда, сліпо копіювати досвід не вийде. Кожна країна перебуває на своєму етапі соціально-економічного розвитку. У певних країн регуляторна функція відіграє більшу роль, відповідно, потрібно більше інституцій, щоб економіка стабілізувалася і рухалася вперед. Є інші країни, наприклад Німеччина, де регуляторне земельне законодавство працює з початку минулого століття майже без змін. Єдина зміна відбулася, коли об'єднувалися дві Німеччини. Тоді німці дали можливість громадянам східної території викуповувати землю розпайованих колгоспів по ціні нижче ринкової, надаючи їм пріоритет перед громадянами західної. Таким чином вони «підтягнули» східну частину до західної.

Тому нам слід приймати швидкі рішення з регуляторної політики. Й у земельному аспекті також. Але чи є у на с такі менеджери, які можуть взятися за управління земельним ресурсами? Якщо є, це добре. Але виникає інша проблема: за 3 тис. грн жоден патріот  не зможе керувати великою державною інституцією, бо його сім'я має потреби. Можливо, нам згодиться досвід Грузії, коли паралельно зі скороченням кількості держслужбовців, вони залучили допомогу Фонду Сороса. З цього фонду для людей на основних менеджерських позиціях в державі виплачувалася така сама зарплата, яка існувала в комерційному сегменті ринку. Тобто, якщо ви хочете взяти класного менеджера, який керує класним бізнесом і отримує $30 тис. на місяць, то для того, щоб він класно керував, наприклад, земельним банком, йому слід платити ті самі $30 тис. Інакше нічого не буде.

Я категорично проти будь-яких квотних принципів у формуванні державного управління. Державною економікою мають керувати професіонали, які наймаються державою на управління певною галуззю або інституцією. Сьогодні нам потрібні кардинальні швидкі реформи. Такі реформи може робити лише професіонал, який володіє предметом і який може консолідувати людей навколо себе. І щоб люди розуміли, навіщо реформи проводяться.

 

– Реформа оподаткування АПК – нею залякують, її прогнозують, її відкладають. А якою б вона мала бути, і чи мала би бути взагалі?

– Зараз мусуються теми про скасування ПДВ, відміну фіксованого сільгоспподатку. Так, є вимоги ЄС, МВФ, вимоги СОТ. Але говорити про те, щоб ввести сьогодні податок від обігу – це нонсенс. Візьміть минулий рік – практично весь бізнес спрацював в нуль, а то й у мінус. При тому, що він нічого не заробив, він має ще сплатити податок з обігу. Звідки?!

Візьмемо американську систему податку на прибуток. Є загальна система, якою оподатковується і сільгоспвиробництво. Але якщо американський фермер купив техніку на $1 млн цьогоріч, то у нього з податку на прибуток цього року знімається цей мільйон.

В українських реаліях це могло б мати інші форми. Наприклад, будь-який нормальний аграрій опікується долею села, в якому працює – ремонтує дорогу, тягне водогін, будує дитсадок тощо. Бо це дуже важлива складова і для його бізнесу, і для іміджу, і для продовження оренди; кінець-кінцем, бо він там живе. Аграрій це робить із тих грошей, які він заробив у своєму бізнесі. Тому все, що він інвестував у розвиток соцсфери, все має вираховуватися із податку на прибуток.

Тобто реформувати податкову систему для АПК потрібно, але просто замінити ФСП податком з обігу не можна.

Також держава не може наразі працювати без ПДВ. Оскільки бюджету потрібно постійно мати кошти в обігу, щоб сплачувати всі соціальні витрати, за рахунок яких живе суспільство.

Ідея реформування податкової сфери не має потягти за собою втрати обсягів виробництва, які маємо сьогодні. Тому слід розуміти, що управління державною економікою – це не просто прийти до кабінету і підписати якісь накази про діяльність міністерства. Це управління галуззю, де слово не повинно розходитися з ділом. І це слово має бути досконально вивіреним, адже сьогодні воно може завдати невиправного негативу. Уявіть вітчизняну публічну компанію, яку обслуговують 20 аналітиків. І ось вони пишуть, що Україна розглядає можливість введення серйозних обмежень ринку земель сільгосппризначення. Ринок реагує миттєво – дрібні інвестори відразу починають продавати, великі інституційні інвестори ще придивляються, тим часом акції компанії йдуть до низу.

І навпаки, за рахунок позитивної новини може відбуватися зростання економіки. Після виборів президента за один день капіталізація основних 15 публічних українських компаній виросла на 4,5% – на 120 млн євро.

 

– Що потрібно для подальшого розвитку АПК?

– Україна наразі потребує прямих іноземних інвестицій, і не тільки у формі позик, які надаються державі, а й у реальний корпоративний сектор, тому що він є рушієм економіки і є основою валового національного продукту країни. Тому слід створити такі умови, де б іноземні інвестори відчували достатню безпеку вкладання коштів і можливість заробляння прибутків. 

Наприклад, молочна галузь нині перебуває в депресії. У собівартості виробництва молока електроенергія подорожчала на 30-40%, газ місяць тому подорожчав на 50%, корми зросли в ціні. А ціна на молоко нижча, ніж торік. Торік рівень беззбитковості досягався при надої 4,5 тис. літрів на корову. Нині, щоб досягти собівартості, слід доїти не менше 7,5 тис. Скільки є таких господарств в Україні?

Щоб заснувати ефективну молочну ферму, слід інвестувати не менше 10 тис. доларів в одне коровомісце. Де взяти фінансування? І де економіка, щоб вести економічно обґрунтоване-тваринництво? Тож, думаю, невдовзі дуже багато бізнесменів вийде з тваринницького ринку або вже вийшло.

Щоб запобігти цьому слід негайно вирішити два питання – підняти купівельну спроможність населення, яке наразі не споживає медично обґрунтованої потреби молока. Й одночасно слід вирішити питання ефективного використання залучених іноземних коштів у реальний сектор економіки. Зараз дуже багато говориться про кошти від МВФ, Світового банку, ЄС, США… Хотілося б, щоб максимально багато грошей пішло в реальну економіку. Якщо ці гроші підуть у малий, середній бізнес, це буде тим фактором, який згенерує підвищення і валового національного продукту, і купівельної спроможності населення. Відтак потрібні відповідні державні програми по залученню цих коштів в економіку. І це стосується не тільки тваринництва, а й всього бізнесу загалом.

 

– Ми завжди порівнюємо українські умови ведення бізнесу з умовами передових країн, мовляв, дотації більші, кредити дешевші… А що якби українського виробника поставити в такі умови?

– Свого часу я працював керівником підприємства у Великобританії, сьогодні мені було б там не цікаво, бо там – «тепличні умови». Там у керівника практично немає викликів, вирівняні грошові потоки, достатня капіталізація. В Україні ж, виробництво – це виклик кожного дня. Наш фермер не може пояснити американському, чому він продав кукурудзу ще до нового року за старим курсом, бо йому треба було розрахуватися за поставки того, що взяв на осінню кампанію минулого року.

Або іноземні фінансисти, дивлячись на фінансові потоки наших компаній, не можуть збагнути, як ті ще не збанкрутували. А ось так: десь наш господарник заплатив, а щось  переніс далі. І такі проблеми характерні для всього аграрного виробництва. Тож якщо нашого фермера поставити в «західні» умови, він просто розквітне, але, мабуть, швидко знудиться.

 

Стати Агропрофі просто! Лише за кілька кліків!

Події:

Ціни на зернові: