Поштова адреса: 01135.  Київ-135, а/с 79. 
  Контактний телефон:  +38(044)227-93-55
  E-mail: info@agroprofi.com.ua 
             Передплатний індекс: 98990


Книги:

Топ переглядів за місяць:

ЗАРЯСНІЮТЬ ПОЛЯ МОРЕМ СИНІМ
Колись на Поліссі було море. Не чорне, а синє. Синє і безкрає море льону, яке годувало наших...
БАТЬКА СВОГО СИН. УКРАЇНА ВІД МАЛОГО ДО СТАРОГО ВІДЗНАЧИЛА 26-У РІЧНИЦЮ НЕЗАЛЕЖНОСТІ
Лише за справжніх родинних цінностей, батькової підтримки і сили, маминої ніжності і любові...
ВІДРЕМОНТОВАНА РАДА
Із початком нового навчального року у школах, стартував і новий політичний сезон на печерських...
«НІБУЛОН» ПРОДОВЖУЄ МОДЕРНІЗАЦІЮ СУДНОЗАВОДУ І СПУСКАЄ НА ВОДУ НОВІ СУДНА
Компанія «НІБУЛОН» за підтримки Європейського інвестиційного банку (ЄІБ) продовжує реалізацію...
ЗІ ШКОЛИ ПОЧИНАЄТЬСЯ МАЙБУТНЄ
Пузиківська ЗОШЧи багато вам траплялося незнайомих шкіл, до яких просто хотілося би зайти, бо вони у якийсь...

Наші партнери:

БРАТСТВО ПО ЗБРОЇ

Ми вже намагалися визначити справжні підстави для захоплення Росією Криму. Наразі слід визнати, що анексію півострова фактично здійснено, і хоча номінально він належить Україні, повернеться він до нас лише після розпаду імперії Путіна. Подейкують, що у російському генштабі захоплення Криму назвали операцією «Медаль». Утім, розроблено там й операцію «Підкова» – захоплення Південно-Східної України. Що ж цього разу (крім, звісно, захисту росіян та російськомовних) стало справжньою причиною зазіхань на частину нашої території? Давайте розбиратися.

Виступаючи на урочистостях з нагоди «приєднання» Криму, Володимир Путін виголосив довгу і палку промову. Втім, нас цікавить не його ораторська майстерність, а саме суть сказаного. Всі без винятку аналітики зійшлися на думці, що у цій промові було проголошено нову модель зовнішньої політики Російської Федерації, або як її стали називати «доктрину Путіна». Якщо коротко, то вона полягає в наступному: міжнародне право більше не є системою правил і навіть перестало бути системою координат, у якій діють країни на міжнародній арені. Відтепер це таке собі ресторанне меню, з якого Росія вибирає те, що їй вигідно. Подавляючи Чечню, вона аргументує це збереженням суверенітету і територіальної цілісності, а «приєднуючи» Крим – правом націй на самовизначення.

 

Право сили

проти сили права

Відтепер, на думку Путіна, право на суверенітет мають лише сильні країни – такі, як Росія. А слабкі – такі, якою зараз є Україна, – не мають. Єдиною гарантією суверенітету відтепер є лише потужна армія або належність до військово-політичного блоку. Тобто віднині на міжнародній арені пануватиме право сильного. І сильний може захоплювати слабких сусідів, користуючись, як виправданням, «історичною спадщиною», або ще краще – «стратегічними інтересами». Відтак усі пострадянські країни є суверенними лише доти, доки цього хоче Росія. Якщо ж у своїй поведінці вони інтересами Росії нехтують (прагнуть до ЄС чи НАТО) – Росія має право чинити з ними на свій розсуд.

Це не значить, що обов'язково буде окупація, проте спроби дестабілізувати обстановку, змінити уряд на лояльніший до Москви чи організувати «референдум», щоб від'єднати частину території – запросто. Тобто, якщо раніше у Кремлі лише грозили та умовляли або включали економічні важелі, то тепер ніхто церемонитися не буде – закон про право вводити війська у суверенні країни в Росії вже діє.

Першою ластівкою, тоді ще не оформленої, «доктрини Путіна» була війна з Грузією, ну а Крим є взірцем єднання теорії та практики загарбницьких війн. Тобто Росія як сусід – це постійна загроза, і не дипломатичної чи торгово-економічної, а справжньої війни. Бо Путін вважає розпад СРСР нелегітимним, а його клеврет Кисєльов піддакує, що ніякого документу про це не існує. Відтак Росія, котра вважає себе правонаступницею СРСР, за її логікою, має право на всі території, що колись належали Союзу.

Прикро, але міжнародні інституції, такі як ООН, ОБСЄ, Рада Європи стрімко втрачають свою дієвість, адже сильні країни, на думку Путіна, співпрацюють із ними рівно настільки, наскільки це їм вигідно, а коли вони заважають – ними можна знехтувати.

Промова Путіна після анексії Криму свідчить, що він обрав тактику силового протистояння.

Відтак роль збройних сил зростає пропорційно зростанню зовнішніх «ворогів» та тих, хто зазіхає, на думку Кремля, на його інтереси. Що ж таке зараз російська армія? Це до 1 млн вояків та ще близько 2 млн резервістів. Проте сучасна армія сильна не кількістю та героїзмом солдат (хоча й він не зайвий), а військовою технікою і сучасною високоточною зброєю. Що здатна творити така зброя, ми бачили ще 20 років тому, коли США та їх союзники вщент розбили іракську армію, практично не виходячи з бліндажів.

За двадцять років якість озброєнь лише підвищилася, більше того – з'явилися нові види зброї, котрі взагалі не потребують людського втручання. Що може протиставити Росія могутності країн НАТО (адже наразі саме вони обрані у якості головного опонента)? Чесно кажучи – нічого. Адже десять років нафтового достатку, коли ціни світового ринку зашкалювали, Росія використала нерозсудливо. Так, вона розплатилася із зовнішніми боргами, створила когорту мільярдерів, проте з переозброєнням армії не склалося.

Наприкінці 2010 року в Росії затвердили Державну програму озброєння на 2011-2020 роки, на яку планувалося витратити понад 20 трлн рублів. Реалізувати її планували  силами власного військово-промислового комплексу, проте вже 2012 року пролунали перші тривожні сигнали: російські експерти громадської ради військово-промислової комісії при уряді РФ підготували аналітичну доповідь, з якої випливало, що без зовнішньої допомоги переозброїти армію не вдасться. І хто ж був тією зовнішньою силою, без котрої сучасної російської армії не буде в принципі? Україна!

 

Ми дещо можемо…

Не варто забувати, що колишній ВПК Радянського Союзу базувався переважно в європейській частині країни, і значна його частина відійшла Україні після розвалу СРСР. У 1991 році нам дісталося 3594 підприємства, що працювали на «оборонку», з них 700 – суто військові. Працювало на цю сферу 1,5 млн українських громадян. Ніде правди діти – багато що з того вже безповоротно втрачено (наразі маємо лише 125 оборонних виробництв), проте є підприємства і навіть напрямки, за якими ми не лише випереджаємо Росію, але й без яких вона просто не може обходитися. Вони й збереглися переважно тому, що працювали на російську армію, бо свою ми послідовно знищували. До того ж Україна переважно не володіла повним циклом виготовлення зброї, а виготовляла лише якісь елементи, котрі потім йшли до Росії.

Відтак, виявляється, що запорізький завод «Мотор Сiч» виробляє майже всі двигуни для російських вертольотів – як військово-транспортних, так і бойових. Спроби налагодити виробництво двигунів самотужки не вдалися – наразі Росія може зробити щонайбільше 50 двигунів на рік, а до 2020-го їм потрібно таких двигунів не менше трьох тисяч. Той таки «Мотор Сiч» виробляє двигуни майже до всіх цивільних літаків Росії: Ілів, Анів, Яків. До того ж Україна сама проектує і виробляє військово-транспортні літаки КБ «Антонов». Особливий інтерес у російських військових викликає наше авіабудування – аж до спільного серійного виробництва Ан-70 і Ан-124 «Руслан», бо Іл -76 навіть близько не може закрити цю нішу, й у Росії аналогів не виробляють. Повний текст у лрукованій версії видання

Стати Агропрофі просто! Лише за кілька кліків!

Події:

Ціни на зернові: