- Павло Мороз
- Перегляди: 2463
Українське зерно – світу: перша китайська ластівка
Поки політики визначають кордони і ділять сфери впливу, принагідно втягуючи у боротьбу за владу все нових бійців за щоб то не було, решта продовжує займатися звичними справами. І це правильно, оскільки, попри політичні гасла, саме на повсякденних справах і тримається держава.
Так склалося, що для України найважливішою з повсякденних справ є вирощування хліба. Зерно не має національностей, хліб не знає кордонів. Для себе ми вирощуємо його достатньо, тож треба шукати кращі можливості для продажу надлишків у світі. Можливості українського зернового ринку для країн Південно-Східної Азії демонстрували у Гонконзі 2-4 березня 2014 року в рамках конференції «Українське зерно – світу!». Організаторами виступили Українська зернова асоціація (УЗА) і інформаційне агентство «АПК-Інформ». Про перебіг конференції, а також інші нагальні для українського зернового ринку питання ми попросили розповісти президента УЗА Володимира Клименка.
Володимире Георгійовичу, як Ви оцінюєте результати роботи конференції?
– Це був наш перший подібний захід у Південно-Східній Азії. Основною метою події було презентувати український ринок зерна світу. Показати можливості його розвитку, можливості експорту, знайти партнерів для інвестицій в український АПК.
Завдяки величезній підготовчій роботі конференція мала значний резонанс. Ми звернулися за сприянням до Міністерства закордонних справ України, у міністерстві погодилися на наші пропозиції і ми отримали значну допомогу у посольствах.
На конференції у Гонконзі були присутні близько 120 чоловік із 13 країн світу. Щоправда, у зв'язку з останніми подіями в Україні більше 20 компаній не змогли прибути. Тим не менше, вважаю, що конференція вдалася, оскільки ми змогли заявити про себе на зовнішніх ринках не через державу, а через представників бізнесу.
Але ж держава теж успішно вийшла на домовленості з Китаєм?
– Так, безперечно, таке відкриття ринку країни – це велике досягнення. Іноді бізнес десятиліттями намагається вийти на ринки інших країн, у нашому ж випадку все відбулося за півроку. Але найголовніше, щоб поставки тривали, й не відбулося дискредитації України у разі їх зриву, і щоб ринок був відкритий для всіх.
Давайте тепер подивимося на договір, згідно з яким здійснюється постачання нашого зерна до Китаю. Його було укладено в результаті роботи нашого уряду і Мінсільгоспу Китаю. Згідно з ним, сторонами домовленості виступали державна китайська компанія і ДПЗКУ. При цьому було зазначено, що торгувати із Китаєм може ще дві компанії.
Наше аграрне міністерство, яке буквально рекламувало відкриття шляху до Китаю українському аграрному бізнесу, хвалилося цим і обіцяло розповісти про умови постачань, на жаль, не виконало своїх обіцянок. Насправді, досі ніхто крім певних компаній не може зрозуміти, хто і кому відкрив Китай: ніхто не знає, що потрібно для того, щоб експортувати до Китаю, як це робити. Тож, доводиться шукати шляхи самотужки.
На конференції наші експортери мали можливість зустрітися з китайськими зацікавленими сторонами і домовлятися про співпрацю. Наразі йде робота, щоб ми могли працювати на рівні приватних компаній.
Як приклад, не укладалося жодних договорів на державному рівні, однак дві приватні компанії з України експортували 400 тис. тонн соняшникової олії до Китаю. Приватники самі знайшли собі контрагентів.
Одна з цілей нашої конференції – ламати бар'єри, які встановлюються чиновниками. Тому що чиновники дуже часто чинять так, як саме їм вигідно. Причому – конкретним чиновникам, а не державі.
Тож ми пропонуємо працювати безпосередньо з бізнесовими колами, тому що наші державні компанії, на жаль, не відрізняються стабільністю. Згадайте хоча би ДАК «Хліб України», яка досі має мільйонні борги.
Чому було обрано саме напрямок Південно-Східної Азії?
– Ці країни активно і швидко розвиваються. Китайці, наприклад, придбали всесвітньо відому компанію-трейдера Nidera. Зараз закінчуються перемовини щодо купівлі казахського сільськогосподарського холдингу. Є ще два холдинги – трейдери, які торгують не лише зерном, а й іншим продовольством, і які цілком імовірно можуть бути продані КНР.
Китай має колосальні фінансові можливості і хоче їх втілити у реальні можливості на сільськогосподарському ринку. Не можу називати компанії, але думаю, ринок у найближчому майбутньому чекають сенсаційні покупки.
Таким шляхом пішла і Японія, і Південна Корея. Всі ці дії, що спрямовані на забезпечення продовольчої безпеки своїх держав, показують, як країни зацікавлені в якісному продовольстві. І ми можемо це якісне продовольство їм забезпечити.
А чому в якості майданчика для проведення першої конференції було обрано саме Гонконг?
– Крім того, що це фінансовий центр Південно-Східної Азії, там ще немає візового режиму, що значно полегшує пересування і планування.
Також, мабуть, слід згадати спонсорів проведення конференції. Це група компаній «UkrLandFarming», «Гермес-Трейдінг»& «УкрАгроКом» і «Сварог Вест Груп», китайська «BOYIJUN», «Noble Group Limited». Один з офісів останньої міститься у Гонконзі, тож принагідно для учасників була організована екскурсія Гонконгським портом.
Гонконгський порт має якісь «родзинки»? Що нового Ви дізналися з цієї екскурсії?
– Сама екскурсія портом, що посідає четверте місце у світі за вантажообігом, – уже величезний досвід.
Побачили, наприклад, роботу контейнерної лінії порту. До речі, якщо мова йде про партії менше за 50 тис. т, то постачати зерно до країн Південно-Східної Азії значно легше у контейнерах. Насамперед за рахунок того, що доставити контейнер набагато дешевше, ніж судно. Адже фрахт залежить ще й від того, як піде назад це судно, чи замовить хтось його навантаження на зворотному шляху. Якщо йтиме порожнім, відповідно й ціна фрахту буде більшою. Плюс до того – робота контейнерної лінії відпрацьована там, як механізм годинника.
Увесь сенс роботи цього порту – в організації такої роботи, щоб контейнер оброблявся впродовж мінімального часу. Від цього залежить не тільки вантажообіг порту і його прибутки, а й зручність і прибутковість клієнтів.
Тобто ефективність роботи – це швидкість оборотності вантажів. Але в Україні цього не розуміють люди на найвищих щаблях влади. Проте ціну часу чудово розуміють ті, хто працює в портах і на перевалці. Що більша кількість прийнятих вагонів і автотранспорту, що більш значний об'єм завантаження і розвантаження у найстисліші терміни суден – то краще. За цими основними характеристиками вигідно вирізняються вітчизняні порти, якими не без причин хваляться наші зернотрейдери.
Але нашим корупціонерам у такому випадку нічого не залишається. І їхнє перешкоджання нормальній роботі перевантаження зерна несуть економічну шкоду як окремим суб'єктам підприємництва, так і державі в цілому.
Що саме Ви маєте на увазі?
– Сертифікацію зерна і продуктів його переробки. Якщо в ефективних країнах світу всі борються за те, щоб мінімальний термін транспорт перебував під завантаженням/розвантаженням, то у нас іще «не дійшли» такої простої думки, що не можна по три доби оформляти документи на зерно.
Мушу навести конкретний приклад такого непорозуміння. Так, 5 березня виповнився рік, як у Верховній Раді був зареєстрований законопроект №2459 «Про внесення змін до Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» (щодо дерегуляції ринку зерна)». Його підтримали усі професійні громадські організації. Але щойно його хочуть поставити на голосування, невідомі сили знімають його з розгляду. За останні півроку таке вже було декілька разів.
У четвер минулого тижня законопроект знову виносився на розгляд. Ми уже вважали, якщо новопризначений міністр його підтримав, нарешті документ буде прийнято. Нічого подібного – його знову зняли із розгляду.
Після цього знову відбулася зустріч з міністром агрополітики Ігорем Швайкою. Чиновник на цю ситуацію відповів, що в четвер законопроект зняли з розгляду, бо не вистачало голосів і боялися, що він не пройде. Проте в понеділок, як він обіцяв, документ мав бути ухваленим… Сьогодні четвер. Знову йдуть розмови, що туди слід додати щось про декларування зерна, що абсолютно не пов'язано з розглянутою проблемою. Тобто знову гальмується ухвалення.
Що передбачає законопроект?
– У документі пропонується поширити процедуру обов'язкової сертифікації лише на зерно та продукти його переробки, що повністю або частково придбаваються за кошти державного або місцевого бюджету, або якщо така вимога передбачена договором, а також у разі ввезення зерна та продуктів його переробки на територію України. Також є пункти щодо безстрокової сертифікації зерноскладів тощо.
Але перевірки якості все ж таки потрібні…
– Річ у тім, що те зерно, яке їде залізничним транспортом, потрапляє до перевізників з елеваторів. На кожному елеваторі при прийманні робився аналіз якості зерна, там працюють відповідні лабораторії. Тому при завантаженні достатньо тільки документа, який свідчить про якість. Навіщо три дні їхати у район, в якусь іще лабораторію, робити ті самі аналізи? Можна порівняти: ось ви хочете поїхати з роботи на автобусі, зайшли до нього, купили квиток, сіли. Добу сидите, другу… а автобус не їде. «Чому?» – кричите водієві, а він відповідає, мовляв, нам сказали, що повинна прийти якась людина, яка дозволить їхати.
Ми колись домоглися, що Кабмін своєю постановою скасував цю норму. Як повідомляли в «Укрзалізниці», тоді оборотність вагонів з 11 діб скоротилася до 6 діб. Але ненадовго. Невдовзі незрозуміло яким законом, який абсолютно не стосувався ринку зерна, повернули все «на круги своя».
(Йдеться про декілька постанов Кабінету Міністрів України (№932 від 19 вересня 2012 р. «Про внесення змін до пункту 1 Порядку видачі сертифіката якості зерна та продуктів його переробки» та № 692 від 18 липня 2012 р. «Про внесення змін до Порядку видачі сертифіката відповідності послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки») і Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності Міністерства аграрної політики та продовольства України, Міністерства соціальної політики України, інших центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується та координується через відповідних міністрів» №5462-VI від 16 жовтня 2012 року. – прим. ред.).
А як же бути з експортними поставками? Потрібні ж якісь дозвільні документи?
– Ніхто у світі не вимагає, щоб був сертифікат хлібної інспекції. Коли мова йде про якість зерна, приймаються документи міжнародних компаній сюрвеєрів.
Ось приклад роботи такої компанії. За осадкою судна та іншими методами сюрвеєр визначає тоннаж, який завантажений на судно. По-друге, беруться зразки товару, які два роки зберігаються в спеціальних місцях. І якщо в пункті призначення виявиться, що не вистачає кількості або буде невідповідна якість, то претензії будуть до тієї самої компанії сюрвеєра. Вона, а не постачальник, повинна буде доводити, що з порту товар вийшов у належній якості і об'ємі. Якщо ж вантаж було пошкоджено в дорозі, то претензії будуть вже до капітана судна. Якщо ж трапиться таке, хоча я не пригадаю таких випадків, що товар не буде відповідати якості чи об'єму з вини постачальника, то відповідатиме своєю кишенею сюрвеєр, який давав гарантії покупцеві.
Тобто мова йде про те, що компанія, яка працює в 70 країнах світу, гарантує безпечність і обсяги продукції своїм ім'ям і грошима. А що і чим гарантує сертифікат хлібної інспекції? Нічого і нічим.
Й у цьому сенсі наш сертифікат якості зерна – це десятки мільйонів хабарів, це 50% простою залізничного транспорту через очікування документів, це багатомільйонні недонадходження до бюджету.
Законопроект №2459 зараз вбачається таким собі тестом на корупцію в нової влади. Щодо цього міністр Ігор Швайка висловився приблизно так само. Але підтримки на словах замало.
Повернімося до конференції. Складнощі у організації якісь були?
– 15 років тому ми проводили першу конференцію в Єгипті, зібралися якісь люди, ніхто один одного не знав. Обмінялися візитівками. Потім була ще одна конференція, далі третя, четверта. У результаті за ці роки ми вже досконально вивчили бізнес один одного і торгуємо з Єгиптом й іншими країнами регіону.
Тепер ми знову проводимо першу конференцію у регіоні, який ми ще дуже погано знаємо. Звісно, виникало безліч різних питань.
Власне, найпростіший і дещо кумедний приклад: у Китаї, Японії, Кореї, число чотири вважають поганим числом. Через те, що в китайській мові числівник «чотири» і дієслово «помирати» співзвучні. А до японської і корейської мов ці слова прийшли з китайської.
Тож у готелях, у лікарнях зазвичай немає четвертого поверху, четвертої кімнати чи палати. Навіть назву для цього придумали – «тетрафобія». Тож коли готувалися до конференції, мали швидко переробити її логотип, замінивши чотири колоски в ньому на три.
Сподіваюся, подальші конференції дадуть нам змогу краще дізнатися про особливості регіону.
Чи були запрошені представники влади приймаючої країни? Нашим, зрозуміло, було дещо не до того…
– Присутні були тільки представники бізнесу. Ми запрошували представників Міністерства сільського господарства Китаю, але не знаю, з яких причин їх не було.
Наступний крок – це конференція в Японії, що запланована на вересень 2014 року. Маємо хороших партнерів із проведення конференції. Це японська асоціація сприяння торгівлі японських підприємців у світі, найбільша в Японії продовольча асоціація, компанії імпортери українського зерна. Не виключено, що буде присутнім міністр сільського господарства Японії. Наступна конференція, навесні 2015 року, має пройти у Південній Кореї – хоча від наших тамтешніх партнерів уже надходили дзвінки, мовляв, давайте, спочатку у нас проведемо, а потім в Японії.
Яка була реакція представників міжнародного аграрного бізнесу на події в Україні?
– Світ сьогодні виробляє 2,4 млрд тонн зерна. На планеті проживає понад 7 млрд осіб. Орієнтовно – це
Тиск, що чиниться на Україну з боку Росії, може мати негативні наслідки не лише для наших держав, а й для всього світу.
Для України – це зірвана посівна в Криму. Тому півтора мільйона тонн зерна в автономній республіці вже фактично втрачено, їх вже ніхто не сіятиме. І зовсім незрозуміло, де АР Крим буде їх брати. Чи то Росія привезе, чи ще де візьмуть. Але хтось за це платитиме.
Якщо продовжувати тиснути на Україну, ми можемо і не видати на ринок 33 млн тонн зерна. Що це означатиме? Будь-яка нестабільність серед основних експортерах зерна може викликати суттєве підвищення цін на зерновому ринку. Найбільші споживачі нашого зерна це Євросоюз, Південно-Східна Африка, Південно-Східна Азія. Постраждають, насамперед, країни зі слабким бюджетом, але й для сильних країн мало приємного – платити за ті ж обсяги доведеться дорожче.
Відповідно «підтягнуться» і ціни на супутні товари продовольчого ринку. І що тоді робитиме Росія, яка є одним з найбільших імпортерів продовольства? Ми обговорювали ці питання на конференції, й усі погодилися, що дестабілізація невигідна нікому.
Прокоментуйте, будь ласка, ситуацію в Криму.
– Я дуже поважаю всіх мешканців півострова за їхню працю. Проте Крим – велика рибна кістка, яку Росія дуже довго вийматиме. При усій повазі до регіону, він суто дотаційний.
Я вже не кажу про те, що забезпечувати Крим водою найзручніше через сухопутний кордон із Україною. І передача Криму до УРСР, за яку так часто дорікають Микиті Хрущову, була не забаганкою, а суто економічною вимогою і доцільністю.
Щоб забезпечити Крим водою довелося побудувати цілий ряд водосховищ, затопити низку родючих земель, збудувати різного роду гідроспоруди. Це мільярди, витрачені Україною. Можна ще додати, що населення Криму було в 10 разів менше на момент передачі, і півострів наповнився людьми у складі України.
Я сам народився в Росії, але маю сказати, що такого неподобства, яке я чую останнім часом по російському телебаченню, не чув навіть при Радянському Союзі.
Що зможе запропонувати Україна світу?
На конференції українські компанії демонстрували не тільки свої можливості, а й потенціал України у цілому на зерновому ринку. Узагальнене резюме цієї презентації читайте у друкованій версії видання.
