Поштова адреса: 01135.  Київ-135, а/с 79. 
  Контактний телефон:  +38(044)227-93-55
  E-mail: info@agroprofi.com.ua 
             Передплатний індекс: 98990


Книги:

Топ переглядів за місяць:

ЗАРЯСНІЮТЬ ПОЛЯ МОРЕМ СИНІМ
Колись на Поліссі було море. Не чорне, а синє. Синє і безкрає море льону, яке годувало наших...
БАТЬКА СВОГО СИН. УКРАЇНА ВІД МАЛОГО ДО СТАРОГО ВІДЗНАЧИЛА 26-У РІЧНИЦЮ НЕЗАЛЕЖНОСТІ
Лише за справжніх родинних цінностей, батькової підтримки і сили, маминої ніжності і любові...
ВІДРЕМОНТОВАНА РАДА
Із початком нового навчального року у школах, стартував і новий політичний сезон на печерських...
«НІБУЛОН» ПРОДОВЖУЄ МОДЕРНІЗАЦІЮ СУДНОЗАВОДУ І СПУСКАЄ НА ВОДУ НОВІ СУДНА
Компанія «НІБУЛОН» за підтримки Європейського інвестиційного банку (ЄІБ) продовжує реалізацію...
ЗІ ШКОЛИ ПОЧИНАЄТЬСЯ МАЙБУТНЄ
Пузиківська ЗОШЧи багато вам траплялося незнайомих шкіл, до яких просто хотілося би зайти, бо вони у якийсь...

Наші партнери:

ГЕНЕРАЛЬНИЙ СЕКРЕТАР АГРАРНОГО СОЮЗУ. ДО 75-РІЧЧЯ В'ЯЧЕСЛАВА ІВАНОВИЧА БЕЗЗУБОВА

Якщо ви шукаєте якоїсь інформації в стінах Мінагрополітики і не можете віднайти, старожили знають, куди звертатися. До В'ячеслава Івановича Беззубова – працівника аграрного міністерства і беззмінного відповідального секретаря Ради колгоспів, що за понад 40 років зрештою трансформувалася в Аграрний союз України. У будівлі №24 на Хрещатику він з'являється щодня від 7.30 ранку, навіть у вихідні, вже 48 років поспіль. Інтелігентний і досвідчений, для довколишніх завжди в доброму гуморі, хоч всередині може бушувати буря. Здається, він знає відповіді на всі запитання. Завдяки бездоганній пам'яті, яка могла б дати поблажку і не зберігати так достеменно все, В'ячеслав Іванович знає мільйони людей в Україні і світі, безліч подій, фактів та епізодів історії нашої країни. З ним повсякчас цікаво і легко. Він постійно дотримує слова і не говорить зайвого, навіть позаочі. 23 лютого йому виповнюється три чверті століття, і колектив «Агропрофі» щиро вітає В'ячеслава Івановича Беззубова, Заслуженого працівника сільського господарства України з цією славною датою.

За багато років, що ми знайомі, ми вперше поговорили про нього самого – з приводу підготовки книги про Аграрний союз України. Зізнаюся чесно, що я не очікувала дізнатися, приміром, що він став першою людиною у своєму рідному селі Запашка на Кіровоградщині, хто отримав вищу освіту. І що у 22 роки він без підготовки і кар'єрного комсомольського росту був обраний просто в залі районними комсомольськими зборами першим секретарем Генічеського райкому ЛКСМУ. А натомість мав би займатися агрономічною наукою у своїй альма-матер – Херсонському сільськогосподарському інституті ім. О.Цюрупи. Знані науковці пророкували йому щонайменше звання академіка аграрних наук…

Його рідне село Запашка, що нині мало б міститися у Маловисківському районі Кіровоградщини, походить від російського «запахивать целину» і заселялося за часів столипінської реформи російськомовним населенням. Воно, на жаль, зникло з мапи, топографічним орієнтиром місцезнаходження може слугувати лише вузлова станція – село Злинка.

Батько його, Іван Миколайович Беззубов, був боєць по натурі, до того ж високий і статний. Маючи за плечима лишень 4 класи церковно-приходської школи, 1929 року організував в селі колгосп під назвою «Веселая степь». При тому, що об'єдналися люди – активісти – насправді з доброї волі, і колгосп мав лише 250 га землі, там була справжня демократія – працювали всі. Колгосп був заможним.

Мама Горпина Михайлівна ж звідкись добре знала російську мову і літературу, тож викладала у вечірній школі для неписьменних селян різні науки. При тому також працювала в колгоспі. В'ячеслав був у батьків восьмим – мамин мізинчик.

Іван Миколайович Беззубов був повним Георгіївським кавалером, причому Георгіївський Хрест І ступеня вручав йому 1914 року імператор Микола ІІ на залізничній станції Підволочиськ. Його прізвище викарбовано золотом у Москві в Георгіївському залі.

Під час Громадянської війни батько служив в 1-й Кінній армії Будьонного.

Сусіднє з Запашкою село Злинка – велика залізнична станція, і жили там доволі войовничі і винахідливі селяни. Події під час Громадянської війни ледь не щодня мінялися. Розповідають, що селяни насипали з мішків з піском великий вал і встановили там кулемети. І зупиняли у такий спосіб кожного, хто з недобрими намірами до них вдирався. Якось у Махна зміняли вагон краму на овес для його коней і харчі для вояків.

Батько завжди був для сина взірцем у всьому. На свою третю війну 1941-го Іван Миколайович пішов вже немолодим. Місцеві розповідали, що на призовний пункт явився серед перших зі своєю зброєю – конем і шашкою. І повідомив, що йде за наказом Будьонного «По первому зову!». Було цієї війни й таке, що кіннотників з шашками і рушницями кидали в бій проти… німецьких мотоциклістів з автоматами.

Батька не було всю війну, а маленький Славко вірив, що той живий, і відтоді, як їхню землю звільнили радянські війська від загарбників, всі два роки він виглядав тата край села.

Добре врізалася в пам'ять хлопчикові довгоочікувана Перемога 1945-го – довкола все потопало в цвіту, було напрочуд тепло і розбурхано радісно: Славко разом з іншими дітьми біг чи навіть летів, підстрибуючи і розмахуючи руками, до сусіднього села. Там з гучномовця перед школою диктор радісно промовляв: «Перемога! Перемога!». Грала музика. «Тоді я вперше в житті побачив, ліпше навіть відчув усім своїм єством, яким гарним, великим буває сонце!», – зізнається В'ячеслав Іванович.

Легендарний Іван Михайлович Беззубов пройшов і всю цю війну, у мирний час очолював колгоспи – спочатку ім. Шевченка села Копанки, потім в селі Петроострів.

«Школа, – веде далі В'ячеслав Іванович, – була дуже маленькою, з першого по четвертий клас всі дітлахи сиділи разом, і вчителька була одна – Галина Софронівна. Старші від мене сестрички вже обидві ходили до школи у 1 і 4 клас, то і запропонували мамі відпустити мене шестирічного з ними. Коли земля прогрілася, що нею стало можна ходити босоніж, я призвичаївся бігати до школи. Поводився чемно, слухав, швидко запам'ятовував, та найбільше любив споглядати за життям за вікном – там на землі завжди щось відбувалося». 

Уму-розуму вчив Славка Дмитро Дмитрович Махно, викладач мови і літератури у сусідньому селі Леніно-Ульянівка. Мовну граматику Беззубов відтоді засвоїв чудово, а на почерк скаржиться, що так і не навчився каліграфічно писати, бо виводити літери його ніхто не вчив. Десятирічку він закінчував у Хвильовому, що на той час було райцентром.

Чому вирішив вчитися далі? Наш співрозмовник пояснює просто: навчання подобалося. Дорогою у 7 кілометрів до школи-десятирічки легко думалося, мріялося. «Якось прокинувся ще затемно, – говорить він, – а було якесь свято, настрій піднесений. Я одягнувся, щось прихопив із собою і вийшов тихенько з хати. Ішов повільно: попри ранню весну, морозець прихопив землю, і розбита дорога наче просідала під ногами, на небі ще виднілися зорі. І цієї миті виникла думка про те, що з часом я знатиму назву кожної зірки, рослини, що довкола, і що попереду велике безкінечно прекрасне життя – просто слід вчитися далі. Та думка вела мене повсякчас, і по закінченні середньої школи 1956 року вибір інституту стався просто – зі Злинки ходив потяг до Херсону».

В інституті було лише два факультети, і В'ячеслав обрав агрономічний. Першу фізику складав прискіпливому Голобородьку – людині з маскою на обличчі: юнак все говорив і говорив мовчазному співбесіднику, аж поки не побачив намальовану без жодного слова «4». Під час написання російською твору в спортзалі було чоловік триста, з яких весь час когось виганяли за списування. В'ячеслав опинився за партою перед самим столом голови приймальної комісії, який прискіпливо дивився ледь не в очі.

«Я обрав вільну тему: «Чим мене приваблює професія агронома», бо я багато знав про освоєння цілини, до того ж був знайомим з колгоспним агрономом, від якого дещо знав про аграрну науку. Та й власний досвід мав: ходив допомагати мамі обробляти і копати цукрові буряки, а з батьком, який головував в сусідньому колгоспі, їздив бричкою на поля. Я все це бачив, знав. Тому у творі згадав, як радіють люди сходам, як наливається колос, як пшениця золота стоїть на полі, як жнивують усім селом. Я настільки захопився своїми думками, що писав все підряд і навіть не звертав уваги на все довкола. У мене навіть не вистачило часу переписати твір начисто, тому здав чернетку. Дуже засмутився і наступного дня, навіть не глянувши на результати, вирішив забрати документи. Заходжу до приймальної комісії, а там здивувалися: чого забирати, у тебе ж відмінно?! Я аж підстрибнув: відмінно!

Сільським дітям самим у місті важко – вони починають тужити за домом, тож у мене серце боліло за маму, якій без мене важко, за те господарство, кроликів…То я попросився хімію скласти того ж дня з іншою групою. Мені дозволили. Абітурієнтів перед аудиторією купа, але ставлять переважно двійки, і ніхто не наважується заходити. Тож я і ввійшов, витяг білет – сів готуватися. Тут дівчина, аж мокра від жаху, щось починає у мене запитувати – я відповідаю. Екзаменатор Фотій Устинович Лисенко (потім ми його дуже любили, хоча й називали Слон-молекула) те побачив і запросив до себе: дав по чистому листочку і ручці й промовляє одне слово, потім друге – це були назви сполук. І я не знайшов нічого кращого, як написати їхні формули на папері. Після третьої моєї формули, він мовчки поставив мені відмінно…»

Керівник дипломної роботи був Геннадій Альфредович Ронсаль, латиш, молодий кандидат наук, відданий науці. В'ячеслав рано долучився до наукової роботи, багато часу приділяв дослідам у вегетаційному будиночку, вивчаючи вплив стимуляторів росту на насіння цукрових буряків. Днями і ночами пропадав на кафедрі рослинництва, готував наукові статті і друкувався разом з Родсалем в журналі «Сахарная свекла». І хоча Херсонщина не є зоною бурякосіяння, дипломну роботу Беззубова було присвячено темі: «Вплив гумінових добрив на врожай і якість цукрових буряків в умовах зрошення на півдні України», де наголос було зроблено саме на якості. Тож на рівні керівництва інституту було досягнуто домовленості, що випускник-відмінник 1961 року В'ячеслав Беззубов їде працювати за направленням до дослідно-показового господарства «Волна революции» Генічеського району Херсонщини, щоб закріпити теоретичні знання на практиці, а через рік повертається й вступає до аспірантури.

Натомість його, вже головного агронома колгоспу ім. ХХІ з'їзду КПРС, 5 грудня того ж року на звітних зборах обрали Першим секретарем Генічеського райкому комсомолу: кандидатуру комсомольця В'ячеслава Беззубова було запропоновано з залу і підтримано одноголосно.

За направленням, будучи вже комуністом, він закінчив 1967 року Вищу партшколу в Києві. Перебравшись до столиці, одружився на Наталії Сергіївні, згодом народилося четверо дітей. Наразі вже мають шестеро онуків.

На роботу до міністерства сільського господарства України В'ячеслав Іванович прийшов у жовтні 1967 року на посаду агронома-економіста Управління підбору і розстановки керівних кадрів і науково-технічного співробітництва.

Потім була багаторічна робота відповідальним секретарем Ради колгоспів Української РСР від часу її створення 1971 року. Через три десятки років, 2001-го, її правонаступниця – Всеукраїнська Рада КСП – була реформована на Всеукраїнський союз сільськогосподарських підприємств (ВССП), а від 30 жовтня 2009 року ВССП перетворився на Аграрний союз України (АСУ). Станом на 23 лютого 2014 року В'ячеслав Іванович Беззубов і досі в строю як відповідальний секретар цієї самоврядної профільної організації.

 

Фото Дарії Білокобильської, АСУ

Стати Агропрофі просто! Лише за кілька кліків!

Події:

Ціни на зернові: