Поштова адреса: 01135.  Київ-135, а/с 79. 
  Контактний телефон:  +38(044)227-93-55
  E-mail: info@agroprofi.com.ua 
             Передплатний індекс: 98990


Книги:

Топ переглядів за місяць:

ЗЕЛЕНА АЛЬТЕРНАТИВА АБО НЕ ВСІ В ЗАХВАТІ ВІД ПОЯВИ КОНКУРЕНТІВ НА ЕНЕРГЕТИЧНОМУ РИНКУ
Повний текст у друкованій версії Енергетика — як повітря: непомітна, але необхідна....
У КИЄВІ ПРЕЗЕНТУВАЛИ НОВИЙ СОРТ ТЮЛЬПАНІВ ДЖАМАЛА
Уперше в історії новий сорт тюльпанів голландської селекції виведено на честь жительки України —...
МОЛОКО ПО РІЗНІ БОКИ ВИМЕНІ
Нинішні закупівельні ціни не влаштовують і дивують українських виробників молока. За словами...
ВІТЧИЗНЯНИЙ УРОЖАЙ-2017: БИТВА НА ДВА ФРОНТИ. І НЕ ТІЛЬКИ
Повний текст у друкованій версії Станом на 5 квітня 2017 року Україна експортувала 34,13 млн...
СУДНОБУДІВНИКИ ПРОТИ АНТИУКРАЇНСЬКОГО ЗАКОНОПРОЕКТУ «ПРО ВНУТРІШНІЙ ВОДНИЙ ТРАНСПОРТ»
3 березня у стінах Національного університету кораблебудування імені адмірала Макарова відбулося...

Наші партнери:

ЛЮТНЕВІ ВІКНА ЗАКЛАЛИ ВРОЖАЙ НА ПОЛІТИЧНОМУ ПОЛІ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА ТРАГЕДІЯ А починалося все як мирна хода до Верховної Ради. Опозиційні лідери, побоюючись, що їх авторитету недостатньо, щоб примусити парламентську більшість проголосувати постанову про повернення до Конституції України 2004 року, запросили майданівців здійснити «моральний тиск» на депутатів. Мовляв, якщо політики не зможуть домовитися – заговорить вулиця.

І вона заговорила: за одну лише добу 18 лютого в сутичках загинуло 29 осіб – усі від вогнепальних ран, у тому числі просто під будинком Київського міліцейського главку озброєні «тітушки» застрелили журналіста газети «Вести» В'ячеслава Веремія. Госпіталізовано 287 осіб, сотні поранених перебувають у Михайлівському монастирі. Насправді ж реальна кількість убитих і поранених нікому не відома, адже насильство вийшло за межі Майдану, до того ж невідомо, скільки людей загинуло від пожежі у Будинку профспілок, котрий вигорів повністю. Особливо великі втрати почалися, коли у вівторок 18 лютого о 20 годині «Беркут» почав зачистку Майдану.

Курс на силове вирішення «питання Майдану» було обрано владою заздалегідь, і до нього ретельно готувалися, присипляючи пильність опозиціонерів. Сприяла втраті пильності і резолюція Європарламенту, котра попередила про санкції у випадку силового сценарію. Сподіваючись на здоровий глузд влади, опозиціонери самі зіграли на руку силовикам, коли ще минулого тижня оголосили про план «мирного поступу». І поки влада накопичувала сили для останнього удару, недолугі лідери опозиції вивели беззбройних майданівців за украплення, та ще й розділили їх на кілька частин.

Далі було лише гірше – опозиціонери заблокували роботу Верховної Ради і вимагали голосування за свій проект постанови. І замість того, щоб поставити його на голосування і забути про це до наступної сесії (адже голосів для ухвалення постанови у опозиції все одно б не вистачило), апарат парламенту дві години відмовлявся його реєструвати, а потім голова ВР Володимир Рибак відмовлявся ставити на голосування. Звісно, що людей під Верховною Радою це лише розізлило, і мирний поступ дуже швидко перестав бути мирним.

Влада дала можливість протестувальникам побешкетувати, пожертвувала навіть офісом Партії регіонів на вулиці Липській, аби потім її не звинувачували у безпідставній жорстокості, ну а потім у хід пішли кулі. Як виявилося, захищати Майдан було нікому, і силовики з легкістю захопили барикади та почали методично витискати майданівців з Майдану. Здавалося ще трохи – і оборона не встоїть, настільки нерівними були сили. Проте бліцкригу не вийшло, бо люди компенсували бездарність своїх поводирів власним героїзмом. Вони довели, що готові вмерти і вже вмирають за свою свободу. На всі звернення про перемир'я і припинення насильства влада не реагувала – мабуть чекаючи, що Майдан ось-ось буде повністю зачищено.

До ранку 19 лютого протистояння трохи вщухло, і знову почалися розмови про переговори та перемир'я, тільки тепер миру просила вже влада. Протестувальники захопили будівлі Поштамту, Держтелерадіо та консерваторії. Ніч на 20-те лютого пройшла більш-менш спокійно, проте зранку 21-го силовики розпочали бойові дії проти майданівців. Але ті часу дарма не гаяли, а встигли підтягти резерви та перегрупуватися, відтак пішли в наступ по всіх фронтах. Було відвойовано Український дім, Жовтневий палац і готель «Україна». З обох боків застосовувалася вогнепальна зброя, і наразі лік убитих і поранених іде на сотні. «Беркут», котрий так успішно воював проти беззбройних протестувальників, почав масово втікати, а солдати внутрішніх військ – здаватися в полон Майдану. Натомість проти людей, в тому числі медиків, «працюють» снайпери, а міліціонери стріляють по колесах карет «Швидкої», котрі вивозять поранених.

Виникає слушне запитання: а чи варто було прикривати власну парламентську безпорадність життям тисяч людей? Чи вправі були лідери опозиції виводити людей на «мирний поступ», якщо ніякої можливості зберегти його мирним не було апріорі? Чи завдання саме у цьому і полягало – спровокувати сутички і показати усьому світові «дійсне обличчя кривавого режиму», щоб Європа і США запровадили нарешті санкції проти українських можновладців?

А Європа – що Європа?! Тамтешні політики вкотре висловлять своє занепокоєння ескалацією насильства, стурбованість, хай і надзвичайну, та закличуть сторони протиборства вирішувати питання за столом переговорів. Скільки б крові не було пролито – Європа буде співпрацювати з чинною владою, бо для них поганий мир краще доброї сварки, і орди біженців від громадянського конфлікту під своїми вікнами бачити вони не хочуть. Світ поважає силу, тому вона і панує у міжнародній політиці. Якщо опозиція візьме владу збройним шляхом і зможе контролювати країну – з нею так само будуть співпрацювати.

У відповідь на київські події у Західних та Центральних регіонах знову почалися захоплення будівель ОДА, також там захоплюють управління СБУ та МВС. У Львові протестувальники захопили військову частину. Її арсенал поки що опломбований, але відкрити його й озброїти людей – питання кількох годин, а зброя із захоплених райвідділків міліції – вже в руках повсталих. Натомість на Івано-Франківщині підрозділ внутрішніх військ фактично перейшов на бік протестуючих. Так само вчинив і львівський «Беркут», а луцькі ВВ-шники віддали свою амуніцію самообороні.

Київ блоковано, метро стояло дві доби, а зараз працює в обмеженому режимі, транспорт до міста майже не пропускають, а автобуси з протестувальниками із Заходу – і поготів. Поїзди західного спрямування зупиняють у Козятині і «шукають вибухівку», поїзд Львів-Київ взагалі відмінили, а потім там взагалі «зіпсувалися рейки». Бояться, що галичани привезуть у столицю вірус свободи? Бо автобуси з «підмогою» зі Сходу та Півдня пропускають у Київ безперешкодно. І це після того, як МВС визнало, що вбивство майданівців – справа рук не міліції, а якраз обурених «екстремізмом» громадян. Втім, після того, як на вулицях столиці заговорила зброя, усякого роду угрупування «тітушок» масово повертаються додому.

У відповідь Служба безпеки України спільно з Антитерористичним центром розпочинають «антитерористичну операцію» на території України, а з армії до МВС передають підрозділи аеромобільних військ. Тож не всі у Збройних Силах підтримують ідею силового протистояння, тому Президент у середу призначив нового начальника Генерального штабу – Головнокомандувача Збройних Сил України.

Тим часом депутати з Партії регіонів розділилися на три групи: одні масово втікають за кордон, інші – виходять із фракції, а треті оголосили про створення антикризової депутатської групи усередині фракції на чолі з Сергієм Тигіпком. Вони вже готові на все – міняти спікера, змінювати Конституцію – аби лишень припинити бійню на вулицях.

Вже під вечір 21 лютого фракції опозиції та частина позафракційних з колишніми регіоналами зібралися на позачергове засідання Верховної Ради. Письмово зареєструвалися 227 депутатів, так що ухвалювати рішення можна, проте система «Рада» не працює. Депутати проголошують промови і чекають на приєднання колег.

Тепер влада називає повсталих, у кращому випадку, радикалами-екстремістами, а у гіршому – терористами (щоб застосувати відповідну статтю Кримінального кодексу та підірвати довіру ЄС та США). Проте якщо ми маємо десятки тисяч терористів, то де ж теракти?

На Сході та Півдні майданівців вважають «бандерівськими недобитками», котрі хочуть проти волі змусити всіх у країні розмовляти українською мовою. Я одного не можу зрозуміти – чому ж тоді цілком зросійщені кияни вже три місяці цих терористів-бандерівців одягають, годують, а зараз – навіть віддають пораненим свою кров. Як же повинна була влада допекти народу, щоб він сприймав терористів як єдиний захист? Дивно виходить: тих, кого влада сприймає як загрозу, люди сприймають як захисників.

Утім байкам про бандерівців вірять в основному ті, хто галичан за життя ніколи не бачили, а усю інформацію про життя в Україні черпають з ОРТ та РТР. Там, де ОРТ та РТР не є основним носієм інформації, у такі дурниці ніхто не вірить. Річ у тім, що галичани увесь час (крім повоєнних років) жили в Європі і тому так сильно туди прагнуть.

Що далі? Сценаріїв, власне, чотири. Перший – терміново збирається Верховна Рада, переформатовує більшість і Конституцію та призначає технічний уряд. Це – найбільш простий спосіб зупинити кровопролиття. Другий – владі вдасться зачистити Майдан. У такому разі головні дії перемістяться у площину партизансько-терористичного спротиву. Третій сценарій – під тиском світової громадськості та збройного спротиву повсталих влада змушена відступити і пропонувати перемовини. Наразі і влада, і опозиція не можуть вийти із конфлікту, не втративши будь-яких політичних перспектив. Ну, а четвертий сценарій – найбільш негативний: у країні розпочинаються повномасштабна громадянська війна між Заходом і Сходом. От лише мирні сценарії розвитку подій стають чимдалі примарнішими – кров загиблих волає про помсту.

Прикро, але повне перезавантаження влади, про яке так люблять розводити дебати опозиціонери, можливе лише у четвертому сценарії. Адже наразі проста зміна облич у владі чи зміна Конституції проблему дефективності української держави не вирішить. Адже величезна когорта чиновників, суддів і прокурорів, міліцейських начальників і просто місцевих князьків за свою владу і власність будуть триматися зубами. І, боюсь, виривати її можна буде лише разом із зубами.

Що потім? А потім потрібно впродовж життя цілого покоління працювати, щоб лише наші діти змогли жити по-людськи. Занадто глибоко ми провалилися, порівняно з європейськими країнами. Той, хто сподівається, що нове обличчя у владі «наведе порядок і одразу усе налагодиться» – перебуває у полоні ілюзій. Утім, курс на Схід поставить крапку на будь-яких перспективах України як держави і прирече активних українців у пошуках кращої долі гарувати світами, а пасивних – тихенько догнивати під п'ятою генерал-губернатора. 

Стати Агропрофі просто! Лише за кілька кліків!

Події:

Ціни на зернові: