Статті

УКРАЇНА В ОГНІ

Щось невловимо змінилося в свідомості людей. Українці завжди уникали організованих протестів – сумнозвісне «моя хата з краю» зводило нанівець будь-які спроби політиків підняти народ на боротьбу. Тепер же люди не просто виходять на майдани обласних центрів, а й примушують йти у відставку губернаторів...

Повний текст у друкованій версії

 

Люди в обмін

на будівлі

Цей законопроект обумовлює звільнення від кримінальної відповідальності осіб, які є підозрюваними або обвинуваченими (підсудними) у вчиненні в період з 27 грудня 2013 року по день набрання чинності законом злочинів, пов'язаних з масовими акціями протесту, наступними вимогами:

1) звільнити всі зайняті в місті Києві та інших населених пунктах України під час акцій протесту будівлі чи приміщення органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також допустити до своїх робочих місць осіб, які там працюють, та зняти інші перешкоди для належного функціонування зазначених об'єктів;

2) розблокувати транспортні комунікації на вулиці Грушевського у місті Києві, а також інші вулиці, площі, провулки, бульвари тощо у місті Києві й інших населених пунктах України, крім тих, на яких відбуваються мирні акції протесту.

Тобто мова йде про банальний шантаж: якщо протестувальники не виконають вимог, їх товариші залишаться за гратами. Бо хоча закон набирає чинності одразу після публікації, вводиться в дію він з дня, наступного за днем публікації на офіційному веб-сайті ГПУ повідомлення генпрокурора про фактичне виконання учасниками акцій протесту вимог закону. А якщо впродовж 15 днів після публікації закону такого повідомлення не буде – він втрачає силу, і ніякої амністії не буде взагалі.

Таким чином, втрачена ініціатива знову повертається на Банкову. Якщо протестувальники не виконають закон (а вони не виконають), можна запроваджувати надзвичайний стан – влада зробила все, що могла для мирного врегулювання. Звісно, що ні про який Євросоюз мова тоді не йтиме, а от Митний союз прийме Україну у свої обійми, незалежно від кількості крові, пролитої на київських вулицях.

 

Що далі

Можна було б вважати, що якогось проміжного успіху у демократизації досягнуто, проте Президент досі не підписав відміну «законів 16 січня». А наступні кроки будуть куди важчими, адже потрібно добитися перевиборів, і головне – виграти їх, добитися покарання силовиків та бандитів, котрі викрадали, катували і вбивали людей. Необхідно домогтися люстрації органів МВС, адже ті нелюди, котрі у процесі протистояння вповні показали своє звіряче обличчя, у правоохоронних органах працювати не повинні. Та й взагалі – чи не час змінити підходи у формуванні загонів спецпризначення, якщо звісно такі взагалі будуть – адже у парламенті є кілька законопроектів про їхню цілковиту заборону (№3720, №3733).

Бо якщо справа обмежиться лише скасуванням «диктаторських законів» та амністією людям, котрі проти них боролися, то значить 16 січня у Верховній Раді було проведено блискучу спецоперацію по відведенню пару народного гніву «у свисток». Тобто, спершу «закрутили гайки», а потім повернули до попереднього стану, але всі це вважають за велику перемогу.

Система державної влади в Україні виявилася непридатною для використання: правосуддя практично зруйноване, МВС і прокуратура перетворилися на бізнесові структури. Тому косметичним ремонтом – поверненням до Конституції 2004 року – обмежитися не вдасться. Щоб зробити неможливим подібне беззаконня у майбутньому, потрібно наново вибудовувати незалежність гілок влади, а багато дечого – робити заново. Необхідна широка децентралізація влади і передача суттєвих повноважень на місця. Чим менше влади у центрі – тим менше спокуси нею скористатися. А на місцях і контролювати владу легше. Та ці питання на майданах не вирішити – потрібні політики.

А вони прагнуть лише нових виборів, тоді як люди – нової країни. Тому між ними – світоглядна прірва, бо людям страшенно не подобається «керована демократія» зразка Російської Федерації, котру намагаються запровадити у нас. А політикам – навпаки, подобається. Власне кажучи палкий потяг українців до Євросоюзу обумовлений у першу чергу сподіванням на запровадження у нас саме цивілізованих правил гри. І шалений спротив викликало саме розуміння, що у випадку поразки буде, як у Росії, тільки без тамтешніх нафтодоларів. Якщо цього разу переможе громадянське суспільство – то буде змінено головні підвалини влади, котра має бути підконтрольною та підзвітною суспільству, а не використовуватися владолюбцями для власного збагачення. Якщо цей бій виграють політики, і замість зміни системи будуть змінені лише обличчя у владі – значить головні бої за гідне життя ще попереду.

Більш ніж два місяці тому, 21 листопада, коли влада заявила про призупинення процесу Євроінтеграції України, люди вийшли на Євромайдан. Вимогами протестувальників були: підписання Угоди про Асоціацію, а згодом, коли цього не сталось – відставка Президента. Та «в процесі» переговорів між владою та опозицією про Асоціацію якось забулося: мова йде про зміни до Конституції, відставку уряду, переформатування ЦВК, вибори до Київради – усе що завгодно, крім того, через що революція власне і почалася. Тобто політики, котрі очолили народний спротив, так і не змогли вийти за власні обмеження і зводять ситуацію до реалізації власних політичних амбіцій. Таким чином, фактично відбулась підміна вимог Майдану на вимоги парламентської опозиції.

Тим часом під шумок гривня на міжбанку впала до 8,71 за $1 , а обсяги торгівлі «зеленими» досягли історичного максимуму: 27 січня на міжбанку продали $4,5 млрд. Економіка продовжує стагнувати, а у відповідь на відставку Азарова Росія призупинила фінансову допомогу до призначення нового уряду – аякже, про деталі кредиту домовлялися особисто прем'єри. А у випадку, коли буде сформовано прозахідний уряд, її можуть і не відновити? Натомість українські товари знову підлягають тотальній перевірці на російській митниці. Наша пісня гарна, нова – починаймо її знову.

 

© 2018 ТОВ "Агромедіа-Про"