Статті

ХРАМ ПАМ'ЯТІ АНАТОЛІЯ КРИВОРУЧКА

Герой України Анатолій Тихонович Криворучко був гордий тим, що прожив життя заради блага рідної землі, розбудови українського села, зміцнення добробуту не лише рідної Слобожанщини, а й усієї України... Страшно було дізнатися, що він раптово пішов з життя у переддень Різдва Христового 6 січня 2014 року, не дочекавшись місяця до свого 67-річчя. Він вітав своїх друзів і знайомих у властивій лише йому одному урочистій манері, яка потім неодмінно переходила в жарт. Традиційно бажав здоров'я і всіляких гараздів, повідомляв, що «йде на поправку». А невдовзі… серце його раптово зупинилося.

Анатолій Тихонович КриворучкоАнатолій Тихонович любив розповідати близьким людям всілякі бувальщини, дотепні анекдоти, мав неабияке почуття гумору. Це саме він був одним із палких прихильників створення книги про Героїв України, що працюють в аграрному секторі «Зірки першої величини. Агропромисловий комплекс». Це саме Криворучко став автором ідеї написання Гімну Героїв, яку блискуче втілив Двічі Герой Соціалістичної Праці, Герой України Дмитром Костянтинович Моторний.

Анатолій Тихонович на всіх заходах, крім змістовних виступів, коли його особливо допікали тамтешні обставини, завжди мав із собою напоготові фотоапарат. Маленький. Цифровий. Він фотографував усіх близьких йому людей, а потім звертався із таким проханням: «А ну, спробуй втиснути мене у цей маленький фотоапарат». Ну як тут було не посміхнутися? А ще він називав себе несерйозним колекціонером: упродовж декількох десятків років збирав ручки звідусюди – його колекція нараховувала десятки тисяч цих «елементів повсякденного вжитку мало-мальськи грамотної людини», пояснював він. Якщо мали на меті зробити Криворучку приємне або подарунок – ручка для цього була ідеальною знахідкою.

Коли ми працювали над книгою, багато чого залишилося за кадром, між нами. Мовляв, навіщо виносити на люди аж таке особисте. Він дозволив колись потім скористатися цим епізодом... Отже Анатолій Тихонович розповів, як йому одного разу наснився страшний сон: палає під ним земля, горить хліб у полі, криком кричить худоба на фермі, яку там зачинив вогонь, людський крик по допомогу дзвенить у вухах; а він спостерігає за тим усім згори і ніяк не може до землі дістатися, щоб допомогти своїй Чернещині. Нарешті зібрався з силами і – рвонув униз. Упав звисока, боляче вдарився, і рукою зачепив воду. Прокинувшись від жаху, Анатолій Тихонович заприсягнувся збудувати на тому місці над озером Храм Божий на честь Святого Миколая-Чудотворця. Було це рівно двадцять років тому, 1994-го. Храм освятили 2000 року до двохтисячного ювілею хрещення Русі.

Народився Анатолій Криворучко 12 лютого 1947 року в с. Базаліївка Чугуївського району Харківщини. Повоєнні роки самі по собі важкі, а для молодшої дитини у багатодітній родині без батька – і поготів. Однак, може саме це загартувало характер майбутнього героя.

Його трудовий шлях розпочався з посади головного агронома в колгоспі ім. Леніна Сахновщинського району Харківської області, куди він прийшов працювати після закінчення Карачівського сільгосптехнікуму. Там же і отримав керівний досвід: коли голова колгоспу поїхав на навчання, а його заступник тяжко захворів, Анатолій мав виконувати обов'язки голови. Про те, як високо цінували молодого спеціаліста говорить те, що навіть до війська через ці перипетії забрали його двома роками пізніше.

1969 року після служби в армії за розподіленням від управління сільського господарства обійняв посаду агронома в колгоспі «Новий шлях», що у с. Чернещина Борівського району Харківщини. Невдовзі, 1977 року заочно закінчив Харківський сільськогосподарський інститут за спеціальністю вчений-агроном. І того ж року, коли попереднього голову відправили піднімати колгосп у іншому селі, був обраний головою правління «Нового шляху». Саме це господарство виправдало на сто відсотків свою назву – стало новим шляхом у житті Анатолія Тихоновича Криворучка, справою всього його життя. Викладаючи ці рядки на папері, мені, наче ножем по серцю, полоснула думка, що віднедавна ця легендарна людина пішла новим для себе шляхом – у вічність…

Анатолій Тихонович відверто зізнавався, що незважаючи на вже набутий досвід головування, у чужому селі важко стати своїм, тож на початку було нелегко.

«Я об'їхав 37 країн світу, спілкувався з безліччю людей і можу сказати, що порозуміння і спадковість поколінь існують там, де є взаємоповага між дітьми, батьками і дідами. Її найбільше і ціную в людях. Тому я завжди з повагою ставився і ставлюся до старшого покоління, і дітей своїх цьому вчу», – казав Анатолій Криворучку у інтерв'ю нашій газеті 2009 року. Та й у будь-яких інтерв'ю він підтверджував свої тези, не оминаючи теплим словом усіх своїх вчителів – від першої шкільної вчительки до знаних Героїв України і Соціалістичної Праці. Певне, саме їхні настанови допомогли свого часу молодій людині стати відмінним керівником на чужому полі.

І як би змінювало форми власності господарство – колгосп, КСП чи ТОВ – голова, керуючись настановами вчителів, дбав, насамперед, про статки підприємства і добробут людей. Найскладніший період, як і для всієї країни, припав на 1990-ті роки. Як би важко не було у ті часи, Анатолій Криворучко зберіг колективне майно – громада, дослухавшись до лідера, не стала здавати техніку на металобрухт. Коли довколишні господарства, щоб виграти миттєву копійчину, несли збирачам усе, що погано лежить, на Чернещині навпаки таку техніку купували і лагодили, вкладаючись у майбутнє. За його словами, у ті часи «вистояли ті сільгосппідприємства, де керівники і люди нічого не ділили, а працювали разом».

Таким чином на 1991 рік в господарстві налічувалося 36 тракторів, а 2000-го стало вже 54. Приростало товариство не лише технікою – завдяки дбайливому підходу відтоді показники підприємства лише збільшувались. Під мудрим керівництвом «Новий шлях» став одним з кращих у районі і в області. До господарства неодноразово приїжджали переймати досвід не тільки з України, а й із-за кордону.

Але пам'ять по Анатолію Криворучку це не тільки потужне агропідприємство, залишене ним на благо України, а й благополуччя окремо взятого села.

Усі наші досягнення, любив повторювати він, це досягнення людей, колективу, тож намагався, як міг, покращити їхнє життя. На Чернещині його стараннями майже не залишилося будинків без таких звичних для міського жителя зручностей – газу, води, телефону.

Великою проблемою вбачав він дедалі більшу урбанізацію, тож щоб зупинити відтік людей із села, агрофірма будувала для селян будинки, які можна було придбати за помірними цінами, до того ж скориставшись кредитом, що надавало господарство. За тридцять років було зведено понад сто осель.

За допомоги Анатолія Криворучка на Чернещині збудовано дитячий садок, школу, постійно вкладалися кошти у інфраструктуру села.

Та й навіть перед виходом на пенсію село залишилось основною турботою Анатолія Тихоновича. Інвестора, якому можна було б передати господарство, він обирав прискіпливо. Найголовнішою умовою, що він поставив перед новим потенційним господарем, стало дотримання високих соціальних зобов'язань перед селом.

Та й по виході на заслужений відпочинок Анатолій Криворучко не полишив роботи, обіймаючи посаду голови ради сільгосппідприємців Харківської області, заступника голови Аграрного союзу України, радника губернатора Харківщини. За його сприяння було створено унікальне об'єднання – Спілка Героїв України Харківщини. Анатолій Тихонович став керівником цього об'єднання, яке бере участь у суспільній діяльності, сприяє державній і обласній владі у вирішенні проблем у сільському господарстві і промисловості, активно співпрацює з Гуманітарною радою Харківщини і Харківським регіональним комітетом з питань економічних реформ.

Протягом життя він отримав безліч нагород різних рівнів. 1993 року його було удостоєно звання Заслужений працівник сільського господарства України. Свою найвищу державну відзнаку – звання Герой України він отримав 2002 року з рук президента України Леоніда Кучми «за визначні особисті заслуги перед Українською державою у розвитку сільського господарства, впровадження сучасних форм господарювання». Для рідної Харківщини він став не лише першим Героєм України в області від агропромислового комплексу, а й прикладом успішної праці і достойного життя.

* * *

Кожна людина торує свій шлях на Землі і кожна будує свій Храм. Анатолій Криворучко залишив по собі два храми. Перший, матеріальний, – це Свято-Миколаївський храм, зведений ним на кордоні трьох областей – Донецької, Луганської, Харківської. Ця велична споруда, яка вражає своєю красою і ошатністю, як і загадував меценат, приваблює віруючих з усіх куточків країни. Саме тут його проводжали в останню путь.

Інший – це Храм пам'яті, що зводить кожна людина упродовж життя. Кожна добра згадка і спомин про неї – це ще одна цеглинка до цієї будівлі, де кожен замислиться про Храм, що він залишить по собі. І що більше таких цеглинок, то довше стоятиме споруда у плині часу. І Храм пам'яті Анатолія Криворучка стоятиме ще дуже довго, адже має надійний фундамент – його добрі справи, його працю, його відданість.

 

© 2018 ТОВ "Агромедіа-Про"