Поштова адреса: 01135.  Київ-135, а/с 79. 
  Контактний телефон:  +38(044)227-93-55
  E-mail: info@agroprofi.com.ua 
             Передплатний індекс: 98990


Книги:

Топ переглядів за місяць:

ЗМІНА ФІЛОСОФІЇ РОЗВИТКУ ТВАРИННИЦТВА
Унікальний кормоцентр (або фід-центр) — виробничий комплекс для виготовлення збалансованих...
УНІКАЛЬНЕ ДНОПОГЛИБЛЮВАЛЬНЕ СУДНО «МИКОЛАЇВЕЦЬ» ЗІЙШЛО НА ВОДУ
Унікальне самохідне надпотужне днопоглиблювальне судно з символічною назвою «Миколаївець»...
ЗЕРНО ЛУГАНЩИНИ СТАЛО НА РЕЙКИ
Перше луганське зерно залізницею від початку військових дій на Донбасі 2014 року було...
БЛОКЧЕЙН У КАДАСТРІ, ЯК ВАРЕНИК У СМЕТАНІ
Недовіра до надійності електронних систем Держгеокадастру є одним із застережень, котрі...

Наші партнери:

БЮДЖЕТ – ЦЕ ВИРАЖЕНЕ У ГРОШАХ СТАВЛЕННЯ ДЕРЖАВИ ДО ПОТРЕБ ГАЛУЗІ

Крихти від

суспільного пирога

Бюджет країни не дарма називають суспільним пирогом. Бо спершу все суспільство вносить свій вклад у його «начинку», а потім кілька обраних ділять його між усіма. От тільки ділять не завжди «по справедливості», більше того – інколи прослідкувати логіку «ділильників» взагалі неможливо. Хіба справедливо, що галузь, котра робить головний внесок до цього самого пирога, отримує від нього лише крихти? Бо інакше ніж крихтами ті 207 млн грн бюджетної підтримки для АПК держави назвати не можна.

Звісно, формалісти мені заперечать, що насправді рядок бюджету з видатками на АПК виглядає куди солідніше – там зазначено майже 7,7 млрд! Проте давайте будемо чесними, хоча б самі з собою: левова частка цих коштів – понад 4 млрд – призначена на утримання апарату Міністерства аграрної політики та продовольства, ще 2,4 млрд піде на утримання профільних навчальних закладів, 550 млн – на апарат Державного агентства земельних ресурсів, 370 млн – на апарат Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України, 103 млн – на апарат Державного агентства рибного господарства.

Мова не про те, що ці видатки не потрібні, просто на їхньому тлі 207 млн грн на безпосередню підтримку розвитку аграрного виробництва виглядає як знущання. І хай не вводять в оману заплановані в бюджеті 900 млн грн на підтримку тваринництва, бо це, власне кажучи, не бюджетні, а селянські гроші, котрі накопичуються на переробних підприємствах і просто повертаються назад виробникові. Та й то лише половина з них дійде до селян, бо іншу половину акумулюватиме Мінагрополітики, щоб підтримувати тваринництво на власний розсуд. Ще 100 млн зі спецфонду можливо отримають хмелярі, садівники та виноградарі. Можливо, бо минулого року не отримали нічого.

Знущанням урядовців є і заплановані 200 млн на відшкодування сільгоспвиробникам відсотків за кредитами. У кращому випадку їх вистачить на виплату минулорічних заборгованостей бюджету. Україна має «найдорожчі гроші» в Європі – кредити для поповнення обігових коштів банки дають під 20-22%, тоді як у ЄС – 5-6%, у США – взагалі 2-3%. А тамтешні сільгоспвиробники наші прямі конкуренти на світовому ринку. Як український селянин може з ними тягатися у собівартості, а значить і прибутковості агробізнесу? Часткове відшкодування відсотків за кредитами робить їх не такими «кусючими» – десь 10-12%, крім того, на кожну бюджетну гривню відшкодування, бізнес залучав до 10 грн кредитних коштів. Тому 1,5 млрд, виділених на відшкодування відсотків, дали б змогу залучити 15 млрд до галузі.

Плачі за бюджетом

Бюджет – це виражене у грошах ставлення держави до потреб того чи іншого сегменту економіки. І така дивна бюджетна політика стосовно бюджето– та народостворюючої галузі давно непокоїть експертне середовище та фахівців. Черговий ляпас у вигляді проекту бюджету-2014 збурив навіть спокійних за вдачею аграріїв і очільників профільних громадських організацій, які скликали прес-конференцію, щоб донести до широкого загалу свою думку про цей кошторис. Президент ВГО «Українська аграрна конфедерація» Леонід Козаченко, президент асоціації «Український клуб аграрного бізнесу» Алекс Ліссітса, голова Ради директорів асоціації «Союз птахівників України» Олександр Бакуменко та перший віце-президент Асоціації фермерів та приватних землевласників України Микола Стрижак з цифрами доводили згубність для АПК державної бюджетної політики.

Експертів відверто непокоїть, що галузь, котра єдина на тлі кризи демонструє зростання і вже стала справжнім локомотивом вітчизняної економіки, намагаються позбавити перспектив для розвитку. Так, рекордний урожай 2013 року приємно тішить око чиновника, проте сільгоспвиробники ніякої втіхи від нього не отримали – ціни на збіжжя звели нанівець усі сподівання. За нормативами ФАО, цьогорічним українським урожаєм можна прогодувати 200 млн осіб, і це – добре. Погано лише, що український селянин, котрий і виростив цей урожай, не зможе прогодувати себе, бо рекордні обсяги збирання та експорту зернових ніяк не вплинули на зростання добробуту працівників АПК. Але ж для селянина не так важливо, скільки виростили, як скільки заробили, а за показниками рентабельності та прибутковості галузь опинилася на межі кризового 2008-го. Арифметика проста – вартість складових урожаю зросла на 25-30%, а закупівельні ціни на кукурудзу знизилися майже на 40%, на пшеницю – на 17%, ячмінь – 23%. Загальна рентабельність зернових близька до нуля, а кукурудза збиткова на 7%. Якщо держава не допоможе селянину, ці цінові ножиці відріжуть надію на майбутнє.

Через два місяці вже знову потрібно виходити в поле, проте значна кількість сільгоспвиробників не в змозі закупити складові урожаю – якісне насіння, засоби захисту рослин, мінеральні добрива. Оборотних коштів і так «кіт наплакав», а насіння вже подорожчало на 10%, засоби захисту – на 7-8%. З добривами взагалі катастрофа – мало того, що за останні три тижні їх вартість зросла ще на 29% і досягла 3400 грн/тонна, так їх просто не вистачає. Для успішного проведення весняних польових робіт потрібно близько 900 тис. тонн азотних добрив. Проте наразі в Україні працює лише одне підприємство, яке виробляє ці добрива, і його потужності здатні до середини березня виробити максимум 400 тис. тонн – менше 50% від потреби.

Така ситуація спричинила сплеск ціни на мінеральні добрива в Україні, хоча в усьому світі вони навпаки – дешевшають. Здавалося б – не вистачає потужності одного заводу – запускайте інші. Якщо зробити це терміново, до початку внесення добрив можна накопичити їх до 80% від потреби. Якщо не вдається запустити власне виробництво, потрібно імпортувати з тієї ж Росії (максимум 150 тис. тонн) чи Катару. Та от біда – на мінеральні добрива діє імпортне мито у 20% (крім російських, котрих не вистачить).

На тлі складного фінансового стану галузі говорити про запровадження сучасних технологій вирощування, котрі одні лише здатні гарантувати високий врожай, не доводиться. Будуть сіяти менш якісне насіння, внесуть заледве половину необхідних добрив, та й відзвітовані обсяги посівів озимини викликають певні питання. Можна забути про оновлення парку сільгосптехніки. Як держава збирається забезпечити вирощування наразі неприбуткових, але потрібних для споживчого кошика культур – взагалі невідомо. Часи, коли з райкому вказували скільки і чого сіяти – минули, а зацікавити бюджетною підтримкою селянина – коштів не вистачає. То що, знову будемо їсти китайську гречку з ізраїльським часником?

Більше того – бюджет-2014 не дає підстав сподіватися, що українська держава збирається і надалі розвивати агропромисловий комплекс.

 

Детальніше у друкованій версії видання

Стати Агропрофі просто! Лише за кілька кліків!

Події:

Ціни на зернові: