ГОЛОВНЕ – ЦІНА, КОТРУ ПЛАТЯТЬ ЛЮДИ ЗА НАМАГАННЯ БУТИ ГРОМАДЯНАМИ, А НЕ ЕЛЕКТОРАТОМ

І знову була неділя, і нині вже мільйон люду заповнив центральний майдан столиці прилеглі вулиці. Знову у лідерів опозиції відбулося короткочасне «запаморочення від успіхів». Проте все, на що вони сподобилися – знести пам'ятник Леніну, що навпроти Бесарабки. Хоча насправді, треба було не монумент вождю світового пролетаріату руйнувати, а праці його ретельно вивчати: відомо ж бо, що ніхто краще нього технологію захоплення влади не розробив. Натомість, купаючись у велелюдді мітингів, опозиція втратила ініціативу, а нічого гіршого для повстання і бути не може. Бо те повстання, котре втратило ініціативу, потім називають заколотом, або спробою державного перевороту.

Новий приплив сил викликав у мітингувальників природне бажання розширити зони впливу, і пікети з барикадами розтяглися по центру міста: для розширення території почали встановлювати намети біля давно заблокованого Кабміну та Адміністрації Президента. А сам глава держави отримав черговий ультиматум – за 48 годин відправити уряд у відставку і покарати винних у розгоні Євромайдану 30 листопада.

Операція перейшла у завершальну стадію. Про це свідчить хоча б той факт, що 10 грудня, під час нічного штурму барикади на вулиці Лютеранській, котра блокувала один з виїздів до АП, на боці міліції яскраво «засвітилися» народні депутати від ПР. Настав час заробляти ордена та посади? Бо опозиційні нардепи в більшості своїй на барикадах і так днюють і ночують. Мабуть, отримавши «індульгенцію» від одних депутатів, спецназ сміливо почав бити інших народних обранців. А що? Б'ють же не по мандату, а по голові.

Навіщо потрібно було знову застосовувати силу і ліквідовувати блок-пости? Можливо через те, що діючий Президент вирішив за всяку ціну зустрітися з Президентами-попередниками саме в Адміністрації, демонструючи усьому світові, що ситуація під контролем. Та й приймати високих гостей з Євросоюзу у Межигір'ї – якось несерйозно, може скластися враження, що Президент сам перебуває у облозі.

У результаті «розмови з попередниками» ми вкотре почули про незмінність європейського курсу. Що крім Євроінтеграції? Відновлення нормальних стосунків з Росією, відновлення переговорів з МВФ, звільнення затриманих мітингувальників (їх дійсно почали відпускати, і коли верстався номер, з дев'яти заарештованих за гратами лишався один).

Проблема нашої політичної системи у тому, що і влада, і опозиція до народу ставляться лише як до електорату, тому після виборів повністю втрачають до нього інтерес, ніяк не пояснюючи свої дії чи бездіяльність. Ну якби уряд постійно висвітлював свої розрахунки втрат і надбань від євроінтеграції, а не вискакував, як Пилип з конопель, зі своїми рішеннями, можливо реакція людей на призупинення руху до Європи і не була б такою гострою. Але й народ лінується думати самостійно – значно легше сприймати готову «локшину», котру щедро розвішують політики на довірливі вуха.

У країні – політична криза, і вийти з неї можливо лише через діалог, бо вже ні за яких умов усі ми не будемо такими, як до 30 листопада. Та з діалогом щось не складається – певно, сторони просто не чують одна одну. Та й не хочеться слухати, коли тобі ультиматуми оголошують. З цим у опозиції взагалі перебір: маючи в активі лише Майдан, вона веде себе так, ніби це не влада заблокувала їх у центрі столиці, а вони її у Межигір'ї. Врешті, події ночі 10 грудня, коли без «шуму і пилу» було ліквідовано усі блок-пости в урядовому кварталі, показали, що ліквідація Майдану технічно цілком можлива, проте поки що владі не вигідна – занадто багато попереджень про неприпустимість силового сценарію прозвучало із-за кордону.

Утім, руки все ж чесалися, а успіх надихав, тому в ніч на 11 грудня спроба «зачистити» Майдан відбулася. Міліція штурмувала барикади на Хрещатику та Інститутській, будівлю КМДА та Будинок профспілок, де зосередилися головні сили опору. Втім, нападники явно не розрахувала сили, а протестувальники набули певного досвіду, допомогли і барикади, так що відстояти Майдан вдалося.

На цьому бойовому тлі мирити владу з опозицією приїхали закордонні політики: Верховний представник Європейського Союзу з питань зовнішньої політики та безпеки, віце-президент Європейської комісії Кетрін Ештон та заступник Державного секретаря США Вікторія Нуланд. І якщо Ештон спершу проводила багатогодинні переговори з Президентом, а потім пішла на Майдан, то Нуланд перед візитом до Януковича пішла до людей і разом з послом США в Україні Джефрі Паєтом на Майдані роздавала мітингувальникам їжу.

Невідомо, чи умовляння, чи погрози закордонних гостей (а мабуть було і те, і інше) подіяли на Президента, чи провал силового сценарію вночі, проте ввечері 12 грудня він з екрана телевізора закликав опозицію до переговорів. Врешті, зі згоди Майдану, трійка опозиційних лідерів (хоч і з запізненням) на засідання Загальнонаціонального круглого столу «Об'єднаємо Україну» прибула.

Проте діалогу не вийшло: лідери опозиції вимагають не обіцянок, а справ, тобто свободу заарештованим, відставку уряду, відповідальність винуватців силового розгону Євромайдану 30 листопада. Будуть справи – буде розмова. Проте з боку влади навіть натяків на можливість виконання цих вимог (крім «свободу в’язням») не видно.

Відсутність виходу з ситуації спонукає шукати умови почесного миру, котрий дозволить і владі, і опозиції зберегти обличчя. Тисячі людей, котрі вже два тижні мерзнуть у столиці, платять власним здоров'ям за електоральні перспективи опозиційних лідерів. Якось так вийшло, що щире обурення народу міліцейським свавіллям (а за даними соціологів, 2/3 протестувальників вийшли на вулицю саме через це) опозиціонери використали як репетицію «захисту народного волевиявлення» у 2015-му.

«Україна без Кучми» була своєрідною репетицією перед Майданом 2004-го. Якщо хтось забув, ті протести хоч і мали значно серйозніший привід – убивство Георгія Гонгадзе та «касетний скандал», врешті нічим не закінчилися – президент Кучма спокійно добув до кінця свою каденцію. Думаю, саме так буде і цього разу – опозиція знайде прийнятну для себе форму згорнути людські протести на Майдані, а основна боротьба розгорнеться вже 2015-го.

Яка ціна Майдану? Мова тут не лише про дві тонни хліба, що їх мітингувальники з'їдають кожного дня, бо ж відомо, що не хлібом єдиним. Кожен мітингувальник «коштує» 78 гривень на добу – це і їжа, і ліки, і теплий одяг, і ще багато дечого. Множте ці 78 гривень на кількість мешканців Майдану (а цілодобово там перебуває від 3 до 10 тис. осіб) і матимете вартість протестів у грошах. Звідки кошти? Починаючи з 21 листопада по 2 грудня сума пожертв киян і гостей столиці склала 600 тис. грн. Допомагають і бізнесмени – не лише грошима: і палатки, і одяг, і ковдри, і ліки.

Та все ж головна ціна, котру платять люди за намагання бути громадянами, а не електоратом – власне здоров'я. І мова не лише про тих, хто потрапив під кийки «Беркуту». Значно більші втрати несе Майдан від простих хвороб. Адже тривале перебування на холоді даром не минається – крім банальних ГРВІ у людей загострюються хронічні хвороби. Щодоби до лікарів медичної служби Майдану (а там розгорнуто 10 медпунктів) звертається від 500 до 800 осіб, з них кілька десятків – шпиталізується. Ну а в часи загострення ситуації – як це було 10 та 11 грудня, число постраждалих подвоюється. Всього за час гострого протистояння лише через «Швидку допомогу» госпіталізовано 260 осіб (в основному іногородніх, бо кияни звертаються до лікарів за місцем проживання).

До честі депутатів-опозиціонерів варто зазначити, що вони не ховаються за спинами людей, котрих покликали на барикади, а самі йдуть у перших рядах бійців. Принаймні про це свідчить статистика постраждалих, серед яких багато народних обранців, особливо «Свободівців». Проте не лише кулаками відстоюють депутати права громадян, а і законодавчими ініціативами.

Зокрема народний депутат Володимир Ар'єв 5 грудня вніс на розгляд Верховної Ради проект Постанови «Про заборону функціонування спецпідрозділу МВС України «Беркут», якою пропонує рекомендувати Президенту України та Кабінету міністрів України негайно ухвалити рішення про заборону функціонування та розформувати спецпідрозділ МВС України «Беркут». Депутат уважає, що діяльність спецпідрозділу МВС України «Беркут» несе загрозу життю і здоров'ю громадян України та іноземних держав, здійснює злочини проти прав і свобод громадян, несе загрозу демократії та завдає непоправної шкоди іміджу України у світі. Крім того, спецпідрозділ МВС України «Беркут» був створений у перші роки Незалежності України з метою протидії організованим бандугрупованням та рекетирам. Виходячи зі звітів, які щорічно оприлюднюються МВС, злочинні формування, для боротьби з якими створювався спецпідрозділ МВС «Беркут», ліквідовані. Тому, подальше існування «Беркуту» депутат вважає недоцільним.

Та виявляється, що в МВС не один лише «Беркут», там їх цілий звіринець – крім полку міліції швидкого реагування «Беркут» є ще чотири полки спеціального призначення: «Барс», «Гепард», «Тигр» та «Ягуар», спецпідрозділ швидкого реагування «Сокіл», загін спеціального призначення та боротьби з тероризмом «Омега», спеціальний підрозділ дорожньої патрульної служби «Кобра», спеціальний батальйон судової міліції «Грифон», спеціальні підрозділи міліції охорони «Титан», спецпідрозділ «Скорпіон», котрий охороняє АЕС. А ще ж у внутрішніх військах МВС є загін бойових плавців «Скат» та гірcько-стрілецька рота «Лаванда», професійна рота розвідки «Тінь» та ще й плюс СБУ-шна «Альфа».

Скидається, що народний депутат Сергій Міщенко краще знає «матчасть» та й реагує швидше, тому ще 3 грудня вніс до парламенту законопроект №3720 «Про внесення змін до Закону України «Про міліцію» (щодо ліквідації спеціальних підрозділів міліції особливого призначення)» як таких, що дискредитували себе. Аби не морочитися з назвами, та переліками спецпідрозділів (тим більше, що на зміну розформованим можна сформувати нові), депутат пішов правильним шляхом: він пропонує взагалі заборонити створення спеціальних підрозділів міліції, а також інших структурних підрозділів, котрі формуються за принципами покращеної фізичної чи іншої спеціальної підготовки.

На 15 грудня опозиція скликає чергове народне віче, аби не допустити підписання Президентом угоди про входження до Митного союзу, яке нібито заплановане на 17 грудня. Знову очікується мільйон людей. Тим часом депутат з Партії Регіонів Колесніченко повідомив про створення на Півдні та Сході України загонів самооборони, бійці котрих планують прибути до столиці 15 грудня, аби «захищати Конституцію». Раніше повідомлялося, що Міноборони отримало завдання підготувати умови для забезпечення на вихідних 14-15 грудня харчування (польові кухні, їдальні), розміщення і забезпечення паливом 200 тисяч цивільних, котрі мають прибути до Києва для участі в альтернативних масових заходах на підтримку Президента Віктора Януковича. Причому забезпечення чисельності мітингу відповідними рознарядками покладено на керівників обласних державних адміністрацій.

Складається враження, що існує сценарій такої собі міні-громадянської війни. Мирний спротив підстав для запровадження надзвичайного стану, вочевидь, не дає. Масове побоїще – дасть, тому Київ планують занурити в хаос, щоб уведення військ просили самі опозиціонери, а в усьому світі погодилися з такою необхідністю. Я вже не питаю, кому це потрібно, я питаю – хто буде їх усіх розбороняти?