Поштова адреса: 01135.  Київ-135, а/с 79. 
  Контактний телефон:  +38(044)227-93-55
  E-mail: info@agroprofi.com.ua 
             Передплатний індекс: 98990


Книги:

Топ переглядів за місяць:

ДОРОГА, ВИНАЙДЕНА РАНІШЕ ЗА КОЛЕСО
Господар води Для тих, хто вже за часів незалежної України використовував річку як транспортну...
НАВЧАННЯ МАЄ ВИПЕРЕДЖАТИ РОЗВИТОК...
Хочете, щоби ваші діти втілили прадавню батьківську мрію жити краще, щоби стали щасливими та...
НІБУЛОНІВСЬКИЙ ФЛОТ ОЧІКУЄ НА СУТТЄВЕ ПОПОВНЕННЯ
На суднобудівно-судноремонтному заводі «НІБУЛОН» триває зведення двох буксирів проекту 121М, а...
У НОВИЙ НАВІГАЦІЙНИЙ СЕЗОН — ІЗ НОВИМИ СИЛАМИ
«НІБУЛОН» продовжує розвантажувати автомобільні шляхи України. З перших днів відкриття навігації...
ПРАВО НА БЕЗВІЗ,АБО РОЗЛУЧЕННЯ З РАДЯНСЬКОЮ ІМПЕРІЄЮ
Ніколи не думав, що скажу це, але я люблю бюрократію. Тільки бюрократію не українську, а...

Наші партнери:

«ХЛІБОРОБ – ЦЕ ТОЙ, ХТО ЗДАТЕН ТВОРИТИ ДИВА!»

Так говорить тендітна і мила жінка, яку волею долі «вдурили» стати керівником господарства «Хлібороб» Хмельницького району на Хмельниччині – Ніна Словіцька. «Хіба я змогла б так, – не вгамовується вона, – з обіду і до ранку без зупину молотити кукурудзу, коли землю вкрив сніг і хурделиця обвиває поля? Хіба то не диво?!»

Річ у тім, що за півдоби в господарстві змолотили останні 338 га кукурудзи, і сталось це вже 7 грудня. Ввірена Словіцькій агрофірма «Хлібороб» є відокремленим підрозділом ТОВ «Волочиськ-Агро», що входить до агрохолдингу «Астарта-Київ». Вона отримує збиральну техніку на жнива, як-то кажуть, у порядку черговості. Поки хлібороби поралися з рештою посівів, то отримали від синоптиків штормове попередження.

  Ніна Словіцька біля офісу ВП Агрофірма «Хлібороб»Погода зіпсувалася миттєво. Дехто з керівників таких саме відокремлених підрозділів розпустив комбайнерів по домівках, бо була субота, і зібрати їх потім не зміг. А Ніна Іванівна своїх мобілізувала. Коли ж сніг по обіді припинив сипати, механізатори кинулися «по машинах», і майже до ранку – до останнього кукурудзиння – зібрали урожай. До речі, на круг кукурудза тут дала 75 ц/га (за даними Мінагрополітики, середня врожайність по Україні – 62,3 ц/га, торік була 43,6 ц/га – прим. авт.). А керівниця «Хлібороба» на знак вдячності замовила для них вдень у сусідньому селі знану баньку, щоб люди добре відпочили і сил набралися. Наступного дня вони рушили далі.

Ніна Словіцька – це яскрава особистість, дуже розумна і скромна жінка, справжній фахівець своєї справи і до того ж невгамовний ентузіаст. Тому за досить короткий час завдяки своїй людяності і працелюбству здобула вона повагу чималого колективу агрохолдингу. Серед численних грамот і подяк обласних і районних є у неї одна особлива, наймиліша серцю відзнака – невелика золота підвіска від «Астарта-Київ». Цю високу корпоративну нагороду мають небагато працівників, серед яких лише три жінки.

Нашу розмову Ніна Іванівна розпочала з розповіді про чудові свято села і свято хліба, що відлунали на початку листопада. Історично склалося, що Храм в с. Жучківці, де працює «Хлібороб», припадає на архістратига Михаїла – 21 листопада. Це визначне християнське свято: люди збираються великими родинами, йдуть до церкви, потім щедро вечеряють, бо через день розпочинається Різдвяний піст. А ще близько до цієї дати припадає День працівників сільського господарства. Господині дуже хотілося людям зробити свято, щоб було тепло і радісно, бо вони цього неабияк заслужили. Тому селяни зібралися в клубі на святковий концерт 3 листопада. Їх було море: стільцями заставили всі проходи, а двері навіть не зачинялися. Свято вдалося на славу, бо крім почесних гостей і місцевих талантів були ще й відомі тепер на всю країну, але такі народні виконавці.

«Я щаслива, – наголошує наша співрозмовниця, – що працюю в такій великій компанії і під безпосереднім керівництвом Ігоря Васильовича Данилюка, генерального директора ТОВ «Волочиськ-Агро». Цю Людину з великої літери поважає не лише весь колектив «Хлібороба», а й мешканці обох наших сіл – Жучківців і Олешківців. Його стиль і методи роботи надихають: він сам працює від зорі до зорі, досконало знається навіть на кожній дрібничці у виробничому процесі: чи-то рослинництво, чи-то тваринництво або механізація. Він любить і розуміє селянина, дбайливо ставиться до кожного працівника, проте дуже вимогливо – до себе і до керівників виробничих підрозділів».

А ще, зізнається Ніна Іванівна, керівникові краще за інших удається майже все. І з посмішкою розповідає, що не можна все абсолютно робити ідеально – все одно трапляються помилки, якісь прорахунки. «Я збагнула, що ми дещо не врахували при сівбі кормових культур. Ігор Васильович того дня ретельно ознайомився з роботою нашого господарства і вже збирався їхати додому, аж раптом почав звертати у бік «підгулялого» поля з конюшиною. Я так молила Господа, щоб шеф туди не зазирнув. І що більше я молила, то дужче він туди повертав. Побачив, і, по всьому відчувалося, що хотів посварити. Та коли зазирнув мені у вічі, то навіть посміхнувся, бо мені так було за свою помилку соромно. Я чесно зізналася, про що молилася. А він відповів: «Я також Бога просив показати мені те, де є недоліки. От він мені і допоміг». Тоді я усвідомила, що Данилюк і до Всевишнього вміє промовляти краще за нас. То нехай йому Бог в усьому допомагає!». Якби не Ігор Васильович, такої високої культури землеробства у компанії «Волочиськ-Агро» не було б – у цьому переконані всі, хто його знає та бачив, як він працює.

Згадуючи історію «Хлібороба», слід зазначити, що на момент приєднання до агрохолдингу «Астарта-Київ» господарство працювало: як кажуть, стояло на ногах. Слід зауважити, що на той час із 56 агроформувань Хмельницького району залишилися в живих лише 2, одне з яких очолювала Словіцька. Воно мало невеличке тваринництво і цілу низку пропозицій з боку різних інвесторів приєднати «Хлібороба» до себе. «Пропозиції були привабливі, – зізнається наша співрозмовниця. – Якби я тут все продала, то мені б вистачило. І керівником мене, можливо, залишили б. Однак залишили б працювати з десяток механізаторів – і все. А тваринництво прибрали б зовсім. Та на фермах же працюють люди! А як я мала б дивитися людям у вічі, йдучи повз них селом, або на зборах у школі, коли за пару років всі ті інвестори поклали б господарство на лопатки? Я в Жучківцях народилася і виросла. Тут пройшло все моє життя. Мама живе поруч. Я не могла цього допустити!»

Ніна Іванівна зізнається, що вдалася до певних хитрощів: на загальних зборах села, де агітували конкуренти і вже почали схиляти «крикунів» на свій бік, вона від імені «Астарта-Київ» пообіцяла селянам кращі умови роботи, і більші, ніж у конкурентів на 0,5%, виплати за оренду земельних паїв. Хоча на той час від працівників холдингу, зокрема, світлої пам'яті Петра Івановича Матвійчука, який опікувався в «Астарті» цукровою галуззю на Хмельниччині, надійшли лише загальні пропозиції про співпрацю, які не були деталізовані на папері.

А запевнити на зборах селян пристати на пропозицію агрохолдингу допомогло побачене господинею на власні очі життя-буття двох господарств у Старосинявському районі, які на той час уже працювали у складі «Астарти». Про свою розвідницьку місію вона розповідає так:

«Сідаю у свого старого УАЗіка, а таким міг їздити будь-хто, і їду в село Мшанець. Причому йду не до голів господарств, а на ферму, на тракторну бригаду – поспілкуватися з місцевими жителями. Тож дізналася з перших вуст, що людей тут не звільняють з роботи, що тваринництво нарощують, що лагодять стару сільгосптехніку і на ній дають працювати більш досвідченим механізаторам, а працьовитій молоді потроху додають нової і на ній навчають. Тож я вирішила, що нам такі інвестори підходять. А коли повернулася додому, а то був вечір п'ятниці, мене дівчата сповістили, що в Жучківцях твориться революція, і в неділю у нас, вочевидь, вже буде новий інвестор. Він, бач, після зустрічі зі мною засилав своїх гінців по хатах – за себе і краще життя агітувати…»

Зібравши у суботу своїх працівників, а то була здебільшого молодь від 20 до 35 років, Словіцька розповіла про те, що бачила і чула у Мшанці. І робітники рішуче й одностайно вирішили йти у неділю до клубу – відстоювати своє (!) господарство, бо чого мають вирішувати долю села лише власники паїв – літні люди, яких поманили більшим буханцем?

У Жучківцях місцевість посічена пагорбами: хто не приїде з чужих, пропонує зводити тут другий Буковель – на гірських лижах кататися. Земля розпайована: поділена на ріллю і сіножаті. Попри те, що оцінка землі була низькою, «Астарта» розраховується з людьми дуже щиро, на рівні з іншими більш родючими регіонами. Якщо перерахувати на гроші кількість виданого зерна, виходить по 4-5% від вартості паю. В Хмельницькому районі ці показники – одні з кращих.

Наразі в «Хліборобі» постійно працює 75 чоловік, з них майже третина – на фермі. Люди заробляють достойні гроші і за них прокладають водогін до хати, купують сучасну побутову техніку. Більшість продала домашню худобу, щоб не поратися з ранку до ночі біля корови, а за отримані кошти придбати собі, як кажуть, літр молока і поїхати у відпустку на відпочинок. Сільські мешканці хочуть жити, як у місті, користуватися всіма благами цивілізації. Ніна Іванівна це прагнення розуміє і всіляко підтримує.

Агрофірма «Хлібороб» як відокремлений підрозділ у складі ТОВ «Волочиськ-Агро» працює лише п'ять років. Створював товариство Ігор Данилюк, об'єднавши агропідприємства Хмельницької і Тернопільської областей, що входили до складу «Астарта-Київ». Ігор Васильович – справжній зубр хліборобської справи: він колишній голова знаного на весь СРСР колгоспу «Радянська Україна», що у зразково-показовому с.Кам'янки на Тернопільщині, депутат Верховної Ради СРСР останнього скликання. Нині «Волочиськ-Агро» об'єднує 22 відокремлені структурні підрозділи у 8-ми районах Хмельницької і Тернопільської областей, обробляє близько 43,3 тис. га землі. В структурі має реконструйований Наркевицький цукровий завод, потужністю майже 6 тис. тонн на добу, та новозбудовані Війтовецький елеватор на 36 тис. тонн одночасного зберігання і насіннєвий завод у с. Бокиївка.

За цей короткий час «Хлібороб» в складі товариства перетворився на сучасне агропідприємство з розвиненим рослинництвом і тваринництвом. У структурі сівозміни застосовують чотирьохпілку: цукрові буряки, кукурудза, соя, пшениця; вагоме місце посідають кормові культури, багаторічні трави. Найбільше вражає соя – її зібрали близько 30 ц/га, причому звичайної, бо в «Астарті» – табу на ГМ-культури.

До входження до складу агрохолдингу озимої пшениці збирали 18-20 ц/га, останніми роками вийшли на 50 ц/га. Щодо цукрових буряків, наголошує Ніна Словіцька, ніхто навіть і не мріяв, що може бути урожайність 600 ц/га на Жучковецьких полях, цих суцільних пагорбах і суглинках.

На ретельно відремонтованих фермах встановлено два молокопроводи, і тепер один оператор машинного доїння обслуговує 50 корів. Тож на фуражну корову «хлібороби» отримують тепер 6,6 тис. літрів молока, а є й такі рекордистки, що дають по 9 тисяч.

Якщо раніше влітку середньодобовий надій на фуражну корову становив 7 літрів, то тепер із триразовим доїнням, зі збалансованим одноманітним харчуванням і кормостолами  – не менше 18 літрів круглий рік.

«До «Астарти» ми прийшли з 60 коровами, – наголошує керівник господарства, – а зараз вже дійне стадо становить 300 голів голштинізованої чорно-рябої породи. Одразу було закуплено племінних нетелей, і відтоді ми зайнялися племінною справою, тож наростили поголів'я власними силами».

Проте будь-які виробничі показники просто тьмяніють у порівнянні зі школою життя, яку пройшла п'ятдесятирічна Ніна Словіцька. Керівник одного з найпотужніших агропідприємств району за фахом – бухгалтер. Ніна Іванівна закінчила Шепетівський сільськогосподарський технікум за фахом бухгалтер, а згодом отримала вищу освіту у Хмельницькому університеті економіки і підприємства за спеціальністю облік та аудит. І більшість трудового життя пропрацювала головним бухгалтером колгоспу «Комуніст» в с.Жучківці, який згодом реформувався у КСП «Хлібороб». Наприкінці 1990-х його керівник сильно захворів, що неодмінно позначилося на господарстві. Весь тягар управління ліг на плечі головбуха: проведення виробничих нарад і зборів, підготовка планів, звітів тощо.

«31 січня 1999 року, – розповідає про своє призначення Ніна Іванівна, – сипав такий сніг і такий розгулявся мороз, що на вулицю навіть носа не хотілось казати. Проте до сільського клубу набилося повно людей, і пішли чутки, що мене висуватимуть на голову господарства. Разом із робітницями на фермі «Хлібороба» у селі ЖучківціЗаради мене на ці збори приїхали голова райдержадміністрації Володимир Анатолійович Цимбалюк і Віктор Йосипович Кропивницький – його заступник по селу і начальник районного сільгоспуправління. Володимир Анатолійович почав розповідати правду про гіркий стан господарства і про мою спроможність цей жах перемогти, причому так, що люди одностайно обрали мене головою. А як я могла сказати керівникам району і людям, які в мене повірили, що я не згодна? Мабуть, то мене батьки так виховали, щоб я взяла на себе таку відповідальність».

Батьки вдома благословили доньку на таку відповідальну роботу. Відтоді час промайнув швидко. Мама, Галина Адамівна, дякувати Богу, і досі порається по господарству. Її доброта і любов до людей передалася Ніні Іванівні. А батько, Іван Петрович Кметь, на жаль, раптово пішов з життя сім років тому. Саме від нього, впевнена його донька, в неї той міцний життєвий стрижень і віра в Бога, які допомогли свого часу приораному плугом в землю юнакові перебороти недугу, вивчитися на шофера, створити сім'ю і виховати дітей. До речі, рідний брат Ніни – Віталій Іванович, інженер-механік за освітою – тепер працює в агрофірмі її заступником. Взяти брата у поміч запропонував Ігор Васильович Данилюк, розуміючи, який тягар відповідальності лежить на ніжних жіночих плечах його підлеглої. Сама Ніна Іванівна ніколи не зважилася б до родинного управління господарством та й досі тягнула б керівну лямку самотужки.

«Я не бачила, як виросли діти, – зітхає засмучено жінка. – Я не бавилася з ними, як слід, не сиділа в декретних відпустках. Через два місяці після того, як народився Іван, я пішла на роботу. Сподівалася, що з появою Тетянки я вже більше буду вдома. Однак через чотири місяці мене змусили йти головним бухгалтером. Я почуваюся винною перед ними за те. І весь час навіть більше відчуваю їх не дітьми, а друзями, майже однолітками...»

Молодша дочка Тетяна два роки тому захистила кандидатську дисертацію і народила маленьку Катрусю. Син Іван – дуже чуйна людина, однак онучок Вадим, здається, з усіх найбільше любить бабусю. Якось на святі села він зовсім маленьким зі сцени без підготовки вітав Ніну Іванівну і закінчив словами: «Бабусенько, я хочу бути таким, як ти: працювати головою колгоспу!»

І це не дитячі забавки. Виявляється, він з двох рочків їздив з бабусею УАЗом по господарству. Щоразу, як приїжджає в гості, проситься з бабусею їхати в поле. «Як був маленьким, – згадує Ніна Іванівна, – я пообіцяла звозити його на цукровий завод. Нещодавно ми побували на нашому Наркевицькому цукрозаводі. Його зустрів директор і провів екскурсію по всьому підприємству – від кагатів до фасування цукру в мішки. Потому він наступні три дні розказував на уроках економіки, тепер є такий у 4-му класі, про цукрову галузь.

Щастя, коли Бог дає людині можливість реалізувати себе в житті, віднайти гарних учителів і виховати послідовників, запевняє Ніна Іванівна. А ще – працювати в сильному колективі однодумців, які прагнуть зробити рідну Україну заможною і красивою!

Стати Агропрофі просто! Лише за кілька кліків!

Події:

Ціни на зернові: